43. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються лише з настанням певних життєвих обставин (фактів реальної дійсності), що враховуються законодавством. Такі обставини отримали назву юридичних фактів.

Залежно від правових наслідків, які виникають унаслідок настання того чи іншого юридичного факту, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Для виникнення правовідносин необхідні певні передумови та підстави. Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин слід визнати наявність відповідної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну правосуб’єктність, а підставою є певний юридичний факт, тобто конкретна дія або подія, з якого цивільний процесуальний закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.Норми цивільного процесуального права визначають нормативну передумову виникнення цивільних процесуальних правовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи в якості суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин або ж прямої заборони на цю поведінку, такі процесуальні правовідносини виникнути не можуть. Наприклад, не можуть бути свідками священнослужителі з приводу відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).Цивільна процесуальна правосуб’єктність визначає можливість особи бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. У кожного із суб’єктів така правосуб’єктність визначена законом по-різному. Так, наприклад, правосуб’єктність суду визначена Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», ЦПК та іншими нормативно-правовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваги приділяється основним учасникам цивільного процесу – сторонам та третім особам, оскільки безпосередньо спір між ними є предметом судового розгляду та вирішення.Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюються або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є процесуальні дії учасників процесу (подання заяви, заявлення клопотання, призначення експертизи та ін.).

44. Поняття, ознаки та види співучасті в кримінальному праві.

У статті 26 КК сформульоване поняття співучасті у зло­чині — це умисна, спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що де­кілька суб'єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Суб'єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спіль­ній участі у вчиненні умисного злочину. Вони зводяться до та­кого: співучасть можлива тільки в умисному злочині; всі спів­учасники злочину діють умисно. Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій кла­сифікації) і за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між ними (другий критерій класифікації). Співучасниками є виконавець, органі­затор, підбурювач та пособник, співвиконавець. Співучасть з точ­ки зору ролей, які виконують співучасники можна поділити на дві форми: на просту — без розподілу ролей і складну — з роз­поділом ролей.

Проста форма співучасті має міс­це там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) зло­чину. Тут співучасники виконують однорідну роль. Складна форма співучасті, тобто співучасть з розподілом ролей, полягає в тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У даному випадку має місце розподіл ролей — один чи декіль­ка виконавців, інші — організатор, підбурювач, пособник. Тут завжди є викона­вець та інший співучасник: чи організатор, чи підбурювач, чи пособник (розподіл ролей). У статті 28 КК передбачені форми співучасті, які виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасникам.

Стосовно до цього вирізняються такі форми співучасті:

1) учи­нення злочину групою осіб;

2) учинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) учинення злочину організованою групою;

4) учинення злочину злочинною організацією.