2.3. Державне управління в галузі охорони навколишнього середовища і природокористування

Управління охороною навколишнього середовища полягає у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, екологічної експертизи, контролю, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності для охорони, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища.

Державне керування в галузі охорони навколишнього середовища виконує Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів і спеціально уповноважені державою органи. До них, насамперед, відноситься Міністерство охорони навколишнього середовища України, яке здійснює комплексне надвідомче управління в галузі охорони навколишнього середовища, державний контроль за охороною і використанням земель, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, за додержанням норм екологічної безпеки. Це Міністерство здійснює державну екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил, проектів на будівництво, реконструкцію підприємств та інших об'єктів, які негативно впливають на стан навколишнього середовища і здоров'я людини; воно може обмежити або припинити діяльність об'єктів і підприємств, експлуатація яких здійснюється з порушенням діючого законодавства про охорону навколишнього середовища [13, с. 87].

Функції охорони і використання окремих об'єктів природи виконують і відповідні міністерства, і державні комітети: землі - Державний Комітет України по земельних ресурсах; надр - Державний Комітет України по геології і використанню надр; лісу і тваринного світу - Міністерство лісового господарства України; контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища - Міністерство охорони здоров'я України тощо. Велике значення в справі охорони навколишнього середовища останнім часом починають відігравати громадські організації.

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

• розробляти і пропонувати свої природоохоронні програми;

• утворювати фонди охорони природи;

• брати участь у проведенні державними органами перевірок виконання підприємствами, установами і організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог відповідного законодавства;

• проводити громадську екологічну експертизу .

Суперечки з питань навколишнього середовища вирішуються в судовому порядку, арбітражним судом, Радами народних депутатів у встановленому Законами України порядку. Міри реагування контрольних органів за порушення екологічних нормативів такі:

1. Рекомендувати підприємствам обмежити скидання в навколишнє середовище шляхом введення або поліпшення очисних споруджень; накласти штраф, покарати адміністрацію.

2. Призупинити або заборонити будівництво, яке відбувається з порушенням екологічного законодавства.

3. Заборонити реалізацію проектів будівництва, які не пройшли екологічної експертизи.

4. Заборонити випуск і реалізацію продукції, яка не відповідає екологічним нормативам.

Розділ 3

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ДОВКІЛЛЯ

3.1. Діяльність урядових та неурядових міжнародних організацій у галузі охорони навколишнього середовища

Основною міжнародною неурядовою організацією універсального характеру в галузі охорони навколишнього середовища є Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (далі МСОП). Штаб-квартира МСОП знаходиться у Швейцарії. МСОП об'єднує більш 300 національних державних і громадських організацій майже 90 країн. Завдання організації - охорона і поліпшення навколишнього середовища в масштабі планети, визначаються МСОП на підставі матеріалів, що подаються державними і спеціальними науковими організаціями [16, с. 46].

Ціль МСОП - підтримка співробітництва з питань охорони природи урядових, державних і громадських організацій всіх країн світу.

Значною подією явилася XIV Генеральна асамблея МСОП, що відбулася 26 жовтня 1978 р. в Ашхабаді. Було проведене обговорення проектів «Хартія охорони природи» і «Всесвітня стратегія охорони природи». У прийнятих рішеннях міститься заклик до припинення подальших розробок, випробувань і застосування ядерного, біологічного, хімічного й інших видів зброї, які забруднюють навколишнє середовище; сформовані основні вимоги по охороні природи, дані рекомендації по їх виконанню, визначені природні екологічні системи планети, що відчувають особливо сильне навантаження з боку господарської діяльності людини. На початку 1980 р. була урочисто оголошена розроблена спеціалістами МСОП у рамках програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) «Всесвітня стратегія охорони природи».

