Политвесник

бухгалтерського обліку, які розробляються Комітетом з МСБО (КМСБО) та виступають як рекомендації, не обов’язкові до виконання. Отже, твердити про ЗПБО як про універсальні правила ведення обліку можна лише умовно. Достатньо переконливо такими, що тією чи іншою мірою регулюють ведення обліку в даній країні, можна вважати лише національні стандарти, які, зазвичай, має кожна країна.

З різних причин міжнародні стандарти перебувають під значним впливом практики ведення обліку в США. Це зумовлено, насамперед, економічною могутністю американських багатонаціональних корпорацій і певною універсальністю облікової системи США. Останнім часом між МСБО та американськими стандартами навіть розгорнулась боротьба. На фондових ринках США застосування МСБО має досить обмежений характер і дозволяється за наявності рішення Комісії з цінних паперів і фондових бірж. Водночас і самі американські стандарти не мають законодавчо- примусової сили в межах своєї економіки: „Характерною особливістю регулювання бухгалтерського обліку в США є те, що суб’єктами розробки й затвердження стандартів фінансового обліку та аудиту в приватному секторі виступають недержавні органи, а самі стандарти для більшості суб’єктів господарювання не є обов’язковими. Поряд з цим стандарти та концепції фінансового обліку США (US GAAP) вважаються найбільш якісними у світі та суттєво впливають на процес розробки міжнародних стандартів (МСБО), а також на розвиток обліку в багатьох країнах світу” [1 c. 37] .

Досить важливу роль у трактуванні сутності МСБО відіграє Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів (FRAMEWORK) – виклад концепцій, на яких ґрунтується фінансова звітність загального призначення. Вона не є міжнародним стандартом у прямому значенні, проте служить основою для всіх розроблених стандартів, які публікуються. Метою розробки цього документа є необхідність створення загальної бази розробки та внесення змін до міжнародних стандартів, зменшення кількості різних облікових трактувань, дозволених міжнародними стандартами, що сприяє гармонізації обліку та звітності в міжнародному масштабі, а також допомоги в розробці національних стандартів різними країнами. Все це визначає важливість положень концептуальної основи, яка лише на перший погляд має теоретичний характер, тоді як на практиці безпосередньо впливає на правила обліку і відображення у звітності господарських засобів та операцій підприємств. Рекомендаціями концептуальної основи користуються для трансформації звітності відповідно до міжнародних стандартів при вирішенні облікових питань, які безпосередньо не регулюються міжнародними стандартами.

Концептуальна основа визначає мету складання фінансової звітності, її елементи, правила призначення та оцінки елементів фінансової звітності, а також містить опис концепції збереження капіталу. Аналогічні концептуальні основи діють в тій чи іншій формі практично у всіх країнах. Наприклад, у США діє положення про концепції фінансового обліку, яке визначає мету складання фінансової звітності, якісні характеристики облікової інформації, елементи фінансової звітності, концепції визнання та оцінки інформації: припущення, принципи, обмеження. У Великобританії існує Положення про принципи, розроблене на підставі міжнародних концептуальних основ.

Аналізуючи організацію бухгалтерського обліку, в різних країнах виокремлюють дві домінуючі моделі обліку: англо-американську модель, що практикується більшістю американських, англійських, японських, канадських і голландських підприємств і є, безумовно, домінуючою в світі; французьку модель (франко-німецька), яка поширена в Європі. Здебільшого в економічній та обліковій літературі системи обліку класифікують за суб’єктивно-географічною ознакою: англо-саксонська – характерні фінансові основи обліку: зв’язок з акціонерним капіталом і цінними паперами різного рівня; орієнтація обліку на потреби інвесторів і кредиторів; високий рівень професійної бухгалтерської

підготовки; наявність великої кількості транснаціональних корпорацій і утворень; континентальна – характерна висока залежність від банківської системи і держави: тісні фінансові зв’язки з банками: юридичний регламент обліку і звітності; орієнтація обліку і звітності на інтереси державного управління оподаткуванням; макроекономічне планування (сильний вплив ЄС); південно-американська – високий рівень інфляції; жорсткі вимоги держави щодо контролю обліку доходів; уніфікація принципів обліку (облікова політика жорстко визначена).

