Политвесник

Зокрема, ми проаналізували за допомогою моделі множинної лінійної регресії вплив цінової лібералізації, а також лібералізації валютного ринку та структурних реформ у галузі управління підприємством та приватизації на рівень відкритості перехідних економік (частка зовнішньої торгівлі у ВВП, %) та частку зовнішньої торгівлі цих країн з перехідними економіками. До структурних реформ ми включили такі типи реформ: цінова лібералізація (PRICELIB), лібералізація валютного ринку та зовнішньоторгових операцій (FOREXLIB), приватизація великих (Largepriv) та малих підприємств (Smallpriv), реформи управління підприємствами (ENTERREF), реформи в антимонопольній політиці (Competpol) (див. табл. 3).

Результати економетричного оцінювання цих процесів такі: цінова лібералізація майже не впливає на рівень відкритості економіки, однак лібералізація валютного ринку статистично значимо, позитивно впливає на частку зовнішньої торгівлі з неперехідними економіками що, на нашу думку, може бути пояснено зростанням імпорту з розвинутих держав, зокрема, Європейського Союзу. На тісний взаємозв’язок між лібералізацією та економічними реформами вказують Дж. Сакс та Е. Корнер : “Лібералізація зовнішньої торгівлі не тільки встановлює потужні прямі зв’язки між економікою та світовою системою, а також активно спонукає уряди до проведення реформ в інших галузях економіки під тиском міжнародного змагання.”[ 2, с. 2]

Джерело:Transition Report 2002, розрахунки автора

Інституційне середовище відіграє ключову роль у темпах ліберальних реформ у зовнішньому секторі перехідних економік. Зокрема, членство країн у Світовій організації торгівлі, формує певний грунт для швидких змін в діяльності вітчизняних інституцій у зовнішній торгівлі. Для того, щоб кількісно проаналізували вплив вступу в СОТ на рівень відкритості економіки, структуру зовнішньої торгівлі, рівень середнього митного тарифу для країн-членів СОТ .Дані таблиці 4 показують, що постсоціалістичні країничлени СОТ з 1995 по 2002 рік збільшили відкритість економіки на дев’ять процентних пункти, частка торгівлі з неперехідними економіками зросла з 61 до 74 %, а середній митний тариф знизився з 5,28 до 3,98%.

Джерело: Transition Report 2002, розрахунки автора

Вступ до СОТ позитивно впливає на успішність структурних реформ у галузі організації діяльності підприємств , лібералізації доступу до зовнішніх ринків , регулюванні монополій. Темпи економічного зростання після вступу в СОТ набули позитивних значень і перевищують 3% в рік. Ми провели лінійний регресій ний аналіз впливу частки зовнішньої торгівлі у ВВП (рівень відкритості економіки) на показник ВВП на душу населення для країн-членів СОТ (52 спостереження) і отримали такі результати: зростання відкритості економіки на 1% спричиняє зростання ВВП на душу населення на 0,378 %, результат статистично значимий за критерієм Стьюдента. Для країн , які не є членами СОТ рівень відкритості економіки негативно впливає на

добробут населення, зокрема, зростання відкритості економіки на 1% зменшує рівень ВВП на душу населення на 0,237% (178 спостережень).

Більш детальний аналіз впливу членства країн з перехідною економікою в СОТ на макроекономічні показники вищі темпи не тільки економічного зростання , але й приросту експорту та імпорту, менше негативне сальдо рахунку поточних операцій, більшу частку торгівлі з неперехідними економіками, але й вищу частку зовнішньої заборгованості у країнах, які вступили в СОТ(див. табл. 6).

Таблиця 6

Вплив участі в СОТ на макроекономічні показники країн з перехідною економікою

Динаміка економічного розвитку вища при вищій відкритості економіки, що й зумовлює вищий рівень добробуту в таких країнах, хоча й зумовлює певну фінансову залежність від світу.

Приєднання до норм Світової організації торгівлі має значний позитивний вплив на успішність структурних реформ у перехідних економіках (див. табл. 7).

