Історичне_джерело

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Джерело з історії української культури — це будь-який носій історичної інформації місцевого або іноземного походження, що містить відомості про культуру України та етнічних груп, які населяли її територію з найдавніших часів або проживають тепер.

Джерело з історії української культури має ті самі властивості, що й будьяке інше історичне джерело.

Історія української культури ґрунтується на широкій і різноманітній джерельній базі, що включає в себе всі без винятку класичні групи джерел (виділені за способом кодування інформації):

•речові (різноманітні пам’ятки матеріальної культури) — інформація закодована в формі, матеріалі та способі виготовлення;

•словесні (усні, писемні, лінгвістичні) — інформація закодована в словах і розділових та діакритичних знаках;

•зображальні (малюнки, фотокіно- відео-) — інформація закодована в сюжеті, композиції, ідеї та кольоровому рішенні;

•поведінкові (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв) — інформація закодована в людях, які себе якось поводять;

•звукові (музика, запис або наслідування звуків природи, безсловесні вигуки) — інформація закодована у безсловесних звуках.

Методологічні принципи

Методологія (від грец. methodos) — шлях дослідження, спосіб пізнання і logos — слово, поняття, вчення) — це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв’язання наукової проблеми, конкретніше — вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності. Також це сукупність методів, що

використовуються в будь-якій науці.

Отже, методологія базується на сукупності принципів і методів, застосування яких у конкретному науковому дослідженні дає можливість розв’язати певну проблему.

Принцип вивчення історичних фактів — це основне правило, якого слід дотримуватись, вивчаючи всі явища і події в історії.

Основоположними принципами історичного наукового дослідження є історизм та об’єктивність.

Принцип історизму потребує розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій відповідно до конкретно-історичних обставин, у їхньому взаємозв’язку і взаємозумовленості. Будь-яке історичне явище слід вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи пройшло, чим у підсумку стало. Не можна розглядати подію

чи особу абстрактно, поза часовими вимірами. Тобто історик має розглядати події з погляду обстановки досліджуваної епохи, а не пізнішої.

Принцип об’єктивності передбачає опору на факти в їхньому справжньому змісті, не спотворені й не підігнані під схему. Згідно з цим принципом кожне явище слід розглядати в його різноманітності й суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів.

1. Культура кам’яної доби

Основною періодизацією історії первісної доби є археологічна.

Її основний критерій — залучення до виробництва та побутового вжитку

нових, після каменю, природних матеріалів — спочатку міді, а потім бронзи та заліза.

До цієї періодизації не закладено ніяких соціально-економічних критеріїв, тому в дослідженнях проблем соціального та економічного розвитку людства вона відіграє допоміжну роль.

Ранній палеоліт

Перші людські істоти на території України з’явилися в Ашельську добу

(1,5/1 млн. р. — 150 тис. р. тому). Так, стоянки Королеве іМалий

Раковець на Закарпатті датуються віком близько 1 млн. р. тому). Дещо пізніші

стоянки — Рокосове на Закарпатті, Лука-Врублівецька на

Дністрі, Амвросіївка на Донбасі, Житомирська, місцезнаходження з гальковими знаряддями та рубилами в Криму.

Створили ці стоянки пітекантропи. Як і сучасні люди, пітекантроп пересувався на двох ногах. У цілому за будовою він був досить близький до сучасної людини. Однак череп зберігав багато архаїчних рис: потужний надбрівний валик, похилий лоб, масивна нижня щелепа з великими зубами.

Підборідного виступу не було, отже пітекантропи ще не вміли членоподільно говорити.

В цей час поширені такі знаряддя праці як ручні рубила досить

стандартної форми. Поширюється також сокира-колун. Використовувались

і знаряддя на відщепах.

Спочатку вони були безформними, але різко змінилися близько 350 тис.

років тому. Нова техніка (названа за місцем першої знахідки — м. Леваллуа —

левалуазькою) давала змогу отримати з одного ядрища-заготовки (нуклеусу)

до 70 відщепів чітко заданої форми. Це було перше масове виробництво.

Подальша обробка таких відщепів не потребувала багато часу.