У межах облікових систем існують ще й відмінності, зумовлені „обліковими школами”. На формування національних систем обліку впливає не лише система регулювання обліку, яка склалася в кожній країні. Не останнє місце належить професійному самоврядуванню. В деяких країнах провідний спеціаліст з теорії бухгалтерського обліку та звітності може суттєво впливати на загальну ситуацію. Вчені у сфері міжнародного бухгалтерського обліку Дж. Блейк і О. Амат у праці „Європейський бухгалтерський облік” вплив провідних теоретиків і професійних організацій поставили на перше місце серед факторних причин появи особливостей формування і функціонування бухгалтерських систем у різних країнах: „Почтенные исследователи совершенно не случайно поставили на первое место „влияние ведущих теоретиков”, так как в вопросах, связанных с необходимостью толковать нечто, что тяжело точно измерить и оценить, количество „мнений” примерно равно количеству теоретиков, а за истину принимается точка зрения наиболее „ведущих” [4, c. 8].

Загальне регулювання обліку доповнюється ще й регламентацією організаційно- технічних прийомів у галузі внутрішньофірмового бухгалтерського обліку. Керівництво фірми організовує систему внутрішньої регламентації, яка доповнює і підпорядковується зовнішній. отже, регламентація складається з двох основних елементів: зовнішньої регламентації, що виходить від державно-правових органів, тобто від тих, що володіють необхідною компетенцією (сюди слід віднести і міжнародні або міждержавні союзи), та внутрішньофірмові регламентації, що організовуються управлінським апаратом фірми.

Комплекс наведених вище чинників дає підстави для висновку про неможливість навіть на теоретичному рівні сформувати повні засади гармонізації обліку. Міжнародна стандартизація (інтернаціоналізація звітності), що на перший погляд виглядає достатньо привабливою, має цілу низку негативних тенденцій: “середньозважена” різних соціальних, культурних, правових і економічних умов неодмінно призведе до формальної зіставності звітних показників, посилить поверхневий характер і послабить економічний зміст. Схвалити й оприлюднити новий стандарт зазвичай складно, оскільки на це потрібна згода 75% членів Ради МСБО, які представляють різні економічні, культурні і правові системи. Щоб вирішити цю проблему, у більшості випадків КМСБО пропонує дві прийнятні альтернативи, хоча як самі зауважують, це – не надто авторитетний стандарт, однак, дві альтернативи краще, аніж шість, оскільки дає змогу скасувати непопулярні норми обліку.

Велика кількість альтернативних варіантів призводить до значного послаблення директив стосовно складання звітності. Тому напрям передумов кінцевої гармонізації звітності можна вважати визначеним лише умовно. Тим самим задано висхідний пункт для критичного аналізу стратегії гармонізації. Змістом даного пункту є виявлення проблем і невирішених питань, які принесла з собою реалізація завдання всеохопної уніфікації норм звітності. І все ж, значно вагомішими є принципові заперечення самої настанови на всеохопну гармонізацію форм звітності у багатьох країнах. Широкомасштабна уніфікація на основі формальної зіставності річних звітів економічних одиниць у різних державах спричинить загальне визнання показників як важливого інформаційного параметра на ринку капіталів. Проте у цій уніфікованій

звітності криється певна небезпека. Тому альтернативами концепції всеохопної гармонізації можуть вважатися підходи до вимог інформаційного змісту річного звіту, які отримали широке міжнародне визнання. При цьому загалом зберігаються відповідні національні приписи у сфері облікової методології і формування звітності. Ці мінімальні вимоги могли б базуватися, наприклад, на елементарних принципах надійності і зрозумілості. Їх виконання можна забезпечити поясненнями і наведенням додаткових даних до річного звіту. Перевага концепцій на впорядкування й узагальнення звітності розглядається як можливість швидкої реалізації її на практиці, на відміну від надзвичайно тривалого процесу гармонізації норм звітності. Адекватність бухгалтерського обліку соціально-економічним відносинам є засадами найефективнішого його функціонування. Повна гармонізація облікових показників з точки зору вартості економічної одиниці – функціонуючого капіталу (передумови сучасного менеджменту) – безперспективна взагалі з огляду на різну вартість основних об’єктів (насамперед нерухомості, землі тощо) в різних країнах.

