Прислівник як самостійна частина мови.

Присл. наз. – навідм. частина мови, що передає ознаку дії чи стану, або ступінь чи міру вияву іншої ознаки. ( Широко розливалася наша річка. – якісна ознака дії. Майстра двічі нагородили. – кількісна ознака. ) Як самостійна частина мови присл. має свої семантичні, морфологічні, синтаксичні та сл.. твірні ознаки.

Морфологічні ознаки:

1)не змінюється; 2) присл. З суф. о,е, якіутвор. від якісних прикм. мають ступінь порівняння.; 3) прися. мають свої сл..твірні суфікси о,е. (тихо, добре), конфікси: по-ому, по-и ( по-новому, по-батьківськи); 4) для присл. характерна лексична і словотворча співвідносність з ін.. ч. мови ( з ім..-літом, з прикм.-весело, з числ.-двічі, з дієсл.-мовчки, з займ.-по-моєму, по-вашому)

У реченні прися. виступає у ролі обставини ( місця, часу, способу дії та ін.) (На весні пташки повертались до рідного лісу.-обст. часу. Пилипко боявся, що спросоння не наткнутися на що-небудь.-обст. причини) Проте присл. можуть виступати рідше у функції неузгодженого означення (кава по-турецьки). У реченні прися. поєдн. з ін.. словами синтаксичним зв’язком прилягання. Найчастіше вони прилягають до особових форм дієслова інфінітива, дієприкм, дієприсл, рідше до прикм, імен., присл. Присл. як самост. ч. мови бере свій початок з праіндоєвропейської мови. На присл. звернули увагу ще в античні граматисти і визначили ці слова, як слова що стоять при дієсловах. У рос. граматиках до сер. 19ст. присл. розглядали разом із службовими словами. (граматика Ломоносова.) Деякі сучасні укр.. граматисти такі як Вихованець, Городенська в «Теоретичній морфології» вважають, що присл. не має самост. лексич. значення і розглядають присл. як периферійну частину мови. Проте більшість мовознавців розглядають прися. як самостійний лексико-граматичний клас невідм. Слів зі своїм категоріальним значенням, зі своїми морфологічними, синтаксичними, сл.. твір мини ознаками.

Розряди присл. за значенням.

За семантико-синтаксичними ознаками усі прися. поділяються на 2 розряди:

1)означальні; 2) обставині.

Означальні поділ. на : якісно-означальні, кількісно-означальні.

Якісно-означальні вказують на якісну ознаку дії, стану або на спосіб їх вияву і відповідають на питання як? Яким способом? (летить швидко, читал в голос, відпочив спокійно) Кількісно-означальні виражають міру або ступінь якості дії, відповідають на пит.. скільки? В якій мірі? Як багато? (знає мало, склав в четверо, трохи схвильований)

Обставині присл. означають різні обставині відношення. За своїм значенням поділ. на 4 групи: 1)присл. часу- визначають час дії або час стану. Пит.: коли?, відколи? доки? до якого часу? по який час? (тепер, тоді, коли, іноді, завтра, сьогодні, щодня, потім, незабаром та ін..). присл. місця- означають місце дії або напрям руху предмета. Пит.: де?, куди?, звідки?,в якому напрямку? (вперед, назад, тут, до долу, праворуч, десь, в гору). Присл. причини – означ. Причину дії. Пит..: чому?, через що?, чого?, з якої причини?( спросоння, зопалу, зосліпу, по-неволі). Присл. мети – означ. мету дії. Пит..: чого?, навіщо?, з якою метою? ( навмисно, навіщо)

Ступені порівняння присл.Присл. з суф. о,е, які утвор. від якісних прикм. можуть мати ступінь пор. – вищій та найвищій.

Форми вищого ступ. Пор. присл. утвор. від основ присл. за допомогою суф. ше, іше. При їх творені суф. о,е, а також суф. в основі цих присл. випадають і у деяких випадках може бути чергування.( шороко-ширше, дорого- дорожче, голосно-голосніше, високо-вище) Деякі присл. утвор. форму вищого ступ. пор. суплетивним способом. ( погано-гірше, добре-краще) Для підсилення значення прися. вищого ст.. пор. додаються слова: набагато, значно, куди, трохи ( набагатокраще, кудивище, трохи більше)

Форми найвищого ст.. пор. присл. утвор. від форм вищого ст.. пор. за допомогою преф. най ( дружніше- найдружніше, краше-найкраще). Для підсилення значення найвищого ст.. пор. добавляються преф. як, що ( якнайкраще, щонайдружніше). Проте форми вищого і найвищого ст.. пор. прися. можуть утворювати граматичні амоніми з формами вищого, найвищого ст.. пор. прикм. сер. р. одн. ( Той рік я зібрав більше колекцій ніж цього року – прися. Моє завдання більше за твоє – прикм.)

Займенникові присл. – це такі слова які містять в собі значення 2-х частин мови-займ. і присл. Вони не називають різних обставин, а тільки вказують на них. Займенникові присл. поділ. на 8 розрядів. 1) запитальні-де, куди, звідки, чому, як, коли ( Де схована доля незнана ?) 2) відносні-це тіж запитальні, але у функції сполучних слів ( Де ти, фантазія, там радощі весна.)3) означальні-завжди, інколи, всюди, повсюди, скрізь (Всюди буйно квітне черемшина) 4)вказівні-тут, там, туди, сюди, тоді, так, тому ( Там гімни лунають любові.) 5) заперечні-ніде, ніколи, нікуди, ніяк ( Самі ж кайдани ніколи не спадуть) 6) неозначені-колись, колись-небудь, де-небудь, десь, кудись, кудись-небудь, казна-звідки, казна-де, казна-куди ( Пишно займались багряні зорі колись навесні.) 7)особові-по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому. 8)зворотній-по-своєму.

