opr0C9QI

© Бурлакова І., 2010

© Панасенко О. А., художнє

оформлення, оригінал-макет, 2010

ISBN 978-966-96784-7-8

© Якубець А. В., приватний

видавець, 2010

Ірина Бурлакова. «Ми у руці тримаєм тільки зерна…»

Вступне слово

Миопинилисяначужині,програли–негравши–політичніставки.Якщонемоглобути

ваних на створення такої концепції доби та української людини, яка дозво-

батьківщининагеографічніймапі,мимоглизбудуватибатьківщинувнашихдушах.Літературні,

лила б ідентифікувати українську літературу за кордоном як національно-

мистецькітвори,щопостанутьзнашогооб’єднання,будитимутьдуші,своїічужі.

маркований текст, створений у координатах європейської культури з при-

Юрій Шерех

таманними їй мистецькими практиками. Щодо існування МУРу, то найроз-

повсюдженою є версія про його коротку, трирічну історію – з 1945 по 1948

сторію української літератури за кордоном у ХХ столітті неможливо осяг-

рік. Варті уваги ті корективи, які дозволяють побачити цю сторінку історії

нути повною мірою без ретельного вивчення – об’єднання українських

української літератури за кордоном як феномен більш пролонгований, що

Імитців, відомого як Мистецький Український Рух (МУР). Персоналізова-

резонує в подальшому не лише у Європі, а й на інших континентах, куди з

ний список МУРу нараховував майже шістдесят осіб, серед яких вирізняли-

різних причин змушені були виїхати українські письменники в еміграції. Так,

ся: Іван Багряний, Василь Барка, Докія Гуменна, Володимир Державин, Ві-

Г.Костюк визначає МУР як “об’єднання українських письменників в Західній

ктор Петров (Домонтович), Юрій Клен, Ігор Костецький, Софія Парфанович,

Європі(1945-1952)”[Костюк.Зустрічі,679]/курсивмій.–І.Б./.Промовистим

Улас Самчук, Юрій Шевельов… Науковці ще розв’язують питання новизни

є й коментар І.Костецького у статті “Про єдність різноманітного й супереч-

ідей та образів письменників МУРу, їх впливу на погляди щодо розвитку

ливого” з розлогим підзаголовком “Невиголошена промова на з‘їзді україн-

українського літературного процесу ХХ століття. Поняття “література діа-

ських письменників еміграції 6-7 грудня 1958-го року в Нью-Йорку”: “…За-

спори”, “позаматерикова література”, “письменство в екзилі”, “діаспорна

вдання “Слова” – ясні й неспірні. Труднощі з’являться далі. Вони з‘являться

література”, “еміграційна література” вживаються як термінологічна сино-

обов’язково. Якби не було загрози їхньої появи, не було б либонь і потреби

німія на позначення текстових масивів, які постають за межами так званої

перейменовувати МУР на “Слово”. Принаймні я почуваю себе аж до сьогод-

“літератури материкової”.

ні членом МУР’у і не маю з цього приводу ніяких гризот сумління (збережено

Ю. Мариненко вказує на сецесійний характер мурівського тексту, в якому

орфографію оригіналу)” [Костецький 1962, 321].

“відображено все, що було в українській літературі попереднього періоду:

“Українська літературна цивілізація” (О. Пахльовська) у ХХ столітті, фор-

скажімо, неоромантизм і полемічні пристрасті розстріляного відродження,

мується у вимірах національного культуротворення та самозбереження,

неоромантична людина чи історіософія празької школи. Скажемо більше:

низка сучасних літературознавчих досліджень підтверджує її цілісність (С.

простежується не лише суголосність з опозиційною (чи емігрантською) лі-

Андрусів, Ю. Мариненко, Н. Лисенко-Ковальова, Ю. Ковалів та ін.). Спроби

тературою, але й радянською, адже йшли вони весь цей час навдивовиж

розглянути феномен МУРу виникли в широких вимірах на перетині соціоло-

синхронно” [Мариненко 2006 Проблеми національної, 56].

