Тема 12. Кількісне оцінювання та управління ступенем ризику

 Загальні підходи до кількісного оцінювання ступеня ризику

Як правило, в кожній ситуації, пов’язаній з ризиком, постають запитання: що означає виправданий (допустимий) ризик; де проходить межа, яка відділяє допустимий ризик від загрозливого. Знати про існування економічного ризику, аналізувати його якісно необхідно, але не достатньо.

Важливою проблемою є розробка методик кількісної оцінки ступеня ризику в різних сферах економічної діяльності, розвиток відповідного механізму відстеження (моніторингу), контролю економічного ризику та управління ним на засадах системного аналізу.

Зазначимо, що історично першим способом подолання невизначеності було винайдення ймовірностей, створення теорії ймовірностей на базі аксіом.

Пізніше почали застосовувати імовірності, що не мають частотного сенсу, а виражають пізнавальну активність дослідника щодо невизначених процесів, який вимушений приймати рішення (оцінювати) в умовах дефіциту необхідної інформації. Так, з’явились суб’єктивні (аксіологічні) ймовірності.

На сьогодні можна виокремити низку математичних теорій, які доречно застосовувати для формалізації невизначеної інформації й вимірювання ризику:

1. Багатозначна логіка.

2. Теорія ймовірностей.

3. Теорія похибок (інтервальні моделі).

4. Теорія інтервальних середніх.

5. Теорія суб’єктивних імовірностей.

6. Теорія нечітких множин.

7. Теорія нечітких мір й інтегралів.

Слід відмітити, що в концептуальному сенсі кількісна оцінка ризику ґрунтується на: якісному аналізі ризику; кількісному аналізі ризику; ставленні до ризику його суб’єкта. Ще раз наголосимо, що якісний аналіз ризику є найбільш складним і вимагає грунтовних знань, досвіду та інтуїції в сфері конкретної діяльності. Кількісний аналіз може грунтуватися лише на якісно встановлених цілях, гіпотезах, критеріях, чинниках, умовах, альтернативах, відображати ставлення до ризику його суб’єкта. В свою чергу якісний аналіз можна вдосконалити, використовуючи результати кількісного аналізу.

Виходячи зі змістовного означення економічного ризику, його ієрархічності, множинності чинників тощо, можна стверджувати про принципову неможливість вичерпного вимірювання ризику за окремою його емпіричною властивістю. Зазначимо, що окремі показники ступеня ризику обчислюють у відносних або абсолютних величинах. Велике значення для оцінки ступеня ризику має вибір економічних показників, за варіацією, мінливістю, швидкістю змін яких здійснюють судження щодо міри ризику. Необхідно, щоб ці показники відображали економічну сутність результатів оцінювання, управління, рішення та щоб вони були адекватними щодо обраних цілей та прийнятої системи гіпотез.

Необхідно наголосити, що міра ризику повинна відображати ступінь відхилення від цілей, бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих (контрольованих) і некерованих (неконтрольованих) чинників, прямих і зворотних зв’язків, враховувати різні грані цього феномену економічного буття. Отже, можна дійти висновку, що кількісна міра ризику є вектором, компоненти якого відображають різні грані ризику і формуються залежно від цілей дослідження, прийнятої системи гіпотез, наявної інформації, ставлення суб’єкта ризику до невизначеності, конфліктності.

Кількісні показники ступеня ризику в абсолютному вираженні

Кількісна оцінка ступеня ризику має абсолютне вираження, якщо вона вимірюється в тих самих одиницях, що й економічний показник, на підставі якого вона була розрахована (наприклад, у гривнях) В абсолютному вираженні оцінка ступеня ризику може визначатися сподіваною величиною можливих збитків, якщо збитки піддаються такому вимірові. Як оцінку ступеня ризику використовують також оцінки мінливості результату.