_________

1.Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчю пос. – Житомир: ПП „Рута”, 2002.– 544 с.

2.Голов С.Л., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами. Приклади та коментарі: Практ. пос. – К.: Лібра, 2001.– 840 с.

3.Голов С. Бухгалтерський облік в США: стандарти та практика //Бухгалтерський облік і аудит. – 2001. – №10. – С. 3744.

4.Комаха А.Р. Новая философия бухгалтерского учета //Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №6. – С. 2-9.

5.Соколов Я.В., Соколов В.Я. Сила и слабость бухгалтерии США //Бухгалтерский учет.

– 1999. – №2. – С. 80-83.

6.Simmonds A.,Azieres O.Accounting for Europe–Succes by 2000 AD//Touche Ross., 1989.

HARMONIZATION OF THE ACCOUNTING SYSTEMS: THE INTERNATIONAL ASPECT

Ihor Yaremko

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universitetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 72-46-24

The prerequisites, conditions and perspectives of international harmonization of the accounting systems of different countries are being analysed.

On the basis of analysis of internationalization process of reporting and comparative characteristics of the accounting systems the available problem and estimation of prerequisites of the final harmonization have been defined. As a result of general conclusions the attempt of synthesis of harmonization conceptions is made.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 332.1:913(292.451/454)

ДОСВІД СТВОРЕННЯ І ГЕОГРАФІЯ ЄВРОРЕҐІОНІВ В КРАЇНАХ- УЧАСНИЦЯХ КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕҐІОНУ

Оксана Присяжнюк, Юрій Присяжнюк, Богдан Уманців

Львівський національний університет І. Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, тел. (0322) 964-132

Аналізується досвід створення єврореґіонів і їх географія в країнах, які входять у Карпатський єврореґіон. Висвітлюються особливості створення і функціонування цих транскордонних структур.

Ключові слова: єврореґіон, транскордонне співробітництво.

Розвиток транскордонного співробітництва значною мірою пов’язаний з таким поняттям, як “єврореґіон”. У наукових дослідженнях чіткого визначення поняття “єврореґіону” поки що не існує. Різні автори трактують по-різному це поняття. Можна констатувати про існування щонайменше двох підходів до визначення цього поняття – організаційно-управлінського (за якого єврореґіон розглядається як інституціалізована форма транскордонного співробітництва) та геопросторового (єврореґіон розглядається як геопросторове утворення, до складу якого входять прикордонні території щонайменше двох сусідніх європейських держав). На нашу думку, єврореґіон – це геопросторове утворення, до складу якого входять прикордонні території двох або більше сусідніх європейських держав, утворюючи певну цілісність (про цілісність єврореґіону можна твердити тільки стосовно окремих сфер), ставлять собі за мету узгоджено координувати і стимулювати діяльність своїх територій у різних сферах людської життєдіяльності на підставі національного законодавства і норм міжнародного права [1, с. 134].

Ідея створення єврореґіонів виникла в Західній Європі після другої світової війни внаслідок пошуку нових засобів запобігання руйнівним конфліктам і заміни ворожнечі між народами на взаємне співробітництво у всіх сферах суспільних відносин. Протягом останніх двох десятиліть спостерігається динамічне зростання цього типу транскордонних об’єднань по всій Європі. Однак ефективність функціонування єврореґіонів різна і залежить від ідеї та мети створення.

Одним з найбільш ефективних єврореґіонів є “Євреґіо”. Це перша в Європі транскордонна інституція такого типу, яка об’єднала 105 територіальних одиниць (районів і міст) з трьох прикордонних реґіонів Німеччини та Нідерландів. Починаючи з 1958 р. в єврореґіоні ефективно реалізуються транскордонні проекти. “Євреґіо” є добрим прикладом інтегрованої структури, що ґрунтується на засадах прикордонного партнерства, спільного планування і реалізації транскордонних проектів у всіх сферах діяльності.