гії, філології, історії, розширили уявлення про сприйняття України в світі та її

У 1944 році за спостереженнями В. Державина, “скінчилася знаменна і

присутність у загальносвітовому мистецькому та науковому процесах. Так,

чітко окреслена в житті нашої нації культурно-історична доба – доба духо-

слід назвати працю О. Пахльовської “Україна – діаспора” сьогодні: криза і

вної соборности на західноукраїнському ґрунті (та прилеглих середньоєв-

перспектива” (2002 р.), в якій окреслено ряд конкретних політичних і культу-

ропейських теренах), доба не самої лише ідейної співпраці, як то було перед

рологічних аспектів проблеми незалежності нашої держави у зв’язку зі сві-

революцією, а й реальної фузії наддніпрянської політичної еміґрації з наці-

товими процесами та реаліями існування діаспори. Н. Мерфі (“Українська

ональним життям Західніх Українських Земель. Наприкінці 1944 р. ту добу

діаспора в США: збереження традицій національної культури”, 2006 р.) сис-

української літератури заступила нова – доба цілковитої, себто однаковою

тематизувала історію існування українців за межами власної держави. Про-

мірою наддніпрянської і наддністрянської, соборно-національної еміґрації.”

блеми мовної єдності материкової та еміграційної України стали досліджен-

[Державин Три роки… 1994, 575]. Повоєнний період постає органічною час-

ня Б. Ажнюка (“Мовна єдність нації: діаспора й Україна”,1999 р.). Н. Кривда

тиною цілісного літературного руху ХХ століття, в якому вагомим чинником

порушувала питання культуротворення за умов інокультурних середовищ

є поступове переміщення центрів активного літературного життя, зокрема,

(“Українська діаспора: досвід культуротворення”,2008 р.) і вивела формулу

з Харкова до Львова, із Праги і Варшави до Мюнхена.

національного буття за межами питомо національної території. Це ще да-

М.Ільницький розглядає діяльність МУРу як ренесанс української культу-

леко не повний перелік досліджень з питань історії української діаспори та

4

ри,щовідбувсявсерединіХХст.замежамиУкраїни.ВрецепціїнауковцяМУР

культурних, соціальних й філософських засад її існування, однак не меншим

5

постає як концентрація творчих зусиль українського письменства, спрямо-

є список праць суто філологічних, присвячених питанням становлення та

розвитку художніх систем української діаспорної літератури.

тку стильової парадигми еміграційної прози загалом і жанрово-стильової

Привертають увагу праці Ю. Коваліва (“Празька школа”: на крутосхилах

палітри малої прози зокрема, недостатньою дослідженістю національного

“філософії чину”, 2001 р.; “Художня хроніка великої трагедії (українська лі-

наративу українського еміграційного письменства середини ХХ століття,

тература періоду Другої світової війни)”, 2004 р.), в яких систематизація

насиченого ідеєю державотворення.

фактів літературного життя на еміграції поєднується із вдумливим філоло-

Вимушена віддаленість українців, що в силу різних обставин опинилися

гічним аналізом художніх відкриттів письменників українського зарубіжжя.

поза межами Батьківщини, не означала їх духовної ізоляції. Глибоко пере-

Монографії О. Астаф’єва “Художні системи українського зарубіжжя” (2000

живаючи цей маргінес, і молоді, і досвідчені українські митці, серед яких

р.), “Образ і знак: українська емігрантська поезія у структурно-семіотичній

найпомітнішими постатями українського культурного життя були Іван Ба-

перспективі” (2000 р.) сформували цілісний образ української еміграцій-

гряний, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, шукали шляхи худож-

ної лірики. Н. Лисенко-Ковальова в кандидатській дисертації “Мистецький

ньої самореалізації. Хронологічно цей процес припав на третій (повоєнний)

український рух: модернізація літературної традиції і модернізм” (2006 р.)

період української літературної еміграції (1945-54 рр.), коли під час німець-

здійснила спробу осмислити особливості української еміграційної літера-

кої окупації Волині й Галичини постала нова – після передвоєнної більшо-

тури періоду МУРу з погляду співвідношення традиції й модернізму в укра-

вицької – загроза тотального винищення творчої інтелігенції нації, що ста-

їнській літературі, значення традиції для розвитку модернізму зокрема та

новила її духовну еліту, рушія національної ідеї. Виключалася можливість

потреби модернізації традиції для її життєспроможності й подальшого плід-

існування українських видань і письменницьких організацій та угруповань

ного існування. Питання реалізації національної ідентичності в українському

(крім дозволеного Союзу письменників і журналістів з осередком у Льво-

епосі, у тому числі й у літературних творах МУРу, – у центрі уваги Ю. Ма-

ві), як і можливість будь-якої легальної видавничої діяльності. У цей період

риненка, “Проблеми національної ідентичності в українській прозі 40-50-х

сформувався Мистецький Український Рух (МУР) – найпотужніше й найчис-

років ХХ ст.” (2006 р.).

