14. Суб’єкт і об’єкт пізнання

пізнання — це історично акумульований процес відображення об'єктивної реальності у свідомості людини у формі відчуттів, сприйняттів, уявлень, понять, ідей, гіпотез, теорій тощо.

Суб'єктом пізнання є не ізольований індивід, а людина як суспільна, конкретно-історична істота (колектив, суспільство, людство), яка опанувала вироблені форми пізнавальної діяльності, (мову, категорії та ін.). Об'єктом пізнання є незалежна від людини дійсність, яка дається пізнанню не у формі споглядання первозданної природи, а у формі практичної взаємодії з олюдненими й олюднюваними фрагментами природи, на які спрямовується діяльність людини. Об'єктом пізнання може бути й сама людина та її суб'єктивний світ.

У процесіпізнанняз'являєтьсязнання. І те й інше (процес і його результат) мають не лишепевнийзміст, а й певніформи, які в остаточному підсумкуобумовлені практикою. Тому відображеннялюдиноюоб'єктивноїреальності в процесіпізнання — це не пасивно-дзеркальний акт, як уже зазначалось, а активний, творчийпроцесїївідтворення у свідомостілюдини. Без ньогозникаєоб'єктивнийзміст наших відчуттів, сприйняттів, думок і ми неминуче приходимо до суб'єктивногоідеалізму.

Людина, окремі люди (наприклад, вчені), щоздійснюютьдослідження та відкриття як суб'єктипізнання, виступають у ролічленівпевногосуспільства, певноїісторичноїепохи. У своїйпізнавальній та науково-досліднійдіяльності вони виражають потреби певногосуспільства, спираються на ту суму знань, якоїдосяглоцесуспільство, а також на ту культуру мислення, яку воновиробило.

Як процесдіяльностісуб'єкта, пізнаннязавждимаєсуб'єктивний характер. Його результатом є знання, щоіснують у свідомостісуб'єкта (індивідуальній, суспільній). Форми, в якихіснує йрозвиваєтьсязнання, за своєюсуттю є суб'єктивними образами об'єктивноїдійсності, тобтоідеальнимвідображеннямматеріального.

15. Чуттєве пізнання (його особливості, характеристики, результати та форми).

Чуттєве пізнання обумовлене прямим впливом об'єктів на органи чуття людини, тобто безпосереднім його контактом із зовнішнім світом. Предметом чуттєвого пізнання є чуттєво сприймальна сторона дійсності. Цим і встановлюється відповідність між властивостями відображеного та способом його відображення. Це свідчить про те, що центральною ідеєю гносеології є принцип відображення.

Чуттєве пізнання є безпосереднім результатом прямої взаємодії органів чуття суб'єкта із зовнішнім світом, хоча воно й опосередковане біологічною передісторією людини та її історичним розвитком. Певне значення тут мають і предмети чуттєвого сприйняття, які тією чи іншою мірою вже сформовані людською працею. Оскільки чуттєве пізнання базується на безпосередній взаємодії суб'єкта й об'єкта пізнання, тому і воно має конкретно обрану чуттєву форму вираження і дає знання явищ.

Чуттєве пізнання — це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, розташованими за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення.

Форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття — це відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів, що впливають у якийсь момент на органи чуття, тобто це найпростіша форма чуттєвого пізнання. Воно виникає тоді й тільки тоді, коли є безпосередня взаємодія суб'єкта з об'єктом. Це єдине джерело наших знань. З нього й розпочинається пізнання якісної сторони дійсності.

Складнішою формою відображення є сприйняття, яке теж виникає у процесі безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом пізнання. Воно являє собою відображення у свідомості вже не окремих властивостей, а цілісних предметів. Сприйняття формується на базі відчуттів як їх зв'язок, поєднання.

Уявлення — це відтворення у свідомості суб'єкта чуттєвих образів, що ґрунтується на основі попередньо отриманої інформації, минулих враженнях, відбитки яких зберігаються в пам'яті.