3. Стратегії управління ресурсами підприємства (ресурсозабезпечення та ресурсозбереження) та особливості їх вибору.

Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві — забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності та їх ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.

Ресурсозбереження є одним із ключових напрямків в політиці управління сучасними підприємствами. Проте для того, щоб його можна було адекватно імплементувати в загальну систему менеджмента на фірмі, потрібне чітке розуміння сутності даного поняття. Виходячи з того, який сенс вкладає той чи інший управлінець в даний термін, власне і залежить ефективність впровадження ресурсозбереження.

Великий тлумачний словник трактує поняття «ресурси», як «кошти, цінності, запаси, можливості, джерела коштів, доходів». У свою чергу категорія «ресурси підприємства» тлумачиться як «кошти, можливості, цінності, запаси підприємства, джерела її доходів, що забезпечують стабільну роботу підприємства в напрямках її діяльності й одержання прибутку».

На мою думку, враховуючи сучасні тенденції економічного розвитку, ресурсозбереження – це такий метод господарювання, за якого раціональне використання усіх ресурсів фірми обов’язково супроводжується впровадженням ресурсозберігаючих технологій та прийняттям ефективних управлінських рішень стосовно них.

Фінансова ресурсна стратегія.

У першу чергу слід зазначити, що фінансові ресурси – це грошові кошти , що знаходяться в розпорядженні держави , об'єднань, підприємств, організацій та установ.

До складу фінансових ресурсів входять прибуток, амортизаційні відрахування , внески в бюджет державного соціального страхування, кошти населення , що мобілізуються державою у фінансову систему.

Створюючи фінансові стратегії, підприємства стикаються з протиріччям у розумінні їх місця в «стратегічному наборі»:

• з погляду власників, фінансові стратегії – основні, оскільки мають забезпечувати їхній добробут. Головне для власників – нагромадження доходів і прибутків для виплати дивідендів акціонерам, зниження ризику та підвищення доходності підприємства. Орієнтація при цьому (наприклад, у акціонерів) на короткострокову прибутковість, яка дає «швидкі гроші»;

• з погляду керівників і працівників підприємства, головне – це подальше функціонування підприємства, тому фінансові стратегії належать до ресурсних і відіграють роль засобів у реалізації інших стратегій та розвитку підприємства взагалі, визначають можливості самоінвестування тощо.

Крім того, фінансові стратегії нерідко вступають у протиріччя з загальними та продуктовими стратегіями.

Стратегіями використання фінансових ресурсів можуть бути:

• капітальні вкладення у „цільові ринки” (забезпечення маркетингових стратегій): географічні; певного товару;

• інвестування в реальний основний капітал (забезпечення виробничих стратегій): для створення (придбання) нових потужностей; для модернізації виробництва; на придбання устаткування, інструментів і приладів; в акції;

• зменшення/збільшення оборотного капіталу в результаті стратегічних вкладень;

• інвестиції, пов'язані з розвитком окремих підсистем підприємства: НДР; маркетингу; систем управління тощо.

Іншим напрямком використання фінансових ресурсів є виплата дивідендів, погашення кредиторської заборгованості, формування стратегічних фондів.

Фінанси як ресурс дуже тісно пов'язані зі стратегіями ціноутворення. Керівникам підприємства найчастіше доводиться балансувати такі взаємообумовлені види стратегій: загальні – цінові – фінансові (передусім стратегії інвестування). Тут можливі такі співвідношення: максимальні обсяги продажу типової продукції (лідирування за рахунок зниження витрат) → зниження цін (за рахунок зменшення собівартості на основі низьких питомих витрат) → зростання прибутків за рахунок розширення масштабів виробництва (нагромадження власних коштів для самоінвестування).

Загалом розробка та здійснення фінансових стратегій – це узгодження фінансових потоків між стратегіями, що створюють прибутки, та тими, які потребують додаткових вкладень у вигляді інвестицій. Тому всі стратегії у „стратегічному наборі” мають фінансово-економічні характеристики, передусім – очікувані результати та витрати, дисконтовані з урахуванням змін у зовнішньому середовищі (насамперед на рівень інфляції).

Трудова ресурсна стратегія.

Трудові ресурси — поняття дуже складне; воно охоплює різноманітні групи працівників залежно від їхньої ролі у процесі виробництва, від функцій, які вони виконують, кваліфікаційного складу тощо. Вимоги, що висуваються до кожної з груп працівників — різні, тому під час забезпечення підприємства трудовими ресурсами застосовується диференційований підхід.

Безумовним фактором забезпечення функціонування будь-якого підприємства є залучення персоналу з певними кількісними, структурними та якісними характеристиками.

Зміст управління трудовими ресурсами залежить від обраної концепції, що відбиває ставлення до персоналу: теорії людських (трудових) ресурсів; та теорії людського капіталу.

Успішні підприємства під час розробки стратегій із забезпечення трудовими ресурсами поєднують обидва підходи, що виявляється у створенні «персонал-стратегії».

Енергетична ресурсна стратегія.

Стратегії стосовно енергетичних ресурсів пронизують усю виробничу діяльність держави, починаючи з міжурядових домовленостей, стратегій енергопостачання окремих регіонів галузей, підприємств і відомств. Вони мають форму енергетичних програм і мають забезпечити взаємозв’язок і взаємопогодженість дій різних суб’єктів господарювання.

Розробка та впровадження ресурсних енергетичних стратегій з огляду на специфічні особливості енергопостачання в Україні має специфічні особливості, які полягають у необхідності врахування кожним підприємством державної політики в цій сфері. Енергетичний ринок України в тому вигляді, в якому він нині існує, — не ефективний, не прозорий і потребує від кожного підприємства ретельної уваги.