ленніше об’єднання еміграційних письменників у творчу спілку, що дозво-

Висновки науковців переконують: літератори-емігранти, маючи принци-

ляло скоординувати багатовекторні естетичні пошуки митців у вираженні

пово інші мотивації творчої свободи й енергії, посилені ностальгійною ту-

змістової домінанти – розбудови нації через відродження національної дер-

гою за вітчизною, сформували авангард національного письменства у його

жави, сконсолідувати розпорошені творчі сили навколо ідеї “месійності” на-

стильових пошуках й становленні нової естетичної та філософської кон-

ціонально свідомого письменства.

цепції осмислення життя сучасної людини. Координати цього естетично-

Період з 1945-48рр. пов’язують зі становленням мурівської концеп-

філософського пошуку – національні та екзистенційні; тенденції, в межах

ції розвитку літератури, найбільш активною організаційною роботою його

яких розгортаються естетичні програми учасників МУРу, – сецесійні; мо-

очільників, програмовими виступами. Дослідники традиційно вказують на

дель світу, яку вони пропонують читачеві, – націоцентрична, що підтверджує

ці роки діяльності МУРу, обмежуючи тим самим історичні рамки його існу-

аналіз численних текстів із серії “Мала бібліотека МУРу”, альманаху “Арка”

вання. Попри різні погляди щодо локалізації явища МУРу в часі безперечно

та окремих збірок.

одне: плідна діяльність його представників визначила довготривалі тен-

Вивчення проблем, сформульованих у монографії, дозволяє скорелю-

денції розвитку української літератури за межами України, в європейській і

вати в межах цілісної системи уявлення про художні тенденції еміграційної

американсько-канадській українських діаспорах, виявивши потенціал твор-

малої прози, екзистенційну парадигму світогляду і творчості письменників-

чихсилписьменства,зокрема,врамкахдіяльностілітературногооб’єднання

емігрантів, націоцентричну модель світу та їх естетичні програми. Розгляда-

“Слово”. На те, що МУР знайшов своє продовження в діяльності “Слова”,

ючи малу прозу письменників МУРу на рівні жанрових варіантів, слід вважа-

вказує Г.Костюк в одному з розділів книги “Зустрічі і прощання” (“Пояснення

ти необхідним прочитання текстів в аспекті реалізації жанрової свідомості

скорочень, назв установ, організацій, журналів і рідкісних слів”), подаючи

автора, парадигмально вписаної в уявлення про “горизонти очікуваного”,

інформацію про літературні угруповання й об’єднання українців за кордо-

що зберігає у собі жанр з точки зору теоретичної (до певної міри норматив-

ном. За Г.Костюком, “Слово” – це “об‘єднання українських письменників на

ної) поетики в проекції на поетику історичну.

еміграції, засноване 26 квітня 1954 р. в Нью-Йорку як продовжувач творчо-

6

Актуальність означених питань зумовлена потребою комплексно розвід-

організаційних та ідейних настанов свого європейського попередника

7

ки художньої спадщини письменників МУРу, питань закономірності розви-

МУРу” [Костюк Григорій. Зустрічі, 683].

У спогадах учасників тих подій описаний момент створення організації.

Кирило-Мефодіївського Братства”), Ігор Костецький (“Український реалізм

МУР заснований у 1945 році в одному зі спеціально створених для пере-

ХХ сторіччя”). Конференція в Авґсбурзі (28-29 січня 1946 р.) дозволила за-

міщених осіб таборів (DP, “Ді-Пі”) на території Західної Німеччини (м.Фюрт,

лучити ті творчі сили, які не були представлені раніше. Слухали доповіді Во-

Бававрія) за сприяння ініціативної групи, до складу якої увійшли Юрій Шеве-

лодимира Шаяна про індоєвропейський ренесанс та Василя Чапленка про

льов (Шерех), Улас Самчук, Віктор Петров (Домонтович), Ігор Костецький,

збагачений реалізм. У виступі Бориса Подоляка “Проблеми сучасної україн-

Юрій Косач, Іван Багряний, Іван Майстренко.

