36.Правові підстави та порядок позбавлення батьківських прав.

Виключною мірою відповідальності за невиконання батьківського обов’язку є позбавлення батьківських прав. Це допускається лише на підставі та у порядку, визначеному законом. Підстави для позбавлення батьківських прав визначені у ст. 164 СК України, зокрема, мати і батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо він (вона):1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;3) жорстоко поводяться з дитиною;4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Цей перелік є вичерпним, тому позбавлення батьківських прав з підстав, що не передбачені ст. 164 СК України, не допускається.

ПОРЯДОК ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВПозбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.Для позбавлення батьківських прав необхідно:1. Встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани).

2. Звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків.

3. Звернутись до суду з заявою про позбавлення батьківських прав.

Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою: - одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім’ї якої проживає дитина;- закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;- органу опіки та піклування;- прокурора;- самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років. !!! У всіх випадках органи опіки та піклування, а також прокурор приймають участь у розгляді кожної справи про позбавлення батьківських прав. Якщо позов про позбавлення батьківських прав пред'явлений до одного з батьків, суд повинен притягти до участі в справі другого з батьків з тим, щоб вирішити питання про передачу йому дитини на виховання.Якщо дитина проживала з обома батьками, то у разі позбавлення батьківських прав одного з них, вона лишається на вихованні у другого з батьків. Якщо ж позбавлені прав обоє з батьків, дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника) або, в залежності від віку та стану здоров'я, віддають дитину до дитячого будинку, сімейного дитячого будинку, школи-інтернату.Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, засновані на факті родинності з дитиною.

37. Правовий статус фондової біржі. Правила гри на фондовій біржі.

Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливостями, визначеними статтями 20-25 Закону України "По цінні папери та фондовий ринок".

Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками).

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою, ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал у розмірі, не меншому, ніж 3 мільйони гривень, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому, ніж 6 мільйонів гривень.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності нафондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

У статуті фондової біржі зазначаються найменування і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави та порядок припинення діяльності фондової біржі, розподілу майна фондової біржі у разі її ліквідації.

37. Поняття шлюбу. Умови та порядок його укладання.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка  без шлюбу не є підставою для виникнення у них  прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення  у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли  релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів актів цивільного стану.

Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а  для чоловіка - у вісімнадцять років.

Особи, які бажають зареєструвати шлюб, повинні досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку .За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду  їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Жінка та чоловік можуть перебувати одночасно лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Не можуть перебувати в  шлюбі між собою:

- особи які є родичами прямої   лінії споріднення;

- рідні(повнорідні) брат та сестра;

- двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

За  рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. У шлюбі між собою не  можуть бути  усиновлювач та усиновлена ним  дитина.

Заява про реєстрацію шлюбу подається чоловіком та жінкою до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану  за їхнім вибором. Заява про реєстрацію шлюбу подається чоловіком та  жінкою особисто. Якщо через поважні причини вони не можуть особисто подати заяву, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники, повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна  одну про стан свого здоров’я. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження осіб , які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Шлюб реєструється після спливу 1-го місяця  від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану  дозволяє реєстрацію  шлюбу до спливання цього строку. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченого або нареченої, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш ніж на три місяці, таке рішення може бути оскаржено до суду.

37. Правові форми об’єднань підприємств в Україні.

Частина 1 ст. 120 ГК встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни,

інші форми об'єднання інтересів підприємств, передбачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Асоціація - це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

На наш погляд, визначення асоціації як об'єднання, створеного з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, є не зовсім вдалим, оскільки в такому вигляді асоціація мало чим відрізняється від корпорації. Якщо асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації, то навряд чи доцільно централізувати виробничі та управлінські функції.

Корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

40.Стадії вчинення злочину. Інститут добровільної відмови та його ознаки.

Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його притінення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І ст.11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Види стадій вчинення злочину

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

• готування до злочину;

• замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

• закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст.14 і ст.15, а закінчених злочинів - у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

З метою посилення превентивної сили кримінального закону, надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути кримінальної відповідальності та покарання КК України закріплює в своїх нормах інститут добровільної відмови від вчинення злочину.

Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».

Виходячи з цитованого нормативного визначення добровільна відмова можлива лише на попередніх стадіях злочинної діяльності -на стадії готування та на стадії замаху на злочин. І це зрозуміло. При доведенні злочину до кінця вже немає від чого відмовлятись -злочин уже Існує у відповідній системі просторово-часових координат як об'єктивна реальність.

Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:

♦ добровільний характер відмови;

♦ остаточність і безумовність добровільної відмови;

♦ усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину.

Добровільний характер відмови визначається наявністю волі особи, спрямованої на припинення подальшої злочинної діяльності.

41. Строки захисту цивільних прав. Позовна давність.

Правовий строк можна визначити як період або моменту часі з настанням або закінченням якого пов‘язано певну дію або подію, що має юридичне значення. За підставами встановлення можна виділити строки, які визначаються: 1) законом; 2) планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4) рішенням суду. За ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні і диспозитивні. За розміром обсягу прав і обов‘язків сторін по окремих періодах часу розрізняють загальні і окремі строки. Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Загальний строк позовної давності складає три роки. Строк позовної давності починається з часу, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення свого права. В ряді випадків встановлюються скорочені строки позовної давності. Напр.: поставка неякісної продукції, поставка продукції що швидко псується тощо. Все це детально регулює ЦК. Строки починаються (обчислення) з наступного дня після їх виникнення. Строки, які обчислюються днями, закінчуються о 24 годині останнього дня строку. Якщо виконання зобов‘язання пов‘язано з діяльністю певних установ, то закінченням строку є закінчення робочого дня відповідних установ в останній день строку. Пересилання товарів, документів, інших предметів вважається виконаним, якщо вони відправлені до 24 години останнього дня строку, навіть якщо вони вчасно не поступили до отримувача. Якщо строки обчислюються місяцями, то останнім днем строку вважається останній день останнього місяця. Якщо строк встановлюється півмісяця, то вважається, що строк становить 15 днів. Вказувати строки найліпше в днях та датах.

42. Загальна характеристика правовідносин, їх зміст та структура.

Правові відносини — це врегульовані нормами права сус­пільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

З цього визначення можна виділити основні ознаки правовід­носин:

1. це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів.

2. є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і во­лю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспі­льні пріоритети;

3. вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі­зуються.

4. учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах.

Правовідносини мають складну будову (структуру). Під струк­турою правовідносин розуміють сукупність її внутрішніх елементів і спосіб зв'язку між ними на підставі розподілу між учасниками даних відносин суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення законних інтересів.

Отже, термін "структура" містить елементний склад правовід­носин і правовий зв'язок між ними.

До складу правовідносин входять такі елементи:

1) суб'єкти;

2) об'єкти;

3) зміст.