Основною передумовою створення єврореґіонів як організаційної форми транскордонного співробітництва було прагнення подолати напруження між

© Оксана Присяжнюк, Юрій Присяжнюк, Богдан Уманців, 2005

європейськими державами, що сформувалося історично і відіграло суттєву роль у виникненні двох світових воєн.

З огляду на ефективність функціонування єврореґіонів у Західній Європі, а також у зв’язку із геополітичними процесами, що розпочалися в Європі у 90-х роках, концепція створення єврореґіонів почала поширюватися і в країнах Центральної та Східної Європи. Однак транскордонне співробітництво тут і в Західній Європі відрізняється, що можна пояснити різними рівнями політичного та економічного розвитку суміжних територій, слабкою транскордонною інфраструктурою, неврегульованими правовими відносинами між місцевими органами влади країн-партнерів.

Транскордонне співробітництво загалом і у формі єврореґіонів зокрема є порівняно новим процесом організації суспільного життя у Центрально-Східній Європі і тому не набуло значного розвитку, а отже і належного наукового дослідження.

Переважно проблематика транскордонного співробітництва, в тому числі у формі єврореґіонів, знайшла своє відображення у працях науковців-економістів. Це, зокрема праці М. Долішнього, П. Белєнького, Г.Луцишин, В. Будкіна, Н. Мікули, В. Мікловди, О. Передрія, М.Максимчука, М. Лендьєла, М. Мальського, Є. Кіш, З. Петренко, І. Чучки та ін. Серед зарубіжних учених заслуговують на увагу праці Є. Кітовського, Т. Комарніцкого, М. Буковецького (Польща), В. Гудака (Словаччина), К. Шумана (ФРН), Л. Вардомського (Російська Федерація.

Звертаються до цієї проблематики і науковці-географи, серед яких О. Шаблій, С. Писаренко, П. Луцишин, І. Гудзеляк, І. Дубович та ін. Серед зарубіжних учених слід виокремити П. Ебергарда, А. Міщука, Р. Федана (Польща).

Комплексне соціально-економіко-географічне дослідження єврорегіонів є однією із умов розв’язання багатьох соціально-економічних проблем у прикордонних (транскордонних) територіях. З огляду на важливість і актуальність вивчення єврореґіонів, викликані необхідністю ефективного розвитку держави в європейському інтеграційному напрямі, формується новий комплексний напрям сучасних суспільно- географічних досліджень цих утворень як конкретних об’єктів – транскордонна географія. Вона покликана науково обґрунтовувати створення, функціонування та прогнозування розвитку єврореґіонів.

У Центрально-Східної Європі Польща однією з перших почала реалізовувати концепцію співпраці в межах єврореґіонів. Це зумовлено змінами в суспільно- економічній сфері, які відбулися в державі на початку 90-х років. Зосередження уваги на прикордонних територіях пояснюється, зокрема, бажанням Польщі інтегруватися в ЄС: всебічний розвиток прикордонних регіонів розглядався як крок на шляху інтеграції. 19 січня 1993 р. Польща приєдналася до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними спільнотами і владою, в Мадриді, 1980 р.. Організаційно-правова основа функціонування єврореґіонів у Польщі ґрунтується на Законі про об’єднання (асоціації). Згідно з цим Законом, єврореґіони – офіційні об’єднання місцевих органів влади і громад по обидва боки кордону. Після створення такого об’єднання організаційно-правові засади функціонування узгоджуються з національним законодавством. Правові документи заснування єврореґіонів розробляються на основі типових проектів створення єврореґіонів в країнах ЄС. Однак це стосується тільки тих єврореґіонів, які створюються на західних і південно- західних кордонах країн, тобто на зовнішніх кордонах ЄС (в цьому випадку – на кордонах з Німеччиною і Чехією, де власне і був створений перший (1991 р.) єврореґіон

