Политвесник

УДК 339.9.012.421:502

ВПЛИВ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Лілія Українець

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів 79000, Україна, тел. (0322) 964-781

Простежено зв’язки між лібералізацією торгівлі та захистом навколишнього середовища. Аналізується вплив чинників, пов’язаних з лібералізацією торгівлі, на стан навколишнього середовища.

Ключові слова: лібералізація торгівлі, навколишнє середовище, сталий розвиток

Проблема зв’язків між торгівлею та охороною навколишнього середовища є предметом дискусій учених всього світу. Особливу увагу їй приділяють науковці Міжнародного інституту сталого розвитку, зокрема Дональд Кокс та Річард Строуп [1- 3,5]. Тенденції розширення торгівлі та погіршення стану навколишнього середовища взаємно пов’язані: з одного боку, значною мірою шкода навколишньому середовищу спричинена збільшенням міжнародного товарообороту; з іншого – міжнародна торгівля стала надзвичайно важливим чинником екологічних змін. Загалом торгівля і навколишнє середовище пов’язані, оскільки виробництво товарів і послуг базується на використанні природних ресурсів (метали і мінерали, ліси і риба, енергія тощо). Крім того, навколишнє середовище приймає промислові відходи. Своєю чергою, посилення уваги до природоохоронних проблем впливає на структуру торгівлі, оскільки експортери повинні задовольняти ринковий попит на екологічно чисті товари і послуги.

Двома фундаментальними положеннями щодо зв’язків між торгівлею та станом навколишнього середовища є такі:

-зв’язки між торгівлею та навколишнім середовищем є складними, різноманітними і важливими;

-сама по собі лібералізація торгівлі не є добрим чи поганим явищем щодо навколишнього середовища. Її вплив на навколишнє середовище залежить від того, наскільки екологічні та торговельні цілі узгоджуються між собою [1, с.12-24].

Водночас охорона навколишнього середовища і торгівля двома різними частинами міжнародного права. Торговельне законодавство представлене у таких структурах, як Світова організація торгівлі та регіональні торговельні угоди. Екологічне право входить до різноманітних багатосторонніх екологічних угод, регіональних угод, національного законодавства. Екологічне право може суттєво впливати на структуру економіки країни (наприклад, Кіотський протокол у разі успішного втілення в життя може викликати значні зміни в інвестиційній та виробничій політиці країн, що його підписали), а торгове право впливає на структуру національного законодавства, зокрема у сферах, що стосуються охорони довкілля. Ці дві правові системи неминуче мають взаємодіяти.

Їхня взаємодія може відбуватися на двох рівнях – національному та міжнародному. На національному рівні це стосується субсидій, екологічного маркування, сільського господарства, інвестицій та державних поставок. Також слід враховувати національні екологічні стандарти, які стосуються дискримінації на основі використання процесів чи

© Лілія Українець, 2005

методів виробництва; ефекту конкурентоспроможності при різних стандартах у різних країнах; прийняття рішень за умов невизначеності. На міжнародному рівні слід приділити увагу взаємодії багатосторонніх торговельних систем і багатосторонніх систем екологічного менеджменту.

Враховуючи викладене, можна виокремити такі групи чинників, пов’язаних з лібералізацією торгівлі, які впливають на стан навколишнього середовища: фізичні та економічні чинники; правові та політичні чинники.

Вплив фізичних і економічних чинників, пов’язаних із торгівлею та торговельною лібералізацією, можна розділити щонайменше на чотири типи: ефект продукту, технологічний ефект, ефект масштабу, структурний ефект [2, с. 56].

Ефект продукту спостерігається, коли продукт, яким торгують, сам по собі певним чином впливає на стан навколишнього середовища. Цей вплив може бути позитивним і негативним. Позитивний вплив спостерігається тоді, коли торгівля сприяє поширенню природозберігаючих технологій (наприклад, мікробіологічна технологія для очищення водних поверхонь від нафтових плям), або торгівля може сприяти швидшому поширенню товарів і технологій, які завдають природі меншої шкоди, ніж ті, які застосовуються зараз (наприклад, сонячні батареї).

