Роль та значення сюжетно-рольової гри у становленні гуманних взаємин дітей старшого дошкільного віку.
Виховне значення гри у психічному розвитку дошкільника визнане в дитячій психології та дошкільній педагогіці одним із базових положень. У грі виявляються всі психічні властивості й процеси, розвиваються певні риси характеру, відбувається становлення образу «Я». Саме в ній формується довільна поведінка дитини. Психолог Л. Виготський зазначив, що гра пробуджує в дитині сильні, яскраві почуття, водночас навчає не підпорядковуватися наосліп емоціям, а узгоджувати їх із правилами гри й кінцевою метою [5, с.77].
Роль гри в розвитку позитивних якостей дитини визначається багатьма об'єктивними й суб'єктивними чинниками. Лише участі дитини у грі ще недостатньо, щоб можна було вести розмову про вагомі надбання в психічному розвитку. Найбільше це стосується сфери почуттів як найпотаємнішого, делікатного аспекту стосунків. Емоції, що проявляються у грі, можуть бути далекими від гуманних, тому втрачають у такому випадку розвивальний вплив на становлення витоків гуманного ставлення до людей, природи, світу.
Гра не лише безпосередньо впливає на дитину, а й доповнює чи підсилює інші (наприклад, суто дидактичні) навчальні прийоми. Сюжетно-рольова гра завжди залишається лише дитячою діяльністю, чи, як прийнято висловлюватися, головною формою дитячої самодіяльності. Адже гра завжди передбачає свободу, хоча й обмежену правилами, роллю та іншими чинниками.
Надзвичайно важливо визначити міру припустимого втручання дорослого в гру. Якщо йдеться про розвиток у грі, то педагог має опікуватися тим, щоб вона збагачувала уявлення і знання дітей про навколишній світ, та вилучати все, що може заважати реалізації дитячої самодіяльності. А орієнтація на розвиток певних якостей особистості саме через гру чи ігрові прийоми передбачає такі форми ігрових дій, сюжетів, моделювання ігрових взаємин, які задає дорослий. Певна річ, у будь-якому разі не знімається питання щодо педагогічного керівництва грою, але його, по суті, переводять в іншу площину – змісту і доцільних способів керівництва. Тому важливого значення набуває вивчення питання про те, що саме в грі є розвивальним, та які виховні завдання найуспішніше вирішують у процесі гри. Хоча чимало психологів і педагогів (Д. Ельконін, Р.Жуковська, О. Запорожець, С. Новосьолова, Д. Менджерицька та ін.) писали про широкі можливості сюжетно-рольової гри в контексті виховання моральних якостей і почуттів дитини, але спеціальних експериментальних досліджень, спрямованих на з'ясування функцій гри у розвитку в дошкільників гуманних почуттів, бракує.
Сюжетно-рольова гра може бути засобом формування в дітей моральних уявлень загалом та гуманних почуттів зокрема, оскільки діти відтворюють у ній стосунки дорослих [5, с. 78].
Структура творчої сюжетно-рольової гри, згідно з поглядами Д. Ельконіна, охоплює такі взаємопов'язані між собою елементи: ролі, що вибирають діти; ігрові дії, завдяки яким ці ролі реалізують; ігрове використання предметів (заміна реальних предметів ігровими). Крім того, у грі виокремлюють реальні стосунки між гравцями, що, на відміну від рольових, визначаються вибірковістю стосовно партнерів.
Центральний момент гри, що об'єднує всі її компоненти, – це роль, яку вибирає дитина. Не змінюючи зовнішнього боку діяльності малюка, вона перебудовує його дії, надає останнім суспільного відтінку, розвиває всебічно.
Так, вивчаючи вплив гри на розвиток моторики дошкільників, О. Запорожець зазначив, що рухи дитини, яка визначила для себе певну роль, істотно відрізняються за структурою і продуктивністю від її рухових умінь за звичайних, неігрових умов. Малюк, який у повсякденній життєвій ситуації нерішуче зупиняється перед струмочком, з легкістю перестрибує його, уявивши себе зайчиком, що втікає від вовка.