– “Ниса” за участю Чехії і Німеччини). Правові документи заснування і функціонування єврореґіонів на східних кордонах Польщі (Карпатський єврореґіон, єврореґіони “Буг”,

“Татри”, “Німан”) дещо різняться. Значну роль при створенні єврореґіонів у Польщі відіграють центральні відомства, зокрема, Департамент прикордонного співробітництва при Управлінні справами Ради міністрів, створений 1993 р. В ньому діє три відділи: – прикордонний відділ, відділ благоустрою державного кордону і нагляду за програмою ЄС PHARE, а також відділ прикордонного співробітництва при Департаменті європейських інститутів МЗС.

Фінансування єврореґіонів здійснюється насамперед за рахунок місцевих бюджетів. Уряд держави офіційно надає тільки організаційну підтримку. Взагалі ставлення до єврореґіонів у Польщі неоднозначне. Противники державного фінансування єврореґіонів стверджують, що європейські гроші збагачують тільки німців, які завдяки створенню єврореґіонів отримують фінансову підтримку з боку ЄС, а Польща залишається з нічим. Загалом офіційно уряд підтримує створення єврореґіонів, вбачаючи в цьому один із шляхів розвитку прикордонних регіонів і налагодження добросусідських стосунків. Водночас, на думку поляків, існує загроза, що єврореґіони перетворяться у наднаціональні інститути і створять ґрунт розвитку націоналізму і сепаратизму.

У1997 р. міністри закордонних справ Польщі і Чехії дійшли висновку, що вздовж польсько-чеського кордону слід створити єврореґіони, які форму сегментів, спрямованих перпендикулярно до кордону. Це викликано тим, що кордон перетинає території, які суттєво різняться за географічними, а також соціально-економічними, демографічними та іншими ознаками. Саме за таким принципом створені єврореґіони “Ґласенсіс” (5 грудня 1996 р.) і “Прадід”, (2 липня 1997 р.). Крім цих єврореґіонів, на польсько- чешському кордоні планується найближчим часом створити ще два: “Ташинську Сілезію”, який об’єднає польську і чеську частини Сілезії (з перспективою створення єдиного єврореґіону “Велика Сілезія”, який об’єднав би всю Сілезія, в тому числі і її німецьку частину), а також єврореґіон “Рецибуж” (Катовіцьке воєводство Польщі і Опава

–в Чехії), який охопив би територію компактного проживання німецької національної меншини.

На східному кордоні Польщі функціонують такі єврореґіони: Карпатський (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія та Україна) “Татри” (Польща і Словаччина), “Буг” (Польща, Україна і Білорусь), “Німан” (Польща, Білорусь і Литва), “Сян” (Польща, Україна).

Більш ефективно функціонують єврореґіони на західному кордоні Польщі. Тут виділяється єврореґіон “Нейсе-Ніса-Ниса”, створений 1992 р. за участю прикордонних регіонів Польщі, Чехії і Німеччини. Єврореґіон має вигідне геостратегічне положення – розташований на шляху із Південної і Західної Європи в Скандинавію. У 1993 р. за

участю польської і німецької сторін створений єврореґіон “Шпре-Нейсе-Бубр” (7,5 тис. км2) – з німецької сторони до нього входять прикордонні території федеральної землі Бранденбурґ, а з польської – територіїї воєводства Зелена Ґура.

Єврореґіон “Про Європа Віадрина” заснований у грудні 1993 р. асоціацією німецьких міст Франкфурт-на-Одері, Айзенхюттенштадт, чотирма муніципальними співтовариствами і польськими ґмінами тодішніх воєводств Зелена Ґура і Ґожув, які

входять в асоціацію “Любуська Земля”. Територія єврореґіону становить близько 10 тис. км2 і проживає в ньому понад 800 тис. осіб. Розвинені деревообробна, паперова, текстильна, хімічна промисловості, а також сільське господарство.

