propedevtika pidruchnik_ukr

·Кортикостероїди в/в у дозах, еквівалентних 200 – 300 мг преднізолону.

·В/в реополіглюкін, пентоксіфілін та інші антиагреганти з гепарином.

Спонтаний пневмоторакс

Визначення: наявність вільного повітря між вісцеральними та

парієтальними листками плеври.

Етіологія: а) травма грудної клітини, б) травма бронху, в)

спонтанний пневмоторакс внаслідок розриву емфізематозної булі (див. “Хронічний обструктивний бронхіт”).

Пневмоторакс може бути: відкритий, коли плевральна порожнина вільно сполучається з зовнішнім повітрям; закритий, коли цього немає; клапанний або напруженим, коли повітря поступає при

вдиху але не виходить з плевральної порожнини при видиху.

Клініка: раптовий біль у грудях, задишка, від незначної до тяжкої

дихальної недостатності; ціаноз або блідість, колапс та шок. При перкусії над ураженою стороною грудної клітки – тимпаніт. При аускультації – відсутність дихальних шумів. Рентгенологічно:

наявність повітря в плевральній порожнині. Ателектаз легені. Зміщення середостіння в здоровий бік.

Невідкладна допомога

1.При клапанному пневмотораксі негайна пункція плевральної порожнини на ураженому боці і відсмоктування повітря за допомогою електровідсмоктувача приводить до розправлення ателектазу і покращення стану хворого.

2.Киснева терапія зволоженою повітряно-кисневою сумішшю 1:1.

3.Термінова госпіталізація у торакальне відділення.

4.Знеболюючий коктейль: промедол 1% – 1 мл, анальгін 50 % - 2 мл при різкому болісному синдромі.

5.Протикашльові засоби: лібексін, кодеїн.

6.Підшкірно розчин кордіаміну 2 мл, розчин строфантину 0.25% - 1 мл, 1% розчин мезатону 1 мл в/м для нормалізації артеріального тиску і серцевої діяльності.

7.При повторних, подвійних, двосторонніх процесах хірургічне лікування.

За гострої респіраторної недостатності, що викликана масивним двохстороннім ексудатом у порожнину плеври та ексудативним перикардитом невідкладна допомога є видаленням ексудату за

допомогою пункції плеври, перикарду. Діагностуються ці стани при наявності задишки неясного походження за наявності тупого перкутованого звуку над легенями, відсутності дихальних шумів, збільшення перкутованих розмірів серця та рентгенологічно.

Порушення функції дихальних м’язів може бути при отруєннях кураре та іншими ліками з арсеналу анестезіологів (дивись «Гострі отруєння»), а також за різних неврологічних захворювань.

Ситуація 6. До Вашого офісу доставлений хворий з травмою та зовнішньою кровотечею або Ви бачите у хворого типові ознаки внутрішньої кровотечі.

Невідкладна допомога за кровотеч

За гострої масивної крововтрати хворий може загинути не від гіпоксії, що пов’язана зі зменшенням маси еритроцитів, а від недостатнього об’єму циркулюючої крові та значного падіння артеріального тиску крові – гіповолемічного шоку.

Тому невідкладна допомога при гострій постгеморагічній анемії – це негайне відновлення рідини шляхом інфузії кровозамінників: фізіологічного розчину хлориду натрію, розчину Рінгера, 5% розчину глюкози, неогемодезу, поліглюкіну тощо.

Шлунково-кишкова кровотеча

Визначення: кровотеча з будь якого відділу ШКТ, яка часто маніфестує колапсом, проявляється блюванням “кофейною густиною” (haemothemesis), дігтьоподібним випорожненням (melena) або появою яскраво-червоної (артеріальної) або темної ( венозної) крові у блювоті або випорожненнях.