ської літературної критики на еміґрації” проаналізовано різні течії еміґрацій-

Занепад та відродження Європи після Другої світової війни в рецепції

ної літературної критики в повоєнні роки. Критична діяльність та її загальні

українського письменника-емігранта забарвлено власними ментальни-

положення стали об’єктом уваги у доповідях Леоніда Білецького “Письмен-

ми детермінантами, коли питання національно ідентичного простору, який

ник і критика” та Остапа Грицая “Літературна критика, її творча мета й не-

виборював кожен народ, помножувалося на трагічне переживання україн-

безпека”. Юрій Косач у доповіді “Історична белетристика і становище кри-

ським митцем власної бездержавності. Ренесансна парадигма, що визна-

тики” виокремив специфічні вимоги, які ставилися до критика і письменника

чала домінанти європейської культури, українські письменники переживали

Показово, що організаційні заходи й конференції переважно були тематич-

як органічний стан. Створення МУРу в спогадах його учасників то зумисне

ними. У період з 4-6 жовтня 1946 p. працювала конференція y Байройті, яка

міфологізоване, то підкреслено прозаїчне. Так, за версією Ю.Шереха, ви-

булаприсвяченапитаннюлітературноїкритики.ЗдоповідямивиступилиІгор

никнення об’єднання мало на меті легалізувати використання українських

Костецький (“Суб’єктивізм у літературній критиці”), Володимир Державин

друкарських шрифтів, які знайшли JI.Лиман і Л.Полтава [Шерех Ю. МУР і,

(“Літературна критика і літературні жанри”), Василь Чапленко (“Література

297], для чого слід було мати хоча б формальні докази існування певної ор-

і читач”). Надзвичайно напружену атмосферу заходу фіксує автор, що під-

ганізації. Від початку свого існування МУР поєднав наукову, журналістську,

писався криптонімом В.Д. (стаття “Остання конференція МУР’у”), характе-

літературно-критичну, видавничу діяльність і літературну працю. Історію

ризуючи полеміку між “напрямками, що принципово по-різному розуміють

МУРу можна вести від підписання 25 вересня 1945 р. декларації, де були

сутність, завдання і специфічні засоби літературного мистецтва” як безпер-

заманіфестовані найважливіші настанови його учасників. З-поміж них пер-

спективну [В.Д.Остання конференція, 53]. Наступним помітним заходом в

шочерговими були високі мистецькі стандарти, вимогливість до естетичної

історії МУРу був другий з’їзд 15-16 березня 1947 р. в м.Ульм, головою якого

якостілітературнихтворів,щовідповідалопринципуелітарності;об’єднання

знову було обрано У. Самчука, заступником Ю. Шереха. Про підсумки літе-

творчого потенціалу розпорошених до того часу мистецьких сил; прагнення

ратурного року з доповідями виступили Юрій Шерех (“Року Божого 1946”) і

міжнародного визнання; розвиток творчих особистостей за умови співпраці

Володимир Державин (“Наша літературна проза 1946 – початку 1947 року).

письменників-однодумців, орієнтованих на реалізацію національної ідеї в

Обидві доповіді були продовженням дискусії в межах МУРу. Спеціальна до-

мистецтві. Мурівці не завжди прагнули досягти у своїй діяльності спільного

повідь Ю.Косача про “Обрії нової драми” була присвячена обговоренню

ідеологічного підґрунтя, хоча це жодним чином не зашкодило б розвиткові

проблем сучасної західноєвропейської та української драми. 4-5 листопа-

окремих талантів, з іншого – протистояння індивідуальностей перейшло в

да цього ж року y Майнці відбулася “драматична” конференція, на якій були

перманентну дискусію. На думку Ю.Шереха, “конфлікти були неминучі не

представлені до обговорення драми І.Багряного, Д.Гуменної, Л.Коваленко,

тільки через подразливість письменницької психіки. Вони були закладені

Ю.Косача, І.Костецького, І.Майстренка, У.Самчука. Останній з’їзд МУРу від-

вже в тому, що МУР поєднав у своєму складі людей, вирослих у зовсім від-

бувся 11-12 квітня 1948 р. у Штутґарті.

мінних обставинах /…/. Коли скласти відмінності теріторіяльні, ґенераційні,

Попри адміністративно-організаційну спрямованість, з’їзди МУРу були

темпераментів, стильових уподобань тощо, можна легко дійти до розуміння

насичені полеміками й дискусіями, спричинененими доповідями й літера-

того, що мало не кожний член МУРу був ізольований від мало не всіх інших і

турними творами. По суті, вони стали своєрідною трибуною, з якої оприяв-

більш або менш до них ворожий” [Шерех Ю. МУР і, 303-304].

