Studmed.ru_hml-sv-akusherstvo_04a7408a03f

ВРОДЖЕНІ ВАДИ СЕРЦЯ

Вроджені вади серця зустрічаються значно рідше, ніж набуті, і, хоча завдяки сучасним методам діагностики кількість їх зростає, все ж таки частота не перевищує 3-5%. Більшість хворих здатні перенести вагітність і пологи без шкоди здоров'ю. Прогноз визначається не лише формою вади, але й тим, чи супроводжується вона недостатністю кровообігу. Своєчасна (в дитинстві) корекція вади значно ефективніша, ніж при ревматичних вадах, тому такі жінки доношують вагітність і розро-

джуються, зазвичай, без будь-яких особливостей.

Вагітність протипоказана хворим із вродженими вадами при недостатності кровообігу ІІ-А і навіть І ступеню, при наявності легеневої гіпертензії, при всіх варіантах вади фалло, синдромі Ейзенменгера та коарктації аорти.

Особливості ведення вагітності та пологів у .жінок з вадами серця

Якщо жінка із захворюванням серця хоче виношувати вагітність, слід у ранні терміни уточнити ступінь вираженості недостатності кровообігу та активності ревматичного процесу. Незалежно від їх стану, вагітних слід госпіталізувати, як мінімум, тричі —у 8-10 тижнів вагітності для уточнення діагнозу і вирішення можливості доношування вагітності, в 28-30 тижнів — період найбільшого гемодинамічного навантаження на серце / за 3 тижні до очікуваного терміну пологів — для підготовки до них. Виявлення ознак недостатності кровообігу чи активний ревматичний процес служать показаннями до переривання вагітності в ранні терміни. Збереження вагітності протипоказане і в тому випадку, якщо після затихання ревматичного процесу пройшло менше 6

місяців.

Протирецидивне лікування ревматизму проводиться в 10-12, у 26-28 і 36-38 тижнів вагітності, а

також у перші дні післяпологового періоду. З цією метою вводять пеніцилін пролонгованої дії -

біцилін - 5 по 1500000 1 раз на місяць. Перед його введенням слід зробити попередню внутрішньошкірну пробу на чутливість до пеніциліну.

Розродження жінок із захворюваннями серця проводиться переважно через природні родові шляхи. Якщо немає ознак порушення кровообігу в пологах, то виключення потуг не стає необхідним.

Необхідність виключення потуг виникає при недостатності кровообігу ІІ-А ст. у жінок, що народжують уперше, при недостатності кровообігу ІІ-Б ст. під час вагітності, що до терміну пологів перейшла у ІІ-А чи І ст., при нападах коронарної недостатності, легеневій гіпертензії, миготливій аритмії, а також якщо II період пологів затягується більше 40 хвилин.

Найсерйознішої уваги вимагає ведення III періоду пологів та раннього післяпологового періоду.

При вадах із збільшеним серцевим викидом (мітральна недостатність, аортальна недостатність) для зменшення депонування крові і збільшення її притоку до серця, породіллі на живіт слід покласти тягар. При мітральному стенозі, ваді Ейзенменгера, тетраді фалло, стенозі устя аорти цього роботи не слід, щоб запобігти швидкому переповненню легень кров'ю і їх набряку. Пологи у хворих слід проводити з ретельним знеболенням. Виписувати породіль додому можна лише при відсутності явищ порушення кровообігу. При необхідності породіль переводять у спеціалізовані стаціонари.

ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК У ВАГІТНИХ

Найбільш часте захворювання нирок — ПІЄЛОНЕФРИТ. Жінки хворіють пієлонефритом у 5

разів частіше за чоловіків. Вагітність сприяє розвиткові запалення сечових шляхів за рахунок порушення відтоку сечі. Це порушення виникає як наслідок розширення, видовження і викривлення сечоводів під впливом прогестерону та інших гормонів. Частіше виникає правобічний пієлонефрит як за рахунок тиску на сечовід збільшеної і ротованої вправо матки, так і за рахунок стискання його правою яєчниковою веною, яка знаходиться в єдиному із сечоводом сполучнотканинному футлярі і варикозно розширюється під час вагітності.