Питання про слова категорії стану в лінгвістиці до цих пір ще не розв’язане. Одні вчені зовсім не визнають цієї ч. мови (рос. Шапіров, Кузнєцов та ін..). Вони розглядають ці слова як звичайні присл. ( тихо, холодно, погано). Інші вчені відносять ці слова також або до імен., або до прися., але виділяють їх там в окрему групу, так робить Грищенко, який не визнає ці слова сам ост. ч. мови, проте в складі присл. виділяє їх в окрем. групу і наз. предикативними присл. (безлюдно, соромно, треба) Иакаж думка і в авторів «Сучасной укр.. мови» за редак. Білодіда. Городенська, Вихованець розглядають ці слова в розряді дієслова і наз. їх аналітичні дієслова стану. Чеські лінгвісти ці слова виділили в окрем. групу у 1пол. 50р. 19ст. і наз. їх предикативами, хоч і не не надали їм статусу сам ост. ч. мови. Першим хто надав цім словам самост. статусу рос. вчений Лев Щерба, який у 1928р. у статті « О частях речи в русаком языке» слова типу ( жаль, пора, холодно, безпам’яті та под..) обєднав в самост. ч. мови назвавши їх словами категорії стану. Його думку розвиває виноградов, якийвизнав ці слова самост. ч. мови, протеобсягцихслів він звузив. Якщо у Щерби слова категор. стану могли вживатися у 2-х складному реченні, то у Виноградова лише в односкладному. Цю думку підтримують Жовтобрюх, Кулик, Горпинич, Поспєлов та ін.. Про те, щоця ч. мови э дискусійною говорить той факт, що ці слова до цих пір не мають єдиного терміна. Ці слова наз. слова категорії стану, їх наз. предикативами, безособово предикативними словами. Професор Грпинич запропонував відповідно до укр.. традиції наз. ці слова станівниками.

Станівник як самост. ч. мови. Слова категорії стану виділяються в окрем. ч. мови. на основі семантичних, морфологічних і синтаксичних ознак. Саме ці ознаки відрізнябть ці слова від інших ч. мови. 1)Слова цієї ч. мови мають спільне граматичне значення, виражають стан людини, тварини, оточуючого середовища, або його оцінку без будь-якої вказівки на процес.( У хаті темно. Мені було радісно. Треба хазяїну на хутір. Пора мені в путь.).

2)Морфологчніознаки: а) ці слова не змінюються. Вони можуть сполучатися із зв’язками бути, стати. Ці зв’язки надають їм значення того чи іншого часу. (Мені радісно-тепер. ч. Мені було радісно. – минул.ч. ; б) сплучаються з інфінітивом ( Цікаво послухати дивну пригоду.); в) слова категор. Стану з суф. о,е можуть утвор. ст.. пор. ( Якось стало легко від почутого. Після операції хворому стало легше.)

3)Синтаксичні ознаки:а) ці слова виступ. У ролі прис. В безособовому реченні (Було холодно. Мені біло сумно і радісно.) б) слова категор. стану не узгоджуються і не керуються. Вони можуть мати при собі пояснюючі слова імен. або займен. В Дв. без прийменника чи Рв. або Мв. з прийменниками. ( Мені було жаль його. Радісно і легко у нього на серці. ).

Станівники сформувалися на базі різних частин мови, а саме: 1) іменників ( пора, гріх, час, жаль, сором, лихо та ін.. Осінь чудова пора. – ім.. Пора мені в путь. – сл.. категор. ст.. ) 2) на базі присл. (сумно, тяжко, весело, тепло, холодно та ін.. Зелено, барвисто розпускались листя. – присл. Зелено, барвисто на лугах і полонинах. – слово категор. ст.. ) 3) модальних слів (треба, необхідно, можна, варто. Не варто служити химерному світу.) 4) на базі дієслівних форм( Далеко видно простори лісів, ланів.). Отже слова категор. стану утворюють самост. ч. мови, яка охоплює повнозначні незмінювані слова, що означають стан і вживаються в ролі присудка в безособовому реченні.

Семантичні розряди слів категор. стану.За своїм значенням станівники поділ. на такі семантичні розряди 1) слова які виражають психіч., фізичний стан людей та істот ( жаль, страх, сумно, боляче та ін.. Шкода за минулим.) 2)щовиражають стан природиоточуючого середовища ( темно, холодно, тісно, тихо та ін.. У хатібуло, як у віночку, зелено, чисто.) 3) слова які означають стан з модальним забарвленням, тобто виражають значення можливості, необхідності (завжди мають при собі залежний інф.) ( треба, необхідно, слід, можна та ін.. Треба говоритиіписати правильно біз зайвих слів.) 4) слова, що виражають суб’єктивну оцінку стану з боку протяжності його в часі чи просторі, або з боку естетичного( Сором хилитися, долі коритися. Рано йому ще до школи ходити.)

Проте залежно від контексту те чи інше слово категор. стану може виражати і психічний стан людини, і стан середовища, може мати і модальне слово. Одне і теж слово залежно від контексту може належати до різних семантичних груп. ( На серці тихо і спокійно. – виражають стан людини. Тихо, спокійно було в повітрі. – стан природи.) Станівники поповнюються новими словами, що переходять до неї з інших частин мови. Досить часто до розряду слів категор. стану переходять присл. на о,е та імен. типу ганьба, сором, час, жах та подібні. Внаслідок чого в мові утвор. граматичні амоніми. ( Важко було рухатись. – станівник. Важко дихає земля, дщоку просить. – присл.)