нилися твори письменників-емігрантів різних літературних генерацій, сти-

Перший з’їзд МУРу відбувся 21-22 грудня 1945 p. y Ашаффенбурзі. З до-

льових спрямувань, жанрових уподобань, що забезпечило поліфонію явища

повідями виступили Улас Самчук (“Велика література”), Юрій Косач (“Кри-

МУРу.

8

за сучасної української літератури”), Юрій Шерех (“Стилі сучасної україн-

Період історії українського письменства, на який припадає діяльність

9

ської літератури на еміґрації”), Володимир Шаян (“Роздум з нагоди сторіччя

письменників МУРу, можна символічно окреслити як час напруженого по-

ської прози. Контекст малої прози письменників-емігрантів мурівського пе-

традиції і новаторство, питомо національний стиль і його продуктивність у

ріоду (1945-48 рр.) тематично зорієнтований на освоєння нового життєвого

світовому літературному процесі загалом та у річищі української літератури

(географічного, соціального, духовного) простору людиною, яка в процесі

зокрема. У сучасній філологічній науці актуальні дослідження індивідуально-

цього освоєння-завоювання проходить складний процес самоозначення.

стильової неповторності малої прози письменників діаспори, яка фактич-

Основною детермінантою унікального за місткістю пафосу, яким пройня-

но не актуалізована в контекст української літератури, враховуючи, що її

та творчість усього еміграційного письменства, є туга за державою, транс-

значна частина друкувалася в часописах Німеччини, Аргентини, Австралії.

формована у націєтворчий дискурс, яку особливо гостро переживали митці,

Відповідно, необхідними є пошуки історичних і мистецьких паралелей та

що в час і після Другої світової війни опинилися за межами “материкової”

аналогій з метою увиразнення характерологічних рис вітчизняної художньої

України. Вагомою у цьому контексті видається думка польської дослідниці

еміграційної прози. Своєчасним є вивчення інтенсивних пошуків історичних

А. Корнієнко, яка стверджує: “для української літератури війна не була ка-

і мистецьких паралелей та аналогій, які могли би стати підґрунтям для більш

тастрофою, яка б спричинилася до цілковитого припинення чи ліквідації лі-

виразного розуміння перспектив розвитку вітчизняної художньої прози – не

тературного процесу, хоча, звичайно, залишила свій, головно тематичний

лише материкової, а й еміграційної.

відбиток на творчості окремих авторів… Можна припустити, що ані раніше,

Дослідження сутнісних парадигм історико-літературного розвитку, ху-

в часи ІІ Речі Посполитої, ані тим більше під наглядом радянської влади,

дожньої еволюції малої прози як формантів національного “Космо-Психо-

літератори не знайшли б таких сприятливих умов для інтеграції власного

Логосу” (Г. Гачев) по той бік тоді “залізної завіси” постає насамперед як за-

середовиша, на які, попри переслідування, вони здобулися під час воєнної

глиблення у сферу духовного досвіду української еліти.

завірюхи” [Корнієнко, 132].

Маючи на меті виявити особливості естетичних стратегій, індивідуальних

Теоретичні міркування в історії цього руху – це важлива складова естетич-

письменницьких практик і репрезентації ментального простору нації укра-

них відкриттів української діаспорної літератури. Мистецький український

їнською еміграційною літературою на матеріалі прози письменників МУРу

рух, який з’явився хоча й закономірно, та за випадкових обставин, зрештою

40-60-х рр., слід усвідомити масштабність завдання, виникла потреба ло-

перетворився на літературну організацію. Діячі МУРу усвідомлювали: “Ми

калізації матеріалу, фокусування уваги на окремих персоналіях. Наукової

опинилися на чужині, програли – не гравши – політичні ставки. Якщо не

інтерпретації потребувала як творчість письменників, оприявлених у літера-

могло бути батьківщини на географічній мапі, ми могли збудувати батьків-

турознавчих розвідках у царині загального процесу за межами України, так і

щину в наших душах. Літературні, мистецькі твори, що постануть з нашого

тих, що в рецепції історії літератури постають як постаті не настільки відомі.