Позитивно впливає гра і на розвиток довільних процесів пам'яті дошкільника. Наприклад, установку запам'ятати і пригадати дитина виконує у грі значно швидше і легше, ніж, скажімо, на занятті чи в інших видах діяльності. Саме роль, надаючи суспільної ваги діям дошкільника, сприяє психічному розвиткові, особистісному зростанню дитини. При цьому визначальним чинником є, власне, не стільки гра, скільки той чи інший її конкретний зміст. Педагог може стимулювати його відповідно до виховних завдань. Зміст уводять в гру через її роль. Остання передбачає певну систему дій, які здійснюють в уявній ситуації, що і є характерною властивістю гри.
Ігрові дії відрізняються від предметних скороченістю й узагальненістю. Під час гри старших дошкільнят на перший план виступають стосунки між людьми, суспільний сенс праці. Л. Виготський дуже влучно схарактеризував гру як арифметику соціальних стосунків. її учасники практично моделюють стосунки, з якими зіштовхуються люди при виконанні суспільних функцій [7]. Таким чином, гра для дітей – єдиний посильний засіб орієнтації в мотивах та моральних настановах і правилах дорослого світу.
Функції ролі та розгортання сюжету диктують ігрові правила, ці неписані і чітко визначені закони та приписи.
У будь-якій рольовій грі між роллю, ігровими діями і рольовими правилами існують взаємозв'язки. Вони змінюються відповідно до віку дітей – учасників ігор. Так, ігри малюків характерні розгорнутою системою зовнішніх дій та прихованими за ними ролями і правилами, а для ігор дітей середнього віку властива згорнутість дій, при цьому чітко виокремлюються ролі.
Рольова поведінка дітей у грі, як стверджує Д. Ельконін, – складно організована [59]. У ній є зразок, який, із одного боку, орієнтує, а з іншого – слугує взірцем для контролю. У рольовій поведінці є виконання дій за зразком і порівняння з ним, тобто контроль.
У психолого-педагогічній літературі вже усталеною є думка, що основне виховне значення полягає в тому, що саме грають діти (сюжет) і що є центральним моментом їхніх ігор (зміст).
У низці праць А. Анциферова, Е. Аркін, О. Усова, Р. Жуковська аналізують структуру сюжетів дитячої гри, розкривають значення і можливість ненав'язливого та делікатного педагогічного коригування сюжету. Зокрема підкреслено, що за умов правильної організації ознайомлення дошкільників із навколишньою дійсністю сюжети ігор уже в молодших дітей стають різноманітними. Характерно, що однакові сюжети в різних вікових групах відрізняються за змістом. Якщо основний зміст гри малюків полягає у виконанні певних дій з іграшками, що відтворюють дії людей, а дітей середнього віку – у відтворенні стосунків між дорослими і старшими дітьми, то у старших дошкільників сенсом гри стають правила суспільної поведінки та суспільні стосунки між людьми. Як зазначила Д. Менджерицька, основний шлях виховання у грі – вплив на її зміст, тобто вибір теми, розвиток сюжету, розподіл ролей, реалізація ігрових образів.
Через певний сюжет, зміст і роль під час гри можливо сприяти розвиткові моральних та соціальних почуттів у дошкільників. Необхідною умовою цього є моделювання взаємин, у яких виявляються гуманні почуття [5, с. 79]. Роль гри у розвитку почуттів не вичерпується власне ігровими стосунками. Реальні стосунки між учасниками спільної ігрової діяльності також сприяють розвиткові супідрядності й узгодженості їхніх дій, визначають підпорядкування певним правилам. На нашу думку, насичення дитячих стосунків проявами гуманних почуттів допомагає гармонійному розвиткові емоційної сфери дитини, її моральному становленню.
Група дошкільників за багатьма критеріями відповідає статусу колективу. Взаємини у колективі вибудовуються на засадах доброзичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готовності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів.