Поняття про модальні слова.У СУЛМ є слова яким навідміну від присл. та слів категор. стану не властива номінативна функція, які не називають певних понять і у той же час не виражають будь-яких зв’язків або відношень між членами речення. Ці слова наз. модальними, вони становлять окремий лексико-граматичний розряд слів. Модальні слова виражають відношення того хто говорить до висловлюваної думки в цілому, або до її частини. ( Всяк, певно, запам’ятав на все жаття свій перший заробіток. Було мені тоді, мабуть, років вісім. Певно – виражає припущення, було – вираж. невпевненість мовця в реальності, тобто що він говорить. План затверджений загальними зборами буде, звичайно, виконаним. – виражає упевненість того, хто висловлює думку.) Отже модальні слова належать до сам ст. ч. мови, а також не входять до складу службових слів. На цій підставі їх виділяють в окремий лексико-граматичний розряд слів.

Модальні слова сформувалися в укр.. мові за рахунок ін.. ч. мови, тобто деякі частини мови втративши зв’язок зі своїми й перешли до модальних слів, а саме до імен. ( правда, факт, жаль, страх та ін.. Правда потрібна всім і завжди. –імен. День, правда, видався тоді теплим і сонячним. – модал.) За рахунок прислівників ( безумно, безперечно, звичайно, дійсно та ін.. Звичайно, дорога нам теж не була килимами вистелена. ) За рахунок дієслівних форм (здається, кажуть, може, може бути та ін..) Поповнюються за рахунок категор. стану ( видно, чутно та ін.. Кожний, видно, по-своєму розуміє що таке щастя.)

Лексико-граматична своєрідність модальних слів.

В окремий розряд ці слова виділяють на підставі того, що вони мають спільне категоріальне значення, морфологічні та синтаксичні ознаки. Категоріальне значення модальних слів – ставлення мовця до висловлюваної ним думки ( Іншим разом він, безперечно, зважив би на її прохання.)

Морфологічні ознаки модал. слів. Модальні слова не змінюються і тому слова відмінювані, які перейшли до розряду модальних слів не змінюються.

Синтаксичнівластивості модальних слів. Вони не є членами речення. В структуріреченнясинтаксично не зв’язані з його членами способами узгодження, прилягання, керування. Найчастіше модальні слова виконують функцію вставних слів. Модальні слова членами речення не бувають, проте їм притаманні предикативні властивості, можуть вживатись як слова-речення. Це характерно для розмовного стилю, діалогів. (- Ви повідомили його про приїзд батьків. – Звичайно. ) Деякі модальні слова можуть підкреслювати модальність дієслова. У таких випадках вони логічно виділяють присудок і інтонаційно не відокремлюються. Такі модальні слова знаходяться перед присудком. ( Студенти дійсно одержують малу стипендію. Доручення декана треба неодмінно виконати).

Семантичні розряди модальних слів.

За своїм значення модальних слів поділ. на 2 семантичні групи:

До 1 групи належать такі з них які виражають логічну висловлюваної думки з погляду її реальності, ймовірності, прямого стверджування ( дійсно, безперечно, безумовно, звичайно, правда та ін.. На вітер я слів не кидаю і, зрозуміло, свою обіцянку виконаю.) До 2 групи належать модальні слова які виражають можливість, припущення, невпевненість ( Я, мабуть, слухав опівночі не раз їх пісні.)

На думку Жовтобрюха до модальних слів належать такі вставні слова: 1) які виражають емоційне ставлення того, хто говорить до явищ дійсності. Вони на його думку в укр.. мові повністю не втратили лексичного значення і становлять сл..сполучення іменника уформіЗн.в. з прийменником (нажаль, нащастя і под..)2) які вказують на послідовність і зв'язок висловлюваних думок, які мають пояснювальне, уточнювальне значення ( по-перше, по-друге, доречи, крім того, наприклад, од же. ) Проте в укр.. мові існує інша класифікація модальних слів, згідно з якої усі вставні слова необхідно вважати модальними. Виділяють 8 семантичних груп модальних слів.:

1)це слова яківиражаютьвпевненість(безперечно, зрозуміло, правда, безсумніву та ін.. Іншим разом він, безперечно, зважив би на його просьби. ) 2) які виражають невпевненість ( можливо, може, мабуть, очевидно, певно та ін.. Мабуть, не можливо знати галузь знань, яка обійшлась би без послуги математики.) 3) які вказують на джерело думки або повідомлення (кажуть, мовляв, бучу, чую, на мій погляд, як на мене, за словами, по-моєму, на думку та ін.. По чим, кажуть, великий чоловік П. Мирний.) 4) слова виражають емоцій мовця що до змісту висловлюваної думки (на щастя, на радість, на біду, як на зло, шкода та ін.. Населення, як на диво, зустріло нас привітно.) 5) виражає звертання до співрозмовника (погодьтесь, дозвольте, бачите, уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, повірте та ін.. Бачили, НЛО прилетіло.) 6) вказують на чужі думки, висловлювання і стиль їх оцінку (буквально, так би мовити та ін.. У свій час ми, буквально, зачитувались літературою.) 7) послідовність, порядок думок ( по-перше, по-друге, нарешті та ін.. Нарешті, з’явились дві машини.) 8) наслідок, висновок, зв'язок з попереднім висловлюванням. (отже, взагалі, навпаки та ін..)

Отже модальні слова, це окремий лексико-граматичний розряд. Другу класифікацію підтримують Городенська, Горпинич, Вихованець та ін.. , проте більш поширена у суч. мовознавстві є класифік. яку розробив Жовтобрюх.

Проблема модальних слів в мовознавстві.

