Оповідка сьома

«В одному селищі жив ткач Мантхара. Якось, коли він працював за ткацьким верстатом, у нього поламалися всі прядильні кілочки. Ткач узяв сокиру й подався до лісу, щоб зрубати підходящу деревину. Йдучи берегом моря, він побачив велике дерево шиншапу й подумав: «Оце саме те, що я шукаю. З цього дерева можна буде настругати чимало гарних кілочків»,- і замахнувся на нього сокирою. Але в ту мить з дупла дерева пролунав голос: «О, це дерево моя оселя й фортеця, я в ньому щасливо живу, бо його пестить прохолодний вітер і ніжно обіймають морські хвилі». Ткач сказав: «Що ж мені робити? Без дерева моя сім'я загине з голоду. Переселись в інше місце, а я [253] його зрубаю». Той, що в дереві сидів, мовив: «Ти мене втішив! Проси все, що хочеш, тільки не чіпай цього дерева».

Тоді ткач сказав: «Ну, то я піду додому, пораджуся зі своєю жінкою і другом, а коли повернуся, ти підтвердиш свою обіцянку». Погодився на це той, що жив у дереві, і ткач поспішив додому. Йдучи селом, він зустрів свого приятеля цирульника й розповів йому про все, а потім запитав: «Друже, скажи, що б мені попросити в того деревного жителя? Я оце й прийшов з тобою порадитися». Той йому відповів: «Знаєш, любий, ти попроси в нього царство, і нехай зробить так, щоб ти сам був раджею, а я твоїм міністром. І тоді ми зазнаємо щастя на цьому і на тому світі. Як-то кажуть:

Як справедливо діє цар, досягне слави на землі

Й змагатись зможе в небесах із божествами тридцятьма».

Ткач мовив: «Ну, от і добре, тільки я піду ще пораджуся зі своєю господинею». Цирульник на те відповів: «О друже, це всупереч усім шастрам - з жінками радитися. Недарма кажуть:

Годуй і одягай жінок, прикраси щедро їм даруй,

Продовжуй з ними рід людський, лише порад їх не сприймай.

 

Де шельма, жінка чи дитя володарюють при дворі,

Держава сходить нанівець - Бгаргава мудрий так повча.

 

Радіє доти чоловік, у славі й почестях живе,

Допоки він не на гачку, не слуха потайки жінок.

 

Жінки своєкорисливі, про щастя дбають лиш своє.

їм люд немилий, навіть син, якщо їм щастя заступа».

Ткач сказав: «Ні, я все-таки піду й пораджуся з нею, бо вона мені завжди вірна. Я нічого не роблю без її відома». От прийшов він додому й повідав своїй дружині: «Люба моя, сьогодні я подолав одного духа, і він хоче подарувати нам те, що ми з тобою побажаємо. Подумай, чого нам бракує. Мій приятель цирульник порадив попросити в нього царство». Жінка відповіла: «О сину благородного батька, ну який же розум у тих голярів? Не слухай його порад! Кажуть так: [254]

Мудрець не слухає порад панегіристів, співаків,

Цирюльників і хлопчаків, невігласів та жебраків.

Правити царством нелегко, великий тягар лягає на плечі раджі - тут і мир, і війна, і походи, і обережність, і пильність, і лицемірство, і союзництво з іншими країнами та ще багато чого. Отож усе це не дає щастя людині. Бо

Як зажадаєш царювать, до бід готуйся, що поллють,

Немов із глечика вода у час помазання на трон.

А також

Не варт бажати царства нам. Воно приносить лихо,-

У ліс прогнали Раму й потоптали Палі,

Поневірянь зазнали діти Панду,

Геть винищено Врішні, і позбувся трону Нала,

Був Саудаса змушений тікати,

Равана, цар Ланки, зазнав насмішок,

Було Арджуну вбито,- все це через царство.

 

Якщо брати, сини й рідня тебе за царство ладні вбить,

Тоді про царювання ти і гадки навіть не плекай».

І тоді ткач сказав: «Твоя правда, господине. Але, все ж таки, що нам у нього попросити?» Вона відповіла: «Ти завжди тчеш одну штуку полотна, і завдяки цьому ми сплачуємо всі борги. Так-от, попроси в нього ще пару рук і одну голову, щоб виготовляти дві штуки полотна. Одна буде, як і раніше, для сплати боргів, а друга принесе нам достаток на радість усім твоїм родичам. Таким чином, ти і цьому, й тому світові догоджатимеш». Почувши це, він дуже зрадів і мовив: «Гаразд, вірна своєму чоловікові, добре! Слушна твоя порада, дружинонько! Так я й зроблю!» Потім пішов він до того дерева й попросив його жителя: «О, коли ти хочеш наділити мене тим, що я бажаю, то дай мені, будь ласка, ще дві руки й одну голову». І тільки-но він це промовив, як зразу ж став чотирирукий і двоголовий. Ось прямує задоволений ткач додому, а люди з усіх боків кричать: «Он ракшас іде!» А потім, хто палицями, хто камінням, а хто просто кулаками, забили його до смерті. Тому я кажу: [255]

У кого розуму нема, і хто порад не визнає,

Той смерть свою зустріне так, як стрів колись Мантхара-ткач».

І мовив той, що тримав колесо: «Істинна правда! Люди, які на неподобне та незбутнє зазіхають, самі себе на посміховище виставляють. Недарма ж кажуть:

Хто помислить про незбутнє, недосяжного запрагне,

Той, мов мертвий, білий стане, як отець Самашармана».

Той, що знайшов золото, запитав: «А як це було?», і той, що з колесом на голові, розповів.