Інституційне середовище в 1,5 рази краще в країнах , які вступили в СОТ, ніж у тих , які ще не приєднались.

Загалом, дослідження економічного функціонування 27 країн з перехідною економікою засвідчили позитивний вплив лібералізації зовнішньої торгівлі, відкритості економіки на рівень добробуту в державі, темпи економічного зростання, але й на успішність проведення інституційних реформ та темпи інтеграції у світове економічне співтовариство постсоціалістичних країн.

_________

1.Біленко Ю. Міжнародна торгівля та структурна перебудова економіки // Формування ринкової економіки в Україні. Науковий збірник. Вип. 1 / Львівський державний університет ім. І. Франка;Центр ринкознавства “Інтереко”. – Львів, 1997. – С.55-59

2.Sachs, Jeffrey D. and Andrew Warner. Economic Reform and the Process of Global Integration Brookings Papers on Economic Activity, 1995, Vol.1 hh.1-64

3.Колодко, Гжегож В. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн.

— К.: Основні цінності, 2002. — 248 с.

4.Соколенко С. Глобальні ринки 21 століття.- К.: Логос. – 1998

5.Blanchard O. The Economics of Post-Communist transition/ Oxford University Press, 1998.- 149 p.

6.Transition Report 2002. European Bank for Reconstruction and Development.

7.Transition Report 2003. Integration and Regional Cooperation. European Bank for Reconstruction and Development.

Yuriy Bilenko

Ivan Franko National University of Lviv vul.Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine tel. (0322) 96-47-81

e-mail: yuriy_bilenko@franko.lviv.ua

In the article we consider openness of economy, free trade , membership in World Trade Organization (WTO) of the 27 postsocialist countries and its influence on the economic growth. . Econometric estimation of relation between openness of economy, structural reforms, and economic growth was done.

Key words: openness of economy, free trade, World Trade Organization , structural reforms, economic growth, transition economy, regression analysis

Стаття надійшла до редколегії 20.05.2002, прийнята до друку 30.01.2003.

УДК 330.34(477):339.923:061.1ЄС

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ДО ЄС

Юрій Федунь

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, Львів 79000, Україна, тел.(0322) 964781

Аналізується економічний розвиток України, ті кроки, які вже зроблено на шляху до інтеграції, порівнюються показники економічного розвитку України і країн-членів Європейського Союзу.

Ключові слова: економічний, соціальний, інтеграція, стратегія.

Європейський вибір України, здатний забезпечити нашій державі гідне місце в сім’ї європейських народів, є природним наслідком здобуття країною державної незалежності. Для України інтеграція в Євросоюз – це рух країни на шляху до стандартів реальної демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому це є стратегічною метою державної політики України.

Як невід’ємна частина Європи Україна об’єктивно орієнтується на чинну в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин і забезпечення добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу на схід, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації участі України в цих процесах.

Інтеграція України в економічний і соціальний простір ЄС можлива за умови стійкого зростання національної економіки внаслідок кардинальних структурних змін та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення виваженої та інтегративної соціальної політики. Реалізація поставлених завдань гальмується значним розривом у рівнях економічного та соціального розвитку України та держав – членів і кандидатів на членство в ЄС, а також істотними структурними невідповідностями.

Умови зближення країн Центральної та Східної Європи з ЄС та основні положення стратегії цього процесу визначені в “Білій книзі” Європейської комісії, яку в грудні 1994 р. розроблено на засіданні Європейської Ради в Ессені та прийнято в червні 1995 р. в Каннах. Копенгагенський саміт ЄС затвердив такі критерії для країн-претендентів:

1.Кандидати на вступ мають бути демократичними державами, в яких гарантуються права людини та захист національних меншин.

2.Кандидати повинні будувати функціональні ринкові економіки, які зможуть витримати тиск у межах співробітництва.

3.Кандидати повинні бути готовими перейняти обов’язки членства в ЄС, включаючи орієнтацію на економічний і валютний, а також політичний союз.

