2.3. Принципи інтенсивної патогенетичної терапії септичних ускладнень

Програма інтенсивної патогенетичної терапії септичних ускладнень має будуватися комплексно, з урахуванням фази захворювання та включати раціональну антибіотикотерапію, направлену імунокорекцію, ліквідацію порушень гемостазу, мікроциркуляції, детоксикаційну терапію та корекцію гемостазу різних органів.

Основною метою терапії септичного шоку є досягнення:

• Систолічний артеріальний тиск більше 90 мм.рт.ст.;

• Діурез більше 30 мл/год;

• РО₂ у артеріальній крові більше 60 мм.рт.ст.;

• Ясна свідомість;

• Нормалізація оксигенації те перфузії тканин;

• Зняття кровоточивості;

• Видалення септичного вогнища.

Для досягнення даних показників є необхідним:

1. Раннє повне видалення септичного вогнища та дренування гнійника. Інструментальна ревізія та випорожнення матки за допомогою кюретажу відразу при поступленні хворої у стаціонар, якщо захворювання обумовлене інфікованим абортом. Показами до лапаротомії та екстирпації матки з матковими трубами можуть стати: відсутність ефекту від кюретажу та промивання порожнини матки розчинами антисептиків, проведення інтенсивної терапії протягом 4-6 годин, незначний зішкріб, наявність гною у матці, маткові кровотечі, гнійні утворення в області додатків матки, великі розміри матки, при яких виконання вишкрібання є небезпечним, виявлення на УЗД патологічних утворів у черевній порожнині. При любому оперативному втручанні на фоні прогресуючого ДВЗ-синдрому існує ризик усугублення коагулопатії та розвиткові кровотечі з летальним кінцем. Лапаротомію у хворих з септичним шоком слід проводити під прикриттям замісної терапії свіжозамороженою плазмою, інгібіторів згортання крові (концентратів анти тромбіну ІІІ та протеїну С), переливання тромбоцитарної маси у випадку вираженої тромбоцитопенії та тромбоцитопатії.

2. Проведення масивної тривалої антибактеріальної терапії, яку слід починати з емпіричного призначення антибіотиків широкого спектру дії (дивися наступний розділ).

3. Відновлення ОЦК у режимі помірної гемодилюції з використаннм препаратів, які покращують реологічні властивості крові – розчинів глюкози, сольових розчинів, синтетичних кровозамінників (реополіглюкін, реоглюкан), препаратів крах малу, розчинів амінокислот, альбуміну, сухої та нативної плазми.

4. У випадку розвитку недостатності міокарду слід вирішити питання про призначення серцевих глікозидів та інших ізотропних препаратів.

5. Корекція дихальної недостатності, оксигенотерапія, за наявності показів – трахеотомія. Штучну вентиляцію легень слід проводити у режимі позитивного тиску на видохові.

6. Корекція порушень водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану у залежності від лабораторних показників.

7. Імунотерапія (ведення імунних сироваток, бактеріофагів, імуноглобуліну).

8. Використання антикоагулянтів при гнійно-септичних захворюваннях є профілактикою септичного шоку. Препаратом вибору є низькомолекулярний гепарин. Його використання направлене не тільки на зняття ДВЗ-синдрому, але і на профілактику септичної легеневої емболії. Антикоагулянти слід застосовувати під контролем показників згортання крові та паралельно з поповненням факторів згортання крові та їх інгібіторів.

9. Недопущення надмірної гіпертермії.

10. Беручи до уваги прогресуюче виснаження організму, у частини хворих слід проводити ентеральне збалансоване гіперкалорйне харчування через зонд (2000-4000 ккал).

11. У важких випадках доцільним є проведення плазмаферезу, гемо- та плазмосорбції.