Збудники пієлонефриту — найчастіше грам-негативні мікроорганізми, нерідко сапрофіти:

кишкова паличка, ентерокок, клебсіела, протей, а також стафілококи, стрептококи. В більшості випадків зустрічаються асоціації мікроорганізмів. Інфекція поширюється як гематогенним — із мигдаликів, зубів, геніталій, — так і висхідним шляхом — із сечового міхура, уретри.

Таким чином, для виникнення пієлонефриту необхідно дві основні умови: інфекційний агент і порушення уродинаміки.

Для клініки пієлонефриту характерно: підвищення температури до 38°-40°С, лихоманка, біль голови, біль у кінцівках — тобто неспецифічні загальні ознаки. Біль у попереку може виникати дещо пізніше, частіше на другий, а іноді і на третій день. Біль спочатку двобічний, потім локалізується з одного, частіше правого, боку, ірадіює вниз по ходу сечоводів, у стегно, пахову область. Симптом

Пастернацького часто позитивний. Нерідко приєднується цистит і з'являються дизуричні явиша.

Хворі з пієлонефритом мають бути віднесені до групи високого ризику. До І ступеню ризику відносяться хворі із неус-кладненим пієлонефритом, що виник під час вагітності: до II ступеню — з

хронічним пієлонефритом, що був до вагітності; до III ступеню — жінки з пієлонефритом і гіпертензією чи азотемією та пієлонефритом єдиної нирки. Хворим із І та II ступенем ризику можна дозволити вагітність. Вони повинні перебувати на диспансерному обліку у терапевта жіночої консультації. Аналіз сечі поза загостренням необхідно проводити кожні 2 тижні, а після 22 тижня — щотижневе.

При III ступені ризику вагітність протипоказана.

Лікування пієлонефриту проводять обов'язково в умовах стаціонару. Ліжковий режим вимагається лише у період лихоманки, декілька разів на день можна рекомендувати колінно-ліктьове положення,

спати на здоровому боці.

Основою лікування є антибактеріальна терапія. Призначаючи антибіотики, слід обов'язково враховувати чутливість до антибіотиків мікрофлори, виділеної із сечі. Заради плода в І триместрі слід вживати лише пеніцилін, оксацилін чи ампіцилін. Пеніцилін призначають по 8-10 млн/добу, в 4

прийоми, ампіцилін — 500 мг х 4 рази на день внутрішньом'язово, оксацилін — 3-4 г на добу,

ампіокс — 2-4 г на добу. Лікування антибіотиками проводиться 8-10 днів. Починаючи з II триместру вагітності, коли включається захисна функція плаценти, можна приєднувати інші антибіотики — цефалоспорини (це-порин, цефазолін, цефалорідин, кефзол, клафоран) по 0,5 3-4 рази на день.

Аміноглікозиди можна призначати після 20 тижня вагітності при відсутності порушень функції нирок та слуху. Найчастіше з цієї групи вживають гентаміцин — по 0,4-0,8 внутрішньом'язово тричі на день.

З II триместру можна вживати уросептики — 5-НОК, не-віграмон. Крім антибактеріальної,

проводиться детоксикацій-на терапія, призначаються десенсибілізуючі, спазмолітики, рослинні антисептики і сечогінні (толокнянка, польовий хвощ). Якщо протягом трьох днів антибактеріальної терапії не минає лихоманка, необхідно проводити катетеризацію сечовода.

Розродження при пієлонефриті необхідно проводити вагі-нальним шляхом. Кесарський розтин вкрай небажаний. Якщо виникає така необхідність, перевагу слід надавати екстрапе-ритонеальному кесарському розтину.

У післяпологовому періоді для лікування пієлонефриту вживаються ті самі антибіотики, що і в ІІ-ІІІ триместрі. Можна вживати також бісептол. При лікуванні необхідно утримуватись від грудного вигодовування.

Після виписки із родильного стаціонару породіль повинен спостерігати уролог.

СЕЧОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

Особливістю перебігу сечокам'яної хвороби у вагітних є велика частота нападів ниркової коліки і поява гематурії. Під час вагітності перебіг сечокам'яної хвороби погіршується у кожної третьої хворої. Сечокам'яна хвороба мало впливає на перебіг вагітності, стан плоду, хоча часті і важкі напади ниркової коліки можуть призвести до мимовільного переривання вагітності і завчасних пологів. Іноді уролітіаз ускладнюється пієлонефритом, і тоді може приєднатись пізній гестоз.

Вагітних із сечокам'яною хворобою повинні спостерігати акушергінеколог і уролог. Показання до госпіталізації не пов'язані з термінами вагітності, а виникають при нападах ниркової коліки,

приєднанні пієлонефриту чи пізнього гестозу. У випадку відсутності таких ускладнень амбулаторне спостереження може проводитись до самих пологів. Пологи ведуть через природні пологові шляхи,

ускладнення виникають рідко. Напади ниркової коліки вдається зняти спазмолітиками — но-шпа, па-

паверин, платифілін. Ефективним препаратом є баралгін (5 мл внутрішньовенне, або внутрішньом'язово). За відсутності ефекту від консервативного лікування слід проводити катетериза-

цію сечоводу. Якщо розвивається калькульозний пієлонефрит, що супроводжується септичним станом, при анурії, викликаній блокуванням сечовода, при піонефрозі необхідне оперативне втручання. Якщо така необхідність виникає в 1-ому триместрі, спочатку необхідно зробити аборт,

потім перевести жінку в урологічне відділення на операцію, в більш пізні терміни необхідно оперувати, не рахуючись із наслідком вагітності. При можливості можна розродити жінку, а потім провести оперативне втручання.

ГІДРОНЕФРОЗ НИРОК

Гідронефроз — захворювання, що виникає як наслідок порушення відтоку сечі.

Характеризується розширенням миски, застоєм у ній сечі і атрофією паренхіми нирки.

Перш, ніж дозволити вагітність жінці із гідронефрозом, слід з'ясувати стан функції нирок і наявність у них інфекції.

Переривання вагітності показане при двобічному гідронефрозі, гідронефрозі єдиної нирки, навіть,

якщо функція її збережена, при однобічному гідронефрозі, що супроводжується азотемією або пієлонефритом, які погано піддаються лікуванню.

ЄДИНА НИРКА

Ця патологія, чи то вроджена, чи після нефректомії не є протипоказанням для вагітності.

Протипоказання можуть виникнути, якщо функція нирки різко знижена, особливо при наявності азотемії чи гіпертензії, а також туберкульозі та пієлонефриті єдиної нирки.

При аномаліях розміщення нирок вагітність не протипоказана.

АНЕМІЯ І ВАГІТНІСТЬ

Серед захворювань крові у вагітних найчастіше зустрічається анемія. Анемією вважають такий стан, коли гемоглобін знижується до 110 г/л і менше. У переважній більшості випадків це супроводжується падінням кількості еритроцитів. Крім визначення рівня гемоглобіну та еритроцитів слід звертати увагу на гематокрит, тому що у вагітних жінок об'єм циркулюючої крові збільшується,

в основному, за рахунок плазми. З цієї причини розвивається фізіологічне зниження гематокриту.

При анемії порушується основна функція еритроцитів — постачання тканин організму киснем, що призводить до гіпоксії.

У 90 % випадків усіх анемій зустрічається залізодефіцитна анемія.

Щомісячна втрата заліза з менструальною кров'ю, нераціональна дієта, порушення всмоктування заліза в шлунково-кишковому тракті призводить до того, що анемія нерідко буває ще до вагітності. У

зв'язку із збільшенням об'єму еритроцитів вагітної, потребою плода в залізі, витрати перевищують його запаси у матері, і розвивається залізодефіцитна анемія. При фізіологічній одноплідній вагітності потреби матері у залізі складають близько 800 мг, з яких 300 мг використовується плодом і плацентою і 500 мг витрачається на збільшення маси материнського гемоглобіну. Частина заліза втрачається через шкіру, сечу і кишківник. З кожною вагітністю жінка втрачає 500 мг заліза, тому повторні вагітності, особливо з інтервалом менше 2-х років посилюють дефіцит заліза у матері.

