Политвесник

В рамках СОТ засобом захисту виробників є митні тарифи. Країни-члени беруть на себе зобов’язання щодо гарантування незмінності спільного митного тарифу на товари, і погоджуються не застосовувати імпортних квот. Угоди СОТ спрямовані на лібералізацію торгівлі, але вони також передбачають і захист внутрішніх ринків країн-членів за визначеними правилами. Країни-члени можуть тимчасово обмежити імпорт для вирівнювання платіжного балансу, підвищити імпортну митну ставку і застосувати кількісне обмеження імпорту, застосувати обмеження імпорту сільськогосподарської продукції, застосувати антидемпінгові і компенсаційні заходи у випадку виявлення недобросовісної конкуренції (заниження цін на імпортовані товари, експортні субсидії). Таким чином, при приєднанні до СОТ, нові члени можуть зберігати необхідний рівень тарифного захисту ринку товарів і послуг.

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, рівень тарифного захисту внутрішнього ринку України вже сьогодні перебуває на рівні країн, які вступили до СОТ після 1995 року, причому 80% ставок мит – на рівні країн, які приєдналися відносно недавно (Албанія, Молдова, Китай, Хорватія), близько 7% ставок

– нижче за вказаний рівень, і лише 13% ставок перевищує цей рівень [14].

Позиція СОТ полягає у забороні застосування урядами країн-членів кількісних обмежень. Згідно ст.11: „ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків чи інших зборів чи у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту або експорту будь-якого товару” [1].

Будь-яке застосування кількісних обмежень повинно мати недискримінаційний характер. Такі обмеження не можуть застосовуватися відносно однієї країни, якщо їх дія не поширюється і відносно решти країн, які імпортують чи експортують аналогічний товар [2, с.115].

В. Губський наводить такі основні переваги України від вступу до СОТ: зниження вартості товарів через мінімізацію торгових бар’єрів, що веде до зниження цін не тільки на імпортні товари, а й на вітчизняні, у виробництві яких використовуються імпортні компоненти, а конкуренція імпортної продукції спонукує національних виробників до зниження ціни і підвищення якості вітчизняних товарів [3,с.226]; зняття торгових бар’єрів сприяє розвиткові торгівлі, що веде до підвищення як державних доходів, так і доходів населення [там само]; розвиток торгівлі у довгостроковій перспективі веде до підвищення зайнятості [там само].

На думку Сіденка серед важливих переваг можна виділити наступні: з’являться додаткові стимули для проведення необхідних внутрішніх реформ. Україна зможе привести національне законодавство з оподаткування, митного регулювання, стандартизації, сертифікації, регулювання сфери послуг, конкурентної політики у відповідність до норм і правил СОТ, що формують ринкові регулятори економіки; створяться передумови для захисту конкурентного середовища та боротьби з корупцією. Усунення значної кількості персональних преференцій сприятиме звільненню торгівлі від адміністративного тиску та водночас усуне потребу надмірного лобіювання корпоративних інтересів; покращення інвестиційного клімату через впровадження більш стабільних і передбачуваних умов, що може привести до зростання обсягу та покращення структури інвестицій; розвиток нових технологій через збільшення обсягу торгівлі товарами та послугами, зумовленого більш вільним і стабільним режимом торгівлі; загальне зростання виробництва та зайнятості, доходів виробників, а отже, розширення бази оподаткування, що має справити позитивний вплив на Державний бюджет України; зниження рівня тінізації імпорту через його подальшу лібералізацію, що також зумовить зростання доходів державного бюджету; для виробників позитивом буде отримання полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів. Відбудеться зниження комерційних ризиків унаслідок встановлення більш стабільного режиму торгівлі, що сприятиме зниженню ціни пропозиції, а відтак –

підвищенню конкурентоспроможності української продукції на відповідних ринках [10,

с.111];

Доступ до механізму СОТ для вирішення торговельних суперечок як досить ефективному інструменту захисту торговельних інтересів країн-членів організації від їх несправедливого обмеження.

Членство України в СОТ сприятиме також:

припливу інвестицій. Така тенденція спостерігалась у всіх країнах Центральної Європи та Балтії, які вступили в СОТ.

Саме завдяки вступу до СОТ та активізації процесу інтеграції до ЄС, колишні країни РЕВ отримали потужний інвестиційний поштовх для розвитку національних економік. Так, у Польщі в період з 1995р. по 2000 рік обсяг іноземних інвестицій зріс більш ніж у 5 разів [5].

зменшенню тарифних і нетарифних обмежень, що діють нині для українських товарів на найважливіших державних ринках.

буде передумовою вдосконалення режиму торгівлі з ЄС; Після інтеграції країни Центральної Європи і Балтії в ЄС й за умови приєднання України до СОТ вартісні показники зменшення українського експорту товарів складають щонайменше 700 млн.

дол. США [6, с.112].

визнанню її економіки як такої, що має статус ринкової, а отже сприятиме вирішенню проблем антидемпінгових розслідувань. Під демпінгом розуміється експорт товарів за ціною нижчою від тієї, за якою подібний товар реалізується на внутрішньому ринку.

На сьогодні проти України ведеться більше ста розслідувань по більш як двадцятьох товарних групах [3.,с.230]. Втрати українських експортерів від застосування обмежувальних заходів зростають. У 1999р. – 14 розслідувань (спеціальних, антидемпінгових, антисубсидійних), у 2000р. – 19, у 2001р. – 14, у 2002р. – 25

розслідувань [13], у 2003 – 48 [4, с.131].

Невизнання урядами іноземних держав українських підприємств такими, що працюють у ринкових умовах, є штучно створеною перешкодою на шляху українського товарного експорту. Подібний підхід ставить вітчизняних виробників у дискримінаційні умови порівняно з іноземними експортерами на зовнішньому ринку [13]. Зокрема, уряди країн ЄС та США використовують для розрахунку нормальної вартості української продукції цінові дані країни-сурогату, що призводить до нарахування нереально високої антидемпінгової маржі у розмірі від 100% і вище. А тому, встановлення такого надзвичайно високого антидемпінгового мита практично не дає змоги українським виробникам працювати на зовнішніх ринках.

підвищенню конкурентоспроможності української економіки; Іноземна конкуренція допомагає подолати інфляцію після лібералізації цін, а будь-яке внутрішнє скорочення попиту під час економічного спаду при переході до ринкової економіки може бути дещо полегшене завдяки доступу до іноземних ринків збуту. Нарешті, зовнішня торгівля є фактором зростання, оскільки разом з нею відбувається і обмін технологіями[11].

демонополізації національної економіки; розширенню можливостей імпорту сучасних технологій та зниження затрат

імпортерів, що сприятиме модернізації її виробничого потенціалу та насиченню внутрішнього ринку імпортною продукцією широкого асортименту за доступними цінами та на прийнятних умовах;

торгова система СОТ зменшує торгові бар’єри, сприяючи розвитку міжнародної торгівлі. Якщо уряд держави впевнений, що інші країни не використовують торгових перепон, то й у нього не виникає спокуси вдатися до цього першим [2, с.556].

протекціонізм, тобто підвищення торгових бар’єрів сприяє динамізації торгівлі, що, в свою чергу, призводить до зростання як державних доходів, так, і доходів фірм та громадян [3, с.558].

включенню її до міжнародної виробничої кооперації, підвищення довіри до її національної економічної політики.

Угоди СОТ спрямовані насамперед на лібералізацію торгівлі, але вони передбачають також і захист внутрішніх ринків країн-членів за певними правилами, єдиними для всіх суб’єктів світової економіки [3,с.226].

Неварто, однак недооцінювати і можливі загрози України від вступу до СОТ серед яких можна виокремити:

можливе тимчасове зменшення національного виробництва окремих товарів в обсягах, еквівалентних збільшенню імпорту. Скорочення виробництва окремих видів продукції приведе до зменшення надходжень до бюджету, до втрати робочих місць, зростання соціального напруження.

неконкурентоспроможній економіці загрожує падіння обсягів виробництва через збільшення кількості дешевої та якіснішої продукції країн-пертнерів по СОТ. Досвід Угорщини та Польщі свідчить, що після їх приєднання до СОТ закрилося багато підприємств легкої промисловості.

Угода СОТ про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС) обмежує можливості держави встановлювати вимоги до іноземних інвесторів щодо використання комплектуючих вітчизняного виробництва, обмеження імпорту комплектуючих та частки експорту у виробленій продукції;

можливе посилення дисбалансу інвестування в окремих галузях, оскільки вступ до СОТ означає встановлення рівних умов для вітчизняних та іноземних інвесторів.

існує ймовірність формування загроз у торгівлі послугами; вступ до СОТ призведе до відкриття ринку сільськогосподарської сировини і

продовольства. Негативним наслідком цього стане наповнення продовольчого ринку України товарами за демпінговими цінами та вимивання з сільськогосподарського ринку стратегічно важливої для вітчизняної харчової промисловості, сировини і стратегічно важливих кормових ресурсів.

Однак, на практиці можливе певне обмеження потенційних переваг від вступу до цієї організації. Початковий період може характеризуватися спадом ВВП, виникненням певних ризиків через експансію відомих іноземних фірм на ринку України, що спричинить додаткові проблеми не тільки для українських виробників, але подекуди і для цілих галузей. Не можна відкидати і той факт, що в перші роки може бути заміна іноземних інвестицій більш дешевим імпортом. Вступ до СОТ не означає зникнення можливості антидемпінгових розслідувань.

Противники вступу намагаються виокремити певні можливі негативні наслідки приєднання до цієї організації, вони вказують на обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів для перетворень, на складну економічну ситуацію в Україні, недостатній рівень розвитку технологічного процесу, неготовність взяти на себе тягар конкуренції з боку країн-членів СОТ, можливе тимчасове зменшення національного виробництва окремих товарів в обсягах, еквівалентних збільшенню імпорту , а також можливе посилення дисбалансу інвестування в окремих областях, оскільки вступ до СОТ означає встановлення рівних умов для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Для України важливим завданням є недопустити зриву термінів завершення двосторонніх переговорів і затягування вступу України до СОТ. Але не можна й погоджуватись на поступки, які вкрай негативно впливатимуть на вітчизняних товаровиробників. Україна має знайти компроміс у сфері тарифних поступок з усіма країнами-членами Робочої групи СОТ.

Внаслідок універсалізації ГАТТ об’єктивно виникла нова ситуація, коли залишатись поза межами міжнародних норм ГАТТ/СОТ стало стратегічно невигідними для будь-якої країни, яка розраховує на тісну інтеграцію в міжнародні економічні структури та повне використання переваг міжнародного поділу праці [10, с.86].

Слід відзначити, що інтенсифікація лібералізації міжнародної торгівлі наприкінці 20- поч. 21 ст. не створила рівних умов для всіх країн. Для країн з менш розвиненими ринковими економіками в новій глобальній торговельній системі залишаються значні перешкоди для реалізації переваг вільної торгівлі, що насамперед визначається їх інституціональною недорозвиненістю, відсутністю належного фінансового та кадрового забезпечення [10,с.91].

До країн, що мають намір інтегруватися до СОТ застосовуються більш жорсткі вимоги порівняно з країнами, що вступили до неї раніше. Україні, наприклад, необхідно буде лібералізувати доступ до нашого ринку товарів та послуг та інвестиційного режиму. Загалом, країни повинні зменшити рівень тарифного захисту національної економіки – знизити середні ставки імпортного тарифу.

Україна може ширше використовувати тимчасові заходи захисту інтересів своїх виробників через активніше застосування передбачених чинним законодавством відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів щодо імпортної продукції, яка поставляється за демпінговими або субсидованими цінами, або ж великі обсяги ввезення якої порушують рівновагу на внутрішньому ринку

[10,с.99].

Більш ймовірними позитивними наслідками в період до п’яти років після вступу можна вважати більш передбачуваний розвиток торговельно-економічних стосунків з основними партнерами; прискорення системної трансформації і структурних реформ в економіці за рахунок впровадження загально признаних принципів і норм регулювання; більш ефективний захист національного ринку в разі завдання серйозної шкоди вітчизняним виробникам з боку надмірного імпорту [10,c.110].

Україні варто притримуватись основних принципів СОТ: ведення торгівлі без дискримінації, ведення торгівлі в умовах вільного режиму, що означає поступове усунення торговельних бар’єрів в процесі переговорів, додержання передбачених експортних та імпортних режимів, іноземні інвестори повинні бути впевнені, що торговельні перешкоди не змінюватимуться раптово та необґрунтовано [ 7].

Наведемо три основні фактори приєднання до СОТ:

економічний: в стратегічній перспективі відкриття національних ринків для міжнародної конкуренції викличе притік нових технологій та менеджменту, буде стимулюватиме внутрішні інвестиції, розширить вибір товарів і приведе до зменшення цін для споживачів, а також стане стимулом для розвитку нових форм бізнесу в Україні. Прилучення до СОТ випливає із завдань сучасної торгової політики, які спрямовані на ефективну інтеграцію країни у світову економіку та міжнародну торгівлю [6, с.86].

прагматичний: правила СОТ накладають жорсткі зобов’язання на керівництво держав, але вони також забезпечують захист на компенсацію у випадку дискримінаційних торгівельних обмежень, які можуть бути нав’язані іншими членами СОТ.

інституціональний: що втрати можна мати, залишаючись поза системою фактично загальноприйнятих правил, якщо другі держави не повинні притримуватись їх з тими державами, які не бажають прийняти всесвітніх правил та домовленостей [6, с.87].

Членство України в СОТ являє величезний крок шляхом інтеграції у світову економічну систему.

Необхідно постійно здійснювати аналіз та визначати шляхи підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах членства у СОТ через приведення національної стандартизації у повну відповідність з міжнародними та європейськими стандартами та нормами, створення привабливого та безпечного інвестиційного середовища [6, с.78].

Україні варто запозичити досвід країн-сусідів, наприклад тих, що в 2004 році приєдналися до Європейського Союзу. Однак, необхідно зазначити, що немає єдиної чіткої моделі вступу, одні країни швидше виконують всі поставлені перед ними завдання,

а іншим на це потрібно досить багато часу (Китай на це затратив 15 років). Підготовка до вступу в СОТ вимагає реформування економіки загалом.

_________

1.Генеральна Угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947). Результат Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: тексти офіційних документів.-К.: Вимір.- 1998.

2.Глобальна торговельна система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ/ Під наук. ред. Т. М. Циганкова.-К.: КНЕУ.-2003.-206с.

3.Губський Б. В. Євроатлантична інтеграція України.-К.: Логос.-203.-328с.

4.Комерційна дипломатія: тоговельна політика і право/Навч. посіб.-Львів.-

Астролябія.-2005.-520с.

5.Лахно С.Членство в СОТ:проблеми залишаються //Політика і час.-2002.-№9-С.74-77

6.Макогон Ю. В. Народнохозяйственный аспект присоидинения Украины ко ВТО.- Донецк: Донну. НИСИ.-2004р.-206с.

7.Патика Н. Напрями розвитку інтеграційних процесів України у світовий економічний простір//Україна в ХХІ ст.: концепції та моделі економічного розвитку.: Матеріали доповідей V міжнародного конгресу українських економістів. НАН України. Інститут регіональних досліджень/ За ред. М. І. Долішнього.-Львів.-2000.-

Ч.1,2.-466с.

8.Пухлій В. Членство в СОТ: плюси і мінуси // Політика ічас.-2002.-№9.-С.15-20

9.Пятницький В. Процес приєднання України до СОТ: досягнення і проблеми // Зовнішня торгівля: право та економіка. Збірник наукових праць.-К.: УАЗТ.-2002.-

Вип.2(6), Ч.3.-120с.

10.Україна в процесах міжнародної інтеграції. Монографія/ За ред. дктора екон. наук В. Р. Сіденка.- Харків: Форт.-2003р.-280с.

11.Україна на шляху до Європи/ За ред. Хофмана Л., Мьоллерса Ф.-К.: Фенікс.-2001.- 343с.

12.Фомін С. Європейський вибір України без “українського вибору”//Політика і час.- 2002.-№11.- С.61-71

13.Шиманський Я. Вплив заходів торговельної політики на українських експортерів з боку ЄС, США та інших країн// Зовнішня торгівля: право та економіка. Збірник наукових праць.-К.: УАЗТ.-2002р.- Вип.2(6), Ч.3.-120с.

14.www.me.gov.ua.

ADVANTAGES AND DISADVANTAGES OF UKRAINE’S ENTERING INTO THE WTO

Iryna Prykhodko

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322)96-47-81

The questions of Ukraine’s entering are considered. The great attention is paid to the advantages and disadvantages of Ukraine’s entering into the World trade organization.

Key words: tariff and nontariff restrictions, antidumping investigation, trade investigation.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 339.92 (477)

ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

Михайло Видойник

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів, 79000, Україна, тел. (032) 296-47-81

Аналізуються стан і перспективи розвитку співпраці між Україною та ЄС в контексті подій 2004-2005 рр., пов’язаних з конституційною та бюджетною кризами, ускладненнями, зі викликаними вступом Туреччини до ЄС, тощо. Визначені проблеми, застереження та перспективи для України в її євроінтеграційних прагненнях.

Ключові слова: Європейський Союз, Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, Конституційний договір ЄС, План дій Україна – ЄС, європейська політика сусідства.

Політико-економічні проблеми у розвитку відносин між Україною та ЄС пов'язані, насамперед, із різними поглядами офіційних інституцій в Україні та ЄС на перспективи розширення Європейського Союзу, а отже, на євроінтеграційні прагнення України. Особливості цих проблем висвітлювали А.С.Філіпенко, В.С.Будкін, Ю.В.Макогон, Р.Айзен, П.Рудяков та ін. [1; 2; 3; 4]. Останні події в Європі, пов’язані з негативними результатами референдумів у Франції та Нідерландах щодо ратифікації Європейської Конституції, неможливість прийняття спільного бюджету Євросоюзу на 2007-2013 рр. під час Брюссельського саміту 16-17 червня 2005 р., ускладнення переговорного процесу з Туреччиною потребують аналізу можливого впливу цих подій на подальші відносини України з ЄС. У цій статті ми спробуємо проаналізувати політико-економічні проблеми у співпраці нашої держави з ЄС, їх сучасний стан і можливий сценарій розвитку подій на найближчу перспективу з урахуванням внутрішньополітичної ситуації всередині ЄС.

Слід зазначити, що політика розширення ЄС, тематика розбудови відносин між Європейським Союзом та його сусідніми європейськими країнами становить особливий інтерес для політичних, економічних і наукових кіл не лише Європи, а й усього світу. Унікальне за своїми масштабами та цілями політичне об’єднання постійно перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти, у тому числі України. При цьому, проголосивши курс на європейську інтеграцію, наша держава стала активним учасником політики об’єднання Європи.

Політико-економічні бар’єри на шляху інтеграції України до ЄС. Період від набуття незалежності Україною 1991 р. до президентських виборів 2004 р. можна охарактеризувати як етап “декларативної європейської інтеграції”.

Підписана 16 червня 1994 р. "Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС" (УПС) [5], яка набула чинності 1 березня 1998 р., створила правову та інституційну основу для двостороннього співробітництва у політичній, торговельній, економічній та гуманітарній сферах. Основні принципи цієї Угоди – партнерство та співробітництво – якісно відрізнялися від інтеграційних принципів, покладених в основу угод про асоціацію, які, відповідно до рішення Європейської Ради у Копенгагені 1993 р., ЄС укладав з країнами Центрально-Східної Європи.

© Михайло Видойник, 2005

11 червня 1998 р. Президент України затвердив "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу" [6], а 14 вересня 2000 р. – “Програму інтеграції України до ЄС” [7]. У травні 2002 р. у своєму Посланні до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 20022011 роки” [8] глава Української держави визначив стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя практичну реалізацію до 2011 р. завдань, пов’язаних із створенням внутрішніх передумов для набуття Україною повноправного членства в ЄС. Ці передумови чітко визначені Європейським Союзом і відомі як “Копенгагенські критерії” [9], схвалені 1993 р. для попередньої хвилі розширення. Вони включають такі політико-економічні критерії:

•стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини та національних меншин. При цьому країни, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права у своїх конституціях, а й реально втілювати їх у повсякденному житті;

•наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС;

•здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного та валютного союзів.

Водночас, зважаючи на низку об’єктивних факторів, реальна європейська інтеграція України у цей період ефективно не реалізовувалася. Серед них можна виокремити:

•несприйняття Європейським Союзом ідеї інтеграції України до ЄС у контексті наймасштабнішої хвилі розширення за рахунок десяти країн Центрально-Східної Європи;

•недостатність фінансування необхідних широкомасштабних внутрішніх перетворень в Україні як з державного бюджету України, так і за рахунок фондів ЄС “Тасіс”;

•розходження політичних декларацій з практичними кроками української влади в контексті реалізації євроінтеграційної складової діяльності Уряду;

•недостатнє дотримання в Україні принципів демократії, верховенства права, поваги до прав людини, зокрема щодо свободи ЗМІ та проведення виборів;

•активна участь України в економічних інтеграційних процесах на теренах СНД, а відтак і недовіра до прагнень України інтегруватися в європейський єдиний

економічний простір.

Як наслідок Європейський Союз, опинившись у складній інституційній кризі після вступу 10 нових членів та не спостерігаючи в Україні істотних зрушень у її розвитку як демократичної європейської держави, запропонував нашій країні "Європейську політику сусідства" [10], яка розглядається Євросоюзом окремо від політики розширення, хоча Договір про Європейський Союз та Конституційний договір ЄС [11] містять положення про можливість вступу до ЄС будь-якої європейської країни, яка досягла Копенгагенських критеріїв членства, перспектива інтеграції кожної конкретної країни визначається окремо. Основними ознаками визнання країни кандидатом на вступ до ЄС є визначення членства як довгострокової мети відносин та укладення "Угоди про асоціацію", головною метою якої є підготовка країни до інтеграції до ЄС.

На сьогодні головна політична лінія ЄС полягає у розбудові стосунків з Україною в рамках "Європейської політики сусідства", базуючись на схваленому 21 лютого 2005 р. "Плані дій Україна – ЄС" [12]. Головні політичні чинники Євросоюзу не схильні до принципового перегляду такої лінії.

Розрахований на три роки "План дій Україна – ЄС" передбачає значний рівень інтеграції України в єдиний європейський економічний простір, участь у низці галузевих програм і політик ЄС, рух у напрямі спрощення візового режиму поїздок громадян

України до держав – членів ЄС та створення зони вільної торгівлі. План дій передбачає також можливість перегляду договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС на основі результатів виконання положень цього документа.

Внутрішньополітичні події в Україні, пов’язані з президентськими виборами у грудні 2004 р., поставили Європейський Союз перед складною дилемою, на яку Євросоюз ще не готовий дати ствердну відповідь. З одного боку, ЄС не може не визнати позитивні демократичні зрушення в Україні, зокрема щодо свободи ЗМІ, зміцнення громадянського суспільства, існування незалежної судової гілки влади, сильного Парламенту, що суттєво наближає Україну до виконання політичних Копенгагенських критеріїв. З іншого – через внутрішні негаразди, пов’язані з розширенням ЄС, сумніви у незворотності демократичних перетворень в Україні, низку зовнішньополітичних факторів, держави - члени Євросоюзу у переважній більшості не готові підтримати євроінтеграційні прагнення України.

Певну невизначеність майбутнього розвитку співпраці між Україною та ЄС внесли негативні результати референдумів у Франції та Нідерландах (травень-червень 2005 р.) стосовно ратифікації Європейської Конституції. Через “провал” референдумів більшість аналітиків схильні вважати, що найближчим часом європейські політики активно поринуть у внутрішні дебати та зосереджуватимуть увагу на обговоренні можливих шляхів виходу із конституційної кризи. Адже на даному етапі чіткого альтернативного сценарію розвитку ЄС у разі провалу ідеї з прийняттям Конституційного договору вироблено не було. Серед першочергових кроків деякі лідери країн – членів ЄС називають необхідність глибокого аналізу причин негативного волевиявлення французів і голландців. Адже існують версії, що “ні” під час референдуму не означає “ні” Європейській Конституції, а свідчить про негативне ставлення населення Франції та Нідерландів до урядів цих країн. Крім того, соціологічні опитування засвідчили, що дуже незначна частина населення добре володіє інформацією про Європейську Конституцію, про позитивні наслідки її прийняття. Існують також інші думки, які зводяться до того, що негативні результати референдумів є свідченням побоювання європейців перед майбутнім вступом Туреччини до ЄС та подальшими етапами розширення Євросоюзу. Тому Президент Єврокомісії Х.М.Баррозу закликав країни-члени тимчасово призупинити ратифікаційний процес з метою переосмислення ситуації, що склалася. Він також наголосив, що взяті Євросоюзом зобов’язання перед країнами-кандидатами на членство в ЄС будуть неухильно виконуватися і на даному етапі мова про перегляд існуючих домовленостей не йдеться.

Певним гальмівним фактором у розбудові відносин між Україною та ЄС став і провал саміту ЄС у Брюсселі 16-17 червня 2005 р., на якому лідери країн-членів не змогли досягти домовленості щодо формування бюджету ЄС на 2007-2013 рр. Відсутність чіткого бачення фінансових планів Євросоюзу гальмує ухвалення рішення про формування фінансового інструменту для реалізації "Європейської політики сусідства", що також унеможливлює конкретні переговори про отримання Україною збільшеної технічної допомоги з боку європейських країн на реалізацію внутрішніх перетворень, у тому числі на виконання положень "Плану дій Україна – ЄС". Крім того, неприйняття бюджету ЄС вимагає додаткових зусиль з боку країн-членів щодо вирішення цього питання, що, своєю чергою, не сприяє активізації діалогу між Україною та ЄС.

Незважаючи на те що керівництво Єврокомісії наголошує на незворотності виконання ЄС взятих на себе зобов’язань стосовно розбудови відносин з країнами- кандидатами та сусідніми країнами, у тому числі з Україною, очевидно, що певні зміни все ж таки відбудуться. Цьому передуватиме аналіз причин негативного волевиявлення французів і голландців під час референдумів щодо Євроконституції, а також позиції країн під час остаточного прийняття бюджету ЄС на 2007-2013 рр.

Позитивні чинники для євроінтеграції України. До чинників, які здатні забезпечити позитивний вплив на результати внутрішніх дебатів ЄС щодо подальшого

поглиблення відносин з Україною, що в кінцевому підсумку може сприяти до виведенню відносин між Україною та ЄС на рівень інтеграції, належать:

•географічний – Україна – органічна частина Європи, і в цьому не сумнівається жоден опонент євроінтеграційних прагнень України. Україна – європейська держава, яка сповідує європейські цінності і принципи державної політики європейських країн;

•релігійний – панівною релігією України є християнство, що повністю відповідає загальному баченню Європи серед європейської громадськості як об’єднання християнських народів;

•цивілізаційний – цінності, які об’єднують країни ЄС, є природними та життєво важливими і для українців;

•демократичний – у європейському співтоваристві поступово утверджується думка, що в Україні сформовано громадянське суспільство, у якому належним чином захищаються права та свободи громадян;

•політичний – Україна – активна учасниця регіональних і глобальних процесів, є державою – засновницею ООН, членом Ради Європи, ОБСЄ, ОЧЕС, ГУУАМ, має значний вплив на розвиток процесів у Чорноморському регіоні, Південному Кавказі, на теренах СНД, Молдові та Білорусі;

•безпековий – Україна не має “гарячих” чи “заморожених” конфліктних точок ані на своїй території, ані у відносинах із сусідами. Крім того, Україна є активним контрибутором міжнародної безпеки, зокрема, одним з найбільших донорів миротворчих операцій під егідою ООН, а також має позитивний досвід участі в операціях ЄС із врегулювання кризових ситуацій;

•енергетичний – Україна – потужна транзитна держава з ефективною і розгалуженою мережею нафто- та газопроводів, якими енергетичні ресурси з Росії транспортуються до держав – членів ЄС. Крім того, Україна володіє розвиненою системою ядерної енергетики;

•ресурсний – на території України розташовані величезні поклади корисних копалин, наша держава має значні території чорноземів, достатні обсяги лісів;

•економічний – економіка України стрімко зростає, що поруч із структурними економічними перетвореннями, гарантує зростання економіки ЄС;

•“фактор головування” – з другого півріччя 2005 р. до кінця 2006 р. головуючими країнами в ЄС будуть країни – прихильники європейської інтеграції України: Велика Британія, Австрія, Фінляндія, що може забезпечити сприятливе середовище для просування “українського питання” всередині Європейського Союзу;

•сприятливий новообраний склад Європейської Комісії та Європейського Парламенту внаслідок обрання представників від нових держав – членів ЄС, які прихильно ставляться до інтеграції України;

•“турецький фактор” – питання визнання євроінтеграційної перспективи України об’єктивно розглядатиметься ЄС як логічне продовження вступу Туреччини до Співтовариства. Євросоюз об’єктивно буде змушений внутрішньо адаптуватися до можливої інтеграції великих країн, на зразок Туреччини чи України. Cвоєю чергою, у разі вступу Туреччини Україна отримає ще одного впливового

союзника, а відтак може розраховувати і на підтримку “турецького лобі” всередині держав-членів, зокрема в Німеччині.

Об’єктивно “гальмівні” застереження щодо надання Україні чітких євроінтеграційних перспектив. Серед них можна виділити:

•демократичний – недостатність прогресу на шляху відповідності політичним Копенгагенським критеріям;

•економічний – економіка України не є достатньо розвиненою і реформованою для ефективної конкуренції з державами – членами ЄС;

•громадська підтримка – недостатній ступінь громадянського консенсусу в Україні навколо ідеї європейської інтеграції;

•“перевтома” ЄС – вступ до ЄС Румунії, Болгарії, балканських країн, невизначеність з перспективами Туреччини спричинять поступове зростання “втомленості” населення держав-членів від процесів розширення;

•інституційна криза в ЄС – процес “перманентного розширення” ЄС призводить до поглиблення інституційної кризи в структурах Євросоюзу через перерозподіл сфер впливу та балансу сил в євроструктурах;

•“турецький чинник” – величезні витрати на інтеграцію Туреччини до ЄС суттєво обмежать доступ України до фінансових ресурсів Співтовариства. Після реальної інтеграції Туреччини, яку можна буде вважати головним фінансовим реципієнтом у 2014-2020 рр., кошти на інтеграцію України слід прогнозувати на

2021-2027 р.р.;

•“російський чинник” – Російська Федерація не зацікавлена у зміцненні статусу України у відносинах з ЄС, що означатиме розпад СНД, зменшення впливу РФ на Україну у політичній, торговельно-економічній, безпековій сферах, зменшення авторитету Президента РФ в Росії. Саме “російський фактор” суттєво впливає на позицію Франції, Німеччини та Італії щодо розбудови відносин з Україною;

•міграційно-візовий чинник – повільність створення ефективної системи міграційного контролю на східних кордонах України, системи загальних закордонних, дипломатичних і службових паспортів, уповільнений процес укладання угод про реадмісію з Росією, Молдовою, Білоруссю, країнами – постачальниками нелегальних мігрантів у Азіайсько-Тихоокеанському регіоні та Південній Азії. Стримувальим фактором для партнерів в ЄС залишаються ліберальний візовий режим України з іншими країнами СНД, а також його

невідповідність стандартам візового співробітництва з іншими державами світу. Враховуючи еволюційний характер трансформації позиції ЄС по відношенню до України, а саме, від "політики сусідства" до "політики інтеграції", доцільно прогнозувати, що кульмінацією цього процесу стануть вибори до Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування, проведення яких заплановано на березні

2006 р.

Отже, дипломатична активність України на євроінтеграційному напрямі протягом 2005-2006 рр. має бути підпорядкована логіці нарощування активності наступального діалогу Україна – ЄС із обов’язковим досягненням проміжних результатів. Реальним індикатором проведеної роботи слугуватиме оцінка стану виконання "Плану дій Україна

– ЄС". Фактор успішності імплементації положень цього стратегічного документа є запорукою подальшого інтенсифікованого діалогу між Україною та ЄС та черговою точкою відліку лобіювання євроінтрераційних перспектив нашої держави у Брюсселі.

Слід також до березня 2006 р. усіма доступними політико-дипломатичними засобами домогтися формування в європейських політичних колах позитивного сприйняття євроінтеграційних прагнень України, щоб після демократичних парламентських виборів в Україні ЄС мав можливість офіційно запропонувати нашій державі таку модель інтеграції, кінцевою метою якої стала б підготовка до повномасштабного вступу до Європейського Союзу.

_________

1.Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / Філіпенко А.С., Будкін В.С. та ін. – К.: Знання України, 2004. – 304 с.