Модальні слова в суч. мовознавстві залишається дискусійним. Ще Востоков, Шахматов, Богородицький, Пєшковський модальні слова виділяли в окремий розряд слів, проте відносили до прислівників. В подальшому було виявлено, що це не звичайні прислівники. У реченні вони не пов’язані з іншими словами ні зв’язком узгодження, ні керуванням, ні приляганням. Тому Овсяніков-Куліковський назвав їх вставними прислівниками. Проте Міщанов підкреслює їх відмінність від прислівників та слів категорії стану. Він писав: « їх незмінність певною мірою наближає їх до прислівників, і до слів категорії стану, проте їх синтаксична функція відрізняє їх від цих слів. Вони не є членами речення.» Він виділив ці слова в окремий лексико-граматичний розряд слів. Такої думки дотримується академік Щерба.

Першим хто довів, що ці солова не відносяться ні до сам ост. ч. мови, ні до службових, а це окремий розряд слів був Виноградов. Професор Милославський вважає, що є всі підстави відносити ці слова до самост. ч. мови тому, що вони мають і своє категоріальне значення, і свої морфологічні,і синтаксичні ознаки. В укр.. мовознавстві Жовтобрюх, Горпинич, Карпенко та ін.. розглядають ці слова як окремий лексико-граматичний розряд слів за Виноградовим. У СУМ за редакцією Білодіда модальні слова розглядають у прислівниках в окремій групі. Можна сказати такої думки дотримуються Городенська, Вихованець, які наз. їх модальними прислівниками.

Службові частини мови. Загальна хар-ка службових частин мови.

У системі частин мови традиційно виділяють клас повнозначних ч. мови або самостійних і клас службових частин мови. Паралельно з терміном службові частини мови у східних сл.. граматиках вживаються ще термін службові слова. До службових ч. мови в укр.. мові відносять приймен., сполучники, частки, які на відміну від самост. ч. мови не називають предметів, ознак, тобто вони позбавлені номінативної функції. Вони не виконують номінативної функції, не можуть бути і членами речення. В мові вони виконують зовсім іншу функцію – службову. Вони можуть вживатися для для зв’язку слів у реченні, для длязв’язкучастин речення ( як це роблять сполучники) і при цьому вони виконують семантико-синтаксичні відношення між словами, між частинами речення. ( не був на заняттях, бо хворів.)

Прийменники не мають граматичного значення, проте разом з іменниками вони надають відмінковим формам певного граматичного значення і допомагають поєднувати слова в словосполучення та речення.( під столом-граматичне значення місця)

Частки вони надають різноманітних додаткових відтінків значення слів, допомагають утворити певні граматичні форми, надають певного емоційного забарвлення цілим речення. (Читала б. Хай вічно красується наша земля.- наказовий спосіб, надає емоційного забарвлення. Тільки ти можеш це зробити.)

Отже службові слова об’єднуються в окремий структурно-семантичний розряд слів на основі спільних ознак, якими вони відріняються від самостійних. Службових слів порівняно із самостійними в укр.. мові небагато, проте в тексті вони вживають значно частіше.

Загальне поняття про прийм.

Прийменником наз. службову частину мови, яка служить для вираження різних відношень іменника, субстантивованого прикм.,а також деяких числівників і займенників до ін.. слів.( дієсл., прийм, імен.) Сам термін прийм. Говорить про то, що ця службова ч. мови знаходиться завжди при імені.

Отже, приймен. виражає синтаксичні зв’язки між повнозначними словами. Завдяки прийм. Іменні ч. мови набувають певної форми, що допомагають встановлювати між словами синтаксичні зв’язки ( слова об’єднуються в сполучники, речення)

Немаючи самостійної семантики прийм. разом з імен. виражають різноманітні відношеня, а саме: просторові (По діброві вітер виє. Виє де? по-діброві- просторове місця. Ідут полки на захід.); часові відношення (Було 5хв. після 9 годтни.); супровідні відношення (Він повертався до дому із сестрами.) ; порівняльні (Кожна хвилина здавалась за цілі роки. ; причинові (Хитнулись від вибухів гори.); мети ( Ми жертвували своїм життям заради інших життів.); наслідкові відношення (внаслідок обговорення справи, в комісії виникло кілька конкретних пропозицій.); об’єктні відношення (Він розповідав про мудрий голос Руставелі.)

Походження прийм. та їх морфологічний склад.

За своїм походженням усі прийм. поділ. на 2 основних групи:

Превинні, вторинні( похідні)

До первинних прийм. належать ті, що вже втратили будь-який фонетичний зв'язок з сам ост. ч. мови, від яких вони походять. ( без, ви, до, з, над, на, по, про, при та ін..)

До вторинних належать прийм. які ще зберегли зв’язки із сам ост. ч. мови. Вони вважаються прийм. пізнішого походження. (близько,поруч, край, подібно, після, навколо та ін..) Деякі з цих прийм. можуть виступати в одному реченні як сам ост. ч. мови, а в іншому як прийм. ( Я дім збодував і навколо впоруди розвів ці плодові, рясні дерева. – прийм. Навколо стояла тиша.-присл.)

У залежності від генетичної з тією чи іншою ч. мови вторинні прийм. поділ. на такі розряди : 1)прислівникові (близько, всупереч, навколо, вздовж та ін.. близько лісу, всупереч долі, після свята). 2) відіменні ( край, кругом, шляхом, знагоди, на випадок та ін.. кругом села, шляхом пере говорів, коло двору). 3) віддієслівні (включаючи, незважаючи) ( Коли Леся вийшла йому, незважаючи на веселий вечір, стало сумно. Незважаючи на те,( складний допустовий сполучник) що всі тут вели себе невимушено і просто, на облич ах людей була тривога і очікування.)

За морфологічною будовою усі прийм. поділ на складні, прості, складені.

