2. Психолого-педагогічна характеристика гри як провідної діяльності дошкільників.

Гра є одним із найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання [57, с. 5]. Гру назвали «супутником дитинства», хоч у житті граються не тільки діти, але й дорослі. Дитяча гра – це діяльність, що спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, у якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство – це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, що є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

Гра задовольняє соціальну потребу дитини в пізнаванні навколишньої дійсності й водночас дає їй змогу полинути в чарівний світ фантазії. Цей світ, вочевидь, є надзвичайно принадним, адже спонукає дітей до творення, прийняття й використання ігрових форм, для проникнення в навколишнє і осягнення його розмаїття – предметів, діяльності, стосунків, моралі.

Гра – справжня соціальна практика дитини, її реальне життя в суспільстві однолітків. Тому такою актуальною для дошкільної педагогіки є проблема використання гри з метою всебічного виховання, і в першу чергу формування моральної сторони особистості. В даний час перед дошкільними фахівцями стоїть завдання подальшого вивчення гри як форми організації життя і діяльності дітей. В основі розуміннягри як форми організації життя і діяльності дітей лежать наступні положення:

1. гра покликана вирішувати загально-виховні завдання, серед яких завдання формування моральних громадських якостей дитини є першочерговими;

2. гра повинна носити самодіяльний характер і все більше розвиватися в цьому напрямку за умови правильного педагогічного керівництва;

3. важливою особливістю гри як форми життя дітей є її проникнення в різні види діяльності: працяі гра, навчальна діяльність і гра, повсякденна побутова діяльність і гра.

У людській практиці ігрова діяльність виконує такі функції, як:

• розважальну (це основна функціягри – розважити,надати задоволення, надихнути, розбудити інтерес);

• комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

• ігротерапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

• діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

• функцію корекції: внесення позитивних змін в структуру  особистісних показників;

• соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського життя.

Наукові спроби з'ясувати психолого-педагогічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими [43].

Останнім часом дослідники (Н. Короткова,Н. Михайленко) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості [35].

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструктивні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

2. ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості, сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові). Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього розмаїття ігор [43].

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри, як складного багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші – тільки грі. Отже, загальними та універсальними ознаками гри є:

• гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину у сферу моральних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості й властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності.

• гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету. Чим менша дитина, тим більш наслідуваними є її ігрові дії. Щоб досягти мети діти домовляються про тему, зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, здійснює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків перед доросли сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов’язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших – виявляється у виборі способів дії, їх варіативності. Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Ігрова діяльність дитини – це своєрідна форма виявлення нею своєї активності в якій на рівні своїх знань і вмінь вона відтворює дії дорослих і взаємини між ними, пізнає предмети і їх функції, соціальну дійсність свого оточення. Гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Вона є найбільш значущою діяльністю для її психічного розвитку [39]. Якщо дитина в ранньому віці не відокремлює себе від оточуючих її дорослих і засвоює предмети і дії з ними переважно за їх вказівками і допомогою, то вже на порозі дошкільного віку вона намагається діяти самостійно. Але фізичні і розумові можливості дитини-дошкільника ще дуже обмежені, тому вона реалізує свої прагнення до спілкування в ігровій діяльності.

Гра як провідна діяльність є вторинним етапом у пізнанні дитиною дійсності. Однак у сюжетно-рольовій грі знання, враження дитини не залишаються незмінними: вони поповнюються і уточнюються, якісно змінюються, перетворюються. Це робить гру формою практичного пізнання навколишньої дійсності.

Сюжетно-рольова гра – образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей [43, с. 315].

Сюжетно-рольова гра – це творча гра дітей дошкільного віку; діяльність в якій діти беруть на себе ролі дорослих, і в узагальненій формі в спеціально створених ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними [8, с. 14-15].

Основною особливістю сюжетно-рольової гри є наявність в ній уявної ситуації. Уявна ситуаціяскладається з сюжету і ролей, які беруть на себе діти в ході гри, включає своєрідне використання речей і предметів.

Сюжет гри – це ряд подій, об'єднаних життєво мотивованими зв'язками. У сюжеті розкривається зміст гри – характер тих дій і відносин, якими пов'язані учасники подій.

Роль є основним стрижнем сюжетно-рольової гри. Частіше за все дитина приймає на себе роль дорослого. Наявність ролі в грі означає, що в своїй свідомості дитина ототожнює себе з тією або іншою людиною і діє в грі від його імені: відповіднимчином використовуючи ті чи інші предмети (веде машину, як шофер; ставить градусник, як медсестра), вступає в різноманітні відносини з іншими граючими (карає або пестить доньку, оглядає хворого і т. д.). Роль виражається в діях, мові, міміці, пантомімі.

До ролі діти ставляться вибірково: вони беруть на себе ролі тих дорослих або дітей (старших, а іноді й однолітків), дії і вчинки яких справили на них найбільше емоційне враження, викликали найбільший інтерес. Найчастіше це мама, вихователь, вчитель, лікар, льотчик, моряк, шофер і т. д. Інтерес дитини до тієї чи іншої ролі пов'язаний і з тим місцем, яке займає дана роль в сюжеті гри, в які взаємини – рівноправності, підпорядкування або управління– вступає з іншими грає, який прийняв на себе ту чи іншу роль.