Основні вимоги до країн містили такі пункти: адаптація законодавства, зростання рівня життя та створення нових робочих місць, прискорення економічних реформ, підтримання природоохоронних програм [2].

Україна проводить послідовну політику вирішення основного геополітичного завдання нашої держави – вступу України до Європейського Союзу.

Підписання 14 червня 1994 р. в Люксембурзі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) та її ратифікація Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. започаткували новий етап стосунків і створили правовий плацдарм для розгортання двосторонніх відносин між Україною та ЄС.

Після набуття чинності УПС 1 березня 1998 р. остаточно було сформовано механізм двостороннього діалогу, зокрема, регулярний політичний діалог на найвищому рівні. Почали функціонувати інститути, передбачені УПС – Рада і Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС, а також Комітет парламентського співробітництва. 11 червня 1998 р. Указом Президента України затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, яка реалізується органами виконавчої влади. У відповідь на звернення Української Сторони до ЄС визнати право нашої держави на набуття членства у ЄС після

© Юрій Федунь, 2005

досягнення відповідних критеріїв, на Саміті ЄС у грудні 1999 р. прийнято Спільну стратегію ЄС щодо України.

Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, прийнята на саміті ЄС в Гельсінкі, є свідченням того значення, якого ЄС надає стосункам з нашою державою та визнання право європейського вибору України.

Спільна стратегія ЄС щодо України виконує такі функції:

-встановлює середньострокову основу подальшого розвитку відносин Україна – ЄС;

-визначає порядок дій країн – членів ЄС, а також послідовність застосування інструментів та важелів ЄС.

Для використання значного потенціалу поглиблення співробітництва з ЄС, закладеного в цьому документі, Україні необхідно на практиці довести свою спроможність і послідовність у досягненні стратегічної зовнішньополітичної мети – інтеграції до ЄС. В цьому контексті дуже важливо, насамперед, забезпечити виконання взятих на себе зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

Як зазначено в посланні Президента України до Верховної Ради України, стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу [ 3 ].

Частину цього шляху Україна вже пройшла. Як зазначалось, 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом. У 1998 та 2000 рр. Указом Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України до ЄС. Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Важливими кроками у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п’ятий саміт Україна – ЄС (Ялта, вересень 2001р.), а також прийняття “Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні” (12 грудня 2001р.).

Така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна – ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов’язаних із вступом нашої країни до Євросоюзу. На це мають бути спрямовані всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних

ігуманітарних реформ.

Упосланні Президента України до Верховної Ради України чітко визначено практичні кроки і терміни європейської інтеграції.

-2003 – 2004 рр. – проведення переговорного процесу та підписання Угоди про

асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на європейську Угоду про асоціацію України і ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідатиме довгостроковим інтересам України і наближатиме її до кінцевої мети – утворення передумов набуття повноправного членства в Євросоюзі;

-2003 – 2004 рр. – проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові межі, чітко визначені права власності, застосування правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

-2002 – 2007 рр. – узгодження законодавства України з вимогами законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

- 2004 – 2007 рр. – виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою щодо внутрішніх перетворень у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

-2005 – 2007 рр. – проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перешкод у цій сфері;

-2007 – 2011 рр. – повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;

-2011 р. – створення реальних передумов для вступу України до ЄС [ 8 ].

Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI ст.

Сучасна стратегія сталого розвитку європейських країн грунтується на виконанні таких пріоритетних завдань: підтримання стабільного виробництва і високого рівня споживання; дотримання гарантій соціальної рівноправності; зниження забрудненості навколишнього природного середовища; організація ландшафтів і охорона невідновлюваних природних ресурсів; збереження видового різноманіття. Для оцінки успіхів сталого розвитку на міждержавному рівні країни – члени ЄС використовують 15 провідних індикаторів, серед яких пріоритетними є показники економічного зростання, зайнятості та соціального прогресу [ 7 ].

Одним з головних показників стабільності економіки є зростання обсягів ВВП та висока частка ВВП на душу населення.

