Бурако Всес іст 11 кл підручник

президентських виборах переміг кандидат лівої коаліції Фронт національної єдності Сальвадор Альенде. Його уряд провів націоналізацію ключових галузей промисловості, радикальну аграрну реформу, проте не домігся соціально-економічної стабілізації у країні. У 1973 р. виникла гостра політична кри­ за, яка завершилася військовим переворотом. Владу захопила військова хунта на чолі з генералом Піночетом. Вона встанови­ ла режим терору і масових репресій, хоча водночас зуміла за­ безпечити прискорений економічний розвиток країни.

У галузі міжнародних відносин у регіоні найважливішою рисою були процеси економічної інтеграції, які намітилися ще в 50-х роках. У 1960 р. створено Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, в 1980 р. реорганізовану в Латино­ американську асоціацію інтеграції (ЛАІ). Її членами стали 11 найбільш економічно розвинутих держав регіону. Основні завдання ЛАІ - розвиток регіонального співробітництва, зок­ рема у сфері торгівлі, а кінцева мета - створення латиноамери­ канського ринку на зразок європейського. У 1975 р. утворено більш широкий господарський союз - Латиноамериканську економічну систему, до якої вступили 26 держав. Об’єднання зусиль у галузі економіки сприяє господарському прогресові кожної окремої країни й латиноамериканському регіону в цілому.

Вагомим актом політичного співробітництва було укладен­ ня державами регіону в 1967 р. договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці.

Процес деколонізації, який розгорнувся в світі у після­ воєнні десятиліття, заторкнув і Латинську Америку, де ще існували невеликі клаптики колоніальних володінь. До почат­ ку 80-х років 13 залежних територій на континенті й на остро­ вах Карибського басейну - Гайяна, Сурінам, Трінідад і Тобаго, Ямайка та ін. - здобули незалежність. Тепер у Латинській Америці налічується 33 самостійних держави.

ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКИЙ РЕГІОН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

На початку 80-х років виникли чинники, які вкрай негатив­ но вплинули на соціально-економічне становище країн Латинської Америки: впали світові ціни на основні експортні товари регіону і різко підвищилися відсоткові ставки на зовнішні позики в зв’язку з економічною кризою 1980-1982 pp. у СПІА та інших розвинутих країнах. А іноземні запозичення важливі для латиноамериканських держав з огляду на брак власних нагромаджень. У результаті впродовж 80-х років значно сповільнилися темпи економічного розвитку регіону. ВВП щороку збільшувався ледве на 1 %, а в розрахунку на

312

душу населення, враховуючи швидкий демографічний зріст, він протягом десятиліття зменшився на 10 %. Зате річні темпи інфляції досягли астрономічної цифри - 1200 % в середньому по регіону. Стрімко зростала зовнішня заборгованість, збіль­ шилося безробіття. Загалом 80-ті роки в латиноамериканських країнах дістали назву «втраченого десятиліття».

Прагнучи вийти із затяжної економічної кризи, найглибшої з часу великої депресії 1929-1933 pp., багато країн Латинської Америки прискорювали зміни в стратегії господарського розвитку, які намітилися ще в попередні роки. Посилилися процеси роздержавлення і приватизації, обмежувалося державне втручання в господарське життя. Відійшовши від системи протекціонізму, країни регіону чимраз глибше вклю­ чаються у світове господарство; дедалі ширше залучаються до розвитку економіки іноземні інвестиції. Наприкінці 80-х років сума закордонних капіталовкладень у Латинській Америці становила близько 100 млрд доларів. 40 % цієї суми припадає на корпорації СІЛА, значні інвестиції належать компаніям Японії, ФРН, Великої Британії. Стратегічною метою цього ліберального курсу є скорочення розриву між державами регіону і високорозвинутими країнами.

Проте вихід з кризи раз у раз натрапляв на труднощі (фінан­ сова криза 1994 р. в Мексиці й Аргентині, 1997 р. - у Бразилії). Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, який у 1996 р. становив 574 млрд доларів, причому 70 % цієї суми припадало на вищеназвані країни «Великої трійки». Все ж упродовж 90-х років темпи економічного зростання прискори­ лися: у 1991-1999 pp. ВВП збільшувався в середньому на 4 % на рік.

