5. Охорона об’єктів інтелектуальної власності закордоном

Слід пригадати, що охоронний документ (патент чи свідоцтво) України діють тільки на території України. Для того, щоб ОІВ охоро­нявся в інших країнах, заявник повинен отримати охорону в кожній із цих країн.

Для полегшення одержання правової охорони об’єктів промислової власності за межами своєї держави, у 1883 р. була підписана Паризька конвенція про охорону промислової власності. Ця конвенція встанов­лює положення, що відносяться до винаходів, торговельних марок, промислових зразків, фірмових найменувань, найменувань місць по­ходження і вказівок походження, а також до несумлінної конкуренції.

Існує два способи одержання міжнародного патенту на винахід (ко­рисну модель):

1 – подача звичайної заявки до Укрпатенту, потім протягом 3 мі­ся­ців – у відомство держави, де є намір отримати патент (у кожну країну окремо);

2 – подача міжнародної заявки до Укрпатенту (у декілька країн од­ночасно).

За першим способом, до подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (корисну модель) в орган іноземної держави, заявник зобов’язаний подати заявку до Укрпатенту і повідомити його про наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом 3 місяців від дати надходження цього повідомлення до Укр­патенту, заявку на одержання патенту на винахід (корисну модель) можна подати до відповідного органу іноземної держави.

Існує ще порядок патентування винаходу (корисної моделі) шля­хом подання до Укрпатенту міжнародної заявки за процедурою Дого­вору про патентну кооперацію (РСТ). У цьому випадку патент буде дійсним одночасно у декількох державах. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника – патентного повіреного України.

Громадяни України також мають право зареєструвати торговельну марку за кордоном. Існують два варіанти реєстрації товарних знаків в інших державах:

1 – шляхом звертання в Патентне відомство кожної держави;

2 – шляхом використання процедури Мадридської Угоди і Мадрид­ського Протоколу.

У першому випадку, необхідно буде оплатити гонорари патентним повіреним цих держав, послуги перекладача і дотримувати вимоги і термінів, установлених законодавством кожної держави (наприклад, термін реєстрації на Україні складає 2 і більше років), зате при цьому не потрібно національної реєстрації товарного знаку.

У другому випадку, за процедурою Мадридської угоди та Мад­рид­ського Протоколу, потрібна національна реєстрація товарного знака, зате оформляється єдина заявка, не треба залучати патентних пові­ре­них і перекладачів, стандартний термін розгляду (близько 1 року), не­має необхідності дотримувати вимоги кожної країни.

При патентуванні за кордоном слід додержуватися норм міжна­род­них угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна.

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що була підписана у 1886 р., до якої приєдналася Україна. В основу Берн­ської конвенції покладено три принципи: національного режиму, авто­матичної охорони та незалежності охорони.

Принцип національного режимуполягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учас­ни­цях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх гро­ма­дян. Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за націо­нальним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо. Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учасницях незалежно від наявності охорони в країнах походження твору.

Міжнародна охорона суміжних прав здійснюється на підставі Рим­ської конвенції, яка була підписана у 1961 р. За цією Конвенцією охо­роняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди вико­навця), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти від­тво­рення фонограм, а також увезення та розповсюдження примірників без їх дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм).

Основним принципом Римської конвенції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом краї­ни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охо­рона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що до­мовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домов­ляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення націо­нальний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Рим­ської конвенції.