OP_all
.pdf1.Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці.
Адміністративну відповідальність накладають на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, у вигляді штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи спеціально уповноваженого державного органу нагляду за охороною праці – Держгірпромнагляду, а також представники інших державних наглядових органів. Розміри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держгірпромнагляду, визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення досягли шістнадцятирічного віку.
На підприємство можуть бути накладені штрафи за порушення актів законодавства та інших нормативно-правових актів (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій тощо, що є обов’язкові для виконання) з охорону праці та невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Адміністративне стягнення накладається посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці на основі складених ними протоколів про адміністративне правопорушення. Оскаржити рішення про стягнення штрафу дозволяється в місячний термін в судовому порядку.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.
2. Види об’єктивних причини виникнення нещасних випадків.
Нещасний випадок – це випадок з людиною внаслідок не передбаченого збігу обставин і умов, за яких заподіяно шкоду її здоров'ю або смерть. Професійне захворювання - це патологічний стан, зумовлений тривалою роботою в певних умовах і пов'язаний з надмірнимнапруженняморганізмуабонесприятливоюдієювиробничихчинників.
За ступенем тяжкості наслідки нещасних випадків поділяють на:мікротравми;легкі; тяжкі; смертельні.
Причини нещасних випадків поділяються на організаційні, технічні та санітарногігієнічні. Організаційні причини: незадовільна організація, розташування і утримання робочих місць, проходів та проїздів; порушення режиму роботи і відпочинку; незадовільна якість або відсутність індивідуальних захисних засобів; відсутність попередження про небезпеку; неправильна організація праці, нераціональний режим роботи; Технічні причини: недосконалість технологічних процесів; недосконалість обладнання і пристроїв; відсутність огорож і запобіжних пристроїв; незадовільний стан обладнання, інструмента і пристроїв. Санітарно-гігієнічні причини:недостатність об'єму і площі виробничих приміщень;- ненормальні метеорологічні умови (температура, вологість);теплові
випромінювання;освітлення не відповідає нормам; шкідливі та отруйні речовини;шкідливі випромінювання;шум і вібрації; поганий стан побутових і профілактичних установок та пристроїв.
Нещасні випадки поділяють на: пов'язані з виробництвом; не пов'язані з виробництвом;пов'язані з роботою;побутові. Пов'язані з виробництвом - це нещасні випадки, що сталися під час виконання працівником трудових (посадових) обов'язків, у відрядженні, на території підприємства, як протягом робочого часу, так і до або після завершення роботи; на шляху до чи з роботи на території підприємства. Не пов'язані з виробництвом - це нещасні випадки, що сталися під час прямування на чи з роботи пішки, громадським, власним або іншим транспортним засобом; під час використання в особистих цілях транспортних засобів, устаткування, механізмів, інструментів; випадки, що сталися внаслідок вживання алкоголю і наркотичних речовин та ін. Пов'язані з роботою - це нещасні випадки, що сталися за таких обставин: під час виконання трудових обов'язків на своєму робочому місці або у відрядженні; під час виконання будь-яких дій в інтересах організації, навіть з власної ініціативи;під час прямування до або з роботи; на території організації не під час виконання прямих обов'язків, але впродовж робочої зміни; під час виконання державних і громадських обов'язків;Побутові — нещасні випадки, що сталися у вільний від роботи час поза територією підприємства за обставин, які не входять до переліку випадків, пов'язаних з роботою.
Визначення об’єкта і предмета охорони праці.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів,спрямованих на збереження здоров’я і працездатності працівників під час трудової діяльності
Об’єктом охорони праці є здоров’я і працездатність людини, а предметом – засоби і заходи, спрямовані на їхнє збереження.
Предмет „Основи охорони праці‖ це комплексна соціально–технічна дисципліна. Вона містить у собі такі основні відгалуження: санітарія та гігієна праці, техніка безпека, законодавство у сфері охорони праці.
Охорона праці - як галузь людської діяльності - це система правових,соціальноекономічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпечних умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефективної працездатності.
Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формування у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації головного принципу Конституції України - пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників відносно результатів виробничої діяльності.
Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а об’єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає людину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійснюється виробничий процес.
Методологічною основою охорони праці є системний підхід до вивчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи «людина - машина - середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологічних, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничого процесу та її організаційного і правового забезпечення.
3.Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці
За порушення нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці винні особи притягаються до відповідальності згідно законів.