Негативний вплив проявляється в тому, що торгівля може спричинити міжнародне переміщення таких товарів, якими з точки зору екологів краще взагалі не торгувати. При торгівлі шкідливими відходами та токсичними матеріалами екологічний ризик зростає тим більше, чим далі транспортуються ці товари, оскільки завжди існує загроза витоку небезпечних речовин. Слід також враховувати, що ці товари можуть не бути належним чином захоронені, потрапивши в країну, внутрішнє законодавство якої не передбачає навіть штрафу за такі дії. В інших випадках міжнародна торгівля може спричинити шкоду флорі і фауні, наприклад, сприяти винищенню певних видів тварин, тоді як лише внутрішній попит не зміг би призвести до таких наслідків (слонова кістка).

Деколи виокремлюють такий підвид ефекту продукту, як технологічний. Він пов’язаний з змінами способу виготовлення продукту залежно від технології. Ефект технології визначається тим, як лібералізація торгівлі впливає на обмін технологіями і виробничими процесами, що застосовуються для виготовлення продуктів, якими торгують. Позитивний технологічний ефект проявляється, коли обсяг забруднення на одиницю продукції зменшується. Якщо в країні існує сприятливий інвестиційний клімат, відбувається притік „чистих” технологій, це пояснюється тим, що зростання, спричинене торгівлею, та тиск конкурентного ринку, викликаний лібералізацією торгівлі, примушують фірми модернізувати обладнання і технології. Нові відкриті ринки дають змогу збільшити прибуток, пришвидшити оборот капіталу й інвестувати кошти в нові, чистіші технології [2, с.53-56].

Водночас, лібералізація торгівлі може завдати шкоди більш екологічно прийнятним традиційним методам виробництва. Вона може спровокувати виникнення і поширення шкідливих забруднюючих технологій, якщо такі технології дають змогу знизити вартість продукції і таким чином досягти конкурентної переваги. Отже, вплив технологічного ефекту залежить від конкретних умов на національному ринку, наприклад, від цін і національного екологічного регулювання.

Ефект масштабу зводиться до того, що міжнародна торгівля і торговельна лібералізація сприяють зростанню обсягів виробництва, роблячи його більш ефективним. Таке зростання може мати позитивний ефект. Це пов’язано з тим, що, по-перше, збільшення ефективності виробництва може безпосередньо приносити користь навколишньому середовищу, оскільки ефективне підприємство потребує менше природних ресурсів і виробляє менше шкідливих відходів. По-друге, збільшення добробуту населення опосередковано сприяє поліпшенню захисту природного

ВПЛИВ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА333

середовища, оскільки люди схильні приділяти більше уваги захисту природи. Це не означає, що бідних не хвилює стан навколишнього середовища. Навпаки, часто бідні більш залежні від природи, ніж багаті. Але для них пріоритетними є їжа, житло, пристойний дохід і постійна зайнятість. Існує багато свідчень того, що в багатших країнах є рівень шкідливих викидів нижчий, ніж у бідних, що пояснюється розвитком національного екологічного регулювання та використанням модернізованих технологій (хоча це твердження не стосується забруднень та екологічної деградації, які поширюються на великі відстані в часі і просторі). Там, де міжнародна торгівля допомагає побороти крайню бідність, вона може врятувати людей від заклятого кола бідності, коли люди змушені виснажувати навколишнє середовище для того, щоб вижити.

Зростання обсягів виробництва може мати також негативні екологічні наслідки, оскільки при цьому збільшується навантаження на довкілля (нагромаджуються відходи, вичерпуються ресурси тощо). Загалом за відсутності відповідного державного регулювання економічної діяльності зростання обсягів виробництва призводить до збільшення шкоди навколишньому середовищу,

Інший можливий негативний ефект пов’язаний зі зростанням добробуту населення. Деяка частина прибутку, отриманого завдяки торгівлі, може спрямовуватись на поліпшення стану навколишнього середовища, але в деяких випадках зростання рівня життя означає збільшення обсягу забруднень. Наприклад, у розвинених країнах рівень викидів газів, які спричиняють парниковий ефект, на душу населення, набагато вищий ніж у країнах, що розвиваються [3].

Структурний ефект спостерігається, коли лібералізація торгівлі спричиняє зміни структури національної економіки, примушуючи виробників спеціалізуватися на тих товарах, в яких країна має абсолютну чи відносну перевагу. Цей ефект може чинити як позитивний, так і негативний вплив на довкілля.