Одночасно на новий рівень піднялись інтеграційні процеси. Виникають нові міждержавні регіональні економічні ор­ ганізації. Зокрема, у 1991 р. створено Спільний ринок країн півдня Америки (МЕРКОСУР), до якого ввійшли Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай. Мексика в 1994 р. увійшла до утвореної з участю СІЛА і Канади Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). Інтеграційні об’єднання виявляють чимраз більшу активність, ставлячи своєю метою поступове скасування митних тарифів, формування спільних регіональ­ них ринків, на яких впроваджуватиметься свобода руху то­ варів, послуг, капіталів, робочої сили, а в ширшій перспективі - здійснення спільних проектів та узгодження економічної політики країн-членів.

За рівнем економічного розвитку латиноамериканський регіон займає проміжне становище між країнами Азії й Афри­ ки, з одного боку, та індустріально розвинутими державами - з

313

По суті, в Латинській Америці залишилася тільки одна дер­ жава з диктаторським ладом - Куба. Позиції кубинського ко­ муністичного режиму опинилися під загрозою в результаті роз­ паду СРСР. За понад 40 років свого існування уряд Ф. Кастро не спромігся створити в країні ефективну економічну систему, яка б задовольняла бодай мінімальні потреби народу. Еко­ номіка Куби цілковито залежала від регулярних поставок ра­ дянської продукції та сировини. Після розпаду СРСР допомога (значною мірою безвідплатна) припинилась і комуністична влада опинилася в дуже скрутному становищі. Зрештою, Кастро поки що вдається утримувати владу в країні.

80-90-ті роки позначені посиленням дипломатичної актив­ ності латиноамериканських держав як у рамках регіону, так і поза його межами. Основним змістом цієї активності є економічні питання, проблема зовнішнього боргу.

Розширюються контакти України з головними країнами Латинської Америки, які офіційно визнали Українську держа­ ву, встановили з нею дипломатичні відносини. Справі дальшо­ го взаємного зближення послужив візит Президента України

Л.Кучми до Бразилії, Аргентини та Чилі (1995).

УКРАЇНЦІ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ

Найбільше вихідців з України проживає переважно в Аргентині та Бразилії.

Перші українці - емігранти з Галичини - почали прибувати до Аргентини з 1897 р. й оселялися в північних районах. Міграційні процеси тривали до Першої світової війни та в міжвоєнний період. У перші роки після Другої світової війни до Аргентини переселилися понад 6 тис. українців, які під час війни змушені були залишити батьківщину, рятуючись від переслідування з боку радянського уряду. Нині в Аргентині за найскромнішими підрахунками проживає понад 200 тис. українців (за максимальними оцінками - 400-500 тис.), близь­ ко половини з яких мешкають у столиці країни Буенос-Айресі та в однойменній провінції.

Значна частина емігрантів-українців «першої хвилі» були представниками найбідніших верств селянства, і в* новій країні вони здебільшого займалися сільським господарством. Долаю­ чи неймовірні природні та економічні труднощі, поселенці обробляли до того часу не освоєні землі.

Тепер чимало нащадків вихідців з України ведуть фер­ мерське господарство за сучасною технологією: вирощують чай, бавовну, сорго, виноград, зернові культури, займаються садівництвом, тваринництвом. Українці, що живуть у містах, працюють на підприємствах, у сфері обслуговування. Чимало з

315

них є власниками малих або середніх за розмірами підприємств (виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, електромоторів, холодильників та ін.). Прошарок представ­ ників розумової праці - інженерів, адвокатів, лікарів, еко­ номістів - нечисленний.

Розвивається релігійне і соціально-культурне життя. Більшість аргентинських українців за конфесією - греко-като­ лики, вони об’єднані в окрему єпархію. Менша частина іммігрантів - православні, є також невелика кількість єван­ гелістів.

З культурно-освітніх установ найбільшою є товариство «Просвіта», яке, крім центральної організації в БуеносАйресі, має дев’ять філій у різних провінціях. У рамках това­ риства працюють школи для дітей та дорослих, дитячі садки, мистецькі колективи. Ще однією культурно-просвітницькою установою є товариство «Відродження» з трьома філіями й школами різного профілю. Школи існують також при церк­ вах, а при греко-католицькому кафедральному соборі в Буенос-Айресі діють гімназія та філія католицького універси­ тету. Українські релігійні та культосвітні організації утриму­ ють також будинки для людей похилого віку, сирітські притулки, лікарні, рекреаційні оселі.

