53. Характеристика злочинів проти власності громадян.

Злочини проти власності є однією з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцін­ніших соціальних благ – право власності. Захист права власності має особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є підґрунтям політичної, національної та релігійної свобод. Нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність усієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою.

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів.

Родовим і безпосереднім об’єктом цих злочинів є врегульовані законом суспільні від­носини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими необхідними безпосередніми об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи. При знищенні або пошкодженні майна додаткові факультативні безпосередні об’єкти – громадський порядок, громадська безпека, довкілля тощо.

Важливе значення при кваліфікації злочинів проти власності має предмет, до якого належать: чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо), а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Майно – це речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо).

Фізичні ознаки майна характеризуються тим, що вказані предмети та речі можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо (людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності, а тому її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК).

Економічні ознаки полягають у тому, що майно повинно: а) мати мінову та споживчу вартість; б) бути відокремлене від природного середовища чи бути створене заново; в) бути здатним задовольняти потреби людини та суспільства.

Юридичними ознаками майна є те, що воно має: а) бути чужим для винного; б) належати за правом власності іншому суб’єктові права власності; в) не належати до предметів злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК. 

Чужим визнається майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Розмір чужого майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

Слід зазначити, що саме вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності є критерієм розмежування кримінально-караного викрадення чужого майна від дрібного викрадення такого майна.

Не є предметом злочинів проти власності:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля;

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали;

3) транспортні засоби;

4) тіло (останками, прахом) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого;

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори;

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки;

7) військове майно;

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою.

З об’єктивної сторони злочини проти власності характеризуються, зазвичай, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення обов’язків щодо охорони майна.

Більшість злочинів проти власності сконструйовано законодавцем переважно як матеріальні склади, тобто, при кваліфікації слід враховувати той факт, що обов’язковими ознаками їх об’єк­тивної сторони є суспільно небезпечне діяння, злочинний наслідок і причиновий зв’язок між діянням та наслідком. Склади деяких злочинів – формальні (вимагання, придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, або усічені (розбій, погроза знищення майна).

Спосіб вчинення посягання є одним з основних критеріїв для кваліфікації вчиненого та відмежування різних форм викрадення майна й іншого протиправного заволодіння ним.

1) таємний;

2) відкритий;

3) шляхом нападу;

4) шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або умисне пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб;

5) погроза заподіяння певної шкоди;

6) обман або зловживання довірою;

7) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. 

Суб’єктом злочинів може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У злочинах, суб’єкт спеціальний. Це особа, якій майно було ввірено чи перебувало в її віданні, службова особа, особа, котрій доручено зберігання чи охорона чужого майна.

Суб’єктивна сторона злочинів проти власності, переважно, характеризується умисною формою вини. Вчинення крадіжки, грабежу, викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем супроводжується реалізацією прямого умислу та корисливого мотиву, а розбою – ще й метою заволодіння чужим майном. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою  чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Два злочини – необережне знищення або пошкодження майна і порушення обов’язків щодо охорони майна – із суб’єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єктивна сторона складу умисного знищення чи пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.

До кваліфікованих та особливо кваліфікованих видів більшості злочинів проти власності закон відносить вчинення таких діянь:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) організованою групою;

4) із заподіянням значної шкоди потерпілому;

5) у великих розмірах;

6) в особливо великих розмірах.

Злочини проти власності поділяються на три види (групи):

1) корисливі злочини, пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб;

2) корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб;

3) некорисливі злочини;

4) злочини, пов’язані з самовільним зайняттям земельної ділянки та самовільним будівництвом.

54. Інститут права власності всистемі цивільного права України. Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об`єктивному і суб`єктивному розумінні. В об`єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб`єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов`язаними виступають всі, хто його оточує. Суб`єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Об`єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.

Право володіння - суб`єктивний елемент - особа вважає річ своєю, об`єктивний - наявність речі у власника.

Право користування - це право вилучати із речі корисні властивості.

Право розпорядження - це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Визначення юридичної долі майна - це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи - це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація - примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація - примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція - це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо.Похідні способи - це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також в разі загибелі речі, в разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник. З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право - повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче ніж право повного відання (ЗУ «Про власність»).В ЗУ «Про власність» зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є об`єктом пава виключної власності народу України. Право виключної власності від імені народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів. Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Суб`єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об`єктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів. В класичному вигляді існує 3 види власності: державна, колективна, приватна. В нашому законодавстві є ще й 4та - виключна власність народу Суб`єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підставами виникнення приватної власності є особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, спадкування, знахідки. Об`єктам права приватної власності може бути майно, не вилучене із цивільного обігу. Об`єктами державної власності можуть бути будь-які речі без винятку. Колективна власність. Суб`єктом права колективної власності є трудовий колектив підприємства, установи, організації, або колектив засновників. Об`єктами є речі, не вилучені із цивільного обігу. Колективна власність для колективів колгоспів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, орендованих підприємств.

55. Завдання та функції прокуратури Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правої порядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:

- закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень;

- гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина;

- основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. На органи прокуратури України покладено такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законіворганами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до набрання чинності законами, що регулюють діяльність державних органів із контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і набрання чинності законами, що регулюють її функціонування.

Основні принципи організації та діяльності органів прокуратури полягають утому, що вони:

- становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядку-. ванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

- здійснюють, свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території ї республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їхніх органів;

- захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

- вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

- діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Втручання інших органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їхніх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися винесення неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.