Ефект буде позитивним, якщо у структурі виробництва менш забруднюючі галузі здобудуть більшу частку, тоді торгівля сприятиме поліпшенню стану навколишнього середовища (принаймні, на національному рівні, оскільки фірми, які забруднюють середовище, можуть переміститися в інші країни).

Торгівля з країною, чиї споживачі вимагають “зелених” товарів, також може змінити структуру виробництва. Наприклад, частина виробників кави у Мексиці об’єднались для виробництва і продажу кави, вирощеної на органічних добривах, що дає змогу встановлювати ціну з надбавкою. Можливі екологічні виграші є очевидними. Часто поштовх до виробництва “зеленої” продукції надходить не з боку кінцевих споживачів, а від фірм, які закуповують вироблений товар. Наприклад, Ford та GM, гіганти автомобільної промисловості США, декларували, що збираються робити закупки лише в постачальників, сертифікованих за ISO 14001 EMS. Якщо вважати, що застосування сертифікації ISO сприяє поліпшенню стану довкілля, то Ford та GM є факторами цього поліпшення [4, с.31-32].

Лібералізація торгівлі усуває субсидії, квоти, інші торговельні обмеження, які перешкоджають ефективному розподілу ресурсів. Якщо країна припиняє захищати власні неефективні галузі промисловості, фактори виробництва, які були задіяні в цих галузях, можуть бути використані іншими, більш продуктивними виробниками.

Якщо товари, в яких країна має відносну перевагу, потребують багато природних ресурсів або викликають забруднення, тоді лібералізація торгівлі негативно впливатиме на навколишнє середовище, оскільки збільшить частку таких галузей промисловості в національній економіці. Без відповідної екологічної політики цей процес зазвичай призводить до збільшення забруднення або зростання темпів використання природних ресурсів. Якщо лібералізація створює сприятливі умови для торгівлі такими товарами,

узалежнюючи національні природні ресурси з іноземним попитом, то екологічна деградація і виснаження ресурсів відбуватимуться надзвичайно швидкими темпами.

Інший можливий негативний ефект відкритості економіки пов’язаний з часом, потрібним для лібералізації торгівлі та перехідних процесів економічної реструктуризації. Це стосується не лише торгівлі товарами і послугами, а й притоку інвестицій. Процес лібералізації торгівлі та залучення іноземних інвестицій деколи потребує багато часу. Передусім невеликі країни, що розвиваються, можуть стикатись зі структурними чи організаційно-правовими проблемами, які не можливо вирішити швидко. Тим часом, лібералізація може стати болючим і тривалим процесом. У цьому випадку, як свідчить практика, економічна відкритість повинна супроводжуватись спеціально розробленою економічною та соціальною політикою для полегшення реструктуризаційних процесів. Інакше лібералізація може, принаймні в короткострокових періодах, шкодити охороні довкілля.

Розглянемо деякі правові і політичні чинники. Вплив процесів і методів виробництва (ПМВ) на екологічні стандарти. ПМВ – тема, що викликає найбільше суперечок у історії торговельного законодавства.

ПМВ – це спосіб виробництва певної продукції. Багато товарів проходять низку стадій, а отже, низку ПМВ, перш ніж стають готовими для продажу. Наприклад, для виробництва паперу слід виростити і зрубати дерева, обробити деревину тощо. Різні процеси чинять різний екологічний вплив – на біологічну диверсифікацію, на рослинний світ, на рівень забруднення води, повітря, на використання енергії. Той же папір можна виготовити не з деревини, а зі споживчих відходів, а це вже зовсім по-іншому впливатиме на довкілля.

Торговельне законодавство не заперечує права країн на дискримінацію на основі ПМВ. Ці правила регламентують процес дискримінації – Угода щодо санітарних і фітосанітарних заходів, наприклад, визнає перевагу національних стандартів при встановленні обмежень на вміст пестицидів. Одначе законодавство СОТ не дозволяє застосовувати дискримінацію проти аналогічних (взаємозамінних) продуктів незалежно від їхнього впливу на навколишнє середовище.