Прості складаються з 1 слова (без, ви, до,над,через та ін..)

До складних належать прийм., які утвор. шляхом поєднання простих прийм. (з-під, з-над, поміж, задля, заради та ін..)

Складені утвор. з імен. чи прися. які втратили свій зв'язок з самост. ч. мови і поєдналися з одним або кількома прийм. ( в справі, в галузі, на випадок, в інтересах, з метою, завийнятком, під час, у відповідь, на відміну від, у зв’язку з, повідношеню до, незважаючи на та ін..)

Вживання прийм. з формами відмінків. Значення прийм.

Вживання прийм. тільки з іменними частинами мови в непрямих відмінках. Прийменник може безпосередньо і не стояти перед іменником. Це буває в тих випадках, коли між приймен. і імен. стоїть залежне від імен. слово. (По між тими крутими горами сходила зоря.) Кожний приймен. може вживатися лише з певними непрямими відмінками імен., числ. або займен. ( Наприклад приймен. «без» вживається тільки з Рв. Тільки з Рв. Будутьвживатися такі прийм. як.: біля, коло, від, крім, після, проти) Проте є прйм. які можуть вживатися з кількома відмінковими формами (над, під, понад, можуть вживатися в Зн.в. і Ор.в.) Прийм. (за,між з Р.в., Зн.в. та Ор.в.)

Прийменник з іменником у тій чи іншій відмінковій формі утворюють певне коло смислових відношень. (наприклад, прийм. біля з Р.в. означає близькість до чогось: біля дерева, біля дороги) таке ж саме значення має присл. близько (близько хати). Прийм. від,от з Р.в. вживаються на означення причини (помер від хвороби), вказують на вихідний пункт дії ( від’їхав від озера), відношення порівняння (Вони здавались кращими від усіх людей). Прийм. до з Р.в. означають кінцевий пункт напрямку дії ( повернутися до полку, під’їхав до застави), наближення до певного числа (Зібрав у цьому році до трьохсот кілограм яблук), об’єкт дії (взятися до роботи) (синонімічний прийм. «за»), призначення, запасні частини до автомашини та ін..

Усі прийм. за своїм значенням поділ. на такі групи: просторові, темпоральні(часові), причинові, цільові, умовні, допустові.

Просторові прийм. – це найчисельніший тип прийм. У СУМ їх нараховують понад 130 (біля, близь, від, в(у), вслід, вслід за, через, поряд з та ін..) (Вона вийшла і стала біля порога. Рад був Андрій жити близько батькаякого дуже любив і поважав.)

Темпоральні прийм.- нараховують 38, деякі з них в одному контексті можуть виступати як просторові, а в ін.. як часові. (біля, близько, в, над, через, після, протягом ті ін..) (Гуцульські кожушки зберігають впродовж десятиліть. – як темпоральний. Впродовж усієї дороги росли волоські горіхи.-посторове.)

Причиновіприйм. – вказ. на причину (з,за, від, через, у результаті, під впливом, з огляду на та ін..) (Зрештою копач загинув через власну не обережність) В іншому контексті цей прийм. вказ на часове значення (Через тиждень вони повернулись з пооду.) В іншому просторове ( Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село.)

Цільові прийм.- вказують на мету (за, за для, ради, заради, з метою.) ( Слухай, козаче, пісню русалки, тож я для тебе співаю)

Умовні прийм. – вказують на умову (у, в, з, без, при, уразы, заумови ) (При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ні який ризик не страшний.)

Допустові прийм. – мають значення уступки ( всупереч, наперекір, незалежно від та ін..) (Всупереч очікуванню він не зробив цього. Чим далі, тим все ясніше стає, що події розгортаються незалежно від його бажань і прагнень.) Отже, така розгалужена система відмінкових значень прийм. свідчить про наявність граматичного значення.

Сполучник. Загальне поняття

Сполучник, - незмінна службова частина мови, клас слів, який має категоріальне значення зв'язку слів як однорідних членів речення, предикативних частин складних речень і речень у тексті. Традиційне мовознавство вивчає сполучник, як службову частину мови, він протиставляється з одного боку, як і інші службові слова, самостійним частинам мови ( іменнику, прикметнику, дієслову), а з другого – іншим службовим частинам ( прийменнику, частці). Сполучник виконує зв'язкові і кваліфікаційну функції. Він зв'язує члени речення в словосполучення, предикативні частини в речення, а речення в текст і одночасно кваліфікує їх семантично: живу і працюю ( одночасність), живу,щоб працювати – значення мети, живу,бо працюю – значення причини. Категоріальне значення, - виражають синтаксичний зв'язок між однорідними членами речення та предикативнами частинами складного речення. Лексичне значення сполучників вказує на конкретні типи синтаксичних відношень їх відтінків: розділові, єднальні, протиставні, просторові. Сполучники бувають однозначними та багатозначними. Сполучник бо – має лише причин нове значення, сполучник і – має кілька значень, - сидів і думав (одночасність), і шумить, і гуде (перелік).Класифікація сполучників за структурою: прості сполучники – і(й), та, а,бо, ні, чи. Це первинні слова, як нині повністю втратили зв'язок зі своїми етимонами і є нерозкладними нині. Складні сполучники – утворилися злиттям двох слів ( прийменника, сполучника, частки) – але ( а +ле),або ( а+бо),задля(за+для). За способом уживання поділяються на одиничні, повторювані, парні. Одиничні, - прості ( а,і, ні), складні ( щоб, якби, якщо), складні (щоб, аби, якщо).Повторювальні сполучники (і..і, ні…ні, або…або). Парні (не тільки..але й), якщо…то)

