Политвесник

коли точно не відомі розміри шкоди від зовнішніх ефектів, але не виконується, коли не відома структура уподобань протилежної сторони. Експериментальні дослідження показали, що вона може не справдитися, якщо учасників більше двох. Водночас для трьох учасників у 80-90% результат також виявлявся оптимальним [12]. У реальній економіці завжди якісь права власності недостатньо визначені, а трансакційні витрати ніколи не дорівнюють нулю. Проте мета теореми Коуза – довести від зворотного визначальне значення саме трансакційних витрат. Вона дає відповідь на одне з основних питань політекономії: чи існують умови, за яких закони виробництва й ефективності не залежать від законів розподілу і, якщо так, то які вони? Теорема Коуза визначає: для того, щоб процес виробництва товарів і послуг і процес розподілу доходів виявились автономними, трансакційні витрати повинні дорівнювати нулю. Отже, за умов реальної економіки Коуз обґрунтував необхідність зовнішнього втручання у процеси виробництва та розподілу.

Суб’єктом будь-якого економічного процесу виступає певна сукупність інститутів та інституцій, а об’єктом – сукупність інституцій. Коуз показав, що, визначивши функціональну взаємозалежність між ними, можна описати економічну систему, у якій вони функціонують. На базі такої функціональної залежності необхідно визначити рівень трансакційних витрат, оцінювати які будемо у формі стандартизованої різниці між емпіричним і модельним значеннями коефіцієнтів, що найкраще характеризують роботу конкретних інституцій.

На основі набору факторів впливу можна отримати певний усереднений для ринку результат. Якщо підприємство його перевищило, воно обрало для себе оптимальну комбінацію формальних і неформальних інститутів, найбільш виважено співпрацює з певним обов’язковим набором державних і недержавних інституцій, а тому зводить трансакційні витрати до мінімуму.

Ефективні ринки з’являються завдяки функціонуванню інститутів та інституцій (організацій), що забезпечують зниження трансакційних витрат. Статична модель є зрозумілою. Але нас цікавлять неперервні процеси. Для цього необхідні інститути, які б забезпечували економічну та політичну гнучкість для адаптації до нових умов і можливостей а також організації, що впливають на такі інститути. Такі інститути та організації покликані забезпечити стимули до навчання, інновацій, підприємницького ризику. Якщо інститути та оранізації мають сприяти нововведенням, то тут і мови не може бути про централізоване прийняття рішень. Децентралізоване прийняття рішень дає змогу суспільству вивчити кілька альтернативних способів вирішення проблеми і обрати кращий.

Крім того, у суспільстві повинні існувати переконання, що стимулюють до інвестування в освіту, нові технології чи науку, оскільки вони у довгостроковій перспективі є найбільш прибутковими. Інституційні зміни, таким чином, є процесом, що монотонно зростаючи, веде до довгострокових змін. Довгострокові зміни рідко можна передбачити з достатньою ймовірність, а тому підприємці, як правило, інвестують лише у ті сфери виробництва та послуг, які безпосередньо стосуються їх діяльності. Саме тому виникає потреба або в інвестиціях безпосередньо держави, або найрізноманітніших асоціацій бізнесу, зокрема, торгово-промислових палат за умовах моделі загального членства, що акумулюють як державні кошти, так і кошти підприємств-членів.

Внаслідок трансформаційних процесів досить часто виникають специфічні інституційні структури, що не дають змоги ефективно використовувати ринкові механізми. Причиною неефективності таких систем є спрощене розуміння ціни як основного результату функціонування ринку. Якщо ціна на ринку формується завдяки конкуренції, то довгострокові орієнтири також конкурують з альтернативними варіантами поведінки. Якщо інституційна структура перебуває на стадії формування та зміни, то інститути, що її конструюють, будуть виникати та закріплюватися залежно від порівняльної ефективності альтернативних способів координації господарської діяльності [13]. Ринок досить довго не варто було пов’язувати з ростом доходів

населення. Лише формування відповідних інституційних структур дало змогу механізму ринкового обміну трансформуватися у механізм добробуту суспільства.