Спосіб виробництва продукту: як продукт зроблено, як він використовується і як його утилізувати є одним з основних питань для екологічного менеджера. Існує величезна кількість національних обмежень ПМВ – фірмам вказують допустимий рівень забруднення, як і де вони можуть зрубувати дерева, як розпоряджатися відходами тощо. Отже, цілком доцільно також застосовувати дискримінацію при перетині кордону товарами, які виготовлені “чистим” або “брудним” способом.

На практиці дозвіл дискримінації на основі ПМВ створює певні труднощі для торговельних систем. Це дає урядам ще один козир у боротьбі з іноземними конкурентами. Послуговуючись економічними, а не екологічними мотивами, уряди можуть у список екологічно сприятливих ПМВ включити ті технології, які використовують вітчизняні виробники, і заборонити ввезення товарів, виготовлених за іншими технологіями.

Отже, протекціонізм на основі ПМВ сприятиме поліпшеннюі стану довкілля лише за умови застосування в вибраних галузях промисловості і тільки тоді, коли неефективність, яка при цьому виникає, не перевищує екологічні виграші. Але існують й інші небезпеки. По-перше, це те, що, встановлені таким чином стандарти, можуть не відповідати екологічним умовам інших країн. Наприклад, країни, в яких основною проблемою є дефіцит води, можуть застосовувати дискримінацію проти товарів, при виготовленні яких марнується вода. Але для інших, забезпечених водою країн, цей стандарт не відповідає природним умовам. Друга проблема пов’язана з тим, що пріоритети країн, які розвиваються, і розвинених країн відрізняються. Країни, які тепер є

ВПЛИВ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА335

багатими, досягли добробуту, вирубуючи ліси, знищуючи озон тощо. Тепер, коли вони стали досить забезпеченими і можуть турбуватись про довкілля, вельми лицемірно забороняти іншим країнам чинити так само. Принаймні, слід при цьому допомагати іншим країнам фінансово і технологічно.

Взаємозв’язок між конкурентоспроможністю та екологічними стандартами. Основною причиною занепокоєності розвинених країн є перспектива так званої гонки вниз – коли країни, щоб привабити інвестиції, знижують або взагалі скасовують екологічні стандарти. Це так званий аргумент притулку для забруднювачів – при вільній торгівлі фірми будуть втікати в ті країни, де екологічне регулювання є не таким строгим і використання “брудних” ПМВ даватиме їм конкурентну перевагу. Різні дослідники [3;4] довго безуспішно намагались відшукати свідчення на користь “притулку для забруднювачів”. При перенесенні виробництва в іншу країну витрати на охорону довкілля – це лише один з чинників, які повинна враховувати фірма. До інших чинників належать рівень розвитку інфраструктури, доступ до ресурсів, витрати на зарплату, продуктивність праці і політичні ризики. У розвинених країнах на охорону довкілля витрачається приблизно 2-3% усіх видатків виробника, хоча при деяких видах виробництва (виплавляння алюмінію чи виготовлення цементу) ці видатки є значно вищими [5, с.164-167].

Вплив науки на формування екологічних стандартів та застосування заходів безпеки.. Наука – це точка відліку для формування будь-якої екологічної політики. Але наукові методи не завжди дають точну інформацію для прийняття політичних рішень, оскільки наукове знання рідко буває повним і надійним. Навіть за наявності достовірної інформації (наприклад, про те, що гази, які затримуються в атмосфері, можуть спричиняти зміни клімату) заходи, необхідні для втілення політики в життя, залишаються невизначеними.

Принцип перестороги твердить, що деколи уряд повинен вживати відповідних заходів, навіть, коли інформація про загрозу навколишньому середовищі є неповною. Застосування цього принципу визначається певними критеріями. Одним з таких критеріїв є порівняння двох важливих показників – розміру можливої шкоди та витрат на певні дії чи бездіяльність.

Застосування екомаркування і сертифікаційних програм екологічного менеджменту. Екологічне маркування та сертифікаційні програми екологічного менеджменту – це один з можливих способів розв’язання проблем, пов’язаних з ПМВ, які згадувались раніше. У цьому випадку самі споживачі, а не уряди, можуть вирішувати, який товар купувати, орієнтуючись на екомаркування та сертифікати [5]. Екомаркування показує, як впливає на навколишнє середовище товар при його виробництві чи використанні. На деяких ринках воно стає важливим фактором конкуренції.