В Аргентині є українські видавництва, виходять щотижне­ ва газета і журнал, ведуться радіопередачі українською мовою.

УБуенос-Айресі відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку.

УБразилії за найобережнішими оцінками проживають понад 150 тис. українців. Як і в Аргентині, це переважно нащадки емігрантів з Галичини, які стали оселятися тут починаючи з 90-х років XIX ст. Основна частина емігрантів проживає на півдні країни, в штаті Парана, переважно біля містечка Прудентополіс, а також у районі столиці названого штату - міста Курітіби. Більшість українців працюють у сільському господарстві. Вже у перші десятиліття проживання

вБразилії вони, незважаючи на надзвичайно важкі умови життя, створювали українські церкви, школи, культурнопросвітницькі організації. В 30-х роках диктаторський режим Варгаса заборонив діяльність майже всіх українських організацій та об’єднань. Не дозволялося навіть проведення богослужінь українською мовою.

Після 1945 р. до Бразилії з Європи прибуло близько 9 тис. українців, розкиданих війною. Одночасно йшла відбудова укра­ їнського національного життя. Зокрема, відновив діяльність Український національний союз - головний культурний центр української громади в Бразилії. Створювалася мережа українсь­ ких організацій, яка в 60-70-х роках набула завершеного

316

Р О ЗД ІЛ VII

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

§ 38. ПОДІЛ СВГГУ НА ДВА ВОРОГУЮЧИХ БЛОКИ (друга половина 40-х —перша половина 50-х років)

З яки х питань проявилися суперечності між союзниками на заключному етапі війни? Я кі ріш ення були прийняті на Я лт инській і Потсдамській конференціях про післявоєнне облаш тування світу?

ПОЧАТОК «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У роки Другої світової війни склалась антигітлерівська ко­ аліція. Між союзниками здійснювалась координація воєнних дій, політичних заходів, економічне співробітництво. Регуляр­ но відбувалися зустрічі керівників «великої трійки» - СРСР, США, Великої Британії, на яких вирішувалися й проблеми по­ воєнного устрою світу. З тим, щоб не допустити воєн у май­ бутньому, активно обговорювалась ідея «колективної безпе­ ки». Ще в Атлантичній хартії - документі, укладеному в серпні 1941 р. лідерами СІЛА і Великої Британії, - передбача­ лося «запровадження загальної безпеки», створеної на широ­ ких засадах. Цією ідеєю мала керуватись утворена в 1945 р. Організація Об’єднаних Націй. П’ять постійних членів Ради Безпеки ООН - СРСР, США, Велика Британія, Франція і Ки­ тай - за повною одностайністю мали виступати у ролі «світо­ вих поліцейських» з метою недопущення війн.

За рішенням Потсдамської конференції глав держав антигітлерівської коаліції було утворено Раду міністрів закор­ донних справ, куди увійшли представники СРСР, СІНА, Вели­ кої Британії, Франції та Китаю. Рада мала розробити умови мирних договорів із колишніми союзниками Німеччини - Італією, Болгарією, Румунією, Угорщиною й Фінляндією. Остаточне узгодження текстів мирних договорів відбулося на Паризькій мирній конференції, яка проходила в липніжовтні 1946 р. Тут виявилися розбіжності у підході до мирно­ го врегулювання в Європі. Делегація СРСР виступала за пом’якшення умов миру, намагаючись цим посилити свій вплив на переможені держави. Натомість США та Велика Бри­

318

танія були прихильниками більш жорсткого курсу, не бажаю­ чи допустити насадження тоталітаризму за радянським взірцем у Болгарії, Румунії та Угорщині - країнах, зайнятих Червоною армією.

10 лютого 1947 р. мирні договори з переможеними держава­ ми колишнього фашистського блоку було підписано. Болгарія та Угорщина залишилися в кордонах, затверджених у 19191920 pp. Румунія визнавала приналежність до Радянського Со­ юзу Бессарабії та Північної Буковини. Італія втрачала всі свої колонії. Вона передавала Греції Додеканезькі острови в Егейському морі, а Югославії - півострів Істрію. Підтверджу­ валася передача Фінляндією СРСР області Печенга (Петсамо). У політичних ухвалах передбачалися заходи, спрямовані на заборону відродження і діяльності фашистських організацій. Згідно з договорами союзники отримували з переможених країн матеріальну й грошову компенсації за збитки, завдані війною.