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямі – забезпеченні сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами – членами ЄС і державами – претендентами. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які перебувають на порозі вступу до ЄС.

Наведені у таблиці обсяги ВВП та частка ВВП на душу населення за 1996 – 2002 рр. свідчать, що ВВП неухильно, з року в рік, зростає, але розрив за цими показниками між Україною і державами-претендентами є надзвичайно значним.

Так, 2002 р. частка ВВП на душу населення в Україні становила всього 863 дол. США (ВВП 2002 р. переведено в дол. США за офіційним курсом, населення 2002 р. в Україні становило 48036,6 тис. осіб), тоді ж у країнах-претендентах, наприклад у Чехії, ця частка становила 13800, в Польщі 9900, в Угорщині 11600 дол. США [2]. За такої ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Слід зазначити, що такі темпи зростання є реальними. Так, в 2001, 2002 та 2003 рр. ВВП країн ЄС зростав в середньому на 4%, тоді як ВВП України на 9,2, 4,6 і 9,5% відповідно.

Інтеграція України до ЄС здатна значною мірою гарантувати політичну безпеку та стабільність, сприяти розвитку демократії, громадянського суспільства України, становленню ринкової інфраструктури, оптимізації використання та розподілу ресурсів, що є вагомими факторами економічного зростання і прискорення економічного розвитку. Для України інтеграція в Євросоюз – це рух країни на шляху до стандартів реальної демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому це є стратегічною метою державної політики України.

Європейський Союз, з урахуванням його розширення – це ринок у 500 млн. споживачів, що майже вдвічі перевищує аналогічний показник СНД. На сьогодні можна констатувати високу платоспроможність споживачів ЄС, темпи економічного розвитку країн ЄС, високу культуру виробництва, споживання, розрахунків. ЄС має значний за обсягом фінансовий ринок, нові технології, високі стандарти виробництв, освіти, охорони навколишнього середовища тощо.

Наслідки розширення ЄС для України в економічній сфері зумовлюються сучасним станом і перспективами взаємовідносин з країнами – членами Євросоюзу та країнами – кандидатами. За останні 10 років торговельне співробітництво з країнами ЄС мало позитивну динаміку, причому український експорт до ЄС зростав значно вищими темпами, ніж імпорт з цих країн до України. Це дало змогу істотно поліпшити торговельний баланс: якщо 1996 р. від’ємне сальдо торгівлі товарами становило майже

1,2 млрд. дол., то 2001р. – 445 млн. дол., а 2002 р. сальдо було вже позитивним і становило 396,1 млн. дол. Також ЄС є провідним інвестором в економіку України [4].

Для розвитку торговельно–економічних відносин з ЄС і з метою мінімізації негативних наслідків, пов’язаних з його розширенням, Україна розраховує на укладання Угоди про зону вільної торгівлі на тимчасово асиметричній основі, що сприятиме полегшенню доступу українських експортерів на ринки країн ЄС при збереженні тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україну відповідно до положень про захисні заходи ГАТТ/СОТ.

За умов реального розширення Євросоюзу Україні потрібні, з одного боку, прагматизм і реалізм у визначенні цілей інтеграційної політики дво – і багатостороннього співробітництва, а з іншого – розуміння того, що організаційні форми не є сталими, раз і назавжди сформованими структурами, а еволіціонізують у процесі осмислення перспектив євроінтеграції.

___________

1.Бадрак О., Шостак Л. Цілі та пріоритети сталого розвитку України // Економіка

України.– 2002. – №10. – С.30-36.

2.Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. – 2003. – №5. – С.19-27.

3.Європейський вибір: Послання Президента України до Верховної Ради України “Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2003 роки” / Український інвестиційний журнал. – 2002. – №6. – С.3-24.

4.Основні показники соціально-економічного розвитку України: Статистичні таблиці. Послання Президента України до Верховної Ради України від 15.04.2003р. //

Економіст. – 2003. – №6. – С.46-58.

5.Пахомов Ю. Евросоюз – это не для “бедных родственников” // День. – 2002. –

№104.