Сертифікати екологічного менеджменту окреслюють підхід компанії до проблем охорони довкілля. Не визначаючи впливу конкретного продукту, вони інформують, наскільки компанії у своїй діяльності дотримуються екологічних принципів.

Коли споживачі починають турбуватися про навколишнє середовище, зростає попит на “зелені” товари і продукцію компаній, які охороняють довкілля. Одначе екомаркування та сертифікація можуть викликати певні труднощі у застосуванні. Як правило, програми екомаркування розробляються для вітчизняної економіки і вітчизняних екологічних умов і передбачають певні переваги для національних товаровиробників. Наприклад, для однієї країни лісозбереження є пріоритетним – і відповідно споживачі прагнуть купувати папір з позначкою, яка свідчить, що він виготовлений з перероблених відходів. Інша проблема - це те, що система екомаркування потребує певних технологій, обладнання та інфраструктури, яких не існує в деяких

країнах, особливо на Півдні. Навіть якщо такі експертизи будуть проводитись, їхня вартість буде значно вищою, ніж у північних країнах.

Використання субсидій. Субсидії – це одна з найбільш зрозумілих тем, яка цікавить як торговельну, так і природоохоронну спільноти. Вони разом протестують проти так званих “неправильних” субсидій, які шкодять як економіці, так і навколишньому середовищу. Існує можливість для співпраці з метою створення таких субсидій, які б допомагали захищати довкілля, не шкодячи при цьому торгівлі.

Залежно від визначення, “неправильні” субсидії у світі становлять від 500 млрд до 1,5 трлн на рік [6, с.86]. Природоохоронці та прихильники вільної торгівлі вважають, що такі субсидії спотворюють ціни. З точки зору охорони довкілля ці субсидії сприяють шкідливому виробництву, знижуючи його витрати. Наприклад, субсидії в риболовлі включають позички рибалкам під низький процент, звільнення від податку на пальне, ґранти на закупівлю човнів, пального тощо. Ці заходи знижують вартість рибозаготівлі, що призводить до надмірного вилову риби. В інших секторах промисловості ситуація така ж. Сільське господарство, енергетика і транспорт чинять тиск на довкілля, але та шкода, яку вони завдають навколишньому середовищу, не знаходить свого відображення в ціні продукції. Відповідно виробники можуть і далі завдавати шкоди довкіллю, збільшуючи масштаб діяльності. Окрім того, субсидування забруднюючих секторів промисловості зменшує стимули для розробників чистіших технологій. 145 млрд доларів, які щорічно надаються як субсидії атомній енергетиці, відтягують фізичний, фінансовий та інтелектуальний капітал, який би міг бути використаний для наукових досліджень і розробок альтернативних джерел енергії, наприклад, сонячної.

З економічної точки зору викривлення цін применшує одне з основних досягнень вільної торгівлі – зростання ефективності виробництва. Якби в Ісландії виділяли великі субсидії на вирощування кави у теплицях, виробники у цій країні могли б стати конкурентноспроможними експортерами. Однак, більшість людей погодиться, що це б було даремне витрачання ресурсів.

Важливо пам’ятати, що не всі субсидії є “неправильними”. Субсидія, яка компенсує раніше неоплачувані екологічні виграші, може бути соціально бажаною. Наприклад, субсидування розвитку технологій, що базуються на використанні сонячної енергії, є бажаним, оскільки дає змогу знизити викиди газів, які провокують парниковий ефект. СОТ визнає, що певні субсидії такого виду є бажаними, і дозволяє субсидувати фірми для виконання нових екологічних правил. Також розглядається багато пропозицій щодо субсидування розвитку нових екологічно сприятливих технологій.

Навіть “неправильні” субсидії заслуговують на ретельний аналіз. Відмова від них у короткостроковому періоді може спричинити труднощі для вразливих секторів економіки. Зменшення субсидій на вугілля, нафту і газ у країнах з холодним кліматом може боляче позначитись на тих, хто потребує цього палива для обігріву домівок. Зменшення субсидій на рибальство може різко зменшити дохід країн, які продають права на виловлення риби у їхніх територіальних водах.