МОРФОЛОГІЧНІ СКЛАДНИКИ СПОЛУЧНИКІВ

За морфологічним складом сполучники в українській мові поділяються на п р о - сті, складні і складені.Прості сполучники морфологічно не членуються на окремі частини, їх вукраїнській мові небагато: і (й), а, ні, та, то, чи, бо, що.Ці сполучники давно втратили семантичні зв’язки зі словами, від яких вониутворилися, а тому їх ще називають непохідними.Складні сполучники морфологічно поділяються на дві і більше частин: але, зате,проте, ніж, або, якщо, якби, щоб, ніби, нібито, неначебто та ін. Складені сполучники є сполученням двох і більше слів, що виконують службову функцію зв’язку членів речення та частин складного речення. Найчастіше складені сполучники в першій частині містять форми непрямих відмінків вказівного займен­ ника той з прийменником або іншого повнозначного слова, а в другій — сполучники що, щоб чи прислівник як: через те що, для того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, подібно до того як, в міру того як, перед тим як, дарма що, так, так що, я к ..,, не тільки…, а й, не тільки…, але й.Складні і складені сполучники називають похідними, туму що вони мотивуютьсятими простими сполучниками і повнозначними словами (займенниками, прислів­никами), від яких утворилися.За способом уживання сполучники поділяються на одиничні, повторю­вані і парні. Одиничний сполучник виступає в реченні як засіб вираження замкненості одно­рідного ряду або складної структури.Повторювані сполучники вживаються при кожному однорідному члені речення або перед южною предикативною частиною складного речення.Парні сполучники складаються з двох частин, кожна з яких розподіляється між членами речення чи його частинами, виражаючи парний взаємозв’язок. До них на­ лежать: не т ільки…, а й; не тільки…, але й ;як.., так; хоч…, але; якщ о…, то;

Сполучники сурядності та підрядності

За семантичними ознаками сполучники поділяються на сурядні, підрядні. Сурядні (паратактичні) – сполучники, які поєднують члени речення і предикативні частини складних речень як рівнозначні, відносно автономні в структурно-семантичному плані. Серед сурядних розрізняють: протиставні, єднальні, розділові, приєднувальні, градаційні, пояснювальні. До єднальних належать: і(й), та (та, й), також , і..і, не тільки…але і, ані. Подвійний сполучник ані…ані виражає заперечення сильніше ніж сполучник ні..ні. До протиставних належать а,ж (же), та( в значенні але), проте,зате, , проте, так, тільки, хоч..але, хоч..зате, тим часом. Найпоширенішим є сполучник а. До розділових сполучників належать такі: або, б, хоч, чи , або..або, чи..чи, не то..не то.Всі вони мають значення несумісності, а крім неї ще й додаткові відтінки, наприклад часову послідовність у сполучниках або, чи. До градаційних (підсилювальних- послаблю вальних) сполучників належать: а й, а ще, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки…, навіть, до того ж. Не тільки діти, але й батьки йшли в школу. До приєднувальних належать і, та, також, навіть, а, й, притому, причому. До пояснювальних( уточнюючих) сполучників належать тобто, а саме, як-от, або. Полісемія, або багатозначність – поширене явище в мові.

Підрядні ( гіпотактичні).До них належать такі сполучники, які поєднують підрядну предикативну частину з головною в складнопідрядному речення. Вони поділяються на часові(темпоральні), причинові, умовні, цільові (мети), допустові, порівняльні, наслідкові. До часових належать сполучники як, після того як, коли, в міру того як, ойно, відколи. Доки сонце зійде, роса очі виїсть. До умовних належать: якщо, якби, коли б, раз, якщо. Коли за все візьмешся, то нічого не зробиш. До причинових – бо, через те, тому що, оскільки, затим о, тим що. Він полюбив, бо полюбити прийшла пора. Допустові: хоч,хай, нехай, дарма о, незважаючи на те,що. У вагоні задуха, хоч надворі й зима. До сполучників мети (цільових) належать сполучники щоб, для того щоб, аби, з тим щоб. Наслідковим є сполучник так що. До порівняльних належать – як, мовби, мов, немов, наче, начебто, ніби, нібито. До порівняльних належать сполучники - мов, немов, неначе, начебто, ніби,що. Тітка так красиво говорить,ніби співає. І сурядні і підрядні сполучники можуть вживатися в переносному и прямому значенні, а тому переходять із однієї групи в іншу.

Загальне поняття про частки

Частки- службові слова, які надають цілим реченням або словосполученням чи окремим словам семантичних, емоційно- експресивних та модальних відтінків. Хіба це ти зробив? Полетіла б я до хмари, коли б крильця мала (б – умови спос.певний модальний відтінок).Головна функція часток, - семантично-синтаксична функція – виражати логіко-смислові емоції модально-вольові окремі слова, словосполучення або речення в цілому. Частки не слід змішувати з модальними словами. Словами та вигуками. Часки виражають відтінок емоційний. Деякі частки можуть виконувати словотворчі і формотворчі функції. За місцем у реченні: препозитивні( стоять перед тим словом до якого стосується: хай, не давай, ну, ні), постпозитивні( стоять після того слова до якого відносяться: бо, ж)Хіба, тільки,лише – можуть стояти в будь-якій позиції. Деякі частки пов'язані з різними частинами мови. Наприклад сполучні – та, й, і, й. На те і вчителька вона. Прислівні: вже, тільки, просто, прямо,куди, зовсім, точно. Син точно (частка) батько. Часки не бувають самостійними членами речення. Входять до складу членів речення, разом із самими словами.

