19 Поняття й система місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування - сукупність суб’єктів і форм здійснення місцевого самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і повноваження.

Суб’єктами місцевого самоврядування є: 1) територіальна громада, 2) сільська, селищна, міська рада, 3) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, 4) районні в місті ради та їх виконавчі органи, 5) сільський, селищний, міський голова, 6) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, 7) Київська та Севастопольська міські ради, 8) органи самоорганізації населення. Причому оскільки територіальна громада села, селища, міста є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, вона повноважна вирішувати всі питання місцевого значення самостійно або через форми безпосереднього волевиявлення в межах відповідної території та чинного законодавства України.

Крім того, територіальна громада може реалізовувати свої функції та повноваження через її представницькі органи та посадових осіб. Адже представницька демократія є більш професійною, раціональною, ніж безпосередня. Цим, напевне, можна пояснити і той факт, що відповідно до ч. 3 ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування, діяльність яких відповідно до ст.. 7 Конституції України гарантується, не володіють необхідними для здійснення силами і засобами.

Існує також нагальна необхідність у посиленні регламентації процесу здійснення територіальною громадою своїх повноважень у формах безпосередньої демократії та через органи самоорганізації населення. Йдеться про місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцеві вибори та ініціативи, громадські слухання, громадські комітети, ради самоврядування, будинкові, вуличні, квартальні та інші органи. Проте це аж ніяк не означає приниження місця і ролі органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Безпосередня і представницька демократія мають діалектично поєднуватись на рівні як держави, так і місцевого самоврядування.

Аналізуючи проблеми місцевого самоврядування як складової народовладдя, не можна не дійти висновку, що воно є цілісною системою демократичних інститутів і лише у такому вигляді дозволяє територіальним громадам самостійно, під власну відповідальність активно розвивати творчу самодіяльність населення в межах Конституції та законів України вирішувати питання місцевого значення. Водночас такий підхід до місцевого самоврядування вимагає матеріального, правового, організаційного та іншого його забезпечення.

Отже, місцеве самоврядування як одна з передбачених ст. 5 Конституції України форм народовладдя є специфічною формою реалізації останнього. Воно характеризується, по-перше, наявністю особливого суб’єкта - територіальної громади, тобто жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, яка здійснює самоврядні функції безпосередньо та через представницькі органи, і по-друге, тим, що органи місцевого самоврядування не входять до механізму державної влади, а займають особливе місце у політичній системі. До того ж визнання у ст.7 Основного Закону місцевого самоврядування однією з фундаментальних засад конституційного ладу суспільства і держави означає необхідність встановлення демократичної, децентралізованої, самостійної системи управління, наділеної владними повноваженнями для вирішення питань місцевого значення.

Отже, місцеве самоврядування має свою внутрішню і зовнішню структуру. Як конституційно-правовий інститут воно включає: територіальний колектив, представницькі (виборні) та виконавчі органи, органи територіальної самоорганізації громадян та інші форми безпосередньої демократії, Співвідношення між різними елементами внутрішньої структури місцевого самоврядування залежить від багатьох факторів, в т.ч. і від політичної практики, що склалася в тій або іншій країні.

Місцеве самоврядування в Україні має певну систему, яка включає: 1) сільські, селищні, міські Ради народних депутатів та їх органи, тобто виконавчі комітети, постійні, та інші комісії і т. п.; 2) інші форми територіальної : самоорганізації громадян, а саме: а) громадські комітети і ради мікрорайонів, житлових комплексів ; б) домові, вуличні, квартальні, дільниці, селищні, сільські комітети.

3) форми безпосереднього волевиявлення населення місцеві референдуми, загальні збори )сходи) громадян.

Особливе місце в цій системі займають сільські, селищні та ін, міські Ради народних депутатів, які є органами місцевого самоврядування і об’єднують та координують на своїй території діяльність інших ланок місцевого самоврядування.

Система органів місцевого самоврядування будується відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу держави.

Саме він і є територіальною основою цих органів. У переважній більшості країн парламентської демократії органи місцевого самоврядування мають дво-триланкову структуру : громада, округ, провінція.

Слід зазначити, що зовнішня структура органів місцевого самоврядування не завжди співпадає з адміністративно-територіальним поділом держави. В ряді країн парламентської демократії деякі ланки адміністративно-територіального поділу взагалі не мають своїх органів місцевого самоврядування )наприклад, кантони та округи у Франції, округи у ФРН).