Ефективність одних і неефективність інших механізмів координації виявляється внаслідок інституційної метаконкуренції. Як правило, під такою конкуренцією розуміють конкуренцію інститутів. Водночас, якщо якась форма організації за ринкових умов функціонує стабільно, значить вона ефективна. Погіршення відбору інститутів спостерігається за наявності суттєвого державного втручання чи окремих груп інтересів, а також за умов спонтанних еволюційних процесів.

Прикладом стабільно неефективної інституційної структури є тип економічного порядку, що отримав назву “сучасний меркантилізм” [13]. Це економіка, в якій існує ринковий обмін, але інституційна структура не дає можливості використовувати переваг ринкового господарства. Саме такий тип економічного порядку склався сьогодні в Україні, де наявний сильний регламентуючий вплив держави, яка суттєво залежить від елітарних груп. Інформаційна асиметрія, що створюється державою, призводить до небажаної зміни вектора відбору на відповідному ринку.

Знаковими є роботи Е. Файга, що знаменують собою перехід першості від економістів-неокласиків до економістів інституційного напряму щодо вивчення пострадянського економічного простору. На думку Е. Файга, для розуміння успіхів і невдач реформ потрібно звернути особливу увагу на зміну традицій, що визначають можливості виробничої, охоронної та грабіжницької діяльності. У постперехідних економіках переважають інститути, що сформувались у тіньовій економіці доперехідного періоду [14]. Це характерно і для української економічної системи.

Альтернативні економічні інститути володіють порівняльними перевагами в економії на різних категоріях трансакційних витрат і їх співіснування пов’язано саме з цим. Так, механізм ринкової координації (наприклад, через інститут торгово-промислових палат) є порівняно ефективнішим в економії інформаційних витрат; такі організації як фірма зменшують витрати на ведення переговорів. Якщо ринкові інститути мають тенденцію до економії на витратах опортунізму, то адміністративні інститути мають тенденцію до економії на витратах на ведення переговорів. Ринкові інститути мають більшу перевагу завдяки самозацікавленості агентів у захисті прав власності, водночас адміністративним рішенням може сприяти економія на масштабах [42, с. 537].

Ефективними є правила, які блокують невдалі дії та підтримують успішні. Постає запитання: чому функціонують неефективні форми? Які фактори забезпечують виживання економік із стабільно низькими параметрами функціонування? Яка роль траєкторії попереднього розвитку?

Оскільки інституційна система будь-якої економіки породжує як продуктивні, так і контрпродуктивні стимули для організації, економічна історія будь-якої держави є поєднанням різних тенденцій розвитку. Якщо зворотний зв’язок нестійкий, а трансакційні витрати великі, то напрям розвитку формуватиметься суб’єктивними моделями гравців. Як наслідок формуються різноманітні інституційні обмеження та інституційні пастки.

Будь-які правові рамки залишають можливість для різноманітних варіантів розвитку. Частина прихильників радикальних реформ завжди розуміла це, допускаючи можливість впливу масової культури на характер економічних інститутів, але вважала, що ринкове законодавство покликане забезпечити їх ефективність [15]. Вітчизняна практика показала, що це не так. У нас виникали і виникають як ефективні, так і неефективні форми поведінки. Природного добору ефективних інститутів не відбувається, неефективні, як правило, неформальні, норми виявляються стійкішими.

В. Полтерович називає неефективні стійкі норми поведінки інституційними пастками [15;16]. До них належать бартер, неплатежі, корупція, ухиляння від сплати податків. Ці пастки є результатом різкої зміни макроекономічних умов, передання перехідної ренти приватним особам, недостатності державного контролю, а також макроекономічної політики, спрямованої на зменшення інфляції “за всяку ціну”.