Класифікація часток за функцією

Класифік. За функцією значення розробив Виноградов. Пізніше цю класиф. Було вдосконалено, вони поділяються на 4 групи: смислові, модальні, емоц-експрес, словотворчі та формотворчі. Смислові – вираж. Різні смислові відтінки значенні слів і речень. Діляться на: вказівні ( ось, он де, от, ото, це, оце,воно)Київ-це столиця України. Означальні – ці частки, ще не чітко відмежовувались від прися. Вони виражають додаткові семантичні відтінки. (майже, мало, трохи не, ледве не).Частки: саме, власне, якраз,точно, справді – вживаються щоб підкреслити вказівку на якійсь предмет. Обмежувально-видільні – тільки, лише, хоч би, виключно. Підсилювально-видільні – і, та, таки, аж, навіть, же,ж. Модальні: 4 підгрупи – модально-вольові (хай, нехай, б(би)Хай – нехай – наказовий спосіб.Хай дзвенить. Стверджувальні (отож, еге, так) вжив. При відповіді, яка стверджує правильність думки.Заперечні ( не, ні, ані)Вони заперечують будь-що, проте подвійне вживання частки перед допоміжним дієсловомі перед інфінітивом робить із нього стверджувальний тип.Коли ні в заперечених реченнях повторюється, тоді це не частка, а єднальний сполучник.( та ж сама роль і в частки ані). ПИТАЛЬНІ ( чи, хіба, невже) стоїть на початку речення та формує питальне речення. Емоційно-експресивні частки: 1- частки,о відтіняють емоцію висловлювання (що за).Що за золото у вас дитина?! 2-експресивно-підсильні ( просто адже,адже ж, сполучення частки): от уже, куди тут,де там) – вони не надають нового відтінку, а лише підсилюють виразність мови: куди там співати йому. Словотворчі та модальні частки – окремо виділяють частки, які можуть утворювати нові слова чи нові форми слів.Поділяються н словотворчі та формотв.Словотворчі – аби був, будь,небудь,де,казна,хто-зна.Які служать для утворен прислівників та неозначених займенників.Аби хто,абиякий.До словотворчих часток належать і заперечні.частки (не,ні),які утворюються в заперечних займенниках,та зберігають деяку самостійність і вжив.окремо. Ні в кого цього не було. До формотворчих – (би) яка допомогає утвор.форми умови спос.(наприкл. Знав би) – частка хай, нехай- описові ф.наказ.способу –частка ся,сь – звор.форми дієслова.Частка був, а,о – давно мин.час ходив був.

Поняття про ВИГУК у суч.мовознавстві

В укр. мові сталого погляду на вигук як особл. розряд слів немає. Аксаков розглядає вигук як окрики з яких формувалися перші слова людської мови.ВИГУК –як емоційні знаки протиставляли словам, як знакам думки Пішковський, Овсяников-Куліков,Буслаєв вважали вигук словами,але такими щ знаходилися за межами частини мови. Пішковський казав, що це чужорідний елемент у реченні. Фортунатов, Шахматов видокремлюють від службових і самост.частин мови.Вигук- особл.розряд слів, які не мають номінативних функцій і служать для вираження емоцій, почуттів, волевиявлення. Вигук не називає емоції, а виражає їх.О,сліз вже вилито немало. Виноградов писав, що Вигук не маючи номінативних функцій, має усвідомлення колективом смислового змісту.Кожний вигук осмислився, усвідомився як знак, що спільний для всіх членів суспільства, а не як індивідуального користування.Ох, чого моя зіронька плаче?Вигуки бувають однозначні і багатозначні.Геть, досить,цить – однозначні. О,ох,ай,ах – багатозначн.Ой –має 8 значень(переляк,уболівання,докір, захоплення, прохання, попередження) Ой не шуми луже(прохання).Вигук виражає еоції, волевиявлення та думки.Властивість вигука виражається зумовленим контекстом ситуації мовлення.Вигук відрізняється від самостійних слів тим,що вони можуть бути еквівалентними не те слова, а й речення.Слова-речення – Ага!Морфологічно вони не розкладні.У них видсутні система словозміни (категорія роду. Числа, особи, часу)Всі ці ознаки дають підставу вважати вигук особливим розрядом слів, що стоїв осторонь від інших частин мови.Грищнко,Горпинич вважали що –вона виражає емоції та волевиявлення та елементи думки.

Класифікація ВИГУКІВ

Існує декілько класифікацій вигуків.За семантикою вигуки поділяються на: емоційні, спонукальні, апилятивні(звертання), етикетні.Емоційні вигуки – виражають переживання, фізичний псих стан людини( радість,захоплення, здивування,рішучість,уболівання) – о,а,е,ах,ох,фу,тю,ха,матінко,жах,Господи, цур,страх.Емоційні вигуки бувають однозначні та багатозначні( наприклад, - ой- 8 значень).Спонукальні – виражають спонукальний наказ, розпорядження, і навіть заклик до дії: гей, киш, марш,гайда, досить,давай, баста,ану. Апелятивні – звертання мовця до співрозмовника,щоб привернути його увагу. Гей,егей,гей!Етикетні( привітання,подяка, пробачення). Саме сем-а група вигуків на думку Мацько,Горпинича свідчить про наявність у них лексичних значень. За будовою бувають первинні і вторинні. Первинні вигуки – такі,які в сучасній мові мови-зв'язку з тими частинами мови від яких вони утворилися.Переважно,вони беруть свій початок від емоційних викриків,окриків, які супроводжують реакції організму на зовнішні подразники.А,ага,ой,ай, гей, ех, цить,ну. За складом їх поділяють на декілька груп: вокативні, однозвучні,односкладові вигуки (1-ша голосна – о,а.у,е) Двозначні.односкладові у ф.закрит.складу(гол+пригол): ой, ай, ох.Двосклад.односкладові у формі відкритого складу (приг+гол):ба, ну,тю, ха, фе. Тризв-і односкладні вигуки у формі прикритоо-закритого або прикрито-відкритого складу:геть,тьфу,гей,хе.Двоскладові вигуки: ого, ану,агов.Консонантні(одні приголосні): хм,цц, гм. Похіднінепервинні) в. такі, які співвідносяться з іншими частинами мови, від яких вони утворилися.Серед них:відіменникові (мамо,біда, страх,слава),віддієслівні(працюй, вибач, диви).Займенникові(воно,тобі, отаке,оце,це)Прислівникові (так,як). Фразеологічного та нефразеологічного типу (Боже мій, слава Богу) Пох.відрізняються від первинних тим,що співвідносяться з частинами мови, від яких вони утворилися.

