1.Загальне поняття організації праці

1.1 Сутність та основні напрями організації праці

Організація праці - це при­ведення трудової діяльності до певної системи, що характеризується внутрішньою впорядкованістю, погодженістю та спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми або мети.

Організація праці в масштабі суспільства — це регульована суспільна система використання праці, що зумовлена економічним устроєм та законодавством.

Суспільна організація праці охоплює такі основні елементи:

• відтворення праці;

• форми та методи залучення людей до праці;

• виробництво та розподіл суспільного продукту:

• кооперація праці в масштабах держави.

У функціональному розумінні організація праці в масштабі країни - це система управління працею.

Організація праці на підприємстві - це визначений порядок побудови та здійснення трудового процесу, що визначає систему взаємодії працівників із засобами виробництва та між собою для досягнення встановленої мети трудової діяльності.

У функціональному розумінні організація праці на підприємстві - це діяльність зі встановлення та зміни порядку взаємодії основних складових трудового процесу. Організація праці на підприємстві по­винна забезпечувати раціональне поєднання і поділ праці в колективі, професійний підбір кадрів, їхню ефективну діяльність та створення умов для реалізації творчих можливостей.

Поняття «організація праці на робочому місці» та «організація праці на підприємстві» не відрізняються в атрибутивному і функціональному аспекті. Різниця полягає лише у кількості елементів, що охоплюють ці поняття. На конкретному робочому місці організація праці повинна охоплювати вирішення таких завдань:

1. впровадження прогресивних засобів праці й трудових операцій,

2. правильне обладнання і планування робочих місць,

3. рівномірне та безперебійне забезпечення їх інструментами й матеріалами,

4. створення належних умов для роботи й життєдіяльності людини.

До організації продуктивної праці людини висувається ряд основних вимог, що стосуються:

1. фізіологічних умов праці;

2. матеріальних умов виробництва;

3. психологічних умов;

4. загального психологічного клімату в колективі;

5. добробуту працівників і їхнього матеріального становища.

За ефективної організації праці кожен працівник адаптований до умов трудової діяльності та виконує виробничі завдання у нор­мальному ритмі. Адаптованість працівника до роботи визначається: задовільним фізичним та психологічним станом; наявністю відпо­відних засобів для праці та управління; сприятливими умовами для виконання роботи.

В сучасних умовах господарювання ефективна організація праці неможлива без використання досягнень науки та провідного виробничого досвіду. Основні напрями наукової організації праці по­лягають у:

• розробленні та впровадженні раціональних форм поділу і кооперації праці;

• поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів;

• раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці;

• вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць, а також підходів до нормування праці;

• впровадженні ефективних форм і методів матеріального та морального стимулювання праці;

• покращанні умов праці;

• зміцненні дисципліни праці.