Загальноприйнято розрізняти анемію вагітних, яка виникає під час вагітності, ускладнює її і минає після завершення вагітності і поєднання вагітності та анемії, яка мала місце до вагітності. Справжня залізодефіцитна анемія вагітних розвивається, як правило, після 20 тижнів вагітності.

Клініка анемії проявляється нездужанням, іноді задишкою, запамороченням при незначному фізичному навантаженні. Іноді бувають запаморочення, миготіння «мушок» перед очима. При об'єктивному дослідженні виявляють блідість, тахікардію, деколи легкий систолічний шум у проекції легеневої артерії. Проте нерідко стан буває компенсованим, і вагітна почуває себе добре, незважаючи на анемію.

Залізодефіцитна анемія у матері призводить до гіпоксії, гіпотрофії та анемії плоду. Крім того,

при цій патології досить часто виникають пізні гестози, передчасне переривання вагітності,

несвоєчасне вилиття навколоплідних вод, слабкість пологових сил та інші.

Лікування анемії полягає у призначенні пероральних препаратів (сульфат заліза 325 мг на день,

тардіферон, феррогра-думет та ін.). Лише непереносимість оральних препаратів заліза або погане їх всмоктування в кишечнику може бути показанням до парентерального введення препаратів заліза

(фербітол, феррум-лек).

Призначення препаратів, що стимулюють кровотворення, наприклад, вітаміну В12, при залізодефіцитній анемії нераціональне.

Гемотрансфузії для лікування анемії нераціональні, тому що вони призводять лише до тимчасового підвищення рівня гемоглобіну, а утилізація заліза при цьому незначна. Разом з тим,

зростає ризик імунізації вагітних, що пізніше може стати причиною викиднів, передчасних пологів та гемолітичної хвороби новонародженого. При лікуванні препаратами заліза ефект проявляється чере

3-4 тижні, а самопочуття покращується вже через 5-6 днів після початку лікування. Після нормалізації показників гемоглобіну слід проводити підтримуючу терапію 3-4 тижні малими дозами.

Профілактика полягає у раціональному харчуванні, а також призначенні залізовмісних препаратів жінкам групи високого ризику виникнення анемії (ті, хто раніше хворів анемією, хто багато і часто народжує).

Мегалобластична (перніциозна, вітамін В12 - дефіцитна анемія) у жінок нашої країни буває рідко. Частіше розвивається мегалобластична анемія, причиною якої є дефіцит фолієвої кислоти.

Розвивається вона частіше у ІІІ-му триместрі, нерідко перед пологами. Характерно, що анемія рідко буває вираженою (Нв 100-80 г/л) і не піддається лікуванню препаратами заліза. Зниження кількості еритроцитів більш виражене, ніж гемоглобіну.

При фолієво-дефіцитній анемії можуть спостерігатися втомлюваність, анорексія, психічна депресія. Зустрічаються також глосит, гінгівіт, блювання, діарея. Вагітність при фолієво-дефіцитній анемії може ускладнюватись викиднями, вторинними інфекціями, відшаруванням плаценти,

передчасними пологами. Лікування полягає у призначенні 1 мг фолієвої кислоти щоденно до досягнення гематологічної ремісії, а також повноцінної дієти, що включає свіжі овочі, печінку,

фрукти, горіхи, сир.

У групі ризику (ті, хто багато народжував, з викиднями в анамнезі, при багатоплідді) з ІІ-го триместру вагітності з метою профілактики слід призначати фолієву кислоту по 15 мг на добу.

Інші види анемії зустрічаються рідко.

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ І ВАГІТНІСТЬ

Проблема цукрового діабету при вагітності є надзвичайно важливою, оскільки при цій патології виникає велика кількість акушерських ускладнень, відмічається висока перинатальна смертність і несприятливі наслідки для матері і потомства.