У1995 р. створений єврореґіон “Померанія” до складу якого увійшли прикордонні

території німецьких федеральних земель Макленбурґ – Нижня Померанія і Бранденбурґ, а також території Західного Помор’я. Територія єврореґіону становить 17 тис. км2,

населення – близько 1,5 млн осіб. В 1998 р. підписаний договір про приєднання до єврореґіону прикордонних (приморських) територій Сканії (Південна Швеція).

Загалом частка території Польщі охопленої єврореґіональною співпрацею (функціонує 14 єврореґіонів), становить 36 % (115095 км2). На цій території проживає близько 12 млн осіб, тобто 30,7 % всього населення держави.

Активне транскордонне співробітництво, зокрема у формі єврореґіонів в Угорщині почало реалізовуватися наприкінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст. Саме тоді у законодавство країни були внесені зміни, які дозволили адміністративним одиницям нижчого порядкування підключатися до регіональних угод міждержавного характеру. Для Угорщини єврореґіональне співробітництво має велике значення оскільки дає змогу налагоджувати зв’язки між територіями, які внаслідок переділу кордонів відповідно до мирних угод після першої і другої світових воєн залишилися поза сучасними межами держави. Таким чином 1988 р. угорські мед’є Д’єдж–Мошон–Шопрон, Ваш, Зала, Веспрем, Файєр стали повноправними учасниками реґіональної асоціації “Альпи – Адріатика”. За участю угорських прикордонних реґіонів 1993 р. створений Карпатський єврореґіон, в якому сьогодні беруть участь п’ять мед’є: Боршод–Абауй–Земплен, Гайду– Бігар, Ґевеш, Яш–Нагикун–Сольнок, а також Саболч–Сатмар–Берег. У 1997 р. створений єврореґіон “Дунай–Марош–Тиса” (площа 77 тис. км2, населення 7 млн осіб). До його складу входять, крім чотирьох угорських мед’є чотири західнорумунські повіти і автономний краї Воєводина. Програма розвитку цього єврореґіону має комплексний характер, однак основний акцент ставиться на розвитку економіки, зокрема на створенні спільних підприємств з іноземним капіталом.

За участю угорських мед’є Д’єр-Мошон-Шопрон і Ваш 1998 р. створений єврореґіон “Вест–Західна Паннонія”, до якого ввійшла і австрійська земля Бурґенланд. Основними завданнями єврореґіону є: розвиток економіки, пожвавлення туризму, охорона навколишнього середовища та охорона культурної спадщини. Це один з перших єврореґіонів, створених за участю Угорщини, в якому вона налагодила транскордонне співробітництво з країною– членом ЄС. Це відкривало доступ до європейських програм розвитку і, відповідно, до джерел фінансування спільних проектів, а в результаті створило добрі умови для інтеграції Угорщини в ЄС. Того ж року органи влади мед’є Баранії і місцевих влад Боснії та Хорватії підписали угоду про створення єврореґіону “Дунай-Драва-Сава”. Територія єврореґіону становить близько 50 тис. км2 і мешкає тут понад 4 млн осіб. Основним завданням єврореґіону є розвиток економіки, передусім модеренізація транспортних шляхів. Також передбачається співпраця у сфері освіти та науки.

Останнім часом пожвавішали транскордонні стосунки Угорщини з північним сусідом

– Словаччиною. Це підтвердило створення 1999 р. двох єврореґіонів – “Ваг-Дунай- Іпель”, “Іпель” – за участю Угорщини і Словаччини. У єврореґіон “Ваг-Дунай-Іпель” увійшли угорські Пешт і Комаром-Естергом мед’є і словацька область Нітра. Єврореґіон “Іпель” утворюють мед’є Пешт і Ноград, а також шість південно-західних словацьких округів. Для цих єврореґіонів характерне змішання словацького та угорського населення, що й визначатиме перспективний напрям розвитку цих єврореґіонів.

Загалом Угорщина є успішною в налагодженні єврореґіонального співробітництва, адже стали учасниками майже всі прикордонні території єврореґіонів.

