Тема 2. Ознаки держави

Зміст теми:

Ознаки держави. Основні та факультативні ознаки держави. Територія, населення, публічна влада як основоположні ознаки держави. Поняття громадянства. Державна влада як особливий різновид соціальної влади. Типологія влади за М. Вебером. Державний суверенітет. Суверенітет народу. Національний суверенітет. Роль податкової системи, силових структур, правової системи у державі. Державна мова, символіка, грошова одиниця як факультативні ознаки держави.

Відмінність держави від інших організацій класового суспільства. Риси держави.

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Основні ознаки держави.

2. Публічна влада як різновид соціальної влади.

3. Суверенітет народний, державний, національний: співвідношення понять.

4. Факультативні ознаки держави.

Тематика рефератів:

1. Типологія влади за М. Вебером.

2. Закріплення ознак держави у нормативно-правових актах..

Література:

1. Аристотель. Политика. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997.

2. Голосніченко Д. Поняття повноважень, їх владна природа та походження // Право України. – 2007. – № 2. – С. 123 – 128.

3. Каплунов А.И. Об основных чертах и понятии государственного принуждения // Государство и право. – 2004. – № 12. – С. 10 – 17.

4. Кашанина. Т.В. Происхождение государства и права. – М., 2001.

5. Кельман М. Аспекти аналізу методологічних проблем співвідношення держави і права // Право України. – 2009. – № 2. – С. 60 – 68.

6. Кистяковский Б. Сущность государственной власти / Академічна юридична думка / Укладачі: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук. За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін Юре. – 1998. – С. 111 – 132.

7. Колісник В. Національний суверенітет та право нації на самовизначення // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. – С. 33 – 39.

8. Малиновський В. Державна територія як просторова основа здійснення публічної влади // Вісник НАДУ. – 2008. – № 4. – С. 182 – 192.

9. Сербін Р. Діалектика державного суверенітету в епоху глобалізму // Право України. – 2002. – № 12. – С. 37.

10. Сердюк В. Легітимність влади як один з її основних атрибутів // Юридична Україна. – 2006. – № 11. – С. 10 – 15.

11. Телятник Л. Логіко-методологічне тлумачення ознак загального поняття держави // Право України. – 2002. – № 9. – С. 14 – 18.

12. Тур М. Права людини та суверенітет народу в фокусі комунікативної влади // Сучасність. – 2000. – № 5. – С. 54.

13. Шаповал Т. Народний суверенітет та політичні права і свободи (питання співвідношення) // Право України. – 2008. – № 2. – С. 9 – 13.

Тезаурус:

Верховенство державної влади – основна властивість державного суверенітету (разом із незалежністю державної влади). В. д. в. передбачає повноту влади держави на своїй території. Ніяка інша влада не може привласнювати собі функції державної влади, звідси випливає, що держава: а) розповсюджує свою владу на всю територію держави; б) визначає всю систему правових відносин; в) визначає правове становище різних організацій, об’єднань, межі поведінки і дії фізичних і юридичних осіб; г) регламентує права, свободи та обов’язки особи; ґ) регулює компетенцію державних органів і повноваження посадових осіб та ін. Однак В. д. в. не означає необмеженості державної влади. У демократичному суспільстві державна влада обмежена правом і заснована на праві.

Громадянство – постійний правовий зв’язок особи з певною державою, який полягає у взаємних правах і обов’язках громадянина і держави.

Держава – владно-політична організація суспільства, що має державний суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу, державну казну і встановлює правовий порядок на певній території.

Державна влада – одна з визначальних ознак держави, яка характеризується універсальністю та загальністю примусового впливу на поведінку громадян. На відміну від інших видів соціальної влади, державна влада є публічною (виступає від імені народу і має публічну основу для своєї діяльності), апаратною (має механізм здійснення влади у вигляді різних державних органів), суверенною (не залежить від жодної іншої влади), легітимною (спирається на закон).

Державна мова – визнана Конституцією або законом офіційна мова держави, обов’язкова для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо.

Державна символіка – засіб ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних правових відносин. Д. с. є сукупністю конституційно закріплених знакових, образних чи музичних символів, що юридично уособлюють державу.

Державний суверенітет – верховенство державної влади всередині держави, тобто її самостійність у визначенні змісту своєї діяльності, її повноправність у встановленні режиму життя суспільства в межах своєї території і незалежність у взаємовідносинах з іншими державами.

Легальність державної влади – законність, юридичне обґрунтування державної влади, її відповідність правовим нормам. Легальність є юридичною характеристикою державної влади.

Легітимність державної влади – характер взаємовідносин між владою і підвладними, який виражається у добровільному визнанні цінності влади, в її праві управляти. Легітимність є моральною характеристикою державної влади.

Виділяють такі типи Л. д. в.:

1. Раціональний, коли влада є узаконеною встановленими демократичним шляхом і визнаними нормами права, основаною на підлеглості не особі керівника, а законам, у межах яких обираються і діють представники влади.

2. Ідеологічний, коли влада визнається легітимною внаслідок внутрішньої переконаності або віри у правильності тих ідеологічних цінностей, які проголошені нею.

3. Традиційний, коли влада вважається виправданою внаслідок звичаїв, традицій, звички коритися, віри у незмінність здавна існуючих порядків.

4. Харизматичний (персональний), коли влада базується на вірі мас у виключні якості, особливі здібності політичного лідера (вождя від Бога, який має чудовий дар), на особистому авторитеті правителя тощо.

Незалежність державної влади – одна з головних властивостей державного суверенітету (разом із верховенством – див.). Н. д. в. означає її самостійність у відносинах з іншими державами і міжнародними організаціями.

У сучасному світі Н. д. в. не є абсолютною: хоча держави і мають право самостійно визначати свою зовнішню політику, однак будь-яка держава, яка є членом світового співтовариства, зазнає впливу норм і принципів міжнародного права, самообмежується необхідністю дотримання основних невідчужуваних прав людини, а також взаємними зобов’язаннями держав за міжнародними договорами.

Ознаки держави – ознаки, які відрізняють державу від соціальної влади родового ладу:

1. наявність публічної влади (див.);

2. система податків, податей, позичок, необхідних для утримання державного апарату, людей, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності і зайняті лише управлінською діяльністю;

3. територіальна організація населення (держава об’єднує своєю владою і захистом всіх людей, які населяють її територію, незалежно від етнічної, релігійної, соціальної приналежності);

4. право (держава не може існувати без права, оскільки воно юридично оформлює державну владу);

5. суверенітет – притаманне державі верховенство на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах (деякі науковці вважають, що це ознака не держави, а державної влади).

Вказані ознаки є основними і складають політико-юридичну характеристику держави.

Додатковими, допоміжними ознаками є державна мова, державна символіка, єдина система оборони і зовнішньої політики, армія.

Підданство – юридичний статус особи в державі, де характер політико-правових відносин особи і держави (зазвичай монархії), сукупність прав, свобод і обов’язків та інші умови історично створили інститут П.

Податкова система – система податків та обов’язкових платежів, що вносяться до бюджету відповідного рівня або у держаний цільовий фонд; П. с. є однією з основних ознак держави (див.).

Політична система суспільства – сукупність і єдність усіх державних, громадських організацій та об’єднань, що діють у сфері політики певної держави.

Публічна влада – одна із основних ознак держави (див.), різновид соціальної влади. Публічна влада виділяється із суспільства, але безпосередньо не співпадає з населенням; вона передбачає розподіл суспільства на тих, хто управляє, і на тих, ким управляють; вона стоїть над суспільством, не зливаючись із ним.