1. Значення та граматичні ознаки

Дієслово – це самостійна частина мови, яка позначає дію або стан як динамічну ознаку, як процес, і виражає це значення у граматичних категоріях виду, стану, особи, числа, способу і роду (для форм мин. часу і умовного способу): сіяти, косити, летіти, повзти, дрімати, розквітати, бачити, поважати.

Дієслово як частина мови представлене чотирма граматичними формами:

а) інфінітив (спати, читати, говорити),

б) особові форми – дієслова тепер. часу, минулого, умовного способу, наказового способу,

в) дієприкметник (написаний, зчорнілий, убитий),

г) дієприслівник (зробивший, працюючий).

Усі ці дієслівні форми поділяються на дієвідмінювані (або особові, предикативні) та не дієвідмінювані. До перших належать форми особи, часу, числа, способу і роду. До других належать інфінітив, дієприкметник, дієприслівник.

Категорії виду, стану, перехідності / неперехідності належать до загально дієслівних категорій, тобто вони властиві усім без винятку формам дієслова. Інші категорії можуть належати тільки певним формам: інфінітиву – вид, перехід. / неперехід., стан, умовному способу – вид, перехід. / неперехід., стан, часу немає, тепер. час - вид, перехід. / неперехід., стан, роду немає.

Дієслову властиві і багатогранні синтаксичні функції. Проте найголовнішою серед них є предикативна функція (присудок). Проте окремі дієслівні форми можуть вживатися в ролі інших членів речення:

Натягне дощ свої осінні струни (простий дієслівний присудок).

Написати добру пісню – щастя для поета і музиканта (підмет).

Тепле повітря було настояне пахощами степових квітів (складений іменний присудок).

Отже, усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систему на основі спільного лексичного значення процесуальність, дія.

2. Інфінітив (неозначена форма дієслова).

Дієслівна форма, яка означає дію не виражаючи способу, часу, особи, числа і роду називається інфінітивом або неозначеною формою дієслова.

Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання «що робити» і «що зробити».

Отже, інфінітив це найбільш загальне вираження ідеї. Він усвідомлюється в мові, як початок, як вихідна форма дієслова, що є центром всієї дієслівної системи. Інфінітив вживається тоді, коли потрібно назвати дію не зазначаючи хто її виконує, коли вона виконується. Тому назва дії у словниках подається інфінітивною формою. Це незмінювана, невідмінювана форма. Йому притаманні із граматичних категорій тільки вид, перехід. /неперехід., стан, зворотність /незворотність.

Інфінітив утвор. від власне інфінітивної основи за доп. суф. –ти- (-ть-)(використ. в худож. мові) – формотворчі суф. В укр. мові більш пош. є суф. –ти-.

В укр. мові на відміну від рос. є пестливі інфінітивні форми: питоньки, їстоньки, спатусі, які твор. за доп. інфікса.

Синтаксичні функції інфінітива ширші ніж в інших дієслівних формах:

Не забути тих ночей на залізному острові (присудок).

У мене не було особливого бажання заходити в незнайомий будинок (неузгоджене означення).

Вона загадала збиратись додому (непрямий додаток).

Поїдемо учитися (обставина мети).