Важливим для дитини дошкільного віку є те, як її сприймають оточуючі та перш за все, усвідомлене сприйняття самого себе. Адже уявлення про власний емоційний стан, передбачення наслідків своїх учинків (самозвинувачення, само схвалення тощо), тобто моральна самооцінка є початковим етапом розвитку потреби у моральній поведінці [9]. Основним психологічним механізмом, що допомагає дитині сприймати себе (та інших теж) є дитячі емоції. Важливою умовою розвитку позитивного емоційного ставлення до себе та оточуючих, як зазначається у колективній монографії „Діти і соціум”, є формування у дитини регуляції поведінки – вміння стримувати себе, здатність діяти свідомо, а не імпульсивно, що відкривається дитині під час розв’язання особливих завдань, спрямованих на пошуки смислу як суб’єктивно особистісного ставлення [18, с. 245].
За дослідженнями психологів (Л. Божович, Д. Ельконін, О. Запорожець, С. Ладивір, М. Лісіна, С. Якобсона та ін.) ці вміння є одними із основних аспектів становлення особистості [12], а у нашому дослідженні – основною умовою формування гуманних взаємин дітей.
Особливо цінними новоутворенням, вважають С. Кулачківська, С. Ладивір, Л. Проколієнко, є те, що у дітей старшого дошкільного віку вже можуть виникати незадоволення своїми вчинками та переживання з приводу того, що щось зроблено не так. Тобто йде боротьба між дитячим егоїзмом та засвоєними моральними нормами. Дитина може визнати свою неправоту, перебороти страх перед покаранням і зізнатися у скоєному [3]. У цьому випадку дитині необхідно провести складний процес самооцінки і усвідомити свою не ідеальність та потребу змінювати щось у собі. Ці важливі утворення можливі при правильному педагогічному впливі на формування взаємостосунків дитини з оточуючими. Як запевняє А. Гончаренко, спільна діяльність стимулює тривалий процес пошуку форм взаємодії, розгляду і усвідомлення позиції партнера і, як результат, прийняття чи неприйняття його [11].
В українській психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення про те, що гра – одна із спільної діяльності дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладення початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування гуманних проявів у поведінці людини).
Відомий психолог Д. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин [59]. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра – найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. У цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя.
Гра – самостійна, провідна діяльність дошкільників. У грі, як у будь-якій творчій колективній діяльності відбувається зіткнення розуму, характерів, задумів. Саме в цьому зіткненні формується особистість дитини, складається дитячий колектив. При цьому зазвичай спостерігається взаємодія ігрових і реальних взаємин. Якщо дитина захоплена своїм задумом, своєю роллю, тоді ігрові взаємини перемагають. Якщо ж вона байдуже ставиться до гри, то спостерігається протилежне: роль недостатньо впливає на її поведінку, її взаємини з дітьми. Тільки гра, що захоплює дитину, мобілізує її розум і волю, збуджує сильні почуття, може підпорядкувати задуму егоїстичні спонукання, погані звички.
Формування ігрового колективу залежить від змісту гри, багатства задуму, а сам факт створення колективу, у свою чергу впливає на розвиток ігрової творчості. Уміння організувати гру, домовлятися, розподіляти ролі необхідні для того, щоб вийшла цікава гра. Навіть із достатнім знанням, багатими враженнями про те, що зображується, задум не втілюється, якщо у дітей не сформовані моральні якості, що необхідні для конкретної творчої гри.
Організація дитячого колективу у сюжетно-рольовій грі – це і передумова успіху роботи, й один з її результатів. Для того щоб підтримувати і розвивати інтереси дітей, їх активність, самостійність, цілеспрямованість, необхідна організація дитячого колективу, а сформованість, наявність перерахованих вище якостей допомагають у становленню дружніх взаємин, набуттю навичок колективних дій. Високий рівень ігрової творчості, багатий зміст ігор, згуртований загальними інтересами колективу – усе досягається завдяки тривалій роботі вихователя.
Існує два взаємопов’язані шляхи формування дитячого колективу:
через ігровий образ;
через виконання прийнятих у групі форм поведінки.
З одного боку, у грі виявляється культура поведінки, вихована у дітей поза грою. З другого боку, цікавий зміст дитячих ігор сприяє розвитку дружніх почуттів і об’єднує дітей. Така єдність ігрових і реальних взаємин допомагає створити етичну спрямованість поведінки дітей.