Левалуазькі нуклеуси за формою схожі на панцир черепахи.

З’являються кам’яні шила та проколки.

Середній палеоліт (150 тис. — 40/35 тис. р. до н. е.)

Якщо пам’яток ашельської доби в Україні налічується не більш як 30, то стоянок середнього палеоліту значно більше — близько 200. Крім гірського Криму (Кіїк-Коба, Шайтан-Коба, Шан-Коба) групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті (верхні шариКоролевого, Рокосового), Наддністрянщині

(нижні шари Молодового I, V, Кормань IV), на Поділлі (Великий

Глибочок, Пронятин), на Житомирщині (Рихта, Житомирська), у

індивідуальна персоніфікація, У них чітко визначена робоча рука, що є показником парної функції мозкових півкуль, вказує на здатність до

просторової орієнтації.

Знання. Можна припускати, що неандертальці досконало знали особливості рельєфу і рослинності урочищ, що входили (користаючись терміном біології) в «кормову» територію.

Збиральництво потребувало розвиненого сприйняття кольорів, яке давало змогу розрізняти в природі їстівні і отруйні рослини і визначити фази дозрівання. Розвинуте сприйняття кольорів було необхідним і для виявлення промислових тварин із захисним забарвленням. Знання про поведінку тварин —

потенційних об’єктів полювання, рослинність, водну інфраструктуру і локалізацію та особливості кам’яної сировини входили в число пріоритетних.

Немає свідчень навмисних поховань на території України.

гостроконечники, свердла тощо.

На стоянках неандертальців знаходять також проколки, скребки, різці.

Використовували неандертальці для виготовлення знарядь і кістку.

Правда, здебільшого до нас доходять лише фрагменти кістяних виробів, як правило, це примітивні вістря, шила, лопаточки.

Люди вже навчилися видобувати вогонь.

За мустьєрської доби з’являються перші поховання. Як правило, це скелети неандертальців, покладені скорчено на боці в неглибокій ямі у підлозі печери.

Іноді мертвих супроводжують кістки впольованих тварин, крем’яні знаряддя. Такі поховання неандертальців та окремі їхні кістки знайдено на кримських стоянках Кіїк-Коба, Заскельне VI.

Є свідчення й турботи про хворих.

Пізній палеоліт (близько 35 тис. років тому — 10000 років до н. е.)

На території України відомо понад 1000 пам’яток пізнього палеоліту.

Найбільше їх у долинах річок (Дністер, Південний Буг, Дніпро, Десна,

Сіверський Донець). Дещо менше — в горах Криму й Карпатах. Наприклад, це такі стоянки: Амвросіївка на Донеччині, Велика Аккаржа, Листівка II на Одещині, Мізин на Чернігівщині, Межиріч на Черкащині, Добранічівка на Київщині

У цей час з Близького Сходу прийшли ранні Homo sapiens,

або кроманьйонці. Для них характерні високий зріст, подовжений череп,

широке обличчя й масивна нижня щелепа з сильно випнутим підборіддям.

Мозок і рука за будовою не відрізнялися від сучасних.

Однак неандертальці мешкали в печерах Криму і на початку наступної,

пізньопалеолітичної, епохи. Співіснування кроманьйонців з

неандертальцями простежується в горах Криму аж до 28 тис. років тому, а,

на думку деяких українських дослідників, навіть до 20 тис. років тому.

Дуже рідкісними на території України є навмисні поховання верхньопалеолітичного часу. Чи не єдиним винятком є знахідка майже цілого скелета поблизу с. Лащове на Черкащині. Ймовірно, у них було відоме

розчленування.

З’являється нова техніка обробки каменю — з нуклеусу призматичної форми сколюють довгі пластини. Виникають нові види знарядь праці.

З’являються спеціальні знаряддя: скребачки для обробки шкур, різці, верхів’я списів, ножі, сокири тощо.

Крім кам’яних, використовуються знаряддя з кістки й рогу — голки,

шила, руків’я різних інструментів, ударні палиці.

За тих часів з’явилися вироби, у яких поєднувалися різні матеріали:

камінь та дерево, камінь і кістка, кістка й дерево.