На практиці часто обмежуються спрощеними підходами: оцінюючи ризик, спираються на один чи кілька головних показників (критеріїв), параметрів, які являють собою найважливіші узагальнені характеристики у даній конкретній ситуації. Якщо такою узагальненою характеристикою виступає величина небажаних наслідків (збитки, не передбачувані платежі тощо), то в абсолютному вираженні ступінь ризику невдачі (очікуваної невдачі в процесі досягнення мети) може визначатися як добуток ймовірності невдачі (небажаних наслідків) та величини цих небажаних наслідків, які мають місце в даному випадку, тобто:

,

де  – величина (обсяг) цих наслідків,   імовірність небажаних наслідків.

Приклад Надаючи банківський кредит комерційній фірмі, вважають що збитки можливі в 20% випадків. Величина збитків може становити 20 тис.грн. Оцінити ступінь ризику.

Розв`язання. Оскільки х_н = 20000 (гривень), р_н = 0,2, то оцінка ступеня ризику становить W= = р_нх_н= 200000,2 = 4000 (гривень).

Безсумнівний інтерес становить така оцінка ступеня ризику невдачі, яка ґрунтується на всьому спектрі можливих результатів (збитків, платежів тощо). Коли ж відомі всі можливі наслідки окремої події та ймовірності їх настання, для оцінки ступеня ризику використовується величина очікуваної невдачі (сподіване значення, математичне сподівання ), яка пов`язана з невизначеністю, тобто середньозважена величина цих можливих результатів, де ймовірність настання кожного з них використовується як частота або питома вага відповідного значення. У випадку, коли всі можливі наслідки події описуються дискретною випадковою величиною Х= ={x₁; x₂;…; x_n}, а розподіл ймовірностей їх настання P={p₁; p₂;…; p_n}; , оцінка ступеня ризику очікуваної невдачі:

W=M( )= .

Якщо ж несприятливі наслідки події описуються неперервною випадковою величиною , то

W = M( ) = ,

де – щільність розподілу ймовірності.

Зауваження. Математичне сподівання (сподіване чи очікуване значення) є характеристикою центра групування значень випадкової величини Х, а тому його можна розглядати як результат (оцінку ступеня ризику), котрий ми очікуємо в середньому.

У низці проблем, пов’язаних з економічним аналізом і обґрунтування прийняття рішень в умовах невизначеності, конфліктності, використовують середньогеометричні величини відповідних економічних показників. Середньо геометричне доцільно використовувати у маркетингових дослідженнях для кількісної оцінки рейтингу якості товарів і послуг, рейтингу підприємства (фірми) тощо. При врахуванні низки припущень і гіпотез середньогеометричне використовується у теорії раціональних сподівань, теорії пріоритетності ліквідності для оцінки дохідності (ставки відсотка) довгострокових фінансових інструментів.

У працях з теорії ймовірностей та математичної статистики середньогеометричне розглядається як характеристика центра групування значень випадкової величини Х, що обчислюється за формулою:

,

де   математичне сподівання випадкової величини.

Очевидно, що можливості використання величини обмежені тим, що логарифмічна функція визначена лише для додатного аргументу (тобто для ). Походження терміна “середньогеометричне” легко пояснюється на прикладі дискретної випадкової величини з розподілом , де . Тоді

.

Власне середньогеометричним прийнято називати оцінку

,

а тому у ситуації, коли , вживання терміна “середньогеометричне” стає не зовсім коректним. У зв’язку з цим надалі в більш загальних ситуаціях оцінку називатимемо зваженим середньо геометричним випадкової величини . Як характеристику деяких економічних показників має сенс розглядати саме зважене середньогеометричне.

Подальшим узагальненням використання зваженої середньо геометричної в практичній діяльності може слугувати оцінка

В ситуаціях, коли випадкова величина Х набуває як додатних, так і від`ємних значень і є дискретною, в практичній діяльності доцільно використовувати узагальнену зважену середньогеометричну оцінку, яка обчислюється за формулою:

де   довільна константа, введення якої дозволяє використовувати комп’ютери у розрахунках навіть у випадках, коли реалізації випадкової величини будуть близькими до (при величина ). Наприклад , можна покласти .