Шлунково-кишкова кровотеча може маніфестувати короткочасною втратою свідомості, колапсом ще до появи зовнішніх ознак: блідості, тахікардії, болів у ділянці серця або головного болю, слабкості,

нудоти. Патогномонічними симптомами є блювання коричневою масою („кофейною густиною”, haemothemesis )та чорне, рідке випорожнення (melena). Потребує негайної госпіталізації до чергового

хірургічного відділення.

Лікар-стоматолог у разі виникнення необхідності надати невідкладну допомогу хворому з шлунково-кишковою кровотечею до прибуття хірурга повинен виявити шляхом опитування хворого або родичів, чи не страждає хворий на виразкову хворобу, цироз печінки або геморагічні синдроми та спробувати шляхом перкусії та пальпації визначити розміри та консистенцію печінки. Слід викликати ендоскопіста для проведення езофагогастродуоденоскопії з метою ідентифікації джерела кровотечі та ректороманоскопію при кровотечі з товстого кишечнику.

Водночас треба провести клінічний аналіз крові з визначенням тромбоцитів, гематокриту та взяти кров із вени для визначення групи крові, резус-фактора, біохімічних показників функції печінки та розширеної коагулограми.

Слід потурбуватися, щоб до відділення доставили необхідний запас крові та кровозамінні рідини. Невідкладна допомога до прийняття рішення про оперативне лікування передбачає:

1). Суворий постільний режим та цілковитий спокій;

2). Режим цілковитого голодування;

3). Охолодження ділянки, що кровоточить.

4). Відновлення об’єму циркулюючої рідини;

5). Усунення анемії;

6). Підвищення згортального потенціалу крові.

Першими трьома правилами користуються завжди. Це так звана тріада: «Холод, голод та спокій». Охолодження стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки досягається шляхом розміщення на тілі пузирів із льодом. Усередину невеликими ковтками дають пити крижану воду чи харчовий лід, промивають шлунок крижаною водою через зонд або ендоскоп.

Четверте та п’яте правила використовуються лише при втратах крові середньої тяжкості та тяжких, тобто при зниженні об’єму циркулюючої крові (ОЦК) на 20-30%, кількості еритроцитів менше 3,5 млн/мкл, рівні гемоглобуліну менше 100 г/л, гематокриту нижче 0,30. При цьому ОЦК приблизно можна визначити за відношенням частоти пульсу до максимального артеріального тиску, так званим шоковим індексом.

Шоковий індекс менший 0,5 — показник зниження ОЦК. При втраті 30% ОЦК шоковий індекс наближається до 1,0. При цьому переливають від 500 до 2 500 мл еритроцитарної маси та 500-1 500 мл кровозамінників відповідно до тяжкості втрати крові за життєвими показниками.

Для підвищення прокоагуляційного потенціалу крові використовують

таке:

1)внутрішньовенне або внутрішньо м’язове введення вікасолу (2-3 мл 1% розчину) і дицинону (2-4 мл і більше 12,5% розчину);

2)вживання всередину ковтками амінокапронової кислоти (400-500 мл 5% розчину), антацидів та адсорбентів;

3)уведення гіпертонічних розчинів (10-20 мл 10% розчину натрію хлориду, 10 мл 10% розчину кальцію хлориду);

4)внутрішньовенне введення 30-40 мл 40% розчину глюкози, 3-5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти;

5)внутрішньовенне введення антигемофільної плазми (100-150 мл), фібриногену (1-2 г у 250-500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду), амінокапронової кислоти (200 мл 5% розчину) та інших гемостатичних засобів. У разі великої втрати крові показані замісна інфузійна терапія кровозамінниками, переливання еритроцитарної маси, розведеної 5%

розчином реополіглюкіну у співвідношенні 1:1.