Зробити колективне життя дітей цікавим, дієвим і радісним, щоб діти знаходили втілення своїх задумів і поставлених цілей, – необхідна умова успішного становлення гуманних взаємовідносин між дітьми.
Важливо пам’ятати, що гра є, насамперед, діяльністю в якій діти, беручи на себе ролі, моделюють саме ті взаємини в які вступають дорослі у реальному житті і, насамперед, у процесі виконання трудових і громадських обов’язків. Відтворюючи діяльність дорослих, їх колективні взаємини і вияви взаємодопомоги, дитина активно оволодіває моральними нормами нашого суспільства.
Ігрова діяльність старших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. Вміння домовлятися, поступатися один одному в інтересах спільної діяльності, відповідально відноситися до доручень вихователя, бережно відноситись до речей – при розвитку цих якостей дитячі взаємовідносини набувають чітко виражений колективний характер. Для таких взаємовідносин характерне більше проникнення дітей в інтереси один одного, у них виникає бажання і реальні можливості для спільного обговорення змісту, розподілу ролей не тільки по бажанню, а й за можливостями дітей. Ці початки гуманних взаємин піднімають гру, як діяльність, на більш високий рівень, так як в ній збігаються інтереси декількох учасників, які вносять в сюжетну гру свою ініціативу, творчі відносини до ігрових образів. В сюжетно-рольових іграх ігрові дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістом рольової гри дітей стають взаємини між людьми та виконання правил, які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є важливим засобом регулювання взаємин.
У сюжетних іграх старших дошкільників існують два плани взаємин між учасниками: сюжетно-рольові, які виникають у зв’язку із сюжетом і ролями, і взаємини, що мають місце під час договору її учасників про розподіл обов’язків перед грою, а також в її ході, коли комусь з учасників треба на якийсь час вийти з гри. Сюжетно-рольові стосунки, в яких моделюється сфера людських взаємин, розвивають у дошкільників уміння виділяти ті аспекти своїх взаємин з іншими дітьми, які регулюються моральними нормами поведінки. Відносини з приводу гри сприяють формуванню у старших дошкільників моральних мотивів поведінки. У них, як і в реальному спілкуванні діти діють самі від себе [24].
Ці два плани взаємин іноді не збігаються і тоді можна спостерігати: хлопчик у ролі вихователя або лікаря привітно і ввічливо ставиться до своїх партнерів. Але варто комусь із них порушити правила гри, як він у різкій навіть грубій формі робить зауваження ровесникові. Так за цілком благополучними взаєминами з ровесниками у грі можуть приховуватися негативні форми спілкування і взаємини у реальному житті. Отже, взаємини, які виявляються у зв’язку з грою, є головним показником реального рівня вихованості дітей.
Слід відмітити: хоча цих два плани взаємин дітей і не тотожні, однак між ними існує тісний зв'язок і взаємовплив. Педагогічна практика свідчить, що від рівня розвитку сюжетно-рольових відносин певним чином залежить і характер взаємин дітей з приводу гри, а від того як складаються ці останні, залежить розвиток і власне ігрових стосунків. Адже кожна ігрова ситуація, в якій діє дитина зачіпає і її почуття. Граючи дитина передає своє власне ставлення до зображуваної нею ситуації, щиро і безпосередньо входить у роль. Завдяки цьому в неї виникає потреба поводитись відповідно взятої на себе ролі. В ході гри дошкільник засвоює моральні норми та правила співжиття у товаристві однолітків. Діючи як добрий і справедливий вихователь, як ввічливий і тактовний покупець та продавець, лагідний та чуйний лікар, дитина вправляється у вмінні виявляти доброту до інших, глибше усвідомлює та засвоює правила взаємин.
Спираючись на позитивний образ героя, якого дитина зображує у грі, вихователь може формувати її реальну поведінку і взаємини з ровесниками. Характерно: чим складніший і змістовніший сюжет гри, тим міцніше діти засвоюють правила взаємин, частіше переносять їх на реальні повсякденні стосунки зі своїми товаришами. Особливо значний вплив у цьому плані справляють ігри з чітко вираженим моральним підтекстом.