Перебіг вагітності при цукровому діабеті супроводжується особливостями, які найчастіше є наслідком судинних ускладнень у матері і залежать від форми захворювання і ступеню компенсації

вуглеводного обміну. Найчастіше ускладненнями при діабеті є передчасне переривання вагітності,

пізні гестози, багатоводдя, запальні захворювання сечовивідних шляхів. Висока частота пізнього гестозу (30-50%) пов'язана із генералі-зованим ураженням судин, діабетичною нефропатією,

порушенням матково-плацентарного кровообігу. Багатоводдя (20-30%) часто поєднується із пізнім гестозом, внутрішньоутробними вадами розвитку. Поєднання діабетичної нефропатії, пієлонефриту і пізнього гестозу робить прогноз для матері і плоду несприятливим.

Акушерські ускладнення - слабкість пологових сил, асфіксія плоду, клінічно вузький таз при діабеті зустрічаються значно частіше, ніж у здорових.

Діти, народжені від матерів з діабетом, часто мають велику масу, що не відповідає гестаційному віку. Нерідко у них спостерігаються зміни з боку внутрішніх органів, функціональна незрілість органів і систем. Часто у новонароджених відмічається виражений метаболічний ацидоз,

респіраторні розлади. Частота вроджених аномалій складає 6-8%.

Все це диктує певну лікарську тактику при веденні вагітності та пологів при цукровому діабеті.

В першу чергу необхідно провести ретельне обстеження для виявлення можливості збереження вагітності. При цьому слід знати, що розрізняють наступні форми цукрового діабету:

1) інсулінзалежний діабет (пов'язаний із недостатньою секрецією інсуліну і розвивається у молодому віці), 1-й тип; 2) інсу-ліннезалежний діабет, ІІ-й тип (пов'язаний із нечутливістю ін-

сулінзалежних тканин до інсуліну, розвивається після 30-ти років). Ці два типи діабету розвиваються без зв'язку із вагітністю і об'єднуються під назвою прегестаційний діабет.

Гестаційний діабет характеризується порушенням толерантності до глюкози під час вагітності.

За ступенем тяжкості розрізняють легку форму, при якій глікемія натще не перевищує 8,9

ммоль/літр; форму середньої важкості від 9 до 13,9 ммоль/ літр; важку форму —14 ммоль/літр і більше.

Протипоказаннями до доношування вагітності є: інсуліно-резистентний діабет зі схильністю до кетоацидозу, ускладнений ангіопатією, поєднання діабету і резус-конфлікту, наявність діабету у обох батьків, важка форма діабету.

У випадку збереження вагітності важливим є повна компенсація діабету. Всі хворі на діабет повинні одержувати інсулін. Пероральні препарати при вагітності застосовувати не слід. Найчастіше комбінують введення пролонгованого і простого інсуліну. При кетоацидозі у пологах та ранньому післяпологому періоді призначають лише простий інсулін.

Дози інсуліну повинні бути такими, щоб підтримувати цукор у крові на рівні 5,55-8,32

ммоль/літр при чотириразовому добовому визначенні. Важливе значення має адекватна дієта з включенням 25% білків, 25% жирів і 50% вуглеводів, крім цукру, меду та варення.

Госпіталізація проводиться не менше трьох разів: при першому зверненні до лікаря для дообстеження, б 20-24 тижні вагітності, коли найбільше змінюється потреба в інсуліні і в 32 тижні.

Поза стаціонаром вагітна потребує ретельного спостереження у акушера-гінеколога і ендокринолога.

Найкращий термін розродження у 37-38 тижнів. До 37 тижнів значно зростає ризик розвитку синдрому дихальних розладів. Більш раннє розродження може бути проведене за показаннями з боку

матері. Вибір методу розродження має бути індивідуальним, проте частіше пологи ведуть природними родовими шляхами. Кесарський розтин проводять при акушерських і діабетичних ускладненнях, тазових передлежаннях плоду, макросомії. В пологах і при кесарському розтині продовжується корекція інсуліном. Введення інсуліну проводиться і у післяпологовому періоді.

Новонароджені вимагають ретельного догляду і обстеження. В перші години їх життя слід звертати увагу на профілактику дихальних розладів, боротися з гіпоглікемією, ацидозом, пораженням центральної нервової системи.

ЗАХВОРЮВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ І ВАГІТНІСТЬ

Бронхіальна астма

Найбільш поширене захворювання респіраторної системи у вагітних — бронхіальна астма. У

зв'язку із збільшенням алергізації населення відзначається і ріст частоти бронхіальної астми.

Розрізняють інфекційно-алергічну і неінфекційно-алергічну форми. В першому випадку антигеном являються мікроорганізми, що побутують у дихальних шляхах жінки, нерідко умовно-

патогенні та сапрофіти (білий стафілокок, клебсіела, кишкова паличка), у другому — різні органічні та неорганічні фактори: пилок рослин, пил, вовна тварин, харчові алергени, ліки і т.п.

Розрізняють передастму, напади ядухи та астматичний стан. Всі ці форми можуть зустрічатись при вагітності. До передастми відносять хронічний бронхіт і хронічну пневмонію з астматичним компонентом.

Напади ядухи спочатку захворювання можуть бути 2-3 рази на рік (легка форма), при середній формі важкості вони повторюються більш часто і припиняються лише після парентерального введення бронхолітичних препаратів. Між нападами залишаються ознаки бронхоспазму. При важкій формі напади повторюються більше 5-ти разів на рік, надзвичайно важко знімаються; розвивається дихальна недостатність І-ІІ ступеня.

Астматичний стан (статус) - це стан важкої гіпоксії, який не знімається звичайними засобами протягом тривалого часу (кілька годин чи навіть діб), може призвести до гіпоксичної коми і навіть смерті. У деяких жінок перебіг бронхіальної астми при вагітності полегшується, але у більшості випадків, навпаки, погіршується. Погіршення перебігу астми залежить від можливої провокації імунних процесів антигенами плоду, збільшенням спазму дихальних шляхів. У хворих на бронхіаль-

ну астму частіше, порівняно із здоровими, розвиваються ранні та пізні гестози, у них можуть народжуватись недоношені та з малою масою діти; іноді астма може бути причиною антенатальної загибелі плоду, хоч і досить рідко. Ускладнення виникають найчастіше при важких формах захворювання.

Бронхіальна астма не є протипоказанням для доношування вагітності. Лише при астматичних станах, що повторюються, може виникнути питання про аборт або передчасне розродження.

Вагітні з бронхіальною астмою повинні перебувати на обліку у терапевта жіночої консультації.

Кожне «простудне» захворювання є показанням для призначення бронхолітиків або збільшення їх дози. При загостренні астми в будь-якому терміні вагітності показана госпіталізація, у терапевтичний стаціонар.

Лікування бронхіальної астми полягає в усуненні нападів ядухи. У легких випадках для цього досить інгаляційних чи таб-летованих засобів (астмопент, новодрин), алупент-0,02 під язик. Його можна вживати для попередження нападів. Якщо це не допомагає, вводять підшкірне Імл 5%

ефедрину. При важких нападах слід ввести внутрішньовенне 10 мл 2,4% розчину еуфіліну в 10 мл

20% глюкози, повільно або 10 мл 2,4 % розчину з 1 мл ефедрину в 200-300 мл 5% глюкози краплинне. При серцевій недостатності додають строфантин або корглікон. Одночасно дають вдихати кисень. Адреналін і атропін вагітним протипоказані. Якщо напад погано піддається лікуванню, вводять 30-60 мг преднізолону.

Пологи у хворих на бронхіальну астму ведуть через природні пологові шляхи. При виникненні необхідності індукції пологів або їх стимуляції, слід пам'ятати, що простагландин Ra може погіршити стан хворої. Операцію кесарського розтину проводять при виникненні акушерських ускладнень. При важкій формі астми з наявністю дихальної недостатності накладають акушерські щипці.

Пневмонія і вагітність

Пневмонія є нечастим, але дуже серйозним захворюванням. При відсутності адекватного лікування досить часто виникає внутрішньоутробна смерть плоду. Проте сучасна антибіотико-

терапія дає можливість не лише вилікувати хворих, але і запобігти антенатальній смерті плоду, його внутрішньоутробному інфікуванню. В 1-ому триместрі вагітності слід призначати пе-ніцілін

(1.200000 на добу) або ампіцилін (0,5 х 4 p. на день). З ІІ-го триместру можуть призначатись цефалоспорини (кефзол, цепорин, клафоран), сульфаніламіди (але непролонгованої дії, тому що останні можуть призводити до ядерної жовтяниці).

