1.Свідомість- це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині.  Суб `єктивна реальність - це, то як нам представлений оточуючий нас світ, через органи почуттів і сприйняття, наше уявлення про світ. І в цьому сенсі, у кожної людини складається своє уявлення про світ, про реальність. Це відбувається з різних причин, так наприклад чутливість органів у людей може бути різною, і світ сліпої людини разюче відрізняється від світу зрячого. Таким чином кожна окрема людина живе у своєму світі, створеному на основі його особистого досвіду.

2.Структура свідомості:Перша його характеристикадана вже у самій його найменуванні: свідомість. Людська свідомість включає в себе сукупність знань про навколишній світ. У структуру свідомості входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесені відчуття і сприйняття[пам'ять], уяву і мислення.Друга характеристика свідомості - закріплене в ньому виразне розрізнення суб'єкта та об'єкта, тобто того, що належить «Я» людини і його «не-Я». Людина, що вперше в історії органічного світу виділився з нього і протиставив себе навколишнього, продовжує зберігати у своїй свідомості це протиставлення і відмінність. Він єдиний серед живих істот здатний здійснювати самопізнання, тобто звернути психічну діяльність на дослідження самого себе. Людина виробляє свідому самооцінку своїх вчинків і самого себе в цілому. Відділення «Я» від «не-Я» - шлях, який проходить кожна людина в дитинстві, здійснюється в процесі формування самосвідомості людини.Третя характеристика свідомості - забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються і зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, враховується хід виконання дій, і вносяться в нього необхідні корективи і т.д. Будь-яке порушення, в результаті хвороби або з якихось інших причин, можливості здійснювати цілеспрямовану діяльність, її координацію і спрямованість розглядається як порушення свідомості. Четверта характеристика свідомості - включення до його складу певного відносини. У свідомість людини неминуче входить світ почуттів, де знаходять відображення складні об'єктивні і, перш за все, суспільні відносини, в які включена людина. У свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин. І тут, як і в багатьох інших випадках, патологія допомагає краще зрозуміти сутність нормального свідомості.При деяких душевних захворюваннях порушення свідомості характеризується саме розладом у сфері почуттів і відносин: хворий ненавидить матір, яку до цього гаряче любив, зі злістю говорить про близьких людей і т.д. Ознаки свідомості: ·Ідеальність. Це — найзагальніша форма існування свідомості як суб єктивної реальності. Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові.·Інтенціональність(лат. intento — прагнення). Свідомість завжди усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її предметом. Здатність творити і відтворювати ідеї

3.В якому відношенні знаходяться фізіологічні та психологічні феномени

Феномен свідомості, вкорінений у психіці людини, то в ньому можна виділити два основних рівня: чуттєво-раціональний і емоційно-ціннісний. До першого рівня відносяться пізнавальні здібності і знання-інформація, отримана з їх допомогою. До пізнавальним здібностям відносять також увага і пам'ять. Емоційно-ціннісний рівень включає в себе власне те, що називають почуттями: любов, ненависть, радість, горе, тугу тощо, а також афекти, пристрасті, емоції. До ціннісним компонентів цього рівня відносяться мотивація, цілепокладання, воля, інтереси, духовні ідеали особистості.

Феномен підсвідомості – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим.Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.

4. Що таке психотерапія ?

Психотерапія - це сучасний вид психологічної допомоги людині, яка поппала в життєві труднощі, опинилася перед невирішенними завданнями. Психотерапія призвана допомогти людині відчути себе щасливою через пошук свого особистого призначення в житті, самореалізації себе в сфері своїх талантів. Або це процес супроводження і корекції розвитку особистості людини на фоні побудови реальних міжособистісних відношень у безпечному середовищі.

7.Друга сторона основного питання філософії(за визначенням Енгельса).

У процесі розвитку філософії, відокремлення від неї конкретно-наукового знання, визначення нею свого предмета, питання про відношення свідомості і матерії оформилось як основне її питання. Його зміст чітко визначив у свій час Ф.Енгельс у праці “Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії”: “Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття…”.

Друга сторона основного питання філософії: чи може людина пізнавати світ, зокрема його сутність, чи існують якісь нездоланні перепони на цьому шляху? Цю проблему називають гносеологічною. Залежно від розв’язання першої сторони виділяються філософські напрями — матеріалізм і ідеалізм.

8.В чому полягає філософська проблема пізнаваності світу?

Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано – через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток практики є рушійною силою пізнання. Та частина філософії, яка займається пізнанням, називається гносеологією.

Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного питання філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пізнати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.

Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.