Ще одним чинником цієї групи можна вважати державні замовлення – урядові закупівлі товарів чи послуг – від канцелярського приладдя до реактивних літаків. Державні витрати зазвичай становлять значну частку ВВП – від 10 до 25%, і те, що уряди вирішують, купувати чи не купувати, може суттєво вплинути на економіку і навколишнє середовище [6, с.75]. Цей факт примушує уряди замислитись над тим, як зробити закупівлі більш сприятливими для довкілля або, принаймні, знизити їх несприятливий вплив. Це робиться шляхом врахування цінових преференцій товарів певної категорії (наприклад, вторинний папір може бути на 10% дорожчим а його все одно купуватимуть), або шляхом визначення певних властивостей товару (наприклад, весь парк урядових автомобілів повинен мати певну паливну економічність). Оскільки ці

ВПЛИВ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ НА СТАН НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА337

методи є адміністративно простими, вони справді можуть бути корисними. Крім того, вони поліпшують імідж уряду в очах громадськості і тому безсумнівно будуть користуватись все більшою популярністю.

Урядові замовлення, які сприяють захисту довкілля, можуть мати наслідки і для торгівлі. Вимоги поставки можуть базуватися на стандартах ПМВ, наприклад, уряд може надавати перевагу товарам, при виготовленні яких в атмосферу було викинуто менше вуглецю. Або держава може вимагати екомаркування чи сертифікації згідно з вітчизняними стандартами. Але, як і у випадку з сертифікатами, критерії ПМВ, прийняті в одній країні не завжди можуть відповідати умовам іншої. І визначення певних властивостей може, сприяти вітчизняним виробникам. Маркірування і сертифікація є добровільними, і тому певний час велися дебати, чи охоплюються вони чинними правилами торгівлі. Але якщо уряд вимагає, щоб увесь папір, який він закуповує, був сертифікований вітчизняною екомаркою, то це вже перехідна зона між добровільними стандартами та обов’язковими технічними вимогами.

Отож, вплив лібералізації торгівлі на стан навколишнього середовища не можна однозначно охарактеризувати як позитивний чи негативний. Між ними існує надзвичайно складний взаємозв’язок, який набуває різних форм залежно від конкретної країни, галузі економіки чи навіть фірми. Тому надзвичайно важливо при розробці державної торговельної політики враховувати екологічні чинники.

_________

1.Sek L. Fast-track authority for trade agreements: background and developments in the 107th congress // Foreign affairs, defense, and trade division. – Washington, 2001.

2.Stroup R. Environmentalism and free-market // Journal of law and economics. – 1995. – No.1.

3.CIEL trade program.- Switzerland, Geneva, 2000. – [Cited 2002, 24 Feb] – Available from: < http://www.ciel.org/>.

4.Stroup R., Shaw J. How free markets protect the environment // Rational readings on environment concerns. – N.Y.: Van Nostrand Reinhold, 1998.

5.Charnovitz S. Multilateral environmental agreements and trade rules // Environmental policy and law. – 1996. – Vol.26, No. 4.

6.Environment and trade: a handbook. – Canada: IISD, 2000.

IMPACT OF TRADE LIBERALIZATION ON THE ENVIRONMENT

Lilia Ukrainets

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 964-781

The pattern to the relationship between trade liberalization and environment are considered. The types of trade liberalization factors and their impact on environment are analyzed.

Key words: trade liberalization, environment, sustainable development.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 339.78

ГАРМОНІЗАЦІЯ ОБЛІКОВИХ СИСТЕМ: МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ

Ігор Яремко

Львівський національний університет І. Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, тел. (0322) 72-46-24

Аналізуються передумови, стан і перспективи міжнародної гармонізації облікових систем різних країн. На основі аналізу процесу інтернаціоналізації звітності та порівняльних характеристик облікових систем окреслено наявну проблематику та оцінку передумов кінцевої гармонізації. За результатами узагальнених висновків зроблена спроба синтезу концепцій уніфікації.

Ключові слова: гармонізація, уніфікація, стандартизація обліку, концептуальна основа звітності, загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку (ЗПБО), міжнародні стандарти обліку (МСБО).