Такі антибіотики, як стрептоміцин, левоміцетин і тетрациклінові похідні протипоказані під час усієї вагітності і після пологів.

Як правило пневмонію вдається вилікувати, тому це захворювання не є протипоказанням для доношування вагітності. Пологи проходять без особливостей. При наявності дихальної недостатності накладають акушерські щипці.

Пневмонія, що не проходить протягом 6 тижнів, вважається хронічною. Вона характеризується тривалим перебігом, з періодами загострень і ремісій і розділяється на три стадії. При 1-й стадії загострення наступає рідко, супроводжується періодичними підвищеннями температури, кашлем,

незначними змінами з боку крові (нейтрофільний лейкоцитоз). У ІІ-й стадії рецидиви виникають часто, з'являються явні ознаки брон-хоектатичної хвороби, дифузного пневмосклерозу чи емфіземи.

В ІІІ-й стадії виразно виражена дихальна і легенево-серцева недостатність.

При 1-й стадії вагітність допустима. При ІІ-й стадії захворювання вагітність можна зберігати,

але хворі повинні трива-

лий час лікуватися в стаціонарі. При ІІІ-й стадії вагітність протипоказана.

Лікування хронічної пневмонії при загостреннях проводиться антибіотиками, як і при гострій пневмонії. Антибіотики призначають також при простудних захворюваннях для запобігання рецидивів пневмонії. Хорошу дію проявляє еуфілін, знімаючи бронхоспазм, а також зменшуючи тиск у легеневому колі кровообігу. При наявності недостатності кровообігу призначають серцеві

глікозиди і сечогінні засоби. Пологи при 1-й і ІІ-й стадіях проходять без особливостей, в пологах необхідна постійна інгаляція кисню. При ІІ-й стадії внутрішньовенне вводять 2,4% розчин еуфіліну

10 мл з глюкозою. При виникненні дихальної недостатності, потуги виключають накладанням аку-

шерських щипців.

АПЕНДИЦИТ І ВАГІТНІСТЬ

Гострий апендицит - найбільш часте захворювання черевної порожнини. У вагітних апендицит зустрічається відносно частіше, ніж в усій популяції.

Апендицит ускладнює перебіг вагітності. В другій половині вагітності не відбувається осумкування периапендикулярного випоту при перфорації апендикулярного відростка, і частіше розвивається розлитий перитоніт. Спайки з маткою, що утворюються, призводять до переривання вагітності. З 5-го місяця вагітності апендикулярний відросток зі сліпою кишкою відтісняється маткою догори і назад. Це змінює локалізацію болю, іноді може заважати діагностиці.

Біль у цьому випадку локалізується аж у підребер'ї, він не такий інтенсивний, як у невагітних, що веде до пізнього звертання до лікаря, пізньої госпіталізації і операції. Важко розпізнавати апендицит у пологах, тому що біль може бути віднесений за рахунок перейм; напруження м'язів передньої черевної стінки виражене мало. При цьому слід звернути увагу на локальну болючість, симптом Сітковського, Бартом'є-Міхельсо-на, нейтрофільний лейкоцитоз. З'являється нудота, можливе блювання. Температура підвищується до 38 С, але може бути і нормальною. Розвивається тахікардія.

Язик спочатку обкладений, пізніше стає сухим. Напруження м'язів передньої черевної стінки нерізко виражене через перерозтягнення її, а апендикс знаходиться ззаду за маткою. Симптом Ровзінга і Сітковського зберігають своє значення не завжди. Часто чітко визначається симптом Бартом'є-

Міхельсона: посилення болю при пальпації у положенні на правому боці, коли апендикс притис-

нутий маткою, а не на лівому, як у невагітних. Симптом Щот-кіна-Блюмберга виникає рано, коли клінічна картина недостатньо ясна, можливе динамічне спостереження (не більше З годин). Тактика при підтвердженні діагнозу апендициту така ж сама, як і у невагітних: потрібна операція. У випадку,

коли апендицит не можна виключити, теж необхідна операція. Одночасно слід призначити засоби,

спрямовані на попередження переривання вагітності. Використовують свічки з папаверином,

сальбутамолом, сульфат магнію 25% по 10 мл із 5 мл новокаїну внутрішньом'язово, прогестерон,

вітамін Е. В більш пізні терміни можна використовувати партусистен та алупент внутрішньовенно.