Звуконаслідувальні слова

Слова за допомогою яких відтворюється звукові сигнали тварин і птахів,шуми і звуки яви природі,машин, механізмів,вибухів. Від вигуків вони відрізняються тим,що не виражають емоції,почуттів,а служать лише для відтворення реальних звуків та шумів дійсності. Отже, звуконаслідувальні слова – це слова, результат імітації людиною пташиних криків, звуків,до. тварин, звірів. Звуки, що виникають при падння предметів –бах, трах,звуки дії різноманітних механізмів.Імітація дії,фізіологічних процесів –ха-ха-ха,апчхи. Імітація шумів різноманітних природних явищ – грім,гроза.Ми знаємо, що їх не можна ототожнювати з вугуками.Деякі мовознавці все ж-таки розглядають їх як різновид вигуків.(Мацько,Колодежний,городецька) – розглядають їх як групу слів, яка прилягає до вигуків проте не зливається з ними повністю, оскільки не виражає ні емоції ні волевиявлення. Звуконаслідувальні слова здатні виступати у речення в ролі присудків – бац, мор. Наприкінці мотор- трррр. Стилістичні можливості звуконаслідувальних слів різноманітні.Вони виступають одним із важливих експресивно-зображувальних засобів відображення об'єктивної дійсності.Наприкінці у творах Григора Тютюнника використовуються звуконаслідувальні слова, які виражають безпосередньо реакцію мовця.

Стан як граматична категорія дієслова.

1. Поняття про категорію стану

Стан дієслів – грамматична категорія, яка виражає відношення дії до субʹєкта і обʹєкта дії, що виявляється у відповідних дієслівних формах. Субʹєктно-обʹєктні відношення, які вираж. дієслова, виявляються тільки в реченні. Дієслово є основоною ланкою в реалізації цих граматичних відношень: Декан підписує заяву (дія виконується субʹєктом активно, вона спрямована на обʹєкт дії – заяву). Це активна конструкція (дісл. Відноситься до активного стану). Заява підписується деканом (дієслово у значенні пасивної дії – пассивна конструкція).

Вчення про стан діслів у вітчизняній лінгвістиці має свою давнюю історію. Існує декілька теорій стану. Фортунатов виділяв два стану – зворотній / незворотній. Згідно з його теорією, не всі слова мають категорію стану, вона реалізовується у межах перехідності / неперехідності. Цієї ж думки дотримується фортунатов. Шахматов виділяв три стани: дійсний, пасивний, зворотній. В подальшому його теорію розвинув Виноградов. Згідно з його теорією, не всі слова мають категорію стану. В академічній граматиці за ред. Білодіда виділяють тільки два стани: пасивний / непасивний, підкреслюючи, що ця категорія властива перехідним дієловам.

У сучасному мовознавсті поширені 2 теорії стану: 2-станова, 3-х станова.

2. Трьохстанова теорія

У 3-х становій теорії виділяють:

1) активний – властивий усім перех. дієсл. (бригада будує будинок)

2) пасивний – дісл. творяться від перех. дієсл. за допомогою –ся, не змінюючи їх лексичне значення (будинок будується бригадою)

3) зворотньо-середній – означає дію, яка зосереджується на субʹєкті, тобто спрямована на діючу особу, яка водночас є і субʹєктом і обʹєктом. Це дієсл. з ся. які утвор. від перех. дієсл. за допомогою постфікса (умиватися).

В залежності від значення –ся дісл. поділ. на такі групи:

а) властно-зворотні (одягатися – одягати себе);

б) взаємо-зворотні - означає дію, яка може виконуватися кількома особами (зустрічатися).

в) непрямо-зворотні – означає дію, яку діюча особа творить для себе (запасатися)

г) загально-зворотні – дія, яка зосереджена в самій діючій особі, виражає її внутрішній стан (журитися)

д) активно-безобʹєктні – вказують на якусь постійну ознаку предмета (собака кусається)

є) зворотньо-пасивні – виражає таку дію, яку діюча особа сприймає для пассивно (вона уявляється йому чарівною).

Згідно з цією теорією, не всі слова можуть мати категорію стану:

1) усі неперех. (летіти, бігти)

2) дієсл., які без ся не вжив. (намагатися)

3) дієсл., які утвор. від неперехідних (наплакатися)

4) дієсл., які утвор. від перех., але ся змінив їх лексичне значення (діставати з шафи пальто)

5) безособові дієслова (не спиться)

Цієї теорії дотримуються Жовтобрюх, Виноградов, Горпинич та ін. вчені.

3. Двостанова теорія

2-станова теорія викладана у пацях О. Бондаренко, І. Милославського ті ін.

Згідно з цією теорією фактично усі дієсл. мають категорію стану.

1) активний – дієсл. з ся та без ся, перех. і неперх. (сміятися, жити)

2) пасивний – дієсл. з ся, які утвор. від перех. дієслів і керують імненником в Ор. в. з агентивним значенням (заява підписується деканом).