Основний його недолік — відсутність урахування інтересів виробників під час формування потоків і взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами, що призводить до дефіциту енергії та боргів за її постачання.

Матеріально-ресурсна стратегія.

Основна мета будь-якої ресурсної стратегії полягає в тому, щоб урахувавши усі вимоги продуктових і функціональних стратегій, забезпечити підприємство сировиною, матеріалами, паливом, запасними частинами, обладнанням, трудовими, фінансовими та інформаційними ресурсами

Для цього підприємство визначає поточну та перспективні потреби в ресурсах, а також передбачає необхідні заходи щодо їх забезпечення.

Орієнтовну потребу в матеріальних ресурсах на плановий період можна визначити скориставшись методом динамічних коефіцієнтів.

П_пл = Фр * К_п * К_н ,

де Фр – фактичний обсяг витрат матеріалів на виготовлення продуктів-аналогів за попередній період;

К_п – коефіцієнт зростання/зменшення обсягу виготовлення продукту в плановому періоді порівняно з попереднім періодом;

К_н – коефіцієнт збільшення/зниження норм витрат на одиницю продукції, згідно з розробленими для цього заходами.

Для України, економіка якої характеризується як надвитратна, дуже актуальним є останній коефіцієнт, який, з одного боку, підвищує „вихід” готового продукту з одиниці сировини, а з іншого – стимулює розвиток і впровадження досягнень НТП у виробництво.

Технологічна ресурсна стратегія.

Продуктові стратегії визначають, що саме передбачається виготовляти на підприємстві. Вони ж визначають галузеву приналежність підприємства, задають вимоги до техніки і технології виготовлення продукції певного типу. Отже, кількість, структура та види обладнання й устаткування визначаються галуззю, продукцією, передбаченою до виготовлення продуктовими стратегіями, а також технологією переробки ресурсів у готову продукцію.

Існує тісний зв'язок між забезпеченням технікою та виробничими стратегіями. Потребу в обладнанні для розширення підприємства згідно з визначеними темпами приросту обсягів виробництва (виконання планових обсягів робіт) можна визначити за такою формулою:

,

де Н_в – норма часу на виготовлення одиниці продукції (виконання одиниці робіт);

О_пл – плановий обсяг виробництва;

Ч_д– число днів у плановому періоді;

С – число змін роботи у плановому періоді;

Д – тривалість робочої зміни;

К_в – коефіцієнт використання обладнання з урахуванням ремонту та налагодження;

Квн – середній коефіцієнт виконання норм.

Інформаційна ресурсна стратегія.

Інформація нині стає новим джерелом доданої вартості, невід'ємною складовою виробничого потенціалу підприємства, оскільки існує та впроваджується у вигляді результатів наукових розробок, проектів і конструкторських рішень, а також у вигляді знань, навичок і досвіду персоналу підприємства. Інформація як ресурс має найбільшу цінність у такому вигляді:

• даних про ринки збуту, потреби та іншої маркетингової інформації;

• науково-технічних розробок нових продуктів, матеріалів, технологій тощо;

• методик сучасних форм і методів планування, контролю, аналізу тощо;

• розробок відносно організації виробництва, праці та управління;

• пакетів програм для обробки економічної, науково-технічної, соціально-політичної інформації, для підтримки системи прийняття рішень на виробництві;

• документів (законів, інструкцій тощо), які регулюють діяльність підприємства та його зв'язки із середовищем;

• банки даних і знань загального та спеціального спрямування тощо.

Інформацію не можна віднести до жодної зі звичних груп матеріальних ресурсів, однак без неї неможливо поєднати всі ресурси в систему певного типу з характерними ознаками – виробниче підприємство конкретної галузі, наукову організацію чи державну установу, – що різняться комбінацією ресурсів.

Інформація регулює споживання ресурсів, заміну одних іншими, а також їх економію, оскільки містить передовий досвід функціонування процвітаючих підприємств. Інформаційні ресурси стратегії все більше відіграють вирішальну роль у підвищенні конкурентоспроможності підприємств.

Для успішного та стабільного розвитку підприємства, цілесообрзаного керування організацією, ресурсами та персоналом, керівник або група керівників повинні у повній мірі розуміти та мати навики керування системою ресурсів, яка включає у свій рахунок такі ресурси: інформаційні, матеріально – сировинні, технологічні, енергетичні, трудові та фінансові ресурси.

В залежності від напрямку спеціалізації та ринку збуту керівництво підприємства повинні розуміти важливість того чи іншого ресурсу та його місце у загальній ресурсній стратегії підприємства.

Для кожного за напрямку ресурсів розробляються ресурсні стратегії, які, як зазначалося, є певною системою обмежень і змістом стратегічних заходів, що розробляються підприємством з метою їх подолання.

Окремо варто розробляти заходи щодо:

• зниження потреби в ресурсах;

• підвищення якості ресурсів;

• підвищення рівня використання ресурсів;

• оптимізації витрат часу та грошей на розробку та здійснення ресурсних стратегій.

Матеріальні ресурси є обмеженими і часто їх забезпечення супроводжуються проблемою дефіциту, тому необхідним є їх ефективне і раціональне використання, поглиблення переробки та заміна штучно створеними аналогами.

Стратегічне управління матеріальними ресурсами передбачає зниження матеріаломісткості продукції, збільшення виходу продукції, скорочення та ліквідацію втрат, використання вторинних ресурсів і відходів.

Тема 3