Духовне красномовство (гомілетика)
Церковно-богословське красномовство.Церковне красномовство – це проповіді, бесіди, виступ на Соборі, коментарі Біблії.Види церковного красномовства:а) проповідь-розповідь;б) проповідь-слово;в) проповідь-тлумачення;г) бесіда-тлумачення.Структура проповіді: епіграф (з Писання); вступ (зацікавлення, опис, оповідь); основна частина або виклад матеріалу (міркування); повчальна частина; закінчення-підсумування; заклик.ЦЕРКОВНО-БОГОСЛОВСЬКЕ КРАСНОМОВСТВО (ГОМІЛЕТИКА) — Один із видівцерковного красномовства, який має давні традиції, свою історію,видатних майстрів слова, таких як Іоанн Златоуст, Василій Великий, таінші.Гомілетика — наука богословська; вона пояснює теорію церковноїспівбесіди, пастирського проповідування слова Божого, історіюпроповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичнірекомендації, поради через «уроки віри й благочестя».
Соціально-побутове красномовство
Сьогодні жанрами соціально-побутового красномовства є:
ювілейні промови,
привітальне слово,
застільне слово (тости),
надгробне (поминальне)
слово.
Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тієї чи іншої
особистості, групи або явища, тобто можна сказати, що ці промови за
своїм духом є панегіричними. Характерною рисою подібного красномовства є
ритуальність (ситуація хрестин, весілля, похорону тощо), і це накладає
певний відбиток на стиль промови.
Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються
заздалегідь. Це невеликі, лаконічні тексти, що не вимагають
обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми
побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічна основа тут може
бути послаблена; панує емоційна стихія. Ораторові не обов'язково
демонструвати академічну ерудицію, знання законів або пропагувати істини
релігії (хоча окремі елементи такого роду тільки прикрашають подібне
слово). Зате оратор щедро черпає при клади з життєвого матеріалу, з
фольклору (наприклад, стихія анекдота). Стиль може бути від
урочисто-величального (наприклад, на похороні) до «зниженого».
Діалогічне красномовство
Діалогічне (полілогічне) красномовство формується не одним промовцем, а двома або кількома. Основні види такого красномовства: бесіда, дискусія, суперечка, диспут, нарада, прес-конференція, інтерв'ю, ділова гра, вечір Запитань і відповідей, вікторина, "круглий стіл" тощо.
Еристика
Еристика (від гр. егізіікоз — той, що сперечається) — це риторика діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як: дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.
Дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — це обговорення певної проблеми або групи питань чи одного дуже важливого питання з метою досягнення істини. Мовно-жанрові ознаки дискусії добре простежуються у зіставленні її з полемікою.
Полеміка (від гр. polemikos — військовий, ворожий) — це також обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання. Проте якщо для дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки і зіставлення аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині.
Диспут (від лат. disputo —досліджую, сперечаюсь) — це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову, політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попередньо визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її розв'язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.
Дебати (фр. debates, від dеbattre—сперечатися)—це представлення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв'язання важливих державних, громадських проблем на противагу іншій стороні (учаснику) дебатів.
Полісиндетон і асиндетон
Полісиндето́н (грец. πολυσύνδετον), або багатосполучнико́вість — стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для посилення експресії.
Багатосполучниковість характерна для мови фольклору, художнього та публіцистичного стилю.
Асиндетон, безсполучниковість (грец. άσύνδετον — незв'язане) — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла». (Іван Нечуй-Левицький).
Безсполучниковість посилює виразність мовлення, акцентує в ньому динамічний аспект, служить для виділення окремих слів: «Пружнаста віхола — прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка… Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття».