Политвесник

наклепу із числа злочинів; щодо внесення поправок до Закону України “Про Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення”, узгоджуючи їх із стандартами Ради Європи; створення рівних умов для функціонування усіх засобів масової інформації шляхом внесення доповнень до Указу Президента України “Про державну підтримку преси і соціальний захист журналістів” 1997 р.; припинення тиску на засоби масової інформації, ратифікації Європейської Конвенції про громадське телебачення тощо.

В одній з останніх резолюцій, що стосувалися України [17], Асамблея прийняла жорстку позицію і попередила про можливі санкції за порушення зобов’язань згідно зі ст. 3 Статуту Ради Європи, а саме у п. 18 цієї резолюції зазначається про можливе позбавлення повноважень парламентської делегації від України, згідно з правилом 9 Правил Процедури ПАРЄ, і можливе виключення з членства Ради Європи Комітетом Міністрів, відповідно до ст. 8 Статуту Ради Європи.

Порушення зобов’язань за ст. 3 Статуту Ради Європи вбачалося у таких діях органів державної влади: 1) у п. 2 зазначаються факти офіційних висловлювань Президента та Міністра закордонних справ щодо діяльності Ради Європи, зокрема проведення процедури моніторингу як “втручання у внутрішні справи України”; 2) у п. 10 відзначається нехтування рекомендаціями Європейської Комісії для демократії через право під час розгляду справи щодо законопроектів (№ 3207-1, 4105 та 4180) Конституційним Судом України та при винесенні Тимчасовим парламентським комітетом законопроекту № 4105 на парламентські слухання; 3) у п. 12 відзначено “вразливість незалежності судової системи України” в світлі ухвалення рішення (22') Конституційним Судом України 25.12.2003 р.; 4) у п. 13 передбачаються можливі, з огляду на ситуацію в державі, порушення під час виборів, такі як підтасування голосів, тиск на членів виборчих комісій, обмеження свободи вираження поглядів тощо; 5) у п. 17 відзначається недемократичність проведення виборів голови міської Ради м. Мукачево39. Як видно із наведених прикладів, моніторинг ПАРЄ дає змогу глибоко дослідити проблеми, пов’язані з виконанням статутних і договірних зобов’язань, швидко на них реагувати (як показує останній приклад, аналізувалися події останніх місяців). Звичайно, акти ПАРЄ не мають обов’язкової юридичної сили щодо держав-членів, однак чинять певний політичний вплив, “змушуючи” державу їх упроваджувати. Рада Європи, точніше її органи, наділені обмеженими повноваженнями стосовно певних примусових заходів щодо держав, які порушують свої зобов’язання перед організацією. Однак міжнародний примус може здійснюватися не тільки міжнародними організаціями, але й ініціюватися самими державами. На це неодноразово звертала увагу ПАРЄ, зокрема у п. 22 Резолюції 1221 (2000)[16] наголошувалося на пасивній позиції держав - учасниць Європейської конвенції про захист прав людини 1950 р. стосовно використання ними процедури міждержавних скарг. Європейський Суд з прав людини, на відміну від ПАРЄ, наділений компетенцією ухвалити рішення обов’язкової сили, передбачаючи ними різні санкційні заходи. Міжнародно-правова відповідальність стосувалися не тільки Європейської Конвенції 1950 р., а й будь-якого іншого міжнародного договору (включаючи Статут Ради Європи), тільки через інші процедури.

Ратифікація Європейської Конвенції у запобіганні катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню 1987 р. (далі Конвенція) уможливила роботу спеціального контрольного механізму, і відповідно до ст. 7 Конвенції, до України було здійснено чотири візити експертів Комітету із запобігання катуванням.

Оскільки Конвенція — це правова основа контрольного механізму за ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини 1950 р., то національне законодавство і

39 У зв’язку з цією подією Конгрес локальних і регіональних влад встановив тимчасову контрольну місію на наступні вибори голови міськради м.Мукачево.

практика його реалізації в діяльності відповідних органів узгоджувалися із положеннями ст. 3 та прецедентним правом Європейського Суду з прав людини.

Вукраїнському законодавстві загальна заборона катування міститься у ст. 28 Конституції України: “Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню”. В інших законах і підзаконних нормативно-правових актах, що стосуються цього питання, вживається різна термінологія і в багатьох випадках терміни “катування”, “нелюдське поводження”, “таке, що принижує гідність, поводження” замінюються іншими. Внаслідок таких термінологічних неточностей в деяких законах “губляться” вагомі ознаки діянь, заборонених конвенцією. Українське законодавство не містить жодних норм щодо спеціальних процедур розслідування справ, що стосуються катувань чи нелюдського поводження. Однак їх відсутність не повинна бути перешкодою для ефективного розслідування справ проти катувань чи нелюдського поводження.

Законодавство також передбачає проведення обов’язкових оглядів прокурором умов

умісцях позбавлення волі. Листи, що їх можуть надсилати особи, перебуваючи у місцях позбавлення волі, не повинні піддаватися контролю, цензурі чи конфіскації керівництвом відповідних закладів [15].

Проблеми нелюдського поводження можуть бути пов’язані з умовами утримання у психіатричних лікарнях.

Підстави та умови утримання у таких закладах передбачені Законом України “Про психіатричну допомогу” [5] та відповідними підзаконними актами Міністерства охорони здоров’я України. Законодавчо регламентована участь прокурора під час вирішення справи у суді щодо застосування примусових медичних заходів забезпечує нагляд прокурора за законністю та умовами утримання у таких закладах. Додатковою гарантією є також можливість встановлення громадського контролю над психіатричними медичними закладами.

Кримінально-виконавчий кодекс [7] (набув чинності з 1.01.2004 р.) забороняє поділ фізичних страждань чи таке, що принижує гідність, поводження, встановлює правовий статус осіб, які відбувають покарання у формі позбавлення волі, і таким чином виключає неправомірні обмеження, які можуть стати причиною такого, що принижує гідність. поводження.

ВУкраїні існують спеціальні закриті медичні заклади для ув’язнених, хворих на рак чи туберкульоз. Законодавчо передбачено спорудження спеціальних лікарень для ув’язнених, хворих на СНІД.

Під час чотирьох візитів експертів Комітету було досліджено близько 90 різних закладів: ізоляторів тимчасового утримання, виправно-трудових установ, спеціалізованих психіатричних закладів тощо. В результаті було виявлено масові порушення, які полягали, скоріше, не у невідповідності законодавства, а в його невиконанні. Виявлені порушення стосуються переважно недотримання строків утримання під вартою, умов утримання осіб, що позбавлені волі (відсутність денного світла, вентиляції, мізерне харчування, масові захворювання на туберкульоз та СНІД тощо.). Члени Комітету зафіксували неодноразові випадки нанесення тілесних ушкоджень затриманим працівниками ОВС, недотримання ОВС прав затриманої особи на доступ до правозахисника, лікаря і права проінформувати родичів про місцезнаходження затриманої особи. Також виявлено проблему із працевлаштуванням осіб, позбавлених волі. Крім того, у звітах не раз трапляється інформація про недобросовісні дії з боку української влади, наприклад, про переведення деяких осіб із одного ІТТ до іншого з метою недопущення особистої їх зустрічі із членами Комітету.

На виконання рекомендацій Комітету в Україні здійснюються певні (звичайно, зовсім недостатні) заходи. Наприклад, Міністерство внутрішніх справ України розробило програми поліпшення умов утримання осіб у місцях позбавлення волі, в яких, зокрема, передбачається проведення капітальних ремонтів в’язниць, підвищення рівня санітарно-

гігієнічних умов утримання. Реалізація таких програм залежить від фінансування. Для вирішення проблем із працевлаштуванням осіб, що відбули покарання, Управління виконання покарань запропонувало внести зміни до деяких законодавчих актів, зокрема до Закону “Про працевлаштування населення” та “Про місцеві державні адміністрації”, на які пропонується покласти обов’язок щодо створення умов для працевлаштування таких категорій осіб [18].

Комітет просить відповідні органи інформувати через певний час, встановлений самим Комітетом, про заходи, здійснені на виконання кожної своєї рекомендації.

Наприклад, п. 61 і 207 Звіту Комітету про візит в Україну (2002 р.) передбачено одномісячний строк для подання детальної інформації про виділення коштів для закладів утримання затриманих іноземних громадян і шестимісячний строк для відповіді стосовно заходів, вжитих за рекомендаціями, містяться у цьому звіті.

У самому звіті оцінюється наявність або відсутність практичних змін, і якщо позитивної динаміки не виявлено, Комітет обов’язково це зазначає. Наприклад, у п. 20 зазначається, що “...візит 2002 р. показав відсутність будь-якого прогресу щодо впровадження рекомендацій, які були сформульовані під час попередніх (1998, 2000 р.). Відповідно до ст. 3 та п. 2 ст. 10 Конвенції настав час для української влади бути більш енергійною у боротьбі із фактами поганого поводження із затриманими особами працівниками органів внутрішніх справ”.

Аналізуючи діяльність Комітету проти тортур в Україні та його вплив на забезпечення дотримання вимог ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини 1950 р., можна дійти висновку, що обраний метод контролю (проведення дослідження на місцях) є найбільш ефективним, оскільки дає змогу безпосередньо і фахово проаналізувати ситуацію, отримавши інформацію “з перших рук”*. Під час розгляду індивідуальних скарг досліджується окремий випадок і тільки з часом, у разі масового подання скарг про порушення певного виду справ, можна дійти висновку про їх системність*.

Інформацію, що містить у періодичних звітах поданих самою державою не можна вважати цілком об’єктивною, вона завжди виглядає кращою, ніж насправді.

Рамкову Конвенцію про захист національних меншин Верховна Рада України ратифікувала 9.12.1997 р., а 1.05.1998 року ця Конвенція набула чинності в Україні. Відтоді процес виконання зобов’язань за цією Конвенцією перебуває під контролем відповідного моніторингового механізму (див. п. 2.2.3). У листопаді 1999 р. в Україні підготовлено доповідь “за першим циклом моніторингу”, а у грудні 2001 р. відбувся візит членів Консультативного комітету до України. На основі доповіді та інформації, отриманої під час візиту, Консультативний комітет ухвалив відповідний акт (Opinion 1.03.2002 CM (2002)), до якого українська сторона підготувала коментарі (addenolum document CM (2002) 10/10/2002). Після цього Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив відповідну резолюцію (Resolution Res CMN (2003) 5 on the implementation of the Framework Convention for the Protection of National Minorities by Ukraine).

На виконання зобов’язань за Рамковою конвенцією Кабінет Міністрів України прийняв всесторонню програму підвищення рівня політичної культури та юридичної освіти серед представників національних меншин і релігійних організацій на 1999–

*Представники Комітету мають право безпосередньо спілкуватися із ув’язненими, оглядати місце їх перебування.

*Так було у випадку із Італією, проти якої до Європейського Суду масово подавалися скарги про порушення ст. 6 (розумного строку розгляду справ). На що була відповідна реакція з боку ПАРЄ у вигляді спеціальної резолюції.

2000 рр., в якій наголошується на необхідності: “адаптації національного законодавства до норм Рамкової конвенції та Європейській хартії регіональних мов і мов національних меншин”. З метою узгодження національного законодавства із міжнародними стандартами захисту національних меншин прийнято Закон України “Про внесення змін і поправок до Закону України “Про національні меншини в Україні”. Положення Рамкової конвенції знайшли своє відображення у нормах міждержавних договорів України з Російською Федерацією, Румунією, ФРН. Наприклад, у ч. 1 ст. 13 Договору про добросусідські відносини і співробітництво між Україною та Румунією, Рамкова конвенція визнана першим з міжнародних документів, яким будуть керуватися сторони у захисті української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні. Діяльність двосторонніх комісій стала важливим елементом міжнародної співпраці України (наприклад Спільна українсько-угорська комісія з захисту прав національних меншин, міждержавна українсько-словацька комісія з освіти та культури національних меншин, спільна міждержавна українсько-румунська комісія з охорони прав національних меншин). Також Державний комітет національностей і міграції уклав угоду про співпрацю в сфері міжнародних відносин і захисту національних меншин із відповідними державними структурами Республіки Молдова, Литовської Республіки та Російської Федерації.

Комітет Міністрів Ради Європи у Резолюції Res CMN (2003) 5 відзначив зусилля України, спрямовані на удосконалення законодавства в сфері національних меншин, а також той факт, що пропозиції з удосконалення законодавства і правозастосовної практики в цій сфері розробляються відповідно до стандартів Рамкової конвенції. Водночас недостатньо уваги, на думку Комітету Міністрів, приділяється кримським татарам та іншим депортованим народам щодо їхньої участі у соціально-економічному та культурному житті.

Верховний Комісар ОБСЄ у справах національних меншин у межах своїх повноважень може провадити дослідження в цій сфері безпосередньо на території певної держави. Такі дослідження можуть провадитися на прохання уряду будь-якої держави - члена ОБСЄ. В Україні таке дослідження проводилося 2000 р. на прохання уряду Російської Федерації щодо вивчення ситуації з освітою російською мовою. До речі, подібні дослідження проводилося паралельно і у Російській Федерації. На їх підставі, Верховний Комісар зробив низку рекомендацій, зокрема щодо реального забезпечення на місцях прав батьків створювати в україномовних школах російськомовні класи, недопущення в процесі забезпечення розвитку державної мови обмежувальних заходів щодо мов національних меншин в Україні. Це, на думку Верховного Комісара, може свідчити про порушення п. 3 ст. 10 Конституції України. Висновки та рекомендації стосовно державної політики України щодо мов національних меншин у сфері освіти були вивчені відповідними інституціями і на їх підставі вироблено практичні шляхи їх реалізації, про що було проінформовано Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин.

_________

1.Андріанов К. Організація судоустрою у світлі вимог ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини // Право України. – 2000. - № 9. – С. 21-26.

2.Грошевий Ю.М. Проблеми імплементації норм міжнародного права в процесуальні процедури. Матеріали Національної конференції присвяченої 50-річчю ЗДПЛ. – К., 1999. – С. 135-137.

3.Денисов В. Правам людини – європейський рівень поваги та захисту // Віче. – 2002. - 4(121).– С. 53-58.

4.Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до ст. 9 Конституції України) // Український часопис прав людини. – 1998. - № 1. - С. 26-27.

5.Про психіатричну допомогу Закон України від 22.02.2000р. // ВВР. – 2004. - № 3-4.

–С. 143.

6.Карпачова Н.І. Стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні: Перша річна доповідь Уповноваженого з прав людини. – К., 2000.

7.Кримінально-виконавчий кодекс від 11.07.2003р. // ВВР. – 2004. - № 3-4. – С. 21.

8.Микієвич М.М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського союзу з третіми країнами. – Львів, 2001. – С. 12.

9.Права человека: итоги века, тенденции, перспективы / Под общ. ред. Е.А.Лукашевой.

–М.: НОРМА, 2002. – С.196.

10.Скомороха В. Конституційна юрисдикція в Україні: становлення і прерогативи розвитку // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 1. – С.52.

11.Чубар Л. Гармонізація законодавства України в галузі правосуддя з вимогами Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 6. – С. 72-77.

12.Шаповал В.М. Роль Конституційного Суду України в захисті прав людини // Україна: правам людини в перехідний період. – К., 2001. – С. 47-49.

13.Шмельова Г.Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика) // Право України. – 1994. – № 10. – С. 49-50.

14.Штогун С. Судова реформа – шлях до вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина // Право України. – 2000. – № 8. – С. 34-37.

15.Compatibility of Ukrainian Law and Practice with requirements of the European Convention on Human Rights. Ministry of Justice of Ukraine. Directorate General of Human Rights. – Kyiv. Strasbourg, 2001. – P. 14.

16.Resolution 1211 (2000) Conflict in Chechen Republic// http//www.assembly.coe.int.

17.Resolution 1364 (2004) Political crisis in Ukraine adopted in 29.01.2004 // http//www.assembly.coe.int.

18.Response of the Ukrainian Government to the Report of the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment of Punishment (CPT) on its Visit to Ukraine from 24 November to 6 December 2002// http//www.cpt.coe.int

INFLUENCE OF EUROPEAN MECHANISMS OF INTERNATIONAL CONTROL ON

ADHERENCE OF HUMAN RIGHTS IN UKRAINE

Valentyn Kavun

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000.Ukraine, tel. (0322) 96-47-10

The article depicts one of key problems of foreign political activity of Ukrainian country – fulfillment of international obligations in sphere of human rights. The stress is made on omissions which concern compliance of national norms with European standards.

Key Words: European standards, European Council, prohibition of torture, monitoring, High Commissioner of OSCE.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

УДК 334

ВІДКРИТІСТЬ ЕКОНОМІКИ, ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ У ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІКАХ

Юрій Біленко

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел.(0322) 96-41-99

e-mail: yuriy_bilenko@franko.lviv.ua

У статті розглядається в динамічному аспекті відкритість економіки, вільна торгівля, членство в СОТ 27 постсоціалістичних країн та їх вплив на економічне зростання. Здійснено економетричне оцінювання взаємозв’язку між відкритістю економіки, структурними реформами та економічним зростанням .

Визначено кількісний вплив на макроекономічні показники країни та успішність інституційних реформ членства в Світовій організації торгівлі

Ключові слова: відкритість економіки ,вільна торгівля, Світова організація торгівлі, структурні реформи, економічне зростання, перехідні економіки, регресійний аналіз

Проблеми вільної торгівлі та відкритості економіки завжди були важливими при дослідженні механізмів та основних факторів економічного зростання, починаючи від Адама Сміта. Сучасні економісти, які базують свої теорії на засадах неокласицизму надають лібералізації зовнішньої торгівлі, зокрема відомі американські економісти Джері Сакс та Ендрю Уорнер відзначають, що “відкриті економіки мають тенденцію до конвергенції, закриті економіки такої тенденції не засвідчують”[2,с.2]. Програми торговельної лібералізації дають можливість бідним, закритим країнам отримати потужний інструмент для економічного зростання і зближення з багатими країнами світу.

Закритість до зовнішнього світу країн з соціалістичною економікою було ключовим принципом адміністративно-планового управління. Процеси трансформації соціалістичних економік розпочались з процесу їх відкриття для зовнішньої торгівлі з розвинутими країнами, лібералізації конвертації національної валюти за операціями рахунку поточних операцій.

Лібералізація, або децентралізація, передбачає послаблення контролю з боку держави та подолання державної монополії в економіці на макро- й мікрорівнях,у сфері зовнішньої торгівлі. Ще один важливий зовнішній інструмент децентралізації перехідних економік та їх макростабілізації — це лібералізація зовнішньої торгівлі на що вказують О.Бланшар та Г. Колодко. Безперечними вигодами від її проведення є те, що лібералізована зовнішня торгівля стримує ціни на імпортні товари, а отже, й інфляцію, підвищує рівень життя, стимулює іноземні інвестиції, а для країн Східної та Центральної Європи ще й прокладає шлях у Європейський Союз.[3;5] Цей комплекс заходів включає: звільнення цін на більшість товарів та послуг, зняття обмежень на створення приватних підприємств, надання економічним суб'єктам права виходу на світові ринки, передачу повноважень центрального уряду місцевим державним органам та недержавному секторові. В таблиці 1 ми представили динаміку процеси лібералізації внутрішнього та зовнішнього ринків за методологією Європейського банку реконструкції та розвитку. В класифікації Європейського банку реконструкції і розвитку оцінюються результативність, успішність проведення структурних реформ. Шкала оцінки бальна: 1, 2, 3, 4, 4+.[6]

Таблиця 1.

© Юрій Біленко, 2005

Прогрес у лібералізації внутрішнього та зовнішнього ринків у країнах Центральної та Східної Європи в 1995-2003 рр.

Джерело: Transition Report 2003, European Bank for Reconstruction and Development (Country assessments)

Реформи у сфері лібералізації цін оцінюються найнижчими показниками, коли більшість цін офіційно встановлюються державою до високих показників, коли спостерігається повне вивільнення цін; ціни на послуги підприємств комунального господарства відображають затрати.

Реформи у зовнішній торгівлі та лібералізація валютних ринків оцінюються за критеріями, які пов’язані з рівнем кількісних, адміністративних обмежень у проведенні експортних та імпортних операцій та рівня конвертованості національної валюти. Найвищі показники у цій галузі (4+)– це досягнення стандартів та показників передових промислових країн, зняття більшості тарифних бар’єрів, членство у Світовій організації торгівлі.

Дані таблиці 1 свідчать про надзвичайно швидкі темпи лібералізації зовнішньої торгівлі в країнах Центральної та Східної Європинових членах Європейського Союзу на відміну від України та Росії, в яких ліберальні реформи повільні та часткові.

Реформи торговельної політики країни із перехідною економікою проходили двома різними шляхами: перший шлях - швидка лібералізація зовнішньої торгівлі, другий шлях - поступові перетворення у сфері зовнішньої торгівлі (т.зв. градуалізм). Країни Центральної і Східної Європи та держави Прибалтики обрали перший швидкий шлях, а країни-члени СНД - другий. Синхронність та темпи лібералізації зовнішньої торгівлі були відмінними в кожній країні, однак усі вони запровадили уніфікований валютний курс та ввели конвертовану національну валюту, надали приватному сектору повної автономії щодо операцій на міжнародних ринках та скасували контроль над експортом. Крім цього усі ці країни ввели нові тарифи, правила митних зборів та протекціоністські процедури. [ 4, с.137]

Як тільки уряди країн з перехідною економікою зняли протекційний щит, який до того часу охороняв вітчизняні підприємства від міжнародної конкуренції, вони одразу ж відчули натиск з боку вітчизняних виробників. Не всі уряди змогли протистояти цьому натиску, наприклад, уряд Польщі збільшив у 1992 р. тарифи на ввізну сільськогосподарську продукцію, а угорський уряд посилив протекційні процедури. В деякій мірі натиск виробників на уряд щодо посилення протекційних заходів є позитивною ознакою. Він вказує на те, що країна вже достатньо просунулась на шляху до ринкової економіки, і вітчизняні виробники вже відчули на собі жорсткі умови міжнародної конкуренції і стали більш чутливими до змін на світових ринках.[3]

Країнам, які обрали інший шлях реформ зовнішньої торгівлі – градуалізм, не вдалося створити для вітчизняних виробників умови справжньої конкуренції. Політика, яка проводилась урядами цих країн, шкідливо відображалась на експорті: усі країни – учасниці СНД мали складну систему експортної реєстрації та ліцензій, крім цього обов'язкова здача виручки в іноземній валюті та податки на заробітки у твердій іноземній валюті. Все це приводить до нестачі твердої іноземної валюти в країні, експортні операції за іноземну валюту скорочуються. Така політика виправдовує себе на початкових стадіях стабілізаційної програми, коли метою є заохотити вітчизняних виробників використовувати національну валюту при проведенні операцій на території держави. Однак така політика має супроводжуватись введенням національної конвертованої валюти і повинна мати тимчасовий характер.

Країни Центральноєвропейського регіону, які відмовились від експортних обмежень та вибрали ліберальний імпортний режим, цим самим підтвердили своє бажання приєднатися до Європейського Економічного Союзу і, в певній мірі, прискорили важливий інтеграційний процес.

Значне зростання експорту країн ЦСЄ в 1995 р. пояснювалося збільшенням об'єму випуску продукції. Випуск продукції у країнах-учасницях Угоди "Про вільну торгівлю у Центральній Європі" (до неї входять Чеська, Угорська, Словацька Республіки та Республіка Польща) зріс, в середньому, на 5 - 7 %, попередньо спираючись на зростаючий внутрішній попит.

За період з 1988р. по 1994р. серед основних груп товарів, що імпортувались у ЄС з країн ЦСЄ, були енергоносії, руди та метали, одяг, меблі та ін. Треба зазначити, що за цей період частка пального, що імпортується у ЄС з країн ЦСЄ, зменшилась в 3 рази, а частка, що припадає на механічні пристрої та електроприлади зросла в 1,5-2 рази. Крім цього відбулась певна зміна серед головних постачальників окремих видів.

Однак політика країн ЦСЄ щодо зовнішньої торгівлі є більш протекціоністською, ніж політика ЄС. Проте, в порівнянні з країнами Азії, Африки і Латинської Америки, економіки країн ЦСЄ є досить відкритими. Середній тариф, що застосовується країнами ЦСЄ, становить 6,5 %, в той час,як відповідний тариф країн ЄС складає 3%. Середній тариф країн ЦСЄ (6,5%) дещо перевищує рівень тарифу держав ЄС на промислову продукцію, однак є значно меншим за тариф ЄС на сільськогосподарську продукцію. [4,с.127]

З цього випливає, що після приєднання деяких країн ЦСЄ в ЄС, вони будуть змушені збільшити протекціоністські санкції щодо сільськогосподарської продукції по відношенню до третіх країн. Крім цього треба буде уніфікувати тарифи на окремі групи товарів, так як на даний час існують деякі відмінності у тарифних ставках на певні групи товарів у країнах ЦСЄ та ЄС, наприклад, різниця між тарифами на транспортне обладнання становить 10% .

Для подальшого етапу економічних реформ важливими є лібералізація імпортного режиму, встановлення реального курсу національної валюти та завершення процесу приватизації. Власне, зняття імпортних обмежень (в межах безпеки для національної економіки) та повна приватизація підтримають процес лібералізації та стабілізації рівня внутрішніх цін, створивши конкурентне середовище, послабивши владу державної монополії, запровадивши загальні якісні стандарти та нові технології. Отож, зовнішня економічна політика країн з перехідною економікою має доповнювати внутрішню і навпаки. Лише за цих умов можна досягнути швидких і позитивних результатів в економічних трансформаціях. [1]

Усі тарифи у Польщі, Угорщині та Словаччині є в основному адвалорними і в цих країнах прийнято максимальну межу тарифів для більшості товарів (на 96% товарів в Угорщині), приблизно на 94% тарифів встановлена верхня межа у Польщі (в середньому 25% на промислові вироби і 66% - на сільськогосподарську продукцію) .

Тарифна політика Словаччини в основному аналогічна для всіх галузей, крім сільського господарства, на продукцію якого, відповідно до рішень Уругвайського

раунду, встановлено високі тарифи. Тарифи на готові продукти харчування та напої становлять в середньому 19%. В загальному, чим більший ступінь викінчення продукту, тим вища тарифна ставка. Прикладом цього є такі галузі як харчова і текстильна.

Всередньому простий тариф на імпорт із країн – першочергових торгівельних партнерів знаходиться в межах від 1,9% для Словенії до 4,7% для Румунії і в середньому для країн ЄС становить 4,0%. [6, с.8]

ВПольщі середньому тарифна ставка становить 15,9% (для країн -членів СОТ), 14,1% - для країн,що розвиваються; для країн ЄС - 6% і в середньому 34,6% - для країн – не членів СОТ. Тарифна ставка змінюється в межах від 0 до 293%.

Високі тарифи накладаються на продукти харчування, напої і тютюн, текстиль і вироби із шкіри, лісоматеріали і вироби паперово-целюлозної та деревообробної промисловості.

Починаючи з 1 січня 1995 року Польща зменшувала тарифи на товари, імпортовані з країн - членів СОТ. З 1 січня 1999 року були скасовані тарифи майже на всі промислові товари з ЄС (окрім автомобілів, обмеження на які скасовані з 1 січня 2002 року) та на більшість товарів із країн-учасниць угод про вільну торгівлю.

Приблизно 2/3 промислового імпорту у 1999 (з ЄС та країн-учасниць угод про вільну торгівлю) не обкладався митом, а середня ставка мита на інші товари становила 5,5%. Тарифи на сільськогосподарську продукцію є традиційно вищими від тарифів на промислові товари. У 1999 році в середньому 18,1% з країн ЄС, 11,6% з країн CEFTA. Польща застосовує політику преференцій стосовно 45 країн, що розвиваються (де подушний ВВП нижчий від польського) і 49 країн "третього світу". На імпорт з країн, що розвиваються, накладається мито, на 20% нижче від середнього, а на імпорт з 49 країн "третього світу" мито взагалі не накладається. Виключення становлять лише такі галузі як сільське господарство, легка і косметична промисловість, встановлені обмеження на ввезення автомобілів. Внаслідок зменшення загального рівня митних тарифів те саме сталося із квотами та іншими обмеженнями.

Польські тарифи менші, ніж у країнах ЄС на зернові, молокопродукти, банани, деякі фрукти та ін. Вищі тарифи на тютюнові вироби, алкогольні напої, яблука, картоплю, певні м’ясні вироби, чай та ін.

У Польщі розташовано 17 вільних економічних зон і 8 зон зовнішньої торгівлі. Створення безмитних зон, а також виплата експортних субсидій для виробників сільськогосподарської продукції заохочують збільшення обсягів торгівлі.

Серед промислових товарів, які найбільш захищені відповідно до тарифної політики Угорщини, є транспорт і вироби легкої промисловості. Згідно з Європейською Угодою (European Agreement) більшість тарифів на імпорт із країн ЄС скасовані, мито встановлене лише на сільськогосподарську продукцію, вироби легкої і металургійної промисловості. На практиці митним стягннням підлягає менше чверті імпорту. Внаслідок реструктуризації кількісних обмежень на імпорт сільськогосподарської продукції і послаблення інших нетарифних бар'єрів, частка підтарифних товарів, на які росповсюджувалися нетарифні засоби обмеження, зменшилася із 20% в 1991р. до 8% у 1998 р. Існує загальна квота на ввезення споживчих товарів, в яких перевага надається країнам ЄС, ЕFТА і СЕFТА, також існує заборона ввозити вживані більше 4 роки транспортні засоби. Загальна "квота поступово зменшується, і у 2001 році уряд повністю зняв ці обмеження.

Польща застосовує квоти, ліцензування, антидемпінгові заходи на продукцію металургійної, легкої та хімічної галузей промисловості. Також встановлені квоти та інші обмеження на шкіри тварин і брухт цінних металів. Відповідно до рішень Уругвайського раунду Польща обмежила тарифи на сільськогосподарську продукцію і встановила верхню межу на майже всі тарифи на промислові товари. Також нетарифні обмеження, включно з різноманітними стягненнями, були реформовані у високі тарифні ставки, а на сільськогосподарську продукцію ( н-д, свинина, волове м'ясо і птиця, молоко, деякі види овочів та фруктів) були встановлено квоти.

Тарифи на імпорт сільськогосподарської сировини та готової продукції надалі залишаються високими для всіх країн, в т.ч. і для країн ЄС та країн-учасниць ЕFТА. Стосовно продукції легкої промисловості, машинобудування та виробів із коштовних матеріалів та каміння, застосовуються вищі тарифи від середніх серед країн - претендентів на вступ до ЄС. Отже, стягнення ті самі, але привілейований доступ на ринок цих товарів мають країни ЄС, країни-учасниці ЕFТА та СЕFТА. Також щодо цих товарів застосовують такі нетарифні засоби регулювання як ліцензування, а також наявність загальної квоти на ввезення. Польща заборонила ввезення легкових і транспортних машин, вживаних 10 і 6 років відповідно.

Загалом, аналіз зовнішньоторгової діяльності країн з перехідною економікою визначає зростання відкритості економіки та частки торгівлі з неперехідними економіками (див. табл. 2).

У нашому дослідженні ми аналізуємо 27 країн Центральної та Східної Європи, а також всі пострадянські держави (Албанія, Болгарія, Румунія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща, Естонія, Литва, Латвія, Сербія і Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія, Македонія, Білорусь, Росія, Україна, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Вірменія, Грузія, Азербайджан).

У своєму аналізі ми користуємось даними, нагромадженими Європейським банком розвитку і реконструкції за період з 1992 року до 2003року, хоча не по всіх країнах доступні систематичні статистичні дані щодо структурних реформ та економічного розвитку.

Таблиця 2

Рівень відкритості економіки та структурна переорієнтація зовнішньої торгівлі в країнах Центральної та Східної Європи в 1995-2002 рр.

Джерело: Transition Report 2003, European Вank for Reconstruction and Development (Country assessments)