Новими явищами пізнього палеоліту стали поява мистецтва,

житлових, господарських і культових споруд.

Ці споруди зводилися з кісток мамонта й дерев’яних жердин, а потім вкривалися шкурами. На поселеннях мешкало 25—100 чоловік.

Серед пам’яток мистецтва цієї доби найбільше в Україні

збереглося стилізованих жіночих статуеток, виготовлених з бивня мамонта,

рідше з бурштину. Знайдені вони в Мізині, Добраничівці, Межирічі,

Молодовому. Дослідники пов’язують ці фігурки з культом жінки-матері. У

свою чергу цей культ вважається наслідком ведення роду за жіночою лінією через нерозуміння ролі чоловіка в появі дітей.

Про високий на той час розвиток декоративно-вжиткового мистецтва свідчать браслети з бивня мамонта. На браслетах з Мізинамайстер видряпав меандр та зигзаги, а на браслеті з Кирилівської стоянки (Київ) окрім орнаменту

стоянки. Археолог С. М. Бібіков прийшов до висновку, що це —ударно-

ритмічні музичні інструменти, розраховані на «ансамбль» з 6—7 чоловік. На поселенні в Молодовому знайшли й дві флейти з рогу оленя.

Настінний живопис у межах України було виявлено тільки на Дністрі, в Баламутівській печері. Особливу увагу привертають зображення людей з рогами, можливо, шаманів.

Мезоліт (Близько 10 тис. — 6 тис. р. до н. е.)

Відбулися планетарні зміни ― перехід від льодовикового періоду

(плейстоцену) до сучасних післяльодовикових умов (голоцену).

Через танення льодовиків і підняття рівня світового океану змінилися кордони кліматичних поясів і ландшафтних зон берегової лінії. Була порушена екологічна рівновага.

На території України налічується майже 1 000 відомих нині пам’яток мезоліту. Мезолітичні поселення — це переважно тимчасові стоянки,

згруповані на берегах маленьких річок навколо трохи постійніших і більших

Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Сюрень...).

Основою господарства стало індивідуальне полювання за допомогою лука та стріл на лісових нестадних копитних.

Археологічною ознакою мезоліту є поширення мікролітів.

Визначити архітектуру доби мезоліту дуже складно, адже населення кочувало. На більш довгочасних поселеннях (наприклад, стоянкаБілолісся)

археологам вдалося знайти овали, викладені з каменів, з вогнищем посередині.

Можливо, це залишки жител, площею до 50 м2.

Відповідно, напівкочовий спосіб життя не сприяв тому, щоб до наших днів з епохи мезоліту збереглося багато пам’яток мистецтва.

У Європі в цей період печерний живопис змінився на наскельні зображення. В Україні до них можна віднести археологічний комплекс Кам’яна Могила під Мелітополем. Її плити вкриті численними зображеннями людей і тварин, лінійно-геометричних фігур.

В мезолітичну добу в Україні з’являються могильники. Вони відомі поблизу сіл Волоське та Василівка, на березі Дніпра, у Надпоріжжі.

Неоліт (кінець VI тис. до н. е. — )

Перехід від мезоліту до неоліту пов’язується з так званою

«неолітичною революцією», тобто переходом від привласнювального до відтворювального господарства.

В межах України цей перехід не був рівномірним. У степу скотарство і рільництво впроваджувались уже на поч. V тис. до н. е., а в лісостепу та на

поліссі — не раніше, ніж у кінці IV тис. до н. е.

Обробіток землі й ранні форми скотарства потребували більшої осілості населення. Тож для неоліту на території України характерні тривалі поселення,

забудовані житлами з дерева, глини й каменю, наземними чи напівземлянками.

Увжиток входить новий матеріал — кераміка. З’явилися й нові форми декоративно-вжиткового мистецтва.

Укожної з археологічних культур того часу сформувалася своєрідна система орнаментів на посуді. Так, на Закарпатті його прикрашали насічками,

наліпами, защипувало пальцями. Населення культури лінійно-стрічкової кераміки креслило на посуді лінії й видавлювало ямки, носії культури мережаної кераміки орнаментували посуд чорною, білою й червоною фарбою. Ці зображення мали бути символічними. Іноді посудини мали форму людей і тварин.