У сюжеті діти використовують два види дій: оперативні і уявлювані – «начебто». В таких іграх поряд з іграшками в гру включаються різноманітні речі, при цьому їм надається уявне, ігрове значення.

Як товаришіпо грі діти вступають у реальніорганізаційнівідносини (домовляються про сюжет гри, розподіляють ролі і т. п.). Але між ними одночасно встановлюються складні рольові відносини (наприклад, мами і доньки,капітанаі матроса, лікаря і пацієнта і т. д.).

Відмінною особливістю ігрової уявної ситуації є те, що дитина починає діяти в уявній ситуації: дія визначається думкою, а не річчю. Проте думкау грі ще потребуєопори, тому часто одна річ замінюється іншою (паличка замінює гребінець), яка дозволяє здійснити необхідну за змістом дію.

Творчій сюжетно-рольовій грі притаманні специфічні  мотиви.  Найбільш загальний мотив – прагнення дитини до спільного соціального життя з дорослими. Це прагнення стикається, з одного боку, з непідготовленістю дітей до його здійснення, з іншого – зі зростаючою самостійністю дітей. Виникає протиріччя, яке вирішується в сюжетно-рольовій грі: у ній дитина, беручи на себе роль дорослого, відтворює його життя, діяльність і відносини [7].

Безпосередні мотиви гри з віком дітей змінюються, визначаючи зміст ігор. Якщо у молодшого дошкільника основна спонукальна причина гри – дія з привабливими для нього предметами, то для дитини старшого дошкільного віку основний мотив – відтворення відносин, в які вступають один з одним зображувані в грі дорослі  [20, с. 61].

Як і будь-яка інша діяльність сюжетно-рольова гра проходить у своєму розвитку такі етапи:

І. Основним змістом гри є дії з предметами. Вони здійснюються в певній послідовності, хоча ця послідовність часто порушується. Ланцюжок дій носить сюжетний характер. Основні сюжети побутові. Дії одноманітні і часто повторюються. Ролі не позначені. За формою це гра поруч. Діти охоче грають з дорослим. Гра короткочасна. Як правило, стимулом виникнення гри є іграшкаабо предмет-замінник, раніше використаний в грі.

ІІ. Як і на першому етапі, основний зміст гри – дії з предметом. Ці дії розгортаються більш повно і послідовно у відповідності з роллю, яка вже позначається словом. Послідовність дій стає правилом. Виникає перша взаємодія між учасниками на основі використання загальної іграшки (або спрямованості дії). Об'єднання короткочасні. Основні сюжети побутові. Одна і та ж гра багаторазово повторюється. Іграшки заздалегідь не підбираються, але діти частіше використовують одні й ті ж – улюблені. У грі об'єднуються 2-3 дитини.

ІІІ. Основний зміст гри – як і раніше дії з предметами. Однак вони доповнюються діями, спрямованими на встановлення різноманітних контактів з партнерами по грі. Ролі чітко позначені і розподілені до початку гри. Іграшки і предмети підбираються (найчастіше по ходу гри) відповідно до ролі. Логіка, характер дій та їх спрямованість визначаються роллю. Це стає основним правилом. Гра частіше протікає як спільна, хоча взаємодія перемежовується з паралельними діями партнерів, не пов'язаних один з одним, не відповідних з роллю. Тривалість гри збільшується. Сюжети стають більш різноманітними: діти відображають побут, працю дорослих, яскраві суспільні явища.

IV. Основний зміст гри – відображення відносин і взаємодій дорослих один з одним. Тематика ігор різноманітна, вона визначається не тільки безпосереднім, але й опосередкованим досвідом дітей. Ігри носять спільний, колективнийхарактер. Об'єднання стійкі. Вони будуються або на інтересі дітей до одних і тих же ігор, або на основі особистих симпатій та уподобань. Ігри одного змісту не тільки тривало повторюються, а й розвиваються, збагачуються, існують тривалий час.

У грі чітко виділяється підготовчий етап: розподіл ролей, відбір ігрового матеріалу, а іноді і його виготовлення (іграшок-саморобок). Вимога відповідності життєвої логіки поширюється не тільки на дії, але і на всі вчинки і рольову поведінку учасників. Кількість залучених до гри збільшується до 5-6 дітей.

Ці етапи відображають загальний розвиток сюжетно-рольової гри, проте в конкретній віковій групі вони поєднуються і переплітаються між собою [20, с. 56].

Потрібно звернути увагу на характерну особливість гри – її двоплановість: з одного боку гра дає можливість гравцеві виконувати реальні дії, що спонукає до вирішення конкретних завдань, а з іншого боку – ряд моментів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відійти від реальності та її проблем. Крім того завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між гравцями, гра привчає дитину рахуватися з іншими, корегує агресивність, негативні емоції, страхи, невпевненість, що дитина гасить в собі, удосконалює вміння дітей спілкуватись, збільшує діапазон дій з предметами [3, с. 20-22].