Країни з розвиненою ринковою економікою мають різні системи ринкових інститутів. Кожна з них формувалась під впливом культури цієї держави. При запозиченні виникає загроза виникнення інституційного конфлікту між усталеними та насаджуваними нормами [17]. Іноді інституційний конфлікт призводить до появи недієздатних інститутів, таких як закон про банкрутство у період кризи неплатежів у Росії чи законодавство щодо закритих акціонерних товариств в Україні, іноді з’являються стійкі утворення-мутанти, що є формою інституційної пастки. Наприклад, щоб запобігти створенню колективних фірм, які погано піддаються реструктуризації, та створити корпорації західного типу, на території СНД були поширені так звані відкриті акціонерні товариства, які управлялися працівниками. Якщо основна частина акцій розподілена між менеджерами та робітниками, масове звільнення є неможливим, водночас якщо звільнені продадуть акції зовнішнім інвесторам, це може привести до зміни менеджменту. Сьогодні є багато свідчень на користь того, що в СНД з’являються більш стійкі та цивілізовані форми контролю за господарською діяльністю, що пов’язано із завершенням процесів розподілу сфер впливу та взаємопроникненням тіньового та офіційного бізнесу [17].

Важливу роль в інституційних змінах відіграють організації (інституції). Організація

– це група людей, об’єднана спільною метою. Намагаючись досягнути максимального та (або) стабільного доходу, організації формують напрями інституційних змін. Зазначимо, що за інших рівних умов саме рівень організації визначає ефективність функціонування виробничої системи.

Існують дві основні стратегії змін: одна здійснюється в межах наявного набору обмежень, інша вимагає зміни самих обмежень. Типи організацій можуть бути найрізноманітнішими: політичні органи та державні заклади (партії, Верховна Рада, уряд, міністерство, мерія тощо), економічні структури (домашні господарства, фірми, профспілки, торгово-промислові палати), суспільні та освітні заклади тощо. Процес змін, як правило, включає в себе організаційні експерименти та усунення організаційних помилок. Проблема полягає у тому, якою мірою суспільство допускає такі організаційні зміни, наскільки воно зацікавлене в усуненні організаційних помилок.

В. Полтерович вважає, що за умов інституційної нерівноваги жоден інший агент, крім уряду, не здатний приймати ефективні довгострокові рішення [17]. Інші економічні агенти ставлять перед собою короткострокові завдання, а ринок не навчений ще трансформувати егоїстичну поведінку у суспільно корисну. З цим важко погодитись, оскільки ефективна влада визнає обмеженість своїх можливостей і готова делегувати свої повноваження агентам, здатним реалізувати їх з більшою віддачею, ніж центр. У деяких економіках, зокрема в Україні, коли виконання основних функцій державних органів влади стає неефективним, на перше місце виходить опортуністична поведінка, а тому делегування частини повноважень є необхідністю.

Інституційні обмеження разом з традиційними обмеженнями економічної теорії визначають потенційні можливості підприємницького сектора. Якщо обмеження побудовані так, що більший прибуток можна отримати, порушуючи їх, то організація збереже структуру, ефективну за наявних несприятливих умов. Водночас, якщо для отримання прибутку потрібно збільшувати продуктивність праці, підхід має бути діаметрально протилежним. Організація вкладатиме кошти в освіту, зокрема в отримання додаткових професійних навиків. Щоб збільшувати свій потенціал для отримання прибутку, організація має розвиватися, а це вимагає стаціонарних змін встановлених обмежень. Це буде непрямий вплив. Наприклад, через взаємодію між поведінкою, що максимізує прибуток, і його впливом на чинні обмеження, або це буде прямий вплив безпосередньо шляхом вкладання коштів у зміну формальних правил. Ступінь ефективності таких капіталовкладень залежатиме від структури держави, збільшення доходності після зміни правил і витрат, пов’язаних з політичними інвестиціями.

Водночас, на думку Д. Норта, економічні організації та групи інтересів, що виникають за допомогою таких організацій, є лише наслідком обмежених можливостей, які диктуються безпосередньо інституційною структурою [18]. На його думку, інститути формують організації та групи інтересів. Що стосується фірми як найпростішої форми організації, таке визначення є очевидним навіть за умов переходу до практики опортуністичної поведінки. Однак, особливо в умовах суспільств, де економіка базується на договорі про взаємодію роботодавців і робітників, воно не стосується профспілок; воно не виконується щодо суспільств, де для торгово-промислової палати обрано модель обов’язкового членства з обов’язковим моніторингом усіх законодавчих актів у сфері економіки тощо.