Належну увагу слід приділяти і складу ігрових об’єднань, оскільки від цього великою мірою залежить злагодженість дій учасників гри, характер їх взаємин. Якщо до складу ігрового об’єднання входять діти, які вже дещо володіють правилами взаємин, то, безумовно, гра проходить злагоджено і приносить усім учасникам задоволення і радість. Коли ж у групу вливаються нові діти, педагог повинен продумати, як краще ввести їх в ігрові об’єднання або як створити нові. Тут вихователеві допоможе знання індивідуальних особливостей підопічних, рівня розвитку їхніх ігрових умінь. Досвід показує, що найкращим прийомом, який допомагає швидко подружити новачка з ровесниками, є опора на позитивні якості та вміння вихованців. Наприклад, деякі діти погано володіють виконавчими та організаторськими вміннями, але в них гарно розвинута творча уява, вони багато знають про навколишнє життя тощо. Виходячи з цього вихователь може швидко ввести їх в уже досить стабільні ігрові об’єднання, наголосити на тому, що новий товариш знає багато цікавого, такого, що можна використати у грі. В такий спосіб гра може збагатитися і стати значно цікавішою для її учасників, а нова дитина знайде своє місце серед них. Разом з тим вихователь повинен знати, що в давно складене ігрове об’єднання ніколи не варто вводити нових дітей, коли цього не хочуть його члени.
Залежно від конкретної ситуації, вихователь може або запропонувати дитині приєднатися до групи ровесників, які ще не приступили до гри й лише домовляються про її організацію, або ввести уже діючий колектив, доручивши роль помічника. Враховуючи, що старші дошкільники люблять учити інших дітей того, що вміють робити самі, вихователь може попросити когось з них допомогти новачкові оволодіти певними вміннями: «Петрику, ти дуже гарно виконуєш роль капітана. Вся команда чітко виконує твої розпорядження, працює злагоджено і дружно. Я б хотіла, щоб ти прийняв у гру Романа і навчив його всього, що вмієш сам».
Як правило, діти ніколи не відхиляють особисте прохання старшого, вони залюбки приймають у гру новенького, всіляко опікають його, подають допомогу.
Знаючи рівень розвитку ігрових умінь і вихованості кожної дитини, педагог в процесі керівництва грою в одному випадку лише уточнює взаємини між людьми, ролі яких відтворюються в ній. В другому випадку йому доводиться взяти на себе ту чи іншу роль, щоб розширити знання вихованців про якусь професію, характер взаємин людей тощо [50]. Так у грі «Школа» вихователь бере на себе роль учителя, а всі діти виступають у ролі учнів. Ця гра допомагає педагогові не лише виховувати у дітей справедливе й чуйне ставлення до своїх ровесників, а й розвивати у них організаторські здібності. Роль учителя як всі інші привабливі для дітей ролі, по черзі повинні виконувати всі учасники гри. Звичайно, в один день усі діти не зможуть виступити в головній ролі, а тому слід подбати, щоб гра розгорталась протягом кількох днів підряд. Використання такого прийому дасть можливість запобігти розвитку в деяких дітей таких негативних рис, як самовпевненість і зрозумілість.
Постійної уваги педагога потребує тематика творчих ігор дітей. Адже навіть старші дошкільники ще не вміють критично оцінювати погані дії та вчинки дорослих людей, свідками яких вони іноді бувають, а тому в своїх іграх відтворюють їх.
Таким чином, становлення гуманних взаємин старших дошкільників великою мірою визначається рівнем розвитку їхньої ігрової діяльності. Саме на ґрунті сюжетно-рольової гри, як основної спільної діяльності дітей, зароджуються їхні перші моральні уявлення про норми та правила спілкування і взаємин з дітьми і дорослими, які їх оточують, з’являються перші симпатії. В грі з найбільшою повнотою і чіткістю виховуються та розкриваються соціально ціннісні якості підростаючої особистості, формується дитяче товариство, свідомість у вчинках та поведінці.
Отже, підсумовуючи теоретичну частину нашого дослідження ми дійшли висновку, що у вихованні гуманних взаємин педагогу допоможе один з найефективніших методів морального виховання та провідний вид діяльності дошкільнят – сюжетно-рольова гра.