25

Дисципліна:	Правові проблеми гуманітарного розвитку Збройних Сил України
Тема № 3	Теоретичні та методичні основи правового виховання військовослужбовців Збройних Сил України
Заняття № 2	Методи виховання військовослужбовців та їх місце в процесі правового виховання

Навчальні питання і розподіл часу

1.	Вступна частина		5 хв.
2.	Основна частина		70 хв.
	2.1.	Поняття методів виховання військовослужбовців та їх класифікація	25 хв.
	2.2.	Загальна характеристика методів виховання: методи безпосереднього виховного впливу; методи опосередкованого виховного впливу; методи самовиховання	25 хв.
3	Заключна частина		5 хв.

2.1.

Поняття методів виховання військовослужбовців та їх класифікація

25 хв.

Термін ”метод” запозичений із західноєвропейських мов: німецьке – methode, англійське – method, французьке – methode. Грецьке слово “methodos” означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини.

У педагогічній практиці метод виступає як “спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об‘єкта”

“Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів розв‘язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов‘язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення”

Методи – це оптимальні підходи до ефективного розв‘язання тих виховних завдань, які визначаються метою виховання”

Методи виховання – це сукупність однорідних виховних впливів з метою реалізації виховної мети, основною складовою якої є певний спосіб чи прийом.

“Методи педагогічного впливу – це не набір суто професійних засобів у руках людей, байдужих до долі своїх вихованців, ці методи – живі ставлення живих людей, об‘єднаних одним колективом, одними прагненнями, спільною відповідальністю”

Методи виховання – це передусім цілеспрямовано і змістовно організована діяльність.

Таким чином, категорія ”методи виховання військовослужбовців” означає способи та прийоми спільної взаємопов‘язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння останніми духовними та військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами гідної поведінки, різнобічний розвиток їх особистості, формування у них загальнолюдських, національних і військово-професійних якостей, що визначені цілями військового виховання та необхідні для виконання службових обов'язків в мирний і воєнний час.

Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення педагогічних завдань.

Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності особового складу, які мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження.

Однією з актуальних проблем сучасної як загальної теорії виховання, так і військової є проблема класифікації методів виховання. Класифікація – це групування методів виховання за певними ознаками, встановлення зв‘язків між групами У процесі розвитку педагогічної науки мали місце різні підходи до їх класифікації. У сучасній педагогіці також немає єдиного погляду щодо цієї проблеми. У зв'язку з тим, що різні автори за основу класифікації методів виховання беруть різні основи, існує кілька варіантів класифікації.

У 50-х роках у вітчизняній педагогіці популярною була класифікація, в якої методи виховання поділялися на три групи: методи словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад); методи привчання (практичні методи: тренування, доручення, гра, труд); методи заохочення, покарання (додаткові методи, спрямовані здебільшого на виховання дисциплінованості вихованців).

У 60-х роках було створено нову систему методів виховання, в якій основним критерієм цінності кожного методу була його здатність слугувати досягненню цілей формування особистості вихованця згідно з ідеалами суспільства. У зв‘язку з цим запроновано іншу послідовність і групу методів: методи формування морального досвіду в поведінці та діяльності (методи привчання, методи організації суспільно корисної діяльності, методи використання творчої гри, змагання); методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); додаткові методи виховання (заохочення і покарання).

В 70-х роках знайшла своє застосування класифікація методів виховання на ідеї систематичного засвоєння всього багатства знань, накопичених людством, згідно з якою виділяють такі групи методів: перша – методи виховання, що використовуються в навчальному процесі; друга – методи виховання в процесі суспільно-практичної діяльності; третя – методи педагогічного спілкування.

Наступний варіант класифікації грунтується на взаємозв‘язку процесів формування свідомості, поведінки та діяльності. Перша група – методи прогнозування виховних цілей і шляхів їхнього досягнення, друга – методи інформаційно-пропагандистського характеру, третя – орієнтаційно-діяльнісні методи, четверта – методи оцінки.

В російській педагогіці в останні роки набула популярності класифікація методів виховання за В.А.Сластьоніним. Перша група – методи формування свідомості особистості, в основі яких лежить слово педагога. Друга група – методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які грунтуються на практичних діях вихованців. Третя група – методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання. Четверта група – методи самовиховання.