За останніми даними при виразкових кровотечах поряд з їх ендоскопічною зупинкою (діатермокоагуляція та ін.) необхідне внутрішньовенне інфузійне введення 40 мг омепразолу або 100 мг ранітидину, або 40 мг фамотідину у 100 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Відразу призначається всередину відповідний антикислотний препарат у комбінації з антигелікобактерною терапією. Якщо вживання цих препаратів усередину виявляється неможливим через виражені диспепсичні розлади, то необхідно продовжити парентеральне введення одного з антикислотних препаратів (ранітидин 50 мг або фамотідин 20 мг, або омепразол 40 мг) з інтервалами у8 годин протягом 3-5 діб і надалі проводити противиразковутерапію.

Неефективність консервативного лікування виразкової кровотечі, а також виникнення повторних кровотеч є показанням до оперативного втручання.

При кровотечах з варикозних вен стравоходу за цирозу печінки використовують спеціальний зонд із

балончиком для механічної зупинки кровотечі.

Кровохаркотиння та легенева кровотеча

Визначення: одхаркування крові внаслідок кровотечі з

респіраторного тракту. Умовно розрізняють кровохаркотиння – якщо виділяється до 50 мл крові за добу та легеневу кровотечу – більше цієї кількості.

Етіологія: кровохаркотиння може виникати при банальних

бронхітах та пневмоніях. Легенева кровотеча часто свідоцтво пухлини, туберкульозу, рідше аномалії судин легень, зсідання крові аспергільозу.

Діагноз: при легеневій кровотечі кров яскраво-червона, пінява,

відхаркується з кашлем, диференціювати треба з шлунково-кишковою кровотечею (блювання “кофейною густиною”), кровотечею з носу, рота, глотки, що можна встановити при огляді ротової порожнини та задньої стінки глотки.

Невідкладна допомога

Зіткнувшись з легеневою кровотечею, лікар-стоматолог повинен виконати нижченаведені дії та організувати транспортування хворого до відділення інтенсивної терапії або торакальної хірургії.

· Запобігти асфіксії, обструкції дихальних шляхів та

ушкодження здорової легені:

відновити прохідність дихальних шляхів, якщо вона порушена (видалити кров, спонукаючи хворого до легкого покашлювання, притримати язик, якщо хворий у непритомному стані, відсмоктати кров за допомогою підсосу, ввести дихальну трубку або інтубірувати).

·Заспокоїти хворого, надати йому зручне, напівсидячи положення.

·Зменшити кров’яний тиск у малому крузі кровообігу і

венозний приток до серця:

а) венозні джгути на кінцівки, тепла ванна для ніг, б) еуфілін 2,4% - 1 мл в/в струменево повільно,

в) пентамін 0.25 – 0.5 мл 5% розчину в/м або бензогексоній 1 мл 2% розчину в/м під контролем АТ.

·Зменшити проникливість капілярів: вітаміни С і Р (аскорутін), дицинон.

·Підвищити згортання крові:

а) розчин вікасолу 1% 1 – 2 мл в/м,

б) розчин хлористого кальцію 10% 10 мл в/в струменево повільно або 1% розчин 100 мл в/в крапельно.

· Знизити активність фібрінолізу:

а) епсілон-амінокапронова кислота 1% розчин 50 мл в/в крапельно,

б) контрікал 2 – 10 тис ОД в/в крапельно на фізіологічному розчині 200 – 500 мл повільно на протязі декількох годин.

·Підвищити адгезивність тромбоцитів:

гемофобін 1.5% 5 – 10 мл в/в струменеві.

·Збільшити кількість тканинного тромбопластину в крові:

а) 10% хлористий натрій 10 мл в/в (гемоліз),

б) тромбоцитарна маса 50 – 100 мл в/в.

·Збільшити в’язкість крові: желатин 10% розчин 10 – 30 мл.

·Дрібне переливання крові: 50 –100 мл 2 – 3 рази на добу.

·Екстракт кропиви, логахілуса.

·При неефективності хірургічне лікув

·За кровотеч при розладах гемостазу діагностику та невідкладну

допомогу дивись у розділі “Хвороби системи крові” підручника з внутрішных хвороб.

