Оповідка дев'ятнадцята

«В одному місті жили собі два приятелі Дгармабуддгі та Папабуддгі. От якось гріховода Папабуддгі й подумав: «Чого це я, дурна моя голова, маю животіти у злиднях? Подамся, мабуть, удвох з доброчесним Дгармабуддгі до іншої країни, з ним разом наживу там багатств, а потім круг пальця його обкручу і сам тоді розкошуватиму». При наго-Ді він сказав Дгармабуддгі: «Чуєш, друже, що ти згадуватимеш на старості літ, коли нічого не бачив на своєму віку? Про що онукам розповіси, як не побуваєш у чужих краях? Недарма кажуть:

Той, хто не знає мов чужих та ще й не знає інших вбрань,

В чужих краях не поблукав, на світ даремно народивсь.[101]

А також

Блукаючи із краю в край, людина в мандрах не помре,

Допоки не набуде знань, майстерності й значних багатств».

І ось одного погожого дня з дозволу старших приятелі вирушили в далеку дорогу. Мандруючи по різних країнах, вони, завдяки кмітливості Дгармабуддгі, дуже розбагатіли собі на втіху. Але, знудившись за рідним краєм, врешті подались додому. Бо ж кажуть:

Хто в чужині набуде знань, майстерності й значних багатств,

Йоджан землі своїх батьків за сто йоджанів сприйме він.

І коли вони вже підходили до свого міста, Папабуддгі звернувся до приятеля: «Не треба, любий, усе наше багатство нести додому, бо там ми його швидко розтринькаємо - родичі та друзі безперестану виканючуватимуть його у нас. Краще закопаймо гроші десь у лісовій глушині, ну, а трохи візьмемо з собою. Неспроста кажуть:

Розумний гроші затаїть, хоч би і мало їх було,-

Тримається і мудрий так - приховує свої думки.

А також

Як би мало не ковтали - риба в ріках, птаство в небі,

Звірі на землі,- одначе їх і це задовольняє».

«Так і зробимо»,- погодився Дгармабуддгі, і вони обидва, повернувшись до своїх осель, стали щасливо жити. Якось уночі Папабуддгі попростував до лісу, викопав гроші, засипав яму і притьмом побіг додому. На другий день він прийшов до Дгармабуддгі і сказав йому: «У мене, друже, велика сім'я, і ми вже давно живемо впроголодь. Ходімо в ліс та візьмімо трохи грошенят».- «Давай так і зробимо»,- відповів Дгармабуддгі. Прийшли вони на те місце, де заховали своє багатство, а коли розкопали, то побачили порожню калитку. Тоді Папабуддгі вдарив себе по лобі й загорлав: «Ой, Дгармабуддгі, це твоїх рук діло! Ти обчистив калитку! Віддай мені половину грошей, а то я піду на царський двір і все там розкажу». Той відрубав [102] йому: «Не смій, негіднику, так говорити! Недарма назвали мене Дгармабуддгі, не можу я займатися крадіжкою. Бо сказано:

Розумні, праведні мужі чуже майно, й чужих жінок,

І все на грішнім світі цім шанують, як і матерів».

Пішли тоді вони удвох до суду й заявили про сподіяне, зваливши провину один на одного. А судді постановили розв'язати справу божим судом. Папабуддгі запротестував: «О, це несправедливе рішення. Сказано ж:

Щоб в спірці правду встановить, май свідків або доказ свій.

А вже якщо нема цього, тоді іди на божий суд.

А в мене у цьому ділі є свідки - божества дерев довкола того місця, де були закопані гроші. От вони й розкажуть, хто їх украв».- «Ну, що ж,- мовили судді,- твоя правда. Недарма ж мовлять:

Якщо вже певний свідок є, нехай він буде з жебраків,

Тим більш, як свідок - божество, не слід звертатись в божий суд.

Нам дуже цікаво, як ця справа обернеться. Так-от, завтра на світанку ви обидва разом з нами підете до того лісу!» Тільки-но Папабуддгі почув рішення суддів, він одразу ж метнувся додому й сказав своєму батькові: «Тату, знаєш, Дгармабуддгі пограбував мене. Тепер усе залежить від твого слова, і якщо ти мені не допоможеш, обірветься моє життя!» Той озвався: «Кажи, синку, швидше, що треба робити?» І Папабуддгі розпорядився: «Татку, в лісі росте крислате дерево шамі, а в ньому є велике Дупло. Ти туди залізеш, і, коли завтра вранці я питатиму, хто вкрав гроші, назвеш Дгармабуддгі».

Ранком другого дня Папабуддгі, зробивши обмивання, підійшов з Дгармабуддгі й суддями до дерева і голосно прорік:

«В ім'я Землі і Неба, Сонця й Місяця,

Вогню й Води, Повітря, Дня і Ночі,

Душі і смерті, вранішньої Сутіні,

В ім'я самого Дгарми - винуватець є! [103]

То повідай же, о найдостойніше божество дерева, хто з нас двох злодій!» І тоді батько Папабуддгі, який сидів у дуплі, промовив: «О, ці гроші вкрав Дгармабуддгі!» Почувши таке, царські слуги дуже здивувалися й почали вишукувати в шастрах гідне покарання для винуватця. А тим часом Дгармабуддгі назбирав сухого хмизу і під самим дуплом розпалив вогнище. І от, коли запалахкотіло полум'я, з дупла, ойкаючи, вискочив батько Папабуддгі, на якого страшно було дивитися: тіло геть попечене, а очі мало не лопалися. Царські слуги стали його розпитувати, і він признався їм, до яких хитрощів удався його син. Тоді вони повісили безчесного Папабуддгі на сучку дерева ша-мі, а Дгармабуддгі наділили похвалою і сказали: «Воістину справедливо мовиться:

Не тільки спосіб обери, а й зваж, чи не зашкодить він,-

Мангуста чаплі виводок пожер у неї на очах».

Дгармабуддгі спитав: «А як же це могло статися?», і вони розповіли.