Якщо операція пройшла успішно і явищ загрози переривання вагітності немає, жінці можна дозволити вставати на 4-5 день.

Коли в результаті деструктивного апендициту розвивається перитоніт, найбільш раціональним є апендектомія і лікування перитоніту при прогресуванні вагітності. Розродження проводиться через природні пологові шляхи, але бажано дещо відстрочити початок пологів, тому що скорочення матки порушують процес осумкування і сприяють генералізації перитоніту.

У випадку, якщо вагітній, що перенесла апендектомію, необхідно перервати вагітність, слід робити це через 2-3 тижні після операції.

ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ І ВАГІТНІСТЬ

фіброміома матки і вагітність

Серед захворювань геніталій, які можуть впливати на перебіг вагітності та пологів певне значення має фіброміома. Особливості перебігу вагітності та пологів при цьому залежать від локалізації пухлини та її розмірів. При субсерозній та невеликій інтрамуральній фіброміомі вагітність наступає,

проте часто зустрічається невиношування. При значних розмірах фіброміоми вагітність теж можлива, проте вона може значно ускладнювати родовий процес, особливо, якщо пухлина локалі-

зована в ділянці перешийка і може бути защемленою в малому тазі. При підслизовій міомі настання вагітності більш проблематичне, коли ж вона настає, то нерідко закінчується мимовільним абортом.

Крім того, при такій локалізації пухлини, можуть зустрічатися аномалії розміщення плаценти, а

також поперечні та косі положення плоду, тазові передлежання. Розміри фіброміоми при вагітності,

як правило, збільшуються, що залежить як від гормональних факторів, так і від значної зміни кровопостачання матки. Розвиток ускладнень (защемлення, некроз вузлів) може викликати необхідність термінового хірургічного втручання.

Пологи при фіброміомі матки нерідко ускладнюються слабкістю пологової діяльності,

порушенням відшарування плаценти, гіпотонічною кровотечею. Вагітну з фіброміомою слід гос-

піталізувати за 10-12 днів до пологів, щоб вирішити питання про метод розродження. Виходячи з того, що ускладнення виникають досить часто, раціонально проводити кесарський розтин з вилущенням вузла чи ампутацією матки. У випадку, коли пологи ведуть через природні пологові шляхи, тактика лікаря буде залежати від появи ускладнень: своєчасна корекція слабкості пологової діяльності, ручне відшарування плаценти чи хірургічне втручання при ознаках защемлення пухлини в малому тазі, некрозі вузла.

Вагітність і кістома яєчника

Кістома яєчника у більшості випадків не є перешкодою для настання вагітності. Діагностика кістоми в 1-й половині вагіт ності, зазвичай не складає труднощів, проте в ІІ-й половині вагітності пухлина розміщується в

підребер'ї або ззаду за маткою, що значно ускладнює виявлення її.

Пухлина яєчника, виявлена при вагітності, підлягає оперативному лікуванню. В 1-й половині вагітності операцію краще проводити після 16-ти тижнів, щоб зменшити можливість виникнення аборту. Якщо ж пухлина виявлена в ІІ-й половині вагітності, операцію слід відкласти до 36-го тижня вагітності. У випадку, коли пухлина виявлена під час пологів і є перешкодою для зганяння плоду,

показаний кесарський розтин і видалення пухлини. У післяпологовому періоді операцію раціонально зробити через 6-8 тижнів після пологів.

Кандидозний вульвовагініт у вагітних

Кандидоз — захорювання, яке викликається дріжджовими грибами, може передаватися статевим шляхом. Виникненню кандидозу сприяють захворювання, які тривало протікають, знижують опірність організму (цукровий діабет, авітамінози), а також тривале лікування антибіотиками. У