Побудуємо загальну економетричну модель економічної системи на підставі аналізу показників, що відображають ефективність функціонуючих інститутів та інституцій. Нехай x1, х2, ..., xn – показники, що характеризують наявні в економічній системі формальні та неформальні інститути, f – системна функція обмінів, g – вектор невідомих функцій змінних x1, х2, ..., xn. Змінні x1,…,xn – це комплексні регіональні показники, наприклад, обсяг експорту, імпорту, обсяг кредитування комерційними банками регіональних економік, обсяг іноземних інвестицій тощо. Похідні є показниками, що характеризують ефективність функціонування інституцій, тобто динаміку зміни системної функції.

xs ( t0 ) = xs0 ,s = 1,..,n

Окремими випадками рівнянь, отриманих на підставі регресійного аналізу вище описаної моделі, є

щодо інституції “комерційний банк”:

0,151-0,993*MK+1,373*BK+1,875*ВДЗ+0,698*СД+

+0,349*КДЗЮ+1,135*СД=ОК

де МК – міжбанківські кредити, ВК – власний капітал, ВДЗ – кошти до запитання (фізичної особи), СД – строкові депозити (фізичної особи), КДЗЮ – кошти до запитання (юридичної особи), СД – строкові депозити (юр. особи); ОК – обсяг кредитування,

щодо інституції “спеціальна економічна зона”:

Е = 1174,84 –1,119*ОБЛ-0,225*С+3,09*ГР+3,843*ІНШІ,

де ОБЛ – інвестиції, внесені у формі обладнання, С – у формі сировини, ГР – у формі грошового еквівалента, ІНШІ – в інших формах, Е – обсяг експорту,

щодо інституції “торгово-промислова палата”:

ПТПП = 0,33+(2,01Е-03)*ПІІ+(1,249Е-0,3)*КБ,

де ПТПП – обсяг послуг регіональних торгово-промислових палат, ПІІ – обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених у регіональну економіку, КБ – обсяг кредитів комерційних банків, наданих підприємствам регіону,

щодо інституції “підприємство”:

RA=0,125+0,016KPL+0,013KZVZ+0,383KPI- -0,012KGVK+0,195KMOZ-0,0089KZPA-

0,318KKZ-0,103RVK,

де KPL – коефіцієнт поточної ліквідності, KZVZ – коефіцієнт забезпеченості власними засобами, KPI – коефіцієнт покриття інвестицій, KGVK – коефіцієнт гнучкості

власного капіталу, KMOZ – коефіцієнт мобільності оборотних засобів, KZPA – коефіцієнт забезпеченості поточних активів, KKZ – коефіцієнт короткострокової заборгованості, RVK – рентабельність власного капіталу. Якщо врахувати, що основна мета інвестиційного проекту – отримання прибутку, усі активи компанії – загальна сума інвестицій у неї, то рентабельність активів є показником ефективності використання усіх інвестованих у компанію коштів. На основі цієї моделі можна побачити, чи призведуть додаткові ресурси, внесені у ст. “Довгострокові зобов’язання” чи блок “Власний капітал” балансу, до збільшення рентабельності активів (інвестицій) підприємства. Для того, щоб використати це рівняння для побудови системної функції обмінів, необхідно виконати такий аналіз окремо для підприємств кожного регіону, виокремити підприємства, для яких стандартизоване відхилення модельного та емпіричного значень є мінімальним, і використатити показники таких підприємств поряд з регіональними показниками “Внесені прямі іноземні інвестиції”, “Обсяги кредитів комерційних банків” та інші. для нової моделі лінійної регресії, в якій знову ж залежною змінною виступає рентабельність активів. Аналогічний підхід слід використати і щодо інституції “комерційний банк”. Щодо інституції “СЕЗ” необхідним є застосування логістичної регресії, оскільки такі інституції представлені лише у небагатьох регіонах, причому їх значною частиною у такій моделі регресії слід було б знехтувати через недостатню активність.

Питання доцільності чи недоцільності включення певної інституції чи інституту в аналіз є наслідком опрацювання відповідних багатофакторних моделей, в яких залежною змінною виступає показник, що характеризує ефективність функціонування даної інституції.

Для отримання наявного вигляду функції f необхідною є побудова таких окремих взаємозалежностей, у яких перелік змінних x1,…,xn повністю або частково повторюється у кожному рівнянні, що вимагає подальшого дослідження. Побудова системної функції обмінів дасть змогу наочно проілюструвати ефективність чи неефективність мікро- та макроекономічної політики у державі.