Робітники, у разі невиконання ними вимог безпеки, викладених в інструкціях з безпечних методів робіт за професіями, залежно від характеру порушень, несуть відповідальність у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному порядку.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.
Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення і передбачає накладення на службових осіб, громадян-власників штрафів у розмірі від 2 до 14 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, завданих підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання.
Посадові особи підприємств або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, винні у порушенні вимог законодавства про охорону праці, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, притягаються до кримінальної відповідальності: штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до 2-х років. А якщо ці порушення спричинили загибель людей, то посадові особи можуть бути позбавлені волі на термін до 7-ми років.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють служби охорони праці (додаток 1), державні органи з нагляду за охороною праці, з питань радіаційної безпеки, з питань пожежної безпеки, з питань гігієни праці.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, громадських об'єднань, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
4. Вступний та первинний інструктажі з питань охорони праці.
Вступний інструктаж
Проводиться:з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання; з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Вступний інструктаж проводитьсяв кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалістьінструктажу затверджуються керівником підприємства.
Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці (додаток 5), який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказіпро прийняття працівника на роботу.
Первинний інструктаж.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю; який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;який виконуватиме нову для нього роботу; відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.
Первинний інструктаж проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:
до початку трудового або професійного навчання;
перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.
Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.
5. Гігієна праці
Гігієна праці — це профілактична дисципліна, що вивчає вплив трудового процесу і навколишнього виробничого середовища на організм працівників з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людей.
Предметом гігієни праці є:1. Вивчення трудових процесів і фізіологічних змін, що ними зумовлені й виникають в організмі особи, яка працює; вивчення працездатності людини і розробка фізіологічних основ раціонального режиму праці та відпочинку. 2. Вивчення впливу фізичних та хімічних факторів виробничого середовища, а також виробничих процесів, устаткування і матеріалів на організм працівників з метою розробки гігієнічних заходів щодо усунення несприятливих наслідків на стан здоров'я.3. Вивчення стану здоров'я і захворюваності працівників, які в умовах своєї професійно-виробничого діяльності зустрічаються з різними несприятливими факторами, для профілактики професійних захворювань.
На основі вивчення особливостей виробничого середовища і його впливу на організм працівників гігієна праці розробляє гігієнічні вимоги до раціонального використання обладнання, гігієнічні норми і правила в галузі оздоровлення умов праці, будови та утримання промислових підприємств; заходи особистої гігієни; пропозиції щодо раціональної організації умов праці та відпочинку.
Відповідно до завдань, гігієна праці використовує різноманітні методи дослідження:- фізичні й хімічні методи - для дослідження умов праці на виробництві та оцінки ефективності оздоровчих заходів;- фізіологічні методидля дослідження змін в організмі, які виникають під впливом умов і характеру праці;- клініко-статистичні та санітарно-статистичні методи - для вивчення стану здоров'я та захворюваності працівників.
6.Громадський нагляд та контроль за дотримання законодавства в сфері охорони праці.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.
Професійні спілки та уповноважені з питань охорони праці здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.
Згідно із Законом "Про охорону праці" у разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Законодавство України покладає на профспілки чимало повноважень, що стосуються охорони праці. Представники профспілок беруть участь у вирішенні таких питань:
—опрацювання національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
—опрацюванні нормативно-правових актів з охорони праці;
—опрацювання роботодавцем комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
—розслідування нещасних випадків та профзахворювань;
—організація соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань;
—визначення Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків;
—робота у комісіях із питань охорони праці підприємств, з атестації посадових осіб на знання питань з охорони праці.
7.Державний нагляд та контроль за дотримання законодавства в сфері охорони праці.
Державний нагляд — це діяльність уповноважених органів і посадових осіб (державних інспекторів, державних санітарних лікарів), спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання й працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:Державний департамент з нагляду за охороною праці, його територіальні управління в областях та державні інспекції; органи, установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та інших
центральних органів виконавчої влади;Головне управління державної пожежної охорони МНС, територіальні й місцеві органи державного пожежного нагляду;Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою (Держатомінспекція) та Державна екологічна інспекція (в частині нагляду за безпечним використанням джерел іонізуючого випромінювання), які належать до Мінекобезпеки, і підпорядковані їм інспекції на місцях.