Розвиток прямих міжнародних інвестицій, інтеграція фінансових ринків окреслили традиційні відмінності національних облікових систем у підходах до обчислення і подання важливих бухгалтерсько-економічних категорій, які репрезентують такі важливі показники діяльності економічної одиниці, як прибутковість, ліквідність, кредитоспроможність, що випливають з фінансової звітності. Різноманітність систем бухгалтерського обліку породжує актуальне питання – проблему гармонізації обліку.

Проблеми конструювання канонічної облікової моделі у світовій практиці посилені вимогами реальної економіки щодо обліку продуктивності капіталу, розширенням облікових об’єктів, широким включенням до них нематеріальних активів, фінансових інструментів, появою величезних концернів, особливо транснаціональних корпорацій, які вимагають гармонізації бухгалтерської методології, консолідації та трансформації звітності, складеної за однією методикою. Тобто вирішення проблеми стандартизації бухгалтерського обліку пов’язане з стійкою тенденцією глобалізації фінансових ринків, оскільки постає питання порівняння та аналізу фінансової інформації про суб’єкти господарювання, які залучають кошти через ринки капіталу. Глобалізація фінансового ринку інтегрує національні економіки у світову систему: міжнародні фінансові ринки на підставі показників оприлюдненої фінансової звітності повинні знати, як функціонує капітал у певному економічному просторі (державі). Необхідність гармонізації очевидна, проте можливості практичного вирішення цієї проблеми обмежені з багатьох причин.

Науково-теоретичні аспекти гармонізації облікових систем, прямо пов’язані з практичними завданнями і правовими проблемами відповідальності бухгалтерів і власників перед суспільством, розглядалися на XV Міжнародному конгресі з проблем бухгалтерського обліку. Було визначено важливі завдання, суть і зміст яких полягають у створенні, вдосконаленні і розповсюдженні міжнародних стандартів. Учасники конгресу критикували чинну систему бухгалтерського обліку з точки зору її ролі (функції) як науки у захисті суспільних інтересів. Для оптимального управління складними економічними процесами повинні використовуватися достовірні інформаційні ресурси. Західні обліково-економічні розробки (а в останні роки і вітчизняні) дедалі більше концентруються навколо досліджень, пов’язаних з гармонізацією облікових систем за умов глобалізації економіки. Тому публікації з питань обліку переважно, пов’язані з

© Ігор Яремко, 2005

теоретичними засадами МСБО та сприйняттям їх практикою, гармонізацією облікових систем.

Ця стаття може розглядатися як продовження авторської статті „Новітній” облік: класика чи модернізм? (до питання реформування бухгалтерського обліку)”, опублікованої у “Віснику ЛКА” – Серія економічна. Випуск 8”. (Львів: В-во ЛКА, 2001.

– С. 113-119). Вона має за мету дослідити проблеми, перешкоди та можливості кінцевих передумов гармонізації з позицій сучасного менеджменту – оцінки вартості капіталу економічної одиниці. У такому ракурсі ні зарубіжні, ні вітчизняні дослідники проблему гармонізації облікових систем практично не розглядали.

Практика ведення бухгалтерського обліку в різних країнах зумовлюється національними особливостями регулювання господарських процесів: «…бухгалтерский учет – это не набор регистров и отчетных форм, это, прежде всего, стиль мышления – менталитет (слово новое, означающее совокупность представлений человека) бухгалтеров и деловых людей. А эти люди имеют определенные представления, на которые безусловно влияют национальные особенности» [2, с. 80]. Загальновизнано, що зближення обліку, організація його за загальними методологічними принципами може відбуватися за трьома напрямами: уніфікація – всі економічні події фіксуються (вводяться й агрегуються в обліковій системі) однаково; стандартизація – встановлюється суворо обмежений набір варіантів можливої фіксації господарських процесів; гармонізація – передбачає можливість трансформації одних правил фіксації в інші. Ідея стандартизації облікових процедур на міжнародному рівні реалізується в межах уніфікації обліку, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО). Сутність цього підходу полягає в розробці уніфікованого набору стандартів, які усувають певні відмінності в підходах до змісту фінансових звітів та, до певної міри, дають змогу здійснювати аналіз бухгалтерсько- фінансової інформації та прийняття рішень за умов глобалізації фінансових ринків. Крім КМСБО, питаннями уніфікації обліку та звітності різних країн у міжнародному масштабі займаються ООН, Організація економічного співтовариства і розвитку (ОЕСР) та Європейське економічне співтовариство (ЄС).

