2. Дієвідміна

Основні граматичні категорії дієслова у готській мові та форми їх вираження.

Система готського дієвідмінювання має як ареальні, так і типологічні риси, а також характеризується збереженням реліктових форм. Наприклад: au - показник першої особи однини оптатива, презенс, актив (готоскандинавський ареал); -ts- показник 2-ої особи двоїни індикатива, презенс, актив (готський ареал). Показники форми однини презенса індикатива першої особи -а та третьої особи –þ (германський ареал) генетично тотожні індоєвропейським показникам. Реліктовими рисами є система форм медіопасиву, а також деякі форми двоїни, які засвідчено лише у готській мові.

Крім того, у готській мові, як і в давньоверхньонімецькій, найбільш чітко помітна давня морфемна структура презентних форм. Наприклад: nimais (оптатив, презенс 2-ої особи однини, актив): nim-корень, -а- тематичний голосний, -і- суфікс оптатива; s-показник 2-ої особи однини.

Характерною особливістю готської дієвідміни є складна смислова структура флексії, яка водночас може передавати граматичні значення кількох морфологічних категорій. (Див.таблиця 3)

Категорія особи у готській мові виражає відношення дії до суб’єкта. Граматичне значення особи виявляється у протиставленні трьох форм: першої, другої і третьої особи. Особові показники виявляються досить диференційованими, що робить необов’язковим придієслівне вживання займенників.

Категорія числа у готській мові виражає відношення дії до одиничного або неодиничного суб’єкта. Граматичне значення числа виявляється у протиставленні трьох форм: однини, двоїни та множини. Наявність двоїни є характерною, але архаїчною рисою дієслівного формотворення у готській мові. Парадигматичне значення двоїни становить поняття двох предметів як щодо одиничного, так і неодиничного предмета.

Категорія часу у готській мові виражає відношення дії до моменту мовлення. Граматичне значення передування/ непередування до моменту мовлення виявляється у протиставленні двох форм: форми презенса формам претерита. Це протиставлення

форм презенса формам претерита є типологічною і домінуючою рисою дієвідмінювання для всього давньогерманського ареалу. Окремої форми майбутнього часу у готській мові немає. Значення майбутнього часу (футуральності) може передаватися по-різному, наприклад, формами індикатива презенса та оптатива презенса, а також інфінітивними структурами з презентними формами дієслів duginnan починати; skulan мусити, бути повинним, зобов’язаним; haban мати. Домінантним є синтетичний (флективний) характер вираження цієї категорії.

Категорія способу у готській мові виражає відношення дії до дійсності. Граматичне значення способу виявляється у протиставленні чотирьох форм: індикатива (дійсний спосіб); оптатива (бажальний спосіб); ірреаліса (нереальний, умовний спосіб); імператива (наказовий спосіб).¹

Індикатив (дійсний спосіб) має розвинену систему особових закінчень (флексій), які відрізняються від закінчень оптатива, ірреаліса та імператива. Парадигматичне значення індикатива становить значення реальності дії.

Оптатив (бажальний спосіб) має тільки форми презенса. Парадигматичне значення оптатива становить реальна бажаність, що протиставляє форми оптатива з одного боку формам індикатива (бажаність/небажаність), а з іншого - формам ірреаліса (реальність бажання/ нереальність бажання).

Ірреаліс (оптатив основи претерита) має найбільш складну систему морфологічних показників. Парадигматичним значенням ірреаліса є нереальність дії, нереальна бажаність, нереальна зумовленість дії. Форми оптатива та ірреаліса досить часто також вживаються в деяких складнопідрядних реченнях, в яких вони є структурно зумовленими.

Імператив (наказовий спосіб). Парадигматичне значення імператива, що протиставляє ці форми формам індикатива, оптатива та ірреаліса, становить волевиявлення мовця, яке потребує негайної дії з боку слухача. Це може бути прохання, наказ, спонукання, побажання.

Категорія стану виражає відношення дії до суб’єкта й об’єкта. Граматичне значення стану виявляється у протиставленні двох форм: актив/медіопасив. У готській мові існує досить розвинена парадигма медіопасиву презенса, що свідчить про деякі архаїчні риси готської дієвідміни. Парадигматичне значення медіопасиву полягає в поєднанні значень середнього і пасивного стану. Готський медіопасив (середньо-пасивний стан) показує спрямування дії на суб’єкт, а також виражає дію суб’єкта, що зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт. Форми медіопасиву протистоять формам активного стану в парадигматичному значенні “доцентрованість (спрямованість) дії на самого діяча/ відцентрованість (неспрямованість) дії на діяча”. Медіопасив також може показувати стан інактивного суб’єкта, тобто стан суб’єкта, який сам не є виконавцем дії, або неперехідність, обмеженість дії сферою суб’єкта. В деяких випадках протиставлення має значення перехідності / неперехідності або активності суб’єкта / інактивності суб’єкта. Порівняйте, наприклад, Afletanda frawaurhteis izos managons (L., VII, 47) Численні гріхи її прощені; Sai, galewjada sunus mans in handuns frawaurhtaize (Mrk., XIV, 41) Ось, Син людський видається в руки грішників; Jah ni stojid, ei ni stojaindau (L., VI, 37) Не судіть, і вас не будуть судити/ Не судіть, щоб не суджено й вас; ei hauhjaidau sunus gudis юairh юata (J., XI, 4) Щоб Син Божий прославився через неї. Конкретна реалізація смислової структури медіопасиву залежить від контексту, лексичного значення дієслова, конкретних умов синтаксичного функціонування. Крім флективних форм медіопасиву, у готській мові можуть застосовуватися інші форми для позначення середньо-пасивного стану, наприклад, слабкі дієслова четвертого класу: fullnan наповнюватися, сповнюватися, usgutnan виливатися. Крім того, досить часто для позначення інактивності суб’єкта вживаються сполучення дієслів wisan бути та wairþan ставати з дієприкметником минулого часу.

В цілому характерною ознакою готської дієвідміни є транспозиція (перенесення) форм у тих випадках, коли парадигматичне значення форми не збігається з її синтагматичним значенням (функціонуванням) і коли інтерпретація дієслівної форми залежить тільки від контексту. Це може свідчити про нерозвинутий характер дієслівного формотворення.