Важливо виділити головні психологічні впливи механізму на дитину, які виділила А. Осіпова і, на наш погляд, є важливими для процесу виховання гуманних взаємин:

1. Моделювання системи соціальних зв’язків у наочно-дійовій формі;

2. Зміна позиції дитини по відношенню себе, усвідомлення власного „Я”;

3. Формування реальних відношень, як рівноправних, партнерських;

4. Організація в грі нових, більш адекватних способів орієнтації дитини в проблемних ситуаціях;

5. Формування здатності дитини до вільної регуляції діяльності на основі підкорення поведінки системі правил [10, с.128].

Програмою розвитку дітей дошкільного віку «Я у Світі» визначено, що протягом молодшого дошкільного віку на основі сюжетно-відображувальних ігрових дій з предметами розвивається сюжетно-рольова гра. Оскільки центром життя малюка в цей період лишається дорослий, вектором, що визначає її інтереси – соціальні відносини людей, а провідним мотивом – пізнавальний, сюжетно-рольова гра є тією діяльністю, яка допомагає моделювати доросле життя, опановувати його норми та правила, розкривати причинно-наслідкові зв’язки. Сюжетно-рольова гра стає для молодшого дошкільника провідною діяльністю [24, с. 212], оскільки створює найсприятливіші умови для розвитку, становлення його особистості, насамперед для формування соціальної компетентності як важливої її характеристики. Специфікою сюжетно-рольової гри як провідної діяльності є те, що вона належить до символіко-моделювального типу: в ній операційно-технічна сторона є мінімальною, а відображення сутності реального життя (змістового наповнення) – максимально важливим для дитини. У грі вона оволодіває ігровою дією, навчається виконувати ігрову роль. Протягом молодшого дошкільного віку ігрові дії вдосконалюються, об’єднуються спочатку простим, а наприкінці вікового періоду більш-менш розгорнутим сюжетом.

Через змістовий компонент творчих ігор дорослий сприяє виокремленню дитиною з життєвого контексту людської діяльності та реальних стосунків як того боку діяльності, на якому базується становлення її особистості. Поступово дитина переходить від відображення у грі послідовності взаємопов’язаних дій до відображення людської взаємодії, оволодіння рольовою поведінкою. Наприкінці цього вікового періоду сюжети ігор ускладнюються, відбувається прирощення, розширення сюжетної лінії від відображення у грі діяльності сім’ї та дитячого садка до подій найближчого соціального оточення.

Протягом старшого дошкільного віку ускладнюється провідна діяльність дитини – сюжетно-рольова гра [24, с. 219]. Якщо у попередні вікові періоди дитина в ході елементарної рольової гри «оволодівала» дорослим як знаряддям (намагалася практично діяти з ним, використовувати для задоволення своїх потреб), то тепер вона усвідомлює: доросла людина не залишається байдужою до її впливів, відповідає на них певним чином. У сюжетно-рольовій грі старший дошкільник програє різноманітні ситуації, пов’язані з людськими відносинами, систему своїх дій у цих ситуаціях та систему наслідків цих дій для себе та оточення. У сюжетно-рольовій грі дитина спочатку дієво,емоційно, а потім й інтелектуально освоює систему людських відносин.

Істотних змін зазнає змістовий компонент ігрової діяльності – ускладнюється та урізноманітнюється сюжет гри як її основний стрижень, дедалі більше наближаючись до реального життєвого контексту. У ході сюжетно-рольової гри в дошкільниках виникає потреба в товаришах, спільниках, без яких гра втрачає сенс. Спілкуючись з однолітками, дошкільник навчається співробітничати, підкорятися, керувати, розподіляти функції, вчиняти справедливо, відчувати себе членом групи, відстоювати власну гідність. У грі дитина виховується як суб’єкт комунікативної діяльності – розвиваються її соціальні почуття, формуються партнерські взаємини, збагачується досвід конструктивного міжособистісного спілкування. Розвиваються два види взаємин – ігрові та реальні (перші відображають відносини по сюжету й ролі, другі є взаєминами партнерів, товаришів). Гармонійне поєднання ігрових та реальних взаємин можливе за умови сформованості у старшого дошкільника ініціативності, товариськості, совісті,елементарного образу «Я», децентрації (здатності поглянути на ситуацію очима іншої людини, вміння стати на її місце). У грі дитина опановує мову спілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги, узгодження своїх дій з діями партнерів, навчається домовлятися, обґрунтовувати свою думку, знаходити домірне місце в групі однолітків.

Урізноманітнюються творчі ігри. Старший дошкільник виявляє інтерес не лише до сюжетно-рольових, а й до ігор-драматизації, інсценівок, театралізацій, ігор з елементами праці та художньо-естетичної діяльності, конструктивних, спортивних, дидактичних, рухливих, інтелектуальних.

Отже, гра як провідний вид діяльності дітей дошкільного віку займає значне місце у виховному та психічному розвитку дитини. Вона поєднує в собі як загальні для будь-якої діяльності ознаки так і специфічні.