6.Програма дій з подальшого впровадження “Порядку денного на XXI століття”. – К.:Інтелсфера, 2000, - 59с.

7.Резнік В. Європейський вибір України // Економіка, фінанси, право. – 2001. – №8. –

С.33-36.

8.Шульга Х. Економічний розвиток Чеської Республіки в контексті інтеграції до Європейського Союзу // Регіональна економіка. – 2002. – №2. – С.194-201.

ECONOMIC DEVELOPMENT OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF ITS INTEGRATION

WITH EU

Yuriy Fedun’

Ivan Franko National University of Lviv vul.Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel.(0322) 964-781

The economic development of Ukraine and the steps it has already done on the way to integration have been analyzed. Indices of economic development of Ukraine have been compared with those of the European Union member states.

Key words: economic, social, integration, strategy.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 339.7:061.1ЄС(4-191.2/4-11/564.3/458.2)”2004/2005”

ФІНАНСОВІ УМОВИ ЧЛЕНСТВА В ЄС КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ, КІПРУ ТА МАЛЬТИ У 2004-2006 РОКАХ

Дмитро Борисов

Львівський національний університет імені Івана Франка вул.Університетська 1, м. Львів, 79000, Україна, тел. (032) 296-46-56

Розглядаються умови фінансування спільної сільськогосподарської та регіональної політики Європейського Союзу у десяти нових країнах-членах у 2004-2006 рр., упродовж періоду, на який поширюються домовленості, досягнуті під час заключної стадії переговорів про вступ у грудні 2002 р. Одночасно належну увагу приділено рівновазі фінансових прав та обов’язків нових країн-членів та балансу їх розрахунків з бюджетом ЄС у цих роках.

Ключові слова: бюджет ЄС, розширення ЄС, фінансові умови членства в ЄС.

Переговори про вступ 10 нових країн-членів до Європейського Союзу 2004 р. були завершені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені 12-13 грудня 2002 р. У порядку денному переговорів на першому місці стояло питання фінансових умов вступу, під якими слід розуміти необхідні умови та обсяг фінансування спільних політик ЄС у нових країнах-членах, а також порядок здійснення платежів між новими державами-членами та бюджетом ЄС у 2004-2006 рр. Питання фінансових умов членства нерозривно пов'язане з усією спільною політикою ЄС, зокрема, зі спільною сільськогосподарською (ССП) та регіональною політикою, видатки на які становлять близько 80 % видаткової частини бюджету ЄС. Домовленості, досягнуті на переговорах з кожною із 10 нових країн-членів, були внесені до тексту договору про вступ; крім того, вони слугували основою для внесення змін до фінансової перспективи ЄС на період 2004-2006 рр., якою визначається максимально можливий рівень доходів і видатків бюджету ЄС на кожен із цих років.

У статті окремо розглядаються основні чинники, що впливали на перебіг переговорів про фінансові умови членства в ЄС 10 нових країн-членів, умови та обсяг фінансування у нових країнах-членах спільної - сільськогосподарської та регіональної політики ЄС, а також питання їх розрахунків з бюджетом ЄС у 2004-2006 рр. Метою статті є виокремлення тих проблем і ризиків, що виникли у зв’язку з участю нових країн-членів у фінансуванні спільної політики ЄС зі спільного бюджету.

Визначальні чинники переговорів. Переговори про фінансові умови вступу вирізнялися своєю складністю через те, що прямо впливали на позиції країн-кандидатів стосовно решти переговорних розділів, зокрема, таких як: "Сільське господарство", "Регіональна політика та координація структурних інструментів", "Навколишнє середовище", "Співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ". Справжні переговори у форматі міжурядової конференції з країнами-кандидатами розпочалися досить пізно, лише після 8 листопада 2002 р., коли Рада ЄС за ініціативою Данії, яка тоді головувала в ЄС, прийняла першу Спільну позицію Євросоюзу на переговорах щодо розділу "Фінансові та бюджетні питання". До Спільної позиції ЄС було також внесено деякі зміни на засіданні Ради 25 листопада, після отримання численних заперечень з боку