Отже, одним з найефективніших шляхів аналізу економічної системи є аналіз функціонуючих у ній інститутів та інституцій, а також визначення функціональної залежності між ними. На прикладі регіональних торгово-промислових палат, комерційних банків, спеціальних економічних зон проілюстровано методику визначення таких взаємозалежностей. Основною проблемою при застосуванні такого типу аналізу є визначення показника, що характеризує роботу конкретної інституції, та сукупності факторів, що визначають ступінь впливу конкретних інститутів на її роботу.

_________

1.Сегвари И. Семь расхожих тезисов о китайских реформах: верны ли они // Вопросы экономики. – 1999.-№9. –С.4.

2.Коуз Р. Природа фирмы. – М.: Дело, 2001.

3.Капелюшников Р.И. Экономическая теория прав собственности. – М.: ИМЭМО, 1990.

4.Chueng S. N. S. The myth of social costs.– London, 1978.

5.Anderson T. L., Hill P. J. Privatising the commons: an improvement? // Southern Journal of Economics.– 1983: V. 50.– N 2.

6.North D. C. Institutions, transaction costs, and economic growth // Economic Inquiry.– 1987.– V. 25.– N 3.

7.Аузан А., Крючкова П. Административные барьеры в экономике: задачи деблокирования// Вопросы экономики.– 2001.– №5.

8.Wallis J. J., North D. C. Measuring the transactional sector in American economy, 1870— 1970 // In: Long-term factors in American economic growth. Ed. by Engerman S.– Chicago, 1986.

9.Уильямсон О.И. Сравнение альтернативных подходов к анализу экономической организации// Уроки организации. Cост. А.А. Демин, В.С. Катькало. – СПб, 1995.-

С.51-63.

10.McManus J. The costs of alternative economic organization // Canadian Journal of Economics.– 1975: V. 8.– N 3.– P. 334-350.

11.Coase R. H. The problem of social costs // Journal of Law and Economics.– 1960.– V. 3.– N1.

12.Hoffman E., Spitzer M. L. The Coase theorem: some experimental tests // Journal of Law and Economics.– 1982.– V. 25.– N1.

13.Coase R. H. Comment // Journal of Institutional and Theoretical Economics.– 1984.– V. 140.– N1.

14.Feige E. Underground Activity and Institutional Change: Productive, Protective and Predatory Behavior in Transition Economies // Transforming Post-Communist Political Economies. Ed. by J.M.Nelson, Ch. Til-ley, L. Walker. 1998.P. 21-34 – [Цит. 2003, 28

червня] – доступний з

15.http:// www.nap.edu/readingroom/books/transform.sec-2.html

16.Полтерович В.М. Институциональные ловушки и экономические реформы // Экономика и математические методы.– М.,1999.– Т.35.– Вып.2

17.Полтерович В.М. Факторы коррупции // Экономика и математические методы.– М., 1998.– Т. 34.– Вып. 3

18.Полтерович В.М. Трансформационный спад в России // Экономика и математические методы. – М., 1996.– Вып. 1.– Т. 32.

19.North D.C. Structure and change in economic history. – N.Y.,1981.

INSTITUTIONAL ANALYSIS OF THE ECONOMIC PROCESSES IN TRANSITIONAL

ECONOMY

Ihor Hurnjak

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 964-602

The necessity of the high level of the institutes and institutions development for the stable economic growth is a central idea of the article. The adaptation of institutional theory principles for domestic economic model is analyzed. The main problem of the national economy is named the informal economic institutes of the SSSR functioning by the modern business circumstances.

A wide variety of econometric models were used in the course of the analysis.

Key words: institutional theory; transaction costs; institute; chamber; transition economy.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 339.743:339.564(477)

ВПЛИВ КОЛИВАНЬ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ НА ЕКСПОРТ УКРАЇНИ

Тетяна Колесник

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. (0322) 964602

Представлено модель залежності торгового балансу України від коливань курсу гривні відносно американського долара, євро і російського рубля. Ця модель розроблена з метою вдосконалення попередньої моделі, яка враховувала лише курс долара і тому недостатньо точно відображала торгівлю України з Російською Федерацією та країнами Європейського Союзу. Також наводяться результати емпіричних досліджень залежності українського експорту від курсів трьох основних валют та його еластичності.