об’єднання, будитимуть душі, свої і чужі” [Шерех МУР і я…, 299]. Об’єднані

У монографії актуалізовані новели й оповідання, які найповніше зреалізову-

спільним відчуттям втраченої батьківщини, письменники спробували ви-

ють домінантні маніфестації діячів МУРу, ідеологічно і художньо спрямовані

творити не тільки свою літературну батьківщину, але й ті засади, на яких

на ілюстрування основних постулатів організації.

буде розбудовуватися художня словесність. Так виникають теза про “вели-

Текстові масиви еміграційної малої прози 40-60-х рр.ХХст., серед яких

ку літературу” і дискусія довкола цього поняття. В естетиці МУРу його мож-

осібне місце посідають твори українських письменників, пов’язаних з МУ-

на вважати ключовим і водночас надзвичайно різноплановим, адже кожен

Ром, переважно позначені духовно-художнім осягненням драматичної

із учасників об’єднання розумів це поняття по-своєму. У перебігу дискусії

доби. Презентуються оновлені традиційні й інноваційні способи естетично-

про “велику літературу” сфокусовані питання шляхів розвитку українського

емоційного освоєння дійсності, оригінальні авторські стратегії проникнення

письменства, не розв’язані ні наприкінці ХІХ століття, ні під час Літературної

художника в метафізичні виміри макрота мікрокосму, інтуїтивні екзистен-

дискусії 1925-28 рр. Тоді “першорядне значення надавалося традиційному

ційні стани свідомості, тенденції філософічності, етологічно-моральні ас-

для українства дискурсу онтологічного та екзистенційного змісту, жодного

пекти, що в якості домінант спостерігаються у творах П. Балея, Р. Вишне-

разу не з’ясованому у драматичному перебізі перманентних відроджень, на

вецької, О. Гай-Головка, В. Петрова (Домонтовича), Ф. Дудка, А. Гака (Мар-

які століттями прирікалася нація” [Ковалів, 2008, с. 298].

тин Задека), І. Керницького, Юрія Клена (Освальд Бурґгардт ), Л. Коваленко,

Українські письменники повертаються до проблеми модернізації літе-

А. Коломійця, Ю. Косача, І. Костецького,В. Кримського, Р. Купчинського, Л.

ратурного процесу, жанрово-стильового оновлення прози і поезії та до-

Полтави, М. Понеділка, С. Парфанович(Вовчук), С. Риндика, В. Русальсько-

12 цільності войовничої ідейності у літературних текстах, постає питання про

го, І. Смолія, В. Чапленка та інших.

13

Надзвичайно активною була видавнича діяльність МУРу: друкувалися

феномен реально існуючий, бо зумовлений трагічною жорстокою добою на-

книги з різноманітних галузей, публікувалися оригінальні поетичні, прозові

стання й утвердження в світі нашої нації, нашої державності, нашої культури

та драматичні твори, виходили десятки передруків, перекладів, критичних

за останні сорокаліття” [До читачів [Від редакції, 3].

праць, а також низка журналів, альманахів і газет. Розмаїтою є періодика

У вступному слові до першого збірника МУРу “Чого ми хочемо” ініціативна

доби МУРу: журнали “Заграва”, “Вежі”, “Українське мистецтво”, альманах

група видання висловилася досить чітко: “Час ставив і ставить перед україн-

“МУР”, “Хорс”, три збірники МУРу, до яких увійшли художні тексти, критич-

ським мистецтвом те завдання, до якого воно покликане: у високомистець-

ні і літературознавчі статті учасників руху. Найцікавішим із цього доробку є

кій досконалій формі служити своєму народові і тим завоювати собі голос

альманах “Арка” – журнал літератури, мистецтва й критики, який виходив

і авторитет у світовому мистецтві. Відкидаючи все мистецьки недолуге та

щомісяця. Шість номерів 1947 р. за редакцією В. Домонтовича, Ю. Коса-

ідейно вороже українському народові, українські митці об’єднуються для

ча, Б. Нижанківського, З. Тарнавського, Ю. Шереха та п’ять випусків 1948

того, щоб у товариській співпраці змагати до вершин справжнього і поваж-

р. за редакцією Ю. Шереха незмінно оформлював Я. Гніздовський. Через

ного мистецтва!” [Чого ми…, 3]. Діячі МУРу викладають свої міркування не

символічну арку на обкладинці альманаху “проходили” найрізноманітніші

лише відносно власних письменницьких завдань, а й щодо “свого” читача.