Відповідно до чинного законодавства основними завданнями органів державного нагляду є:
впровадження у життя законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці, на захист життя й здоров’я працівників під час роботи шляхом виконання наглядових функцій; надання роботодавцям і працівникам технічної, організаційно-методичної та іншої інформації і консультацій щодо найефективніших засобів та заходів, спрямованих на додержання положень законодавства;
забезпечення компетентної консультативної й експертної підтримки рішень, що приймаються на державному та інших рівнях, з питань охорони праці, безпечності
об’єктів підвищеної небезпеки, профілактики техногенних аварій, пожеж та катастроф.
Поряд з наглядом важливе значення має контроль за станом охорони праці. Контроль — це система перевірок додержання вимог законодавства про охорону праці та виконання відповідних планів, програм, приписів, зобов’язань колективних договорів і угод та інших профілактичних заходів, що здійснюється на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності уповноваженими посадовими особами, службами або представниками органів виконавчої влади, суб’єктів господарювання, громадських організацій, трудових колективів.
Державний контроль — це контроль державних органів за додержанням законів, нормативних актів, за господарською діяльністю підприємств, установ та організацій згідно з чинним законодавством.
8.Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці.
Кодексом законів про працю України встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну, що діють у деяких галузях народного господарства, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплінарні стягнення.
Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді) цього працівника.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці та їх дії, спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці їх повноважень.
Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку.
До того, як накласти дисциплінарне стягнення, роботодавець повинен зажадати від винного працівника письмові пояснення. У тому випадку, коли працівник відмовляється надати пояснення, про це повинен бути складений акт за підписом посадової особи і працівників підприємства, які були свідками відмови.
За кожне порушення трудових обов’язків може бути застосоване лише одне притягнення до дисциплінарної відповідальності. При обранні дисциплінарного стягнення роботодавець повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарне стягнення знімається, якщо працівник протягом року не матиме нових дисциплінарних стягнень, або знімається достроково, якщо він виявив сумлінність у роботі. На період дії стягнення заохочувальні заходи до працівника не застосовуються.
9. Економічні методи управління охороною праці.
Для вирішення проблем, які існують в сфері управління охороною праці, на практиці застосовуються відповідні механізми, серед яких провідне місце займають економічні методи управління.
Економічні методи управління охороною праці в широкому розумінні цього поняття – це не лише методи, а і система методів, форм, засобів i заходів впливу на стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища з урахуванням економічних законів та економічних інтересів усіх учасників виробничого процесу i суспільства в цілому для досягнення головної мети охорони праці: створення безпечних умов праці й збереження життя та здоров’я людини
впроцесі трудової діяльності.
Усфері охорони праці можна виділити декілька принципових аспектів застосування економічних методів. Перший із них полягає у тому, що виділяються економічні методи, які безпосередньо виконують роль економічних стимулів(внутрішні, що запроваджуються на підприємстві, або зовнішніх, що вводяться централізовано). До цієї групи методів відносяться різного роду системи стимулювання охорони праці на підприємстві, централізовані системи стимулювання власників підприємств (штрафи, знижки-надбавки до страхових тарифів тощо). Іншими словами, це методи, які базуються на прямій та очевидній економічній вигоді особи чи групи ociб, до яких застосовуються економічні стимули за виконання вимог щодо охорони праці (робиш так, як вимагає система стимулювання - отримуєш за це одразу якусь вигоду економічного характеру i, навпаки, не дотримуєшся вимог цієї системи – це зменшує твої вигоди).
Інша група економічних методів управління охороною праці – це методи, які
базуються не на прямій та очевидній вигоді, а на глибинних особливостях економічних законів та на непрямих стимулах. Для цієї групи характерним є те, що сам економічний стимул прихований i, проявляється, як правило, через певний ланцюжок причиннонаслідкових зв’язків. Наприклад, для отримання відповідних ліцензій підприємство має пред’явити дозвіл органів державного нагляду за охороною праці. На перший погляд, це чисто адміністративний захід, але в основі його лежить економічний стимул: не пройдеш процедуру отримання дозволу – не будеш мати ліцензії, не будеш мати ліцензії – не зможеш виконувати ту чи іншу роботу, а, отже, не матимеш бажаного економічного результату(вигоди). Тому адміністративно-правовий метод управління в кінці ланцюжка причинно-наслідкових зв’язків стає по своїй суті економічним.
У залежності від того, до кого застосовуються економічні стимули, виділяється зовнішнє та внутрішнє стимулювання. Таким чином, економічні методи управління охороною праці за
ознакою суб’єкта, яким управляють, поділяються на методи зовнішнього та внутрішнього спрямування.