Розділ 11 Обстеження хворих та надання невідкладної допомоги в

екстремальних умовах

(Доц.. В.М. Васильєв)

Цей розділ присвячений діям лікаря-стоматолога у вогнищах масових уражень в мирний та воєнний час та наданню невідкладної допомоги хворим з променевою хворобою та гострими отруєннями.

Актуальність вивчення даної проблеми обумовлена зростаючою загрозою техногенних катастроф у індустріальному суспільстві, активацією у всьому світі терористичних угруповань, збільшенням стихійних лих тощо.

Стихійні лиха найчастіше виникають у визначених районах: сейсмо-, лавинонебезпечних зонах, регіонах підданих затопленню при тайфунах, смерчах, паводках та ін. Заходи запобігання аваріям повинні передбачатися у всіх потенційних місцях їх виникнення. Аварії можливі на всіх підприємствах із вибухонебезпечною технологією, на транспорті, при роботі на висоті, на хімічних заводах і ін. Катастрофи останніх десятиліть (Чорнобиль, Арзамас, Уфа, Макіївка, Луганськ, Вірменія, Закарпаття, Туреччина, Японія, США, військові конфлікти в Афганістані, Югославії та ін.) указують на необхідність розвитку в нашій країні такого інтегрального курсу медицини, знання проблем надання медичної допомоги екстремальних станів усіма ланками практичної охорони здоров'я.

Правильність надання першої медичної допомоги в багатьох випадках визначає прогноз потерпілого. Накопичений досвід показав, що і принципи, і структурна організація медичної допомоги при катастрофах мирного часу повинні відрізнятися від прийнятих раніше схем другої світової війни та інших попередніх надзвичайних ситуацій. Тому знання основних принципів невідкладної допомоги необхідні кожній людині й особливо медичному працівнику.

1.. Основні принципи невідкладної допомогив екстремальних умовах.

Основною обставиною, що визначає тактику екстреної допомоги, є фактор часу: його мало як для прийняття рішень, так і для виконання маніпуляцій.

Медичний фахівець, у т.ч. лікар – стоматолог, що знаходився поруч під час аварії, повинен починати надання невідкладної першої медичної допомоги і одночасно кликати інших спеціалістів на допомогу.

Надання допомоги продовжується далі під час сортування, евакуації, у тимчасових стаціонарах.

В основу організації медичної допомоги населенню у випадку катастрофи в мирний час запроваджена система 2х етапного лікувально - евакуаційного забезпечення.

I етап - потерпілим надають першу медичну допомогу (ПМД), долікарську і першу лікарську допомогу (ПЛД) і готують до евакуації.

Весь обсяг ПМД здійснюється в порядку самодопомоги, взаємодопомоги та медичними бригадами: лікарсько - сестринськими, долікарськими і швидкої допомоги. П'ять таких бригад складають загін

екстреної медичної допомоги.

Першим засобом надання допомоги є визволення потерпілого з завалу, вогнища пожежі чи місця аварії. Однак робити це треба дуже обережно. Так, якщо в рані стирчить арматура, осколок, то не потрібно їх відразу витягати з рані, тому що може виникнути кровотеча, більш масивна після такого витягання. Перед визволенням потерпілого із завалу треба зробити йому знеболювання наркотичними аналгетиками, іммобілізувати ушкоджену кінцівку.

Така ж тактика використовується при опіках. Для іммобілізації використовують підручні засоби, стандартні шини, пневмошини, пластини зі смол, що самотвердіють.

Накладення тугих пов'язок, джгута не застосовувати через можливість вторинного здавлювання тканин і розвитку ДВЗ - синдрому.

Особливо це стосується короткострокового чи тривалого здавлювання кінцівок.

Відразу після визволення з місця аварії необхідно почати інфузійну терапію і продовжувати її на наступних етапах за показаннями. Поблизу місця катастрофи розгортається сортувальний пункт (модуль) зі зручним під'їздом та площадкою для вертольотів.