В останні роки у вітчизняній педагогіці найбільшої популярності набула класифікація методів виховання за рекомендаціями українського педагога С.У.Гончаренко: методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад); методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій); методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

У російській військовій педагогіці мається кілька варіантів класифікації методів виховання. Наприклад, перший варіант: переконання, вправи, заохочення, примус і приклад, який був популярний у військовій педагогіці в 70-80 роках. Другій складається з традиційних методів (переконання, вправи, заохочення, примус і приклад) і додаткових (змагання, критика і самокритика), які були визначені на початку 80-х років. Третій передбачає кілька груп: 1) методи, які безпосередньо спонукають до проявлення активної життєвої позиції; 2) методи опанування узагальненим соціальним досвідом; 3) методи накопичення особистого досвіду соціально-цінної діяльності; 4) оціночно-стимулюючи і корективні методи. Ця класифікація була здійснена на початку 90-х років. Автори навчального посібника “Военная психология и педагогика” пропонують такий варіант класифікації методів виховання: традиційно нормативні (переконання, вправи, заохочення, примус і приклад); інноваційно-діяльнісні (моделювання, алгоритмізація, творча інваріантність тощо); неформально-міжособові (здійснюється через особистісно значущих військовослужбовців, товаришів по службі, знайомих тощо); рефлексивні та тренінгово-ігрові (соціально-психологічні тренінги, ділові гри, самоаналіз тощо).

Отже, аналіз різних підходів до класифікації методів виховання в загальній та військовій педагогіці свідчить про те, що ця проблема є актуальною та складною і не отримала на сучасному етапі розвитку педагогічної науки остаточного розв‘язання. Причина в тому, що: по-перше, автори використовують різні основи для їх класифікації; по-друге, складності цих різноманітних задач, які повинна розв‘язати сучасна теорія і практика виховання; по-третє, різноманітності та багатогранності методів виховання, по-четверте, історія педагогіки розкриває перед військовим педагогом достатньо цінний арсенал виховних впливів, які з успіхом можна використовувати і в сьогоднішніх умовах. Тому цю спадщину слід критично аналізувати, засвоїти позитивний досвід та творчо використовувати у вихованні особового складу. Постійний обмін думками, досвідом – необхідна передумова вдосконалення теорії військового виховання, зростання педагогічної майстерності вихователів.

Виникає питання: “Який варіант більш оптимальний для виховання особового складу Збройних сил України?” Безперечно, кожен варіант має свої як позитивні аспекти, так і певні недоліки. Відповідь така: по-перше, який найбільш оптимально сприяє реалізації основних цілей виховання військовослужбовців та отримання ефективних результатів у виховному процесі; по-друге, який забезпечує оптимальну реалізацію виховних заходів в умовах Збройних сил України; по-третє, який найбільш відповідає завданням національного виховання і сучасним концепціям виховання українських військовослужбовців; по-четверте, який забезпечує ефективну методику виховної роботи з військовослужбовцями в умовах сьогодення.

Окрім цього, слід мати на увазі ще такі аспекти методики виховання українських військовослужбовців. По-перше, методи виховання військовослужбовців мають складати струнку систему та створювати ефективну методику виховної роботи. Вони мають врахувати специфіку виховання військовослужбовців Збройних сил України. При цьому однорідні методи, напевно, мають об‘єднуватися певні групи та створювати певні методики виховання, наприклад, військово-професійного. По-друге, виховна робота з боку військового педагога полягає в здійсненні певних виховних впливів щодо особистості вихованця з метою досягнення поставлених виховних задач. Власне, характер виховних впливів визначає стиль виховної діяльності військового педагога, зміст його педагогічного такту, гуманізує чи, навпаки, формалізує взаємини між вихователем і вихованцем, спонукає останнього до активного самовиховання. По-третє, на жаль, більшість вищевикладених класифікацій методів виховання мають характер безпосереднього виховного впливу, недостатньо враховують внутрішні потенційні можливості вихованця, слабо формують мотиви самовиховання, не в повній мірі використовують виховні можливості соціального середовища у війську. По-четверте, класифікувати методи виховання означає створення чіткої системи прийомів і способів однорідних виховних впливів, яка у свою чергу складається певних підсистем, на основі характеру їх впливу на особистість воїна з врахуванням вищевизначених зауважень. Ще А.С.Макаренко зауважив: “Ніякий засіб педагогічний, навіть загальноприйнятий, яким звичайно у нас вважається і напучення, і пояснення, і бесіда, і суспільний вплив, не може бути визнаним завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб у деяких випадках неодмінно буде найгіршим. Візьміть навіть такий засіб, як колективний вплив, вплив колективу на особу. Іноді він буде добрим, іноді поганим. Візьміть індивідуальний вплив, бесіду вихователя віч-на-віч з вихованцем, іноді це буде корисно, іноді шкідливо. Ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нарешті, ніяка система засобів не може бути рекомендована як система постійна”.

Беручи під увагу вищевикладене та на основі характеру впливу методів виховання на військовослужбовців Збройних сил України можна їх класифікувати на такі групи:

перша група – методи безпосереднього виховного впливу;

друга група – методи опосередкованого виховного впливу;

третя група – методи самовиховання;

2.2.

Загальна характеристика методів виховання:

25 хв.