Історичне_джерело

(продукування намистин, скляних браслетів, посуду, полив’яних плиток, якими

прикрашали храми, палаци).

Вершиною декоративно-вжиткового мистецтва були перегородчасті емалі. За технічними й художніми якостями київські емалі не поступаються візантійським, а кольори навіть яскравіші. Особливо урочисті були золоті діадеми — невід’ємна деталь князівського парадного вбрання. На одній такій діадемі на семи золотих пластинках відтворено весь деісусний чин: Христа,

Богоматір, Іоанна Предтечу, архангелів Михаїла й Гавриїла, Петра й Павла. На площі, яка не перевищує зрізу звичайного олівця, майстер виконував зображення жіночої голівки з діадемою, сережками та іншими деталями.

Ще складнішим було виготовлення смальти для декоративних мозаїк в давньоруських храмах. У Київській Русі існували спеціальні майстерні,

відкриті, зокрема, у Києві, на території Печерського монастиря. Це виробництво відзначалось особливим багатством барв.

Наприклад, мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору (XI—XII ст.)

демонструють півтораста відтінків основних кольорів: синього, жовтого,

зеленого, рожевого. Гірше було з червоною барвою, порівняно дорогою і важкою для виготовлення. Тому червоний ряд забезпечувався переважно за рахунок природної сировини — мінералів та цегляних камінців.

На Русі знали грецький вогонь. Через половців наші предки познайомилися з порохом, але використовували його для залякування; власне вогнепальна зброя з’явилася в нас наприкінці XIII—XIV ст.

Хімія Русі нагромадила і досвід виготовлення отрути та інших засобів

нищення живого.

Астрономія. Почесне місце в системі позитивних знань Київської Русі належить астрономії. Термін «астрономія», однак, мав той зміст, який нині вкладається в поняття астрології; і навпаки — сучасна астрономія звалася астрологією.

Птолемеєвої системи. За цим трактатом у центрі Всесвіту знаходиться земля,

довкола якої обертаються кілька небесних сфер (або просто небес).

Давньоруською мовою планети звалися «заблудницями». Крім Сонця та

Місяця (які теж вважалися «заблудницями»), було відомоще п’ять планет.

Найближчою до Землі вважалася Луна (Місяць),

потім Єрмій (Меркурій), Афродіта (Венера), Сонце, Арей (Марс), Дий або Зеу с(Юпітер), Кронос (Сатурн). Першою планетою вважався Кронос, а Луна — останньою.

Восьмою сферою деякі автори (слідом за Птолемеєм) вважали нерухоме небо. Воно теж оберталося, але в напрямі, протилежному руху планетних сфер.

Крім того, дехто виділяв ще дев’яту сферу — зодіакальну (саме їй присвячений астрономічний трактат 1073 р.).

Поняття екліптики добре знали. У текстах вона називається «зодійним

колом», а її перетин з небесною сферою — зодією. Зодіак, популярний у середньовічній астрології, цікавив давньоруських учених. Було точно розраховано час, за який Сонце проходить через кожний зодіакальний знак.

Давньоруська карта зоряного неба нам невідома. Згадки про окремі

Дані про астрономічні феномени, обмежені в часі, про появу на зоряному небі нових тіл (комети) давньоруські книжники не могли запозичити з візантійської літератури, але записували.

Особливу увагу широкої громадськості привертали комети, що в давньоруських текстах називали «хвостатими зірками» або «зорями-

списами». Другою категорією астрономічних реалій, які ретельно

фіксували давньоруські книжники, були сонячні та місячні затемнення, їх

справжня природа була добре знана в Русі.

Астрономічні феномени, подібні до комет або затемнень (поряд з

такими явищами, як землетруси або падіння метеоритів),вважалися

руйнівними. Але серед освіченого загалу ці астрологічні тенденції зустрічали

суто негативне сприйняття і розглядалися як вияв невігластва.

Географія. Вченим Київської Русі були відомі три частини світу: Європа, Азія та Африка. Азія і Африка були знані частково, центром ойкумени вважалася Надсередземноморщина.

«Повість минулих літ», містила реєстр країн та народів, відомих тогочасним європейським авторам. У цьому реєстрі немає населення Північної,

Центральної та Західної Європи, слов’ян. Звичайно, київський книжник добре знав, де саме проживали слов’яни (як і наступні хроністи), а

разом із ними до літопису потрапили племена, що населяли північні та північно-східні землі і належали до балтської, германської, угро-фінської,

самодійської етнічної сім’ї. Тож до тексту додав спеціальний вступ, в якому згадувались русь, чудь, меря, мурома, весь, летьгола, перм, печера, ям, угри,

литва та ін., а окремим додатком — варяги, свеї, нормани, готи, англи, волохи,

римляни, німці, фряги та ін. Античним авторам вони були невідомі на

відміну від давньоруських літописців.

Дніпровський водний шлях у давньоруських текстах названо «шляхом з варяг у греки», а також виділено інші важливі водні шляхи на захід (через річище Прип’яті), на схід (річище Волги) та на північ (через верхів’я Дніпра).

Відомі імена прочан, які ходили до Палестини і прилеглих земель. Деякі

зних лишили описи мандрівок (чернігівський ігумен Данило, поч. XII ст.).

Згеографією тісно пов’язана і етнографічна наука. Давньоруських книжників цікавили звичаї чужих народів, їхній спосіб життя, вірування,

родинні стосунки, обряди тощо. У «Повісті минулих літ», крім географічних

відомостей, наведені й етнографічні, де описується побут різних етнічних груп,

в тому числі й племен, просторово віддалених від Русі: сирійців, вавілонян,

халдеїв, бактріан, індійців, британців тощо.

Та разом з цілком достовірними відомостями до літописного викладу потрапляли і фантастичні уявлення, що, врешті, є закономірним.

Підсумовуючи, можна констатувати, що наука в Київській Русі була адекватною загальному стану позитивних знань європейського, а почасти й східного середньовіччя. Майже всі розділи тогочасної просвіти переживали піднесення; їхній рівень не відрізнявся від рівня візантійської культури, що віддзеркалювала прогресивні тенденції епохи. Перед давньоруською наукою відкривалися широкі перспективи подальшого поступу: перші паростки ренесансних ідей виникли ще в середині XII ст. Однак цей процес було перервано в середині XIII ст. жорстокою навалою, що надовго затримала науковий розвиток нашої країни.