Уражені і хворі підлягають виносу на незаражені і більш безпечні ділянки, де розгортається сортувальний пункт (СП). Тут їм надають першу медичну допомогу або виправляють недоліки її заходів, що виконувалися на поле бою, чи в епіцентрі катастрофи.

2 етапевакуація за призначенням.

Медичне сортування - найважливіший етап лікувально-евакуаційного забезпечення хворих. Хворі й уражені розподіляються на групи: легких, середньотяжких і вкрай тяжких у залежності від потреби в

санітарній обробці, у медичній допомозі, місці і черговості її надання, необхідності в ізоляції, доцільності і можливості евакуації, виду транспорту, яким буде евакуйовані потерпілий і способу транспортування,

евакуаційного призначення починаючи зі окремого медичного батальйону, або окремого медичного загону

(Омедб, ОМЗ) в умовах воєнного часу.

Медичне сортування закріплюється за допомогою сортувальних марок, які відображаються в первинній медичній картці та історії хвороби. У вогнищах масових санітарних утрат лікувально-евакуаційні заходи поводяться паралельно з іншими заходами для ліквідації наслідків використання зброї масової ураження, стихійного лиха чи техногенної аварії.

При сортуванні враховують тільки зовнішні прояви тяжкості стану пацієнта: наявність і ясність свідомості, задишка, колір губ, загальний вигляд, обсяг ушкоджень, вік потерпілих (літні особи при однаковому вигляді ушкоджень). Сірість шкіри, слабкий частий пульс, сухість язика є ознакою шоку. В еректильній фазі шоку потерпілі активні, рухливі.

При радіаційних ураженнях установлюється можливість визначення дози, отриманої потерпілими.

Найбільш простий критерій: визначення первинної реакції: поява блювання через 30 хв-1 годину після променевого впливу вказуює на дуже високу дозу опромінювання. В умовах аварії на ЧАЕС появу нудоти і блювання в багатьох осіб було позв'язано не з великою дозою зовнішнього опромінення, а з інкорпорацією й інгаляцією радіо-частинок при вдиханні з пилом. Те ж стосується і променевих опіків, що викликані місцевим впливом радіоактивного пилу.

На сортувальному пункті ( СП) проводиться інфузійна терапія, розпочата відразу після визволення потерпілого з вогнища ураження. Після надання першої медичної допомоги потерпілі у воєнний час евакуюються на медичні пункти полку (МПП) окремого медичного батальйону (Омедб), окремого медичного загону (ОМЗ) в умовах армії чи найближчі медичні підрозділи такого ж типу системи органів надзвичайних ситуацій (МНС).

ПЕРЕЛІК

показань до проведення реанімації й інтенсивної терапії

·зупинка подиху;

·зупинка кровообігу (серцевої діяльності);

·відбудовний період агонії і власне клінічної смерті;

·гостра серцева (СН) і судинна недостатність;

·порушення ритму серця, що небезпечні для життя: фібриляція шлуночків, пароксизмальна тахікардія, ранні і групові екстрасистоли, пароксизм мерехтіння передсердь;

·порушення провідності – повна чи часткова атриовентрикулярна блокада (АВ) з нападами синдрому Морганьї-Адамса – Стокса (МАС);

·порушення ритму і механіки подиху – патологічні ритми подиху типу Чейн-Стокса, Кусмауля, Біота, Грокко; параліч дихальної мускулатури;

·набряк легень;

· ларингобронхоспастичний синдром з ознаками гіпоксії, асфіксії й інших порушень прохідності дихальних шляхів;

·ателектаз легені;

·різні види шоку: інфекційно-токсичний, анафілактичний, гемотрансфузійний, гіповолемічний та ін.;

·коматозні стани; судомний синдром;

·гостра ниркова недостатність;

·гостра печінкова недостатність (печінкова кома);

·гострі отруєння різними ОВ, технічними рідинами, компонентами ракетного палива, інсектицидами і дефоліантами; поганими грибами;

·тяжкі порушення білкового, вуглеводного обміну, водяного і електролітного балансу, кислотнолужної рівноваги.