Ключові слова: валютний курс, торговий баланс України, динаміка та структура експорту України.

Зовнішня торгівля відіграє важливу роль у розвитку економіки України. Коливання валютних курсів суттєво впливають на торговий баланс України, про що свідчить досвід валютно-фінансової кризи 1998 р. і тенденції розвитку зовнішньої торгівлі протягом останніх років.

Цій проблемі присвячені численні дослідження українських економістів, зокрема, Юрія Біленка [1], Юрія Василенка та інших. Проте у таких дослідженнях, як правило, розглядається залежність торгового балансу України від курсу долара і недостатньо уваги приділяється аналізу впливу курсів рубля та євро на торгівлю з Росією та європейськими країнами, що є основними торговими партнерами України.

На сучасному етапі ми можемо спостерігати ситуацію, коли відбувається зростання курсу євро відносно долара, що впливає на світову торгівлю загалом і зовнішню торгівлю України зокрема. Це зумовлює необхідність розробки моделі торгового балансу України, яка би встановлювала не лише його залежність від курсу американського долара, а й враховувала зміни курсів основних валют один відносно одного і відносно гривні. Така модель торгового балансу більш об’єктивно відображатиме не лише зміни обсягів експорту та імпорту, а й зміни в регіональній структурі зовнішньої торгівлі України, спричинені коливаннями валютних курсів.

Модель залежності торгового балансу України від коливань курсу гривні відносно трьох основних валют розроблена на основі базового рівняння торгового балансу з моделі макроекономічної рівноваги [2].

Традиційно у найпростішій моделі торгового балансу аналізується система, що складається лише з двох країн (або досліджуваної країни і решти світу), відповідно, до уваги приймається курс лише однієї іноземної валюти.

У базовому рівнянні торгового балансу з моделі макроекономічної рівноваги

де px, pm – ціна експорту та імпорту в національній валюті; x, m – кількість експорту та імпорту: змінні x і m відображають відповідно попит іноземної країни на вітчизняний

© Тетяна Колесник, 2005

308 Тетяна Колесник

експорт, що залежить від ціни експорту в іноземній валюті, і попит досліджуваної країни

де px ін.вал. – ціна експорту в іноземній валюті, dx, dm – попит на експорт та імпорт. Для дослідження впливу змін валютного курсу на торговий баланс доцільно

визначити залежність змінних рівняння торгового балансу від валютного курсу, щоб отримати функцію від однієї змінної r.

Як правило, у такому випадку робиться припущення про незмінний рівень ціни пропозиції експортованого та імпортованого товару відповідно у валюті досліджуваної країни та її торговельного партнера (при проведенні емпіричних досліджень для отримання коректних результатів необхідно враховувати динаміку індексів цін). Приймемо, що ціна експортованого товару px дорівнює 1 од. національної валюти, а ціна імпортованого товару pm дорівнює 1 од. іноземної валюти, тобто з урахуванням валютного курсу, r од. національної валюти. За такого припущення ціна експорту в

Визначальна роль американського долара у світовій фінансовій системі в багатьох випадках дає змогу аналізувати торговий баланс країн у межах системи “країна – решта світу”, враховуючи лише курс долара і нехтуючи курсами інших валют. Проте така модель буде коректною лише в тому випадку, якщо змінюватиметься лише курс валюти досліджуваної країни, а курси валют інших країн (насамперед її основних торгових партнерів) залишатимуться порівняно стабільними один відносно одного.

Проаналізуємо регіональну структуру зовнішньої торгівлі України. Основним торговим партнером України була і залишається Росія, на яку зараз припадає 18% українського експорту і 37% імпорту, причому значну частину імпорту соановлять енергоносії. На решту країн СНД припадає ще 8% експорту і 14% імпорту України.

При дослідженні зовнішньої торгівлі України часто вдаються до обґрунтованого і зручного поділу її торгових партнерів на дві групи: країни СНД та решта країн світу [3]. Проте розвиток торгових зв’язків України з Європейським Союзом і посилення ролі євро у світовій валютній системі вимагає певної корекції такого поділу.

