§ 28. Складні речення з підрядними означальними

Складнопідрядні речення належать до закритих структур,

тому вони завжди бінарні. Серед нерозчленованих прислівних

конструкцій виділяються складні речення з підрядними означальними.

У староукраїнський період вони ще не були так організовані, як тепер.

Строкатим був склад сполучних слів. Один з найдавніших відносних

займенників иже (єгоже, ємуже та ін.), який розвинувся з

анафоричного елемента безсполучникового речення, траплявся вже лише в

окремих пам'ятках. З XVI ст. почав часто використовуватися займенник

же, що може пояснюватися як польським впливом, так і впливом

західноукраїнських говорів. Однак основними сполучними словами стали

відносні займенники што, что (потім що) і которий (котрий). Про

широке вживання займенника што (что, що) у староукраїнський період

свідчить той факт, що він часто виступав там, де тепер ми

використали б займенник який, наприклад при назвах живих істот: признали...

о обцованю з злодіями, што ему воли до кухнЬ єго вожовали (Перест.,

300

1605, 31). Щоб компенсувати відсутність непрямих відмінків, це

відносне слово сполучалося з займенником онпь, створюючи комплекс

што (что, що) онт>, што его тощо, наприклад: А камЬнь, што его за-

вергли цемраше, се єсть самі) Христось (Няг. єв., XVI, 129);

Почерпало: Каждаа реч що черпают нею (П. Бер., 1627, 91); а половину той

худоби ЛукашисЬ, што у ей платье туй же Максим покрав (Пир. кн.,

1686, 34). Уживання займенника що (што, что) було настільки типове

для української мови, що він міг ставати на місце різних відмінкових

форм і без займенника он-ь, наприклад: мяса свиного згнилого, што [-що

його ] и собаки не едять, порьішилося, в громаде лежить, з возпь на одинпь

конь (Оп. зам., 1552, ПО); й я уже в дому у тиждень салник той познал,

что [-що в ньому] гроши були (Пир. кн., 1718, 298).

Уживання сполучного слова которий (котрий) у староукраїнський

період ще не було цілком усталене. Пам'ятки різного часу послідовно

відбивають препозицію керованого займенника которий, наприклад:

иж?> видЬв?> и знаменові) службу... пана Богуша Оверкича Тимоха...

которого нам?> справи и род~ь зацньїй дому его вЬрньїй... оповЬдал?> (Р.,

гр., 1438, 140); Бьіл кЬякий закон, через которого проступки сталися

випни (КА, 1560, 256). Сучасне розташування цього сполучного

слова — постпозицію — пам'ятки почали фіксувати досить пізно —

з XVIII ст.

Процес використання займенника которий з чисто відносним

значенням у староукраїнський період цілком не завершився. Про це свідчить

той факт, що цей займенник ще досить часто уживався з

видільно-числовим значенням, наприклад: И тіе реестра в книги пописани, которіе

книги одни на Москву повезени, а другів воєводам?» подани (Л. Сам.,

1702, 91). У зв'язку з цим використання которий обмежувалося.

Займенник який, що витіснив його в новій українській мові, до XVIII ст.

вживався рідко, бо його не підтримувала давньоруська традиція. Дещо

помітніший він тільки в тих українських пам'ятках, які перебували

під більшим польським впливом, наприклад: таковой унеи, якую

отступникове потаємне зробили, пан воєвода не хотЬл (3. Коп., 1622,

1144).

Функцію сполучних слів у складних реченнях з підрядними

означальними могли виконувати і деякі прислівники — где, куди, кгдьі,

коли, які), які надавали їм відповідного відтінку значення. У сучасній

українській мові вживання таких сполучних слів можливе при

опорних словах тільки відповідної семантики. У староукраїнській мові таке

обмеження було менш суворе. Можна порівняти означальні підрядні

речення із сполучним словом где при іменниках, що не мають

локального значення: Прето ми... глянулисмо в книги правние в Порондек,

где о карности злодЬев часть четвертая учить тими мови (Пир. кн.,

1698, 142); которий ...випитал господин Вуцки Савчихи, где стоял

господою Стайло (Пир. кн., 1701, 173).

Підрядна частина складного означального речення за

староукраїнської доби звичайно розташовувалася у постпозиції. Це свідчило про

зміцнення її зв'язків з головною частиною. Проте в староукраїнських

пам'ятках ще чимало прикладів препозитивних підрядних частин,

які О. О. Потебня вважав більш ранніми, ніж постпозитивні, що були

301

свідченням слабішого зв'язку. Наприклад: и которїи бьі пришол до

нас... ми не имаем такового чловЬка прїимити (Богд., гр., 1499, II,

421). А што на нашом боку, тиє татаре в землю єго царского величества

не замишляют (Б. Хм., 1649, 143).

Внаслідок недостатнього зв'язку підрядної частини з головною за

староукраїнської доби, як і за давньоруської, ще можна спостерігати

повторення пояснюваного іменника при сполучному слові.

Наприклад: границь будуть вЬчньїи наипєр&Ьи межи нашим?) городо(м)

синтином?» а межи шепинци которьш жь шепинци к волохом?) прислуишють

(Р., гр., 1433, 125); кгди Татарин?) до Ракочого от Хана посланий при-

веден?) з писмами в обоз?» до короля; в яких писмахь витломачено тое

(С. Вел., 1720, І, 82).

У складних реченнях з підрядними означальними могли вживатися

співвідносні слова той, такий та ін., які підкреслювали видільне чи

якісне значення залежних частин, наприклад: хМеду пресного

приходить старосте на годть 11 кадей северьі з у ходова тьись, што на Ворскле

(Оп. зам., 1552, 86);Чомтакьіиотци,которьіиохЬтійсвоих?>надоброе

не учили, карав?> (Няг. єв., XVI, 215). Особливо важливі були такі

займенники (їх ще інакше називають антецедентами, від лат.

апіесесіепз — попередній) для речень з сполучними словами што, гдЬ,

коли, як?), бо вони увиразнювали їх означальне значення. При

відсутності антецедентів такі відтінки значення теж виражалися, але

слабіше. Якщо співвідносні слова не вживалися і їх не можна було

домислювати, підрядна частина дуже слабо пов'язувалася з головною і

починала виражати не стільки означальне, як загальне поширювальне

значення, тобто витворювалися речення, близькі до складносурядних,

які називають поширювальними, чи приєднувальними. У зв'язку з

недостатньою організованістю складнопідрядних речень

староукраїнської мови такі конструкції були раніше поширеніші, ніж тепер.