Й. Сталін та його оточення не вірили в систему «колектив­ ної безпеки». Виходячи з постулатів комуністичної ідеології щодо неминучості перемоги світової пролетарської революції, керівники СРСР підтримували, у тому числі зброєю, всі ло­ яльні до Москви сили в інших країнах. Радянський Союз нав’язав визволеним від фашизму країнам Центральної та Східної Європи комуністичні тоталітарні режими. На Далеко­ му Сході - у Китаї та Північній Кореї - з допомогою СРСР до влади також прийшли комуністи.

На початку 1946 р. гостра міжнародна конфліктна ситу­ ація виникла на Середньому Сході. Радянське керівництво зволікало з виведенням військ із Північного Ірану, яке мало відбутися згідно з попередніми, часів війни, домовленостями. Окрім цього, радянською стороною були інспіровані та зброй­ но підтримані «національно-визвольні» рухи азербайджанців і курдів, які становлять переважну більшість населення Півночі Ірану. Питання про виведення радянських військ з Ірану розглядалося в ООН. У СПІА залунали заклики застосу­ вати проти СРСР ядерну зброю, якою американці монопольно володіли в ті часи. Навесні 1946 р. СРСР під тиском західної дипломатії змушений розпочати виведення військ з Ірану.

На противагу радянському експансіонізмові західні країни на чолі із СПІА формували власний зовнішньополітичний курс, стримуючи комуністичний наступ і завойовуючи власні сфери впливу. Дві найсильніші держави - СРСР та США - після війни намагалися якомога більше розширити зони свого впливу у світі. Глобальне суперництво цих держав виявилось у гонці озброєнь. Протистояння мало місце також у диплома­

319

тичній, пропагандистській, зовнішньоекономічній діяльності. Ця конфронтація дістала назву «холодна війна». Вона не переросла в «гарячу» лише тому, що жодна сторона не була впевнена у своїй перемозі.

З лютого 1946 р. радянська пропагандистська машина роз­ горнула антизахідну кампанію. Країни Заходу не залишилися у боргу. В березні того ж року колишній прем’єр-міністр Вели­ кої Британії Вінстон Черчіл у виступі в американському місті Фултоні заявив, що «комуністичний тоталітаризм» замінив собою «фашистського ворога» і планує підкорити світ. За його словами, через усю Європу - від Балтики до Адріатики - про­ лягла «залізна завіса».

ДОКТРИНА ТРУМЕНА

Особливу стурбованість західних політиків викликало становище у Греції та Туреччині. Комуністи Греції відмовили­ ся взяти участь у виборах, які відбувалися під міжнародним наглядом, і на початку 1946 р. розпочали збройну боротьбу за владу. Було відомо, що повстанські загони комуністів отриму­ ють допомогу ззовні, зокрема з Болгарії, Югославії та Албанії. Ще на завершальному етапі Другої світової війни Радянський Союз висунув територіальні претензії до Туреччини, а також вимагав розмістити радянські війська у зоні чорноморських проток. Анкара справедливо розцінила вимогу Москви як грубе втручання у внутрішні справи Туреччини.

Президент США Г. Трумен у березні 1947 р. надіслав послання конгресові, в якому охарактеризував становище, що склалось у Східному Середземномор’ї, як загрозу безпеці США. Трумен просив санкції конгресу на виділення допомоги Греції та Туреччині, у тому числі американським військовим персоналом. Уперше в міжнародних післявоєнних відносинах було сформовано принцип: отримання експансії СРСР для захисту безпеки СІЛА.

Американський президент у своїй доктрині окреслив основи суспільного життя вільного світу: уряди мають здійснювати владу на засадах згоди з тими, ким правлять, обов’язково треба поважати права людини як основу мирного ладу, дотри­ муватися вільного надходження інформації, думок, свободи пересування й економічного обміну.

Однією з основних проблем післявоєнного устрою світу була відбудова зруйнованої економіки. СІЛА у червні 1947 р. запро­ понували Європі план допомоги кредитами, постачанням товарів тощо, оприлюднений державним секретарем Дж. Мар­ шаллом. Країни, які потребували допомоги, повинні були пода­ ти відомості про стан економіки, валютні резерви, проекти

320