Проблема навколишнього середовища в її сучасному розумінні була вперше поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції з проблем біосфери в Парижі в 1968 р. У червні 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася конференція ООН із проблем навколишнього середовища. Ця конференція проголосила право людини на якісне навколишнє середовище і обов'язок його охороняти і покращувати для майбутніх поколінь. На ній були подані національні доповіді від 77 урядів, від органів і заснувань ООН, міжурядових і міжнародних неурядових організацій. Конференція прийняла Декларацію по навколишньому середовищу, план заходів, що повинні здійснюватися урядами і міжнародними організаціями і "Резолюцію про організаційні і фінансові заходи"; обговорила питання планування населених пунктів і керування природними ресурсами, розглядалися інформаційні і культурні аспекти проблем навколишнього середовища. Стокгольмська конференція відкинула песимістичну концепцію "фатальної" глобальної екологічної катастрофи [21, с. 56].

День відкриття Конференції, 5 червня, відзначається як Всесвітній день навколишнього середовища.

У 1982 році ООН прийняла «Всесвітню хартію природи», в якій вперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи. Велику роль зіграли й Форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1990 році, й Конференція 1992 року в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав, та ряд інших ініціатив. На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ "Порядок денний на XXI століття", що вміщує план міжнародних дій з навколишнього середовища на межі XX та XXI століття.

Реалізується програма "Людство та глобальні зміни", метою якої є вивчення взаємозв'язків в системі «людина—середовище— життя».

На міждержавному рівні запропоновано оцінювати успіхи держав в цьому напрямку системою:

А) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами;

Б) індекс стійкого економічного добробуту Даллі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.

ЮНЕСКО - міжурядова організація, що є специфічним заснуванням ООН. Її ціль - сприяти миру і безпеці, розвитку співробітництва країн в галузі науки, освіти і культури для заохочення загального розвитку справедливості, правопорядку, прав людини й основних свобод, передбачених статутом ООН для всіх народів світу без різниці раси, статі, мови і релігії [24, с.300].

Одним із найважливіших напрямків роботи організації - є охорона навколишнього середовища і пам'ятників культури, співробітництво в галузі глобальних наукових проблем в сфері океанографії, геології, гідрології . З 1970 року у світі з ініціативи ЮНЕСКО здійснюється міжнародна програми «Людина і біосфера». Ця програма включає 75 наукових об'єктів для загальних досліджень, що виконуються в більш ніж 30 країнах світу. У цих програмах вирішується цілий ряд завдань, серед яких можна назвати такі: визначення й оцінка змін у біосфері під впливом антропогенної діяльності; вивчення структури, функціонування і динаміки природних, і контрольованих людиною Екосистем; дослідження зв'язку між соціально-економічними процесами; розробка шляхів і засобів зміни якісних і кількісних змін природного середовища; координація досліджень біосфери .

Римський клуб - це міжнародна громадська організація, заснована у 1968 р. з метою дослідження розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Римський клуб - це неформальна спілка, яка об'єднує біля 100 учених, суспільних діячів і керівників міжнародних корпорацій і фондів із 43 країн, які фінансують дослідження. Вона не має ні структури, ні штабу, ні бюджету. Фундатор клубу - італійський економіст, бізнесмен і суспільний діяч А Леччен [15, с. 96].

Ціль Римського клубу - дослідження найближчих і подальших наслідків великомасштабних рішень, пов'язаних з обраними людством шляхами науково-технічного й економічного розвитку.

«Зелені» - одне з масових демократичних рухів, яке виникло на початку 70-х років у країнах Західної Європи у вигляді окремих груп, що об'єдналися в боротьбі проти забруднення навколишнього середовища, шкідливих наслідків розвитку атомної енергетики [12, с. 320].

Рух «зелених» об'єктивно відбиває наростаюче в широких масах населення розвинених країн невдоволення існуючою системою, прагнення до змін, пошук альтернативи. Найбільший розмах це спрямування одержало у ФРН, де в січні 1980 р. воно оформилося в політичну партію.

У січні 1984 р. на скликаній у Брюсселі конференції була утворена Європейська партія зелених, куди увійшли відповідні об'єднання з Австралії, Бельгії, Великобританії, Ірландії, Нідерландів, ФРН і Франції; у квітні 1984 р. пройшов її перший конгрес. Тут обговорювалась програма мінімум на виборах у Європейський парламент, у якій включені вимоги про заборону і знищення хімічної і бактеріологічної зброї, про ліквідацію ядерних арсеналів у Європі.