твори: теоретичні статті Ю. Косача “Театр екзистенціалізму”, “Нотатка про

Прагнучи бути “митцем того мірила”, який літературу використовує як три-

сюрреалізм”, “Золота тростина. Література Католицької основи у Франції”;

буну для озвучення ідей, творці мурівської концепції літератури прагнули

інтелектуально виважений погляд В. Петрова на “Естетичну доктрину Шев-

бачити письменника, який “визначає в читачів загальний світогляд і напрям

ченка”, академічно стримана, наукова “Історія Едварда Стріхи” Гр. Шевчука

мислення, розкриває культурно-історичні й психологічні обрії, примушує

(Ю. Шереха), його ж аналіз “Шовкового черевичка Поля Клоделя”, вишукана

вперто мислити і гаряче відчувати, що прагне творити літературу, яка зу-

проза та поезія (і не тільки українська). 1948 р. кожний другий номер журна-

міє стати справді совістю й виразником ідеалів народу, що дасть нам право

лу присвячувався певній темі: мистецтву Г. Нарбута, українській культурі XVII

вступу як рівний з рівними туди, де рішають і розв’язують проблеми всіх на-

-го століття, літературі та мистецтву католицьких течій тогочасної Франції

родів на планеті” /курсив мій. – І.Б./ [Чого ми хочемо, 4].

тощо. “Арка” була цілком модерним виданням, інтелектуальним та позапар-

Позитивістська риторика мурівців була не набагато кращою за риторич-

тійним. Дещо пізніше Ю. Шерех зазначить, що в цьому виданні “першість

ні декларації про нову літературу в радянській Україні, проте саме ці ідеї

належала літературі й мистецтву української повоєнної еміграції – усім те-

згуртувала письменників-емігрантів, які вимушені були творити українську

чіям від експериментів Koстецького до традиціоналізму Самчука з єдиним

літературу поза межами її культурного середовища. Такий парадокс най-

критерієм – достатній мистецький рівень. Та ще приналежність до нашого

очевидніше виявився саме у тезі про “велику літературу”, яку формулює У.

часу – ми не містили передруків давніх писань. Історія нас цікавила, але не в

Самчук, який очолював Мистецький український рух упродовж усіх трьох ро-

її повтореннях, а в дискусіях навколо неї” [Шерех Зустрічі з…, 153].

ків. У тлумаченні Самчука “велика література” – це національне та морально-

Діалогічна налаштованість митців МУРу вивела їх творчість на новий рі-

філософське (етичне) піднесення художнього слова, якому властива висока

вень, закладаючи підвалини подальшої модернізації української літератури,

естетична вартість. Ідея “великої літератури” виявила амбівалентність (С.

що досягла свого розквіту в збірнику “Слово”, у Нью-Йоркської групи пись-

Павличко) цього руху та ідейно-естетичних уподобань його учасників, адже

менників. Редакційна колегія “Слова” у своєму зверненні “До читачів” вказує

і О. Грицай, і Ю. Шерех, і І. Багряний та інші учасники руху вкладали у це

на ґенезу збірника: “Випускаємо в світ наш перший неперіодичний збірник

поняття власний сенс і пропонували власні формулювання. Водночас ідея

“Слово”. Вважаємо його лише за скромне продовження тих традицій, що

“великої літератури” так чи інакше позначилася на естетичних концепціях

їх започаткував після другої світової війни МУР – Мистецький Український

мурівців, проявилася в їхніх мистецьких шуканнях у тих творах, які вийшли

Рух – своїми збірниками літературно-мистецької проблематики “МУР”, сво-

із-під їхнього пера у цей час.

їм “Альманахом”, місячником “Арка”, збірником “Хорс”, “Літературним зо-

Спостерігаючи винищення цілих літературних шкіл та стильових напрям-

шитом” та двома “Літературно-науковими збірниками”, “Слово” [До читачів

ків,зумиснууніфікаціютарегламентаціюлітературногопроцесуврадянській

[Від редакції, 3].… “Ми цим самим підкреслюємо тяглість наших мистецьких

Україні, письменники, що поповнили українську еміграційну літературу під

ідей і наявність українського літературного процесу поза межами рідного

час війни та по її завершенні, зберігали пам’ять про цей негативний досвід.

14 краю. […] Український літературний процес поза межами рідного краю –

Тому не стільки ідея, скільки стиль, причому стиль “національно-органічний” 15