Також у цю епоху розвинутим було мистецтво прикрашати одяг

(принаймні поховальний) нашивками, вже було винайдено ткацтво.

І далі використовується Кам’яна Могила. Про використання її як святилища свідчать знайдені там чуринги — орнаментовані човникоподібні

вироби з каменю.

На Закарпатті були поширені дрібні жіночі статуетки з кераміки, іноді розмальовані вохрою (ймовірно, покровительки домашнього вогнища).

Неоліт вважається часом стилізації образотворчого мистецтвав.

Наприклад, малюючи людину, зображували її голову, тулуб і кінцівки за допомогою чітких геометричних форм.

Паралельно з культурою Трипілля на Півдні України, особливо у Криму й

Північному Причорномор’ї, розвиваються культури михайлівського зразка

та Кемі-Оба (середина III тис. до н. е.). Вони зазнали впливів Трипілля.

У поховальних обрядах цих культур домінує спорудження невеликих за розміром (3—7 м) курганів, іноді обкладених кам’яними стелами або на них вільно встановлено стели, подекуди вкриті різьбленим геометричним орнаментом чи сюжетами з участю тварин.

Всередині поховання іноді перекриті антропоморфними стелами, що,

ймовірно, є початковим етапом розвитку цього виду скульптури (наприклад курганний могильник біля с. Вербівка на Черкащині).

Ямна культурно-історична спільнота За масштабністю ямна спільнота не мала аналогів у світовій системі

культур доби пізньої міді — ранньої бронзи. Вона об’єднувала пам’ятки ямної, буджакської та полтекінської культур (XXX—XXIIІ ст. до

н. е.).

Поширення ямної спільноти у степу та лісостепу Східної і Центральної Європи, від Зауралля на сході до Сербії, Болгарії та Угорщини на заході,

позначено будівництвом курганів. Спочатку кургани були невеликі,

але пізніше — до 10 м. У подальші тисячоліття насипання та архітектурно-

вжиткове оздоблення курганів удосконалювалися, ускладнювалася їхня

внутрішня будова.

Могили ямної спільноти виступали родовими усипальнями великих сімей. Померлих ховали у скорченому стані на спині чи на боці, посипали червоною вохрою. Небіжчиків, особливо дітей, супроводили горщиками з

високими плічками та пригостреним дном, а також знаряддями праці, зброєю та прикрасами. Серед прикрас дротяні пронизки з золота й срібла. У

поховальному звичаї використовували кам’яну монументальну скульптуру — стилізовані антропоморфні стели.

Поселення ямної спільноти відомі менше. Розташовувалися вони

здебільшого вздовж Дніпра. Серед них Михайлівське (верхній шар), Дурна

Скеля у Надпоріжжі та група селищ поблизу Черкас. Михайлівське

поселення, обнесене ровами та кам’яними мурами, вважається племінним центром ямного населення нижньодніпровського регіону. Видобуток та обробка каменю лишалися важливим напрямом господарчої діяльності.

Деревообробне виробництво. Рештки дерев’яних поховальних споруд і транспортних засобів (возів) дають можливість розкрити особливості теслярської майстерності, підкріпленої належним інструментарієм із бронзових знарядь праці (сокири, тесла, долота, шила).Традицію широко

використовувати колісний транспорт у поховальному ритуалі також уперше засвідчено в ямної людності, яка поширила її від Уралу до Балкан.

Катакомбна культура — археологічна культура епохи ранньої бронзової доби (2000-1250 рр. до РХ) у Північному Причорномор’ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі.

З сакральних споруд катакомбної культури на Приазов’ї найвідомішою є величезне курганне святилище біля с. Виноградне Токмакського району. До розкопок курган становив масив заввишки 9 м, діаметром 100 м.

Покійників клали на боці, ноги трохи підігнуті, кисті поблизу колін.

Речей при похованих набагато більше, ніж у час ямників. Це кам’яні й бронзові сокири, ножі, кам’яні булави, крем’яні наконечники стріл, а також