Незважаючи на те, що спроби трансформації національних бухгалтерських систем на світовому рівні, які застосовуються міждержавними інститутами, започатковані більш як чверть століття тому, на даний час відмінності в системах бухгалтерського обліку все ж залишаються суттєвими. Бухгалтерська практика різних країн відрізняється тлумаченням засадничих принципів, – повного висвітлення, обачності, балансової вартості і фіскальних законів. Якщо про принципи бухгалтерського обліку можна сказати, що вони не є нормою прямої дії, то незаперечним є факт їх впливу на конкретні норми законодавства, які разом з термінологічним апаратом формують засадничі основи національної облікової системи. Гармонізація як динамічний процес перманентно висуває на міжнародну арену наявні у сфері облікової практики проблеми реальної економіки для можливого вироблення спільного підходу до вирішення методологічних і методичних облікових розбіжностей. У найзагальніших рисах, гармонізація правил ведення обліку і складання звітності покликана забезпечувати відповідність складу і змісту фінансових звітів вимогам більшості користувачів.

Для обґрунтування передумов необхідності уніфікації і гармонізації облікових процесів у різних державах наводять порівняльний спосіб оцінки й обліку одних і тих самих операцій і подій у різних країнах. Одна з таких спроб, широко висвітлена у спеціальній літературі як приклад порівняльного аналізу реакції облікової моделі на типові економічні процеси, описує, як змінюється прибуток умовної європейської компанії, обчислений за правилами різних систем бухгалтерського обліку і звітності: дохід на акцію цієї компанії за німецькими правилами становить $3; за французькими –

$4; за британськими – $6. Сіммондс та Азіерес [6] описують проведений експеримент: на підставі одних і тих самих даних, зафіксованих у бухгалтерському первинному обліку, було складено бухгалтерську звітність у семи європейських країнах, за чинними в цих країнах правилами. При цьому звіти формувалися у трьох варіантах: типових (найбільш поширених), за найбільш жорсткими критеріями і за найліберальнішими підходами, закладеними у нормативну базу кожної з країн. Результати експерименту наведені в таблиці.

Варіанти бухгалтерських звітів, млн дол. США

Як видно з таблиці, одні й ті ж господарські процеси (економічні події) можуть по- різному інтерпретуватися і в межах однієї країни залежно від „облікової політики”, обраної компанією в межах альтернатив, дозволених національними нормами бухгалтерського обліку.

Основна проблема, пов’язана з міжнародними стандартами, полягає в тому, що вони мають рекомендаційний характер, не домінують над законодавчими актами, не регулюють складання фінансової звітності в певній країні. У переважній більшості випадків самі стандарти у теоретичному викладі передбачають не менше як два облікові підходи до одних і тих самих операцій і подій – базовий і альтернативні. На практичному рівні значення міжнародних стандартів ще менше. Жодна країна не застосовує їх повною мірою, кожна користується своїми, національними стандартами, що відображають законодавче регулювання діяльності підприємств у межах національної економіки. Проте і надалі здійснюється робота з вивчення міжнародних стандартів і їх порівняння з національними. Це, за задумом укладачів стандартів, повинно сприяти зближенню облікових систем, різних країн. Попри те останнім часом МСБО набули великого поширення. Багато країн почали розробляти свої національні стандарти фінансової звітності, максимально наближені до МСБО. Вирішальним моментом у реальному міжнародному визнанні міжнародних стандартів було те, що фондові біржі світу, крім двох найбільших – Нью-Йоркської і Токійської, вимагають від фірми, що здає для лістингу цінні папери, надання фінансової звітності, складеної за міжнародними стандартами. Комісія з цінних паперів і фондових бірж США підтримала ініціативи МСБО й опублікувала концептуальний документ з проблем МСБО і їх поєднання із ЗПБО США в лютому 2000 р.

Слід зазначити, що поширене уявлення про існування так званих загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку (ЗПБО) є хибним. Особливо багато викривлень стосується ЗПБО США та МСБО. Справді, США як одна з розвинених країн світу помітно впливає на процес розробки стандартів на міжнародному рівні, але її Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку не мають характеру міжнародних стандартів з обліку. Ця прерогатива належить лише Міжнародним стандартам