У Словаччині значну увагу транскордонному співробітництву було приділено аж на кінці 90-х років 1999 р. уряд Словаччини ратифікував Європейську Рамкову Конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними спільнотами і властями, а також Європейську хартію місцевого самоврядування. Таке “запізнення” пояснюється

перебуванням при владі у Словаччині сил, які у розвитку єврореґіонального співробітництва вбачали загрозу національному суверенітету. Однак з приходом до влади на кінці 90-х рр. сил, до програм яких європейський вибір, інтеграція в ЄС, в тому числі єврореґіональне співробітництво з сусідніми державами, вважалися пріоритетними, відкрилися можливості для активного розвитку цього виду співробітництва. Було створено правову основу транскордонного співробітництва і після шести років від часу заснування Карпатського єврореґіону Словаччина стала його повноправним членом.

На сьогодні Словаччина беру участь у таких єврореґіонах: Карпатському (за участю Польщі, Угорщини, Румунії та України), “ Ваг-Дунай- Іпель” (за участю Угорщини) та “Бескиди” (за участю Польщі). Загальна площа території Словаччини у найбільшому Карпатському Єврореґіоні становить 10459 км2, або 21,4 % території країни.

Умежах єврореґіонів Словаччина бере участь у вирішенні цілої низки спільних проблем, пов’язаних передусім з розвитком господарства загалом, в тому числі з розбудовою транскордонних переходів, територіальним плануванням розвитку транскордонних регіонів, попередженням і ліквідацією наслідків стихійних лих, охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я тощо.

Однак з боку Словаччини потребує значного пожвавлення співробітництво зі своїм західним сусідом – Австрією, яка є членом ЄС. Налагоджене єврореґіональне співробітництво з країною–членом ЄС дасть можливість долучитися безпосередньо до програм розвитку, які фінансуються ЄС.

Активного розвитку єврореґіональне співробітництво набуло і в Румунії.

Прикордонні території Румунії (Бігор, Салай, Сату-Маре, Марамуреш та Ботошані) загальною площею 17730 км2 (7,5 % території країни) є складовими Карпатського єврореґіону, загальною площею 46811 км2 (19,7 % території країни); а також єврореґіонів “Верхній Прут” (Ботошані, Сучава) та “Нижній Дунай” (повіти Бреїла, Галац, Тульча),.

Утериторіальній структурі єврореґіонального простору країн–учасниць Карпатського єврореґіону неважко помітити нерівномірність їх розподілу на кордонах. Зокрема, помітна тенденція укрупнення єврореґіонів на східних кордонах за рахунок участі в них більших адміністративних одиниць (областей, воєводств тощо) порівняно із західними,

де, як правило, беруть учасниками є дрібніші адміністративні ланки та неадміністративні об’єднання. Відповідно, площі єврореґіонів коливаються від 100–160 тис. км2 (“Карпатський”, “Німан”, “Балтик”) до 1,5–10 тис. км2 (“Лаба”, “Егренсіс”). Просторова структура окремих єврореґіонів за час їхіснування зазнала значних змін у і. Наприклад, площа єврореґіону “Глаценсіс” зменшилась удвічі за рахунок зменшення територіального представництва чеської сторони і, навпаки, площа єврорегіону “Балтик” удвічі збільшилась за рахунок приєднання нових учасників. Це також стосується Карпатського єврореґіону, який територіально постійно зростав. Водночас найвища щільність єврореґіонів спостерігається на німецько-польському кордоні, що пов’язано як

змініатюрністю розміщених тут єврореґіонів, так і можливістю доступу до інструментів сприяння транскордонному співробітництву у формі єврорегіонів.

Отже, всі країни–члени Карпатського єврореґіону мають певний досвід транскордонного співробітництва в межах таких структур, як єврорегіони. Це створює передумови для пожвавлення транскордонного співробітництва і створення нових єврореґіонів на території країн–засновниць Карпатського єврореґіону.

_________

1.Уманців Б.Б. Проблеми дефініції поняття “єврореґіон” // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Транскордонне співробітництво, ринкова

інфраструктура та фінансово-інвестиційна діяльність. Вип. 6 (ХХХVІІ) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. М.І. Долішній. –

Львів, 2002. – С. 128-139.