© Дмитро Борисов, 2005

окремих кандидатів (Польщі, Чехії, Угорщини). Їх, зокрема, не влаштовували низький рівень прямих доплат їхнім фермерам у межах ССП та недостатній обсяг коштів, передбачених для бюджетних компенсацій і реальних платежів, які могли б забезпечити їм чистий додатній баланс у розрахунках з бюджетом ЄС. У 10 країн-кандидатів було також надто мало часу, щоб домогтися поступок з боку тодішніх країн - членів ЄС-15, оскільки закінчення переговорів було вже давно призначене на саміт у Копенгагені у грудні 2002 р. Якби окремим кандидатам не вдалося домовитися з Данією до того часу, від їх вступу у травні 2004 р. в ЄС просто б відмовились. На формування несприятливої для кандидатів Спільної позиції ЄС впливали такі чинники, як світова рецесія, зростання безробіття та дефіцити державних бюджетів у країнах - членах ЄС-15, зокрема, у Німеччині. Останній чинник ускладнювався тим, що країни - члени ЄС повинні дотримуватися своїх зобов'язань за Пактом про стабільність та зростання, який вимагає від них утримання дефіциту державного бюджету в межах 3% ВВП за умови несприятливої економічної кон'юнктури та передбачає санкції за перевищення цієї межі. Закономірно, що тодішнім країнам-кандидатам довелося проявити власну ініціативу у пошуках найкращих розв'язків проблеми фінансування ССП чи бюджетних розрахунків. Наприклад, саме завдяки позиції Польщі вдалося забезпечити тепер високий рівень прямих доплат з бюджету ЄС фермерам нових країнам-членів, використовуючи для цього кошти, передбачені для розвитку сільських регіонів і реструктуризації сільського господарства.

Фінансування ССП у нових країнах-членах у 2004-2006 рр. ССП посідає перше місце за видатками бюджету ЄС (45%), і тому досягти домовленості щодо її фінансування було головним завданням усіх учасників переговорів. Видатки з бюджету ЄС у межах ССП здійснюються за трьома напрямами:

•ринкові операції (market support);

•прямі доплати фермерам (direct payments);

•розвиток сільських регіонів або політика сільського розвитку (rural

development).

Усі видатки на ССП здійснюються з Європейського сільськогосподарського фонду орієнтації та гарантій (ЄСФОГ).

Ринкові операції – це видатки на інтервенції (закупівлі та зберігання) на спільних ринках сільськогосподарських товарів з метою підтримки сільськогосподарських цін, а також видатки на субсидіювання сільськогосподарського експорту. Квотування виробництва усіх сільськогосподарських товарів, для яких в межах ЄС було створено спільні ринки, прямо пов’язане з ринковими операціями, оскільки, насамперед саме від обсягів виробництва залежать рівень видатків на інтервенції та субсидіювання сільськогосподарського експорту. Тому тут основні суперечності у позиціях ЄС-15 та країн-кандидатів полягали у різниці підходів до визначення розмірів квот для виробництва молока, цукру, крохмалю, тютюну та інших товарів [1, с.41]. Загалом за результатами переговорів у Копенгагені видатки на ринкові операції у нових державахчленах у 2004-2006 рр. мали б становити майже 2 млрд євро (327 млн євро - 2004 р., 822 млн євро - 2005 р., 858 млн євро - 2006 р.). Для порівняння: лише 2000 р. на ринкові операції у ЄС-15 витрачено 10,6 млрд євро [2, с.3].

Прямі доплати фермерам тепер слугують основним засобом гарантування високого рівня їхніх прибутків у країнах - членах ЄС. Запроваджений для компенсації фермерам втрат від значного зниження рівня цінової підтримки внаслідок реформи 1992 р., цей інструмент ССП став справжнім "каменем спотикання" на переговорах країн-кандидатів з ЄС. У 1999 р. 15 країн-членів чітко висловили свою позицію про недоцільність