Так, частка країн ЄС у зовнішній торгівлі України протягом останніх 10 років поступово зростала і зараз становить 21% експорту і 24% імпорту. Також важливу роль у зовнішній торгівлі України завжди відігравали сусідні центральноєвропейські країни, насамперед Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина, а також країни Прибалтики; 2002 р. їхня частка становила 12% українського експорту і 8% імпорту. Інтеграція цих країн в ЄС означає і їхнє входження в зону євро; зрештою, курс євро вже давно впливає на їхню торгівлю з Україною. Отже, в наступні роки частка зовнішньої торгівлі України, що залежатиме від курсу євро, може сягнути 30%. На рис. 1 бачимо, що в 2001-2003 рр. курс долара залишався майже незмінним, а курс євро, який спочатку дещо знизився, 2002 р. почав стрімко зростати. Одночасно відбувалися зміни обсягів українського експорту до країн ЄС, які не можуть бути пояснені коливаннями курсу долара, але збігаються зі змінами курсу євро.

Наведені факти переконливо доводять, що коректна модель для аналізу торгового балансу України повинна враховувати курси трьох основних валют: американського долара, євро і російського рубля. Про це свідчить і попередній досвід побудови моделі для аналізу впливу фінансової кризи 1998 р. на зовнішню торгівлю України, в якій враховувався лише курс американського долара відносно гривні: тоді майже одночасно відбулося стрімке падіння курсу рубля і зростання курсу долара (і євро), а оскільки модель не враховувала наслідків падіння рубля, то вона не зовсім коректно описувала динаміку торгівлі з країнами СНД загалом і з Росією зокрема, хоча дуже добре пояснювала закономірності торгівлі з іншими країнами світу, де визначальну роль відігравав курс долара (коливання курсу євро відносно долара в той період були незначними і не могли суттєво вплинути на результати дослідження).

Отже, нова більш коректна модель зовнішньої торгівлі України, що враховує курси трьох основних валют, виглядає так:

де rUSD, rEUR, rRUR – курси американського долара, євро і російського рубля; xEUR і mEUR

– кількість експорту та імпорту з країн зони євро; xRUR і mRUR – кількість експорту та імпорту з Росії (а також з деяких інших країн СНД, які можна віднести до зони впливу рубля: зокрема, дослідження Російсько-європейського центру економічної політики підтверджують залежність курсів валют Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Молдови від російського рубля [4]; проте це питання потребує додаткового вивчення); xRest і mRest – кількість експорту та імпорту з решти країн світу, для яких ми можемо зробити припущення про визначальний вплив курсу долара на обсяги торгівлі, оскільки саме ця валюта відіграє головну роль у світовій валютній системі.

Проте не слід забувати, що значну частину імпорту з Росії становлять енергоносії, ціна яких визначається у доларах, тому в модель (4) слід внести відповідну поправку.

Замість змінної mRUR введемо дві нові змінні – mR неенерг., що характеризує кількість неенергетичного імпорту з Росії і залежить від курсу рубля, і mR енерг., що характеризує кількість енергетичного імпорту і залежить від курсу долара. В результаті отримаємо

З метою підтвердження тези про залежність торгівлі України з країнами ЄС і Росією відповідно від курсів євро і російського рубля проведено низку емпіричних досліджень.

Для дослідження впливу курсу євро на обсяги українського експорту до країн ЄС вибрано період 2001-2003 рр., протягом якого курс євро відносно гривні і американського долара зріс на 30%. Аналізуючи експорт до країн ЄС, ми маємо справу з класичним прикладом збільшення обсягів експорту внаслідок здешевлення української валюти. Результати аналізу динаміки валютних курсів та українського експорту до країн ЄС представлені в табл. 1 і на рис. 1.

На основі даних останнього стовпця таблиці можемо дійти такого висновку: подальше зростання курсу євро, що досі не припинилося всупереч прогнозам аналітиків, за незмінної ціни українського експорту в національній валюті (за помірної інфляції) сприятиме розширенню експортного виробництва, але може призвести до зменшення