4. Перехдність / неперехідність дієслів

Перехідні дієслова означають таку дію, яка переходить на інший предмет (А я до школи – носити воду школярам.) Це основне гаматичне значення перехідних дієслів. Ці дієслова вимагають, що залежний від них іменник або частина мови, що виступає у ролі іменника, стояв у формі Зн. в. без прийменника і виконував функцію прямого додатка. Крім того, перехідні дієслов також можуть керувати ім., які стоять в Р.в. у таких випадках:1 – коли перед дієсл. стоїть заперечна частка НЕ (не читав газети); 2 – коли дія переходить не на весь предмет, а на його частину (випити молока). Іменник при них виконую фунц. прямого додатка.

Неперхідні – означають стан або таку дію, яка на інший предмет не переходить (Високо стоїть місяць у небі). Неперх. дієсл. керують іменником у будь-якому відмінку, крім Зн.в. без прийм. та Р.в. у тих випадках. Іменник при них виконує функц. непрямого додатка.

Перех. / неперх. дієслова мають ще формальні ознаки:

1) – ся ознака неперехідних дієслів (сміятися)

2) суф. И ознака перехідних дієслів (білИти)

3) суф. І ознака неперех. дієслів (сенІє небо)

Отже, сталих морфологічних ознак категорія перех. / неперех. немає. Тому що цю категорію можна вважати синтаксичною, т.к. розмежівання перех./ неперех. реалізовується сааме на синтаксичних критеріях. Проте, цю категорію ми розглядаємо в морфології, оскільки вона притаманна дієслову і тісно повʹязана з категорієй стану, що виявляється як в синтаксичній, так і морфологічній формах.

Катерогія способу

1. Поняття про категорію способу

Спосіб – це граматична категорія в системі дієслова, яка виражається відношенням дії до дійсності. Учення про спосіб прийшло дон нас з греко-лат. граматиці. Вперше термін «спосіб» ввів Смотрицький 1614р., до цього вживався термін «Вчин».

Відношення дії до дійсності може бути реальним та ірреальним.

Реальним є таке відношення, при якому діє насправді відбувалася, відбувається і буде відбуватися (О земле рідна, жила, живешь, до віку будеш житии).

Ірреальним є таке відношення, при якому дія, що названа дієсловом, не вдібувалася, не відбувається і не буде відбуватися. Ця дія лише мислиться як бажана (Я б землю покинув і в небо злетів).

Отже, граматисне значення форм способу дії передбачає наявність промовця. Саме він говорить про те, яка буду дія – реальна / ірреальна.

2. Дійсний спосіб – вираж. дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися. Отьже, виражає реальну дію. Ця категорія немає спеціальних граматичних показників. Проте вона тісно повʹязана з категорією часу і виражається її граматичними засобами. Т.ч., дієслова мають категорію часу – тепер., минул., майб.

У межах дійсного способу спостерігуються різні модальні відтінки, що зближає його з іншими способами дієслова. Вони вираж. інтонацією та словами ніби, наче, неначе, немов би, давай, дай (Панове, збираємось завтра о другій годині – значення наказового способу. Ніби бачив я його – значення умовного способу).

Отже, дійсний спосіб виражає реальну дію, тісно повʹязаний з категорією часу і виражається його граматичними засобами.

3. Умовний спосіб – виражає ірреальну дію, дію бажану можливу за певних умов (Я б землю покинув і в небо злетів). Умовний спб твор. за допомог. дієсл. минул. часу + би(б). Не має форми часу і особи, але ці дієсл. змінюються за родами та числами. Ця частка БИ може стояти як біля дієслова, так і відділятись від нього ін. частинами мови. Значення умовного способу зберігається і тоді, коли ця часткавиступає у складі сполучників якби, щоб, аби (Якби ті птахи мали дюдську мову, вони б сьогодні повідали маленькій дівчинці про її рідну землю).

Найчастіше ці дієслова вжив. з підрядиними умови (Коли б вона не поїхала до нього, він би образився на неї). Рідше флрми наказовго способу зустрічаються у ССР і безсполучникових реченнях (Ще б плакала Катерина, та сліз більше немає). Отже, умовний спосіб не має категорії часу, а рід та число.

4. Наказовий – виражає волю того, хто говорить у формі наказу, заклику, побажання, поради, вимоги тощо. Він також виражає ірреальну дію. Промовець бажає, щоб діє здійснилася, але не відомо буде це чи ні (Книдку читай – розуму набувай).

Наказов. спосіб означає дію, яка реально не існує, не існувала, але з погляду того, хто говорить, вона повинна бути. Різні модальні відтінки наказового способу подаються особливою спонукальною інтонацією (Сідай з нами – інтонація запошення. Любімо Вітчизну, єдину у світі – інтонація заклику. Пустіть мене – прохання.)

Дієслова наказ. сп. немають категорії часу, а тільки категорію особи і числа. Форми наказов. сп. твор. від основи теперю часу або майб. простої форми. Дієслова наказов. сп. в однині мають форми 2-ої особи, в множині – 1-ої і 2-ої особи (кажи, зроби, читай, сядь; ударимо, читаймо; купуйте, сходьтися). Також ці дієслова моають 3 особу, яка твориться аналітично. У 3 особі одн./множ. тепер.ч. або майб простої форми додаються частки хай, нехай (Хай цвіте наш рідний край. Нехай щастя зазнає кожна людина.

Отже, дієслова наказов. сп. виражають ірреальну дію, немають категорії часу, проте їм властива категорія особи і числа. В однині дієслова наказов. сп. мають 2-гу особу, а в множині – 1-шу і 2-гу, а також їм властива і 3-тя особа, яка твориться аналітично.

5.В укр. мові форми одного способи можуть вживатися в значеннні іншого. Наприклад, умовний сп. в значенні наказового. Тау висловлюються, коли бажають помʹякшити тон наказу або виразити якесь прохання, пораду тощо (Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашому садочку).

У значенні наказового може виступати і дійсний спосіб (Лагодь, сину, сани, відвізеш ялинку).

Форми наказового способу можуть вживатися у значенні умовного (Прийди я сюди вчасно, нічого б цього не було).

Наказовий сп. може вживатися і в значенні дійсного: Другі бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечерять подай, посуд перемий.

Інфінітив немає категорії сп. Проте в певних контекстах він може набувати значення того чи інш. способу: Вставати! Покликати його! – інтонація наказу.

І. Дієслово як частина мови.