- •2. Форми взаємодії науки і техніки.
- •3. Типи, фактори і характери розвитку суспільства.
- •4. Підходи до визначення ролі науково-технічного прогресу в розвитку суспільства представників різних шкіл економічної науки.
- •5. Екзогенний та ендогенний науково-технічний прогрес.
- •6. Технологічні зміни та їх вимірювання.
- •7. Теорії циклічного економічного розвитку.
- •8. Інноваційні теорії технологічних змін.
- •9. Теорії технократичного суспільства.
- •10. Сучасні концепції інноваційного розвитку
- •11. Системний підхід в інноватиці.
- •12. Сутність та взаємозв'язок понять відкриття, винахід, новинка, нововведення, інновація
- •13. Підходи до визначення терміну "інновація".
- •14. Підходи до класифікації інновацій.
- •15. Життєвий цикл інновації, шляхи його подовження
- •16. Джерела інноваційних ідей
- •17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
- •17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
- •18. Підприємство як суб’єкт реалізації інновацій.
- •19. Класифікація інноваційних підприємств та організацій.
- •20.Споживач як суб’єкт реалізації інновацій
- •21. Держава у створенні зовнішнього середовища для розробників та споживачів інновацій.
- •22. Необхідність державного втручання у науково-технічну та інноваційну діяльність.
- •23. Теоретичне обґрунтування діяльності держави в економіці загалом та у науково-технічній й інноваційній сферах зокрема.
- •24. Функції держави у науково-технічній та інноваційній сферах.
- •26. Підходи до визначення державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •27. Нормативно-правова основа формування та реалізації науково-технічної та інноваційної політики.
- •28. Сутність і дія інструментів державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •29. Підходи до класифікації інструментів державної науково-технічної та інноваційної політики.
- •30. Методи впливу держави на науку, техніку та інновації
- •31. Адміністративно-відомчий метод: сутність, особливості, переваги та недоліки застосування.
- •33 Система пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки як основа реалізації програмно-цільового методу.
- •34. Науково-технічний потенціал як об’єкт науково-технічної політики.
- •35. Сутність та показники функціонування складових науково-технічного потенціалу.
- •37. Характеристика основних джерел фінансового забезпечення розвитку науки, техніки та інновацій.
- •38. Фонди та їх роль у фінансовому забезпеченні науково-технічної та інноваційної діяльності.
- •39. Предмет, завдання і принципи наукової та науково-технічної експертизи, її суб’єкти та об’єкти.
- •40. Об’єкти та суб’єкти відносин у сфері науково-технічної інформації.
17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
Під інноваційною інфраструктурою розуміється сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій, систем, необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності та реалізації нововведень.
Інноваційна інфраструктура об'єднує організації різних видів: фірми, інвесторів, посередників, наукові та державні установи, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної ідеї до реалізації нововведення.
Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів.
Відповідно до цілей інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов'язаних систем:
• систему інформаційного забезпечення, яка дає доступ до баз і банків даних для всіх зацікавлених, незалежно від форм власності;
• експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок;
• фінансово-економічного забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, інвестиції інших країн, кошти інвестиційних фондів тощо);
• сертифікації наукової продукції, відповідні послуги у сфері метрології, стандартизації, контролю якості;
• просування нововведень на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист інтелектуальної власності;
• підготовку кадрів для інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки.
Отже, інноваційна інфраструктура охоплює діяльність у рамках інноваційного процесу (науку — техніку — виробництво — споживання) і їй мають бути притаманні такі властивості:
1. Поширеність у всіх регіонах, щй дасть змогу вирішувати на місцях задачі функціонально повного інноваційного циклу: від маркетингу і техніко-економічного обгрунтування до впровадження у виробництво новацій з кадровим забезпеченням та сервісним обслуговуванням.
2. Універсальність, що забезпечить реалізацію будь-якого проекту під ключ у будь-якому секторі економіки чи виробництва.
3. Професіоналізм, який базується на сумлінному і якісному обслуговуванні замовника, об'єктивному і зацікавленому ставленні до «чужих» знань, наукових технологій, обладнання і систем.
4. Конструктивність, яка забезпечить орієнтацію на кінцевий результат.
5. Фінансова та інформаційна забезпеченість.
6. Гнучкість, яка забезпечить адаптивність інноваційної інфраструктури до змін вимог ринку.
17. Інноваційна інфраструктура: сутність та складові.
Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно — комунікативні, юридичні, освітні тощо
До об'єктів інфраструктури підтримки підприємництва відносяться: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки, лізингові центри, фінансово-кредитні установи (кредитні спілки, інші установи взаємного кредитування, кредитно-гарантійні установи), фонди підтримки підпрємництва, інвестиційні, інноваційні фонди і компанії, довірчі товариства, фондові і товарні біржі, інформаційно-консультативні установи, страхові компанії, аудиторські фірми .
Формування інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах: адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону, відповідність реальним потребам, раціональне територіальне розміщення, функціональна концентрація на гострих проблемах інноваційної діяльності, доступність послуг для підприємців (територіальна, інформаційна, вартісна), залучення державних і недержавних ресурсів.
Стимулювання зростання інновацій у сфері високих технологій повинне здійснюватися за рахунок залучення фінансових коштів в область інноваційного підприємництва і утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць високого рівня престижу. Це і є основними завданнями технопарків в світовій практиці.
Досягнення даних завдань можливе за рахунок тісної взаємодії капіталу (відособленого майна) і науково-технічного центру (вищого учбового закладу), чию науково-дослідну, дослідно-конструкторську та технологічну діяльність даний капітал покликаний фінансувати.
Технологічний парк — це організація, керована фахівцями, головною метою яких є збільшення добробуту місцевого співтовариства за допомогою просування інноваційної культури, а також змагальності інноваційного бізнесу і наукових організацій. Для досягнення цієї мети технопарк стимулює і управляє потоками знань і технологій між університетами, науково-дослідними інститутами, компаніями і ринками. Він спрощує створення і зростання інноваційних компаній за допомогою інкубаційних процесів і процесів виведення нових компаній з тих, що існують (spin-off processes). Технопарк крім високоякісних площ забезпечує інші послуги
Бізнес-інкубатори за своєю суттю це комплекс (приміщення, комунікації, бухгалтерія, господарська частина), який обслуговуватиме роботу створених фірм. Тут можуть "вирощуватися" 10-20-100 підприємств, які за декілька років повинні встати на ноги і піти працювати на економіку