2.Ткачук М. Місце єврорегіонів в інтеграційному полі Європи: досвід країн Вишеградської групи // Єврорегіони: потенціал міжетнічної гармонізації. Збірка наукових праць. – Чернівці: Букрек, 2004. – С. 65-72.

3.Школа І., Бабінська О. Єврореґіон як модель прискореного розвитку прикордонної території в рамках транскордонного співробітництва: досвід Росії // Регіональна економіка.. – 2003. – №2 – С. 167-179.

THE EXPERIENCE OF THE FORMATION AND GEOGRAPHY OF EUROREGIONS IN THE MEMBER-COUNTRIES OF THE CARPATHIAN EUROREGION

Oksana Prysiazhniuk, Yuriy Prysiazhniuk, Bohdan Umantsiv

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universitetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 72-46-24

The experience of the creation of Euregions and their geography in the countries which make up the Carpathian Euroregion have been analyzed. The peculiarities of the formation and functioning of these transborder structures have been shown

Key words: Euroregion, transborder cooperation.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 339.52(477)

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ

Ірина Приходько

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. (0322)964-781

Розглядаються питання вступу України до СОТ. Значна увага приділяється перевагам та недолікам приєднання до Світової організації торгівлі.

Ключові слова: тарифні та нетарифні обмеження, антидемпінгові розслідування, лібералізація торгівлі.

Сьогодні ГАТТ/СОТ є головними інструментами глобалізації та лібералізації світової торгівлі й пов’язаних з цим економічних операцій, а також врегулювання на багатосторонній основі відповідних правових відносин між державами [3, с.225].

Вступ до Світової організації торгівлі є досить складним процесом, який охоплює економічні, політичні та правові аспекти. Він починається з аналізу торговельного та правового режиму країни-кандидата на приєднання. Якщо всі критерії задовольняють Робочу групу, то країни-члени СОТ готують доповідь про вступ такої країни.

Ставши членом СОТ, Україна буде мати змогу скористатися з тих переваг, які надає державам ця організація. Можливе прийняття України до СОТ має розглядатися як фактор, який вже у короткостроковому періоді відкриє можливість інтегрування нашої держави до Євросоюзу.

Необхідною передумовою інтеграції нашої держави до ЄС є вступ до СОТ. Починаючи з 1996 року в Україні було призупинено процес лібералізації торгівлі і здійснено ряд заходів протекціоністського характеру: рівень митних зборів помітно підвищилися, місце митних зборів зайняли заходи нетарифного протекціонізму і перш за все – кількісні обмеження, стандарти, технічні умови, норми екологічної безпеки, дія яких носить вибірковий характер [7]. Однак, уже у 2000-2003 роках процес вступу України до СОТ значно активізувався в порівнянні з попередніми роками.

Варто зазначити, що вступ до СОТ накладає ряд зобов’язань на країну-кандидата. Від України зажадають широкої лібералізації її торгівлі товарами і послугами, скорочення тарифів і усунення нетарифного регулюванні в торгівлі, ліквідації субсидування [12]. В разі приєднання до СОТ Україні варто добиватися надання пільг. Прецеденти пільгового режиму відомі – це і особливий режим для країн, що розвиваються, і пільги, надані у свій час при вступі в ГАТТ у 60-х роках Югославії, Угорщині, Польщі [12].

Для повноцінного членства Україні необхідно здійснити ряд перетворень для державної підтримки експортерів: надати дозволені податкові пільги по сплаті податку на прибуток для конкурентоспроможних та перспективних виробників, стимулювати надання довгострокових кредитів, залучення внутрішніх інвестицій в експортоорієнтовані виробництва, забезпечення захисту експортерів від довгострокових комерційних та політичних ризиків.

У процесі вступу до цієї організації досить чутливим залишається питання виконання Україною вимог Угоди про технічні бар’єри у торгівлі. В Україні і досі діє обов’язкова сертифікація на велику кількість товарів, що не відповідає міжнародній практиці. Процедурам сертифікації часто ще не вистачає прозорості [9].

© Ірина Приходько, 2005