УРАЖЕННЯ ІОНІЗУЮЧИМИ ВИПРОМІНЮВАННЯМИ

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ.

належитьелектрон і позитрон, а до важких заряджених часток - протони, альфа-частинки, до нейтральних -

нейтрони.

2.Електромагнітні випромінювання - мають ту ж природу, що і видимий спектр світла, відрізняючись більш короткою довжиною хвилі і відповідно більш високою енергією і проникною здатністю. Електромагнітні випромінювання поширюються у вакуумі з однаковою швидкістю, рівною швидкості світла (близько 300 тис. км/с) і складаються з періодичних електричних і магнітних коливань, що відрізняються одні від інших довжиною хвилі. Чим коротші хвилі випромінювання, тим більші частоти його коливань і відповідно вище його енергія і проникаюча здатність.

До найбільш короткохвильових і високочастотних випромінювань відносяться рентгенівські і гаммапромені. Вони випромінюються у вигляді квантів (фотонів), вимірюються в електрон-вольтах (Ев). Енергія

рентгенівських променів і гамма-квантів різного походження неоднакова і коливається від десятків тисяч до мільйонів Ев. Так, енергія рентген-променів, використовуваних для діагностики, дорівнює 30 тис Ев, а гамма-квантів, що випускаються кобальтом-60 (Co60) - 1,16 -1,35 тис.Ев. Рентгенівські промені і гамма-кванти при взаємодії на речовину передають свою енергію електрону (фотоефект) або цілком, або частково і пісіткнення змінюють напрямок свого руху (ефект квантового розсіювання). У результаті цих ефектів утворюються швидкі електро-ни, які витрачають свою енергію на іонізацію молекул речовини.

Бета-частинки - за фізичними властивостями становлять собою електрони з негатив -ним зарядом, і позитрони, що несуть позитивний заряд. Пробіг бета-частинок у повітрі - до десятків сантиметрів, у високоенергетичних електронних пучків - кілька метрів. У живі тканини бета-випромінювання проникає на глибину 0,2 - 0,5 см, взаємодіючи в основному з електронами електронних оболонок атомів і молекул, викликаючи іоніза-цію чи порушення їх.

Альфа-частинки - це позитивно заряджені ядра гелію, що складаються з двох нейтронів і двох протонів. Вони утворюються при розпаді радіоактивних речовин (радій, уран, торій, полоній та ін.). Володіють високою іонізуючою здатністю завдяки великій масі і подвійному позитивному заряду. Добре поглинаються речовиною,що обумовлює їхню малу проникаючу здатність : пробіг у повітрі альфа-частинок дорівнює 8 - 10 см, а в тканинах людини - соті частки міліметра.

Нейтрони - елементарні частки з масою 1,0089 ат.од. і нульовим зарядом. Залежно від енергії і швидкості руху розрізняють швидкі (енергія трохи менше Мега Ев), теплові (сотні Ев) і повільні (енергія до 10 КЕв) нейтрони. Унаслідок відсутності заряду легко проникають в атоми, взаємодіючи шляхом пружного і непружного зіткнень, радіаційного захоплення і ядерної реакції, при цьому в речовині утворюються швидкі

самостійно увальну дїю, але має велике діагностичне значення, характеризуючи загальну дозу нейтронного опромінювання. Вона виявляється в перші години після опромінювання і складає лише близько 1% енергії нейтронного струму, що діє на людину.

Величина біологічного ефекту іонізуючого випромінювання визначається кількістю поглиненої енергії, але залежить також від щільності іонізації випромінювання.Щільність утворених іонів при впливі різних видів випромінювань неоднакова. Так, альфа-частинки і нейтрони викликають велику щільність іонізації, гаммакванти і бета-частинки - набагато меншу.

ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

Кількість переданої біологічній тканині енергії, тобто кількість поглиненої енергії, називається дозою опромінювання.

Одиницями вимірювання поглиненої дози є Грей (Рад) - кількість енергії іонізуючого випромінювання поглиненою одиницею маси фізичного тіла. Грей відповідає поглинанню 1 Дж енергії при впливі випромінювання на 1 кг речовини. 1 Рад = 100 ерг/г; 1 Грей = 100 РАД.

Для обліку ефекту радіобіологічної дії конкретного виду випромінювання використовується коефіцієнт якості (КК) і кофіці ент відносної біологічної ефективності (ВБЕ).

Поглинена доза з урахуванням останнього коэфіціента називається еквивалентною дозою, вимірюваною в зиверт (у системі СІ) чи в старих одиницях - Бер - біологічний еквівалент Рад. 1 зиверт (Зв) = 100 Бер. Природний фон у середньому складає 10-13 мікрорентген/годину (0,1 - 0,13 Сгр/ч).

Кількісною характеристикою взаємодії випромінювання з речовиною (тобто іонізація) є експозиційна доза, вимірювана в рентгенах. Отже, рентген - це одиниця вимірювання експозиційної дози.1 Р = 0,88 Рад; 1 Рад

= 1 БЕР; 1 Рад = 1 Бер = 0,01 гр = 0,01 Дж/кг.

Радіоактивність речовини вимірюється в одиницях Беккерель (Бк) або за старою номенклатурою - Кюрі (Кю). 1 Беккерель = 1 розпад за 1 сек; 1 Кюрі= 3,7х1010 розпадів/сек, відповідаючи радіоактивності 1 г радію. Середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінювання, яке людина одержує за рік від земних і атмосферних джерел, складає близько 0,35 мЕв.

Таблиця 1

КЛАСИФІКАЦІЯ РАДІАЦІЙНИХ УРАЖЕНЬ

ГОСТРА ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА (ГПХ)

Визначення і етіологія: ГПХ – це комплекс патологічних синдромів,які виникають при однократному чи тривалому повторному (кілька годин, доба) опромінененні всього тіла чи більшої його частини проникаючою радіацією (гамма - кванти, нейтрони, рентген) дозою понад 1 Гр (100 рад). Захворювання характеризується періодичністю перебігу і полісиндромчністю.. Провідними є синдроми ураження системи кровотворення, кишечнику, сердечно - судинної і нервової систем.

ДІАГНОСТИКА ПРОМЕНЕВОЇ ХВОРОБИ: будується за таким алгоритмом: анамнез - дозиметрія і клініко - лабораторні дані.

Дозиметричний контроль - найважливіший елемент діагностики ГПХ. Доза опромінення відновлюється за допомогою фізичної дозиметрії. При визначенні на основі показників дозиметрії в рентгенах поглиненої дози (рад) приймають, що 1 рад приблизно дорівнює 0,6 р при однобічному опроміненні і 0,9 р при багатобічному на сліді радіоактивної хмари. при оцінці клінічних (первинна реакція) і найпростіших гематологічних показників. Відсутність блювання, поносу, сильного головного болю, розладів свідомості, нормальна температура тіла, нормальний стан шкіри і слизових оболонок через 1-2 години після опромінення свідчать про легкий ступінь ГПХ; невеликі прояви – про середній ступінь, а швидкий розвиток (через 30 хв.) і значний ступінь порушень свідчать про тяжкий і украй тяжкий. У діагностиці ступеня тяжкості ГПХ використовують показники лімфопенії на 3-6 добу і лейкопенії на 7-9 добу.

(таблиця 2)

Таблиця 2

Диференційно-диагностичні ознаки гострої променевої хвороби