56. Класифікація правових систем світу

Критерії класифікації правових систем

Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:

• спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;

• спільність основного юридичного джерела права;

• єдність у структурі системи і норми права;

• спільність принципів регулювання суспільних відносин;

• єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.

Коли правові системи, об'єднані спільністю історичного формування, структурою права, та іншими важливими критеріями, формують сукупність,- то утворюєтьсяправова сім'я.

Загальна характеристика правових сімей

1. Романо-германська сім'я (континентальна або нормативно-акта).

Характерними рисами її є:

— домінування нормативно-правового акта як джерела права (форма) ;

— поділ системи права на публічне та приватне право;

— диференціація та кодифікація галузей права;

— нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

Правові системи, що належать до цієї сім'ї:

• романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія та ін.);

• германська група (Німеччина, Австрія та ін.);

• скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія);

• латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай та ін.);

• східно-європейська (Росія, Білорусь, Україна).

2. Англо-американська правова сім'я (система загального права або судово-прецедентна).Ознаки:

• Відсутність рецепції римського права.

• Суддівський за своєю природою та змістом характер права.

• Розвиток загального права юристами-практиками.

• Менш абстрактний характер норм, ніж у романо-германському праві.

• Виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та статутного права

• Непоширеність кодификації.

Правові системи, що належать сюди:

• правова система Англії;

• правова система США;

• правові системи країн Співдружності нації.

3. Релігійна правова сім'я: Характерні риси:

• Нерозривний зв'язок з релігією.

• Персональний характер дії права.

• Часто не визнається принцип формальної рівності прав людини.

Правові системи, що належать сюди:

• ісламське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія та ін.);

• канонічне право (Ватикан);

• іудейське право (Ізраїль);

• індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

4. Традиційна (звичаєва) правова сім'я: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.Ознаки:

• Домінуюче місце у системі джерел права-звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер.

• Юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств.

• Законодавство та правовий прецедент не набувають певного значення як джерела права.

5. Сім'я соціалістичних правових систем: національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

57. Умови дійсності правочину. Недійсність правочину та її юридичні наслідки.

Умови дійсності правочину є такі:

1) суб'єктний склад.

Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом;

2) зміст правочину не повинен суперечити закону.

Умови правочину повинні відповідати як вимогам закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не буде вважатися дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України "Про трансплантацію" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів за винятком крові та спинного мозку. У п. 1 ст. 203 ЦК також передбачено, що зміст правочину не повинен суперечити "моральним засадам суспільства".

Ми вважаємо, що така норма за своїм характером є досить декларативною, оскільки підстави визнання правочину недійсним визначені у законі, і не завжди законні дії за своїм характером є моральними. Так, якщо боржник не повертає борг, посилаючись на пропущений позивачем строку позовної давності і суд відмовляє у задоволенні позову, то, звичайно, рішення суду є законним, але суспільна мораль навряд чи визнає його справедливим, як і дії боржника;

3) форма правочину повинна відповідати закону.

Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати має бути у письмовій формі, оскільки в іншому разі бухгалтерія сторонній особі Гроші просто не видасть, а, відповідно, договір купівлі-продажу квартири має укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства;

4) єдність волі і волевиявлення сторін.

Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

Наприклад, повертаючись ввечері додому через сквер, Ви зустріли трьох хлопців, схожих на братів Кличко, які, посміхаючись, запропонували купити цеглину за 20 гривень. Залишивши собі гривню на маршрутку, Ви придбали цеглину за 15 гривень. У цьому випадку обставини укладення правочину - час, місце, суб'єктний склад договору певним чином вплинули на формування Вашого волевиявлення, тому такий правочин може бути визнано недійсним;5) здійсненність правочину.Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумов Правові наслідки недійсності правочинуЗгідно зі ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.За загальним правилом, основним правовим наслідком недійсності правочину є двостороння реституція.Суть двосторонньої реституції полягає в тому, що кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.Тобто двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення.У разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, кожна із сторін зобов'язана відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.Крім двосторонньої реституції наслідками недійсності правочину є відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК).Правові наслідки у вигляді двосторонньої реституції та відшкодування збитків і моральної шкоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності правочинів, які встановлені законом, можуть змінюватися за домовленістю сторін, за винятком встановлених законом правових наслідків недійсності нікчемного правочину.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.