Під час обчислення зваженої середньогеометричної оцінки норми прибутку цінного паперу ( чи портфеля цінних паперів) покладають X=R/100 (R - норма прибутку), а = -1,  = 0. Тоді

У випадку, коли величина оцінюється на основі статистичних даних,

де Т - кількість періодів.

Кількісні показники ступеня ризику у відносному вираженні

У відносному вираженні оцінка ступеня ризику визначається як величина збитків, віднесена до деякої бази, за яку найзручніше приймати або майно підприємця, або загальні витрати ресурсів на даний вид підприємницької діяльності, або очікуваний прибуток від даного підприємництва.

Для підприємства за базу визначення ступеня ризику у відносному вираженні, як правило, беруть вартість основних фондів та оборотних засобів або плановані сумарні затрати на даний вид ризикованої діяльності, маючи на увазі як поточні затрати, так і капіталовкладення чи розрахунковий прибуток.

Якщо під ризиком розуміти ризик банкрутства, то оцінку ступеня ризику, що може призвести до банкрутства, можна визначити, зокрема, як співвідношення максимально можливого обсягу збитків до обсягу власних фінансових ресурсів інвестора.

У відносному вираженні оцінку ступеня ризику (банкрутства) визначають іноді за допомогою коефіцієнта ризику:

де W  коефіцієнт ризику,   максимально можливий обсяг збитків (грош. од.), K  обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів (грош. од.).

Відмітимо, що залежно від ситуації за базу у формулі можуть слугувати також або майновий стан інвестора (підприємства), або загальні витрати, пов’язані з певним видом діяльності, або ж очікуваний дохід (ефективність) тощо.

Коли сподівані доходи проектів суттєво різняться між собою, то для порівняння їх ризикованості неадекватно використовувати оцінки ступеня ризику, задані в абсолютному вираженні. У цьому разі можна скористатися такими показниками ризикованості, як коефіцієнт варіації ( )та коефіцієнт семіваріації ( ), які обчислюються відповідно за формулами:

У формулах   сподіване значення економічного показника,   його середньоквадратичне відхилення,   його семіквадратичне відхилення.

Цим коефіцієнтам можна надати таке економічне трактування: коефіцієнту варіації  це величина ризику відхилень, що припадають на одиницю сподіваного доходу, а коефіцієнт семіваріації  величину ризику несприятливих відхилень, що припадають на одиницю сподіваного доходу. А тому можна дійти висновку, що ці коефіцієнти мають від’ємний інгредієнт (чим менші їх значення для проекту, тим меншим ризиком у відносному вираженні він обтяжений).

Отже, коефіцієнт варіації та коефіцієнт семіваріації можна використовувати як оцінки ступеня ризику:

Зауваження. Коефіцієнти варіації та семіваріації як оцінки ступеня ризику можуть використовуватися лише за умови, що економічний показник , з позиції якого аналізуються проекти, має додатний інгредієнт ( і це акцентується у формулах) і при цьому його сподіване значення більше нуля ( ).

Коефіцієнт варіації використовують у тому випадку, коли для двох альтернативних проектів А і В виявиться, що > та  > (чи < та < ), де =M( ); =( ); =M( ); =( ). Перевага надається тому проекту, для якого коефіцієнт варіації набуває меншого значення.

Коефіцієнт семіваріації у низці випадків дає можливість, вникаючи у сутність проблеми, краще оцінити ступінь ризику. Це доцільно, зокрема, тоді, коли зовнішнє економічне середовище, чинники ризику, характерні для аналізованого об’єкта (проекту), відзначаються динамізмом.

Системний підхід в управлінні ризиком

Фахівці стверджують, що управління – це цілеспрямована діяльність групи людей задля досягнення необхідних цілей.

Наявність ризику в процесі діяльності як обов’язкового атрибуту – об’єктивний економічний закон. В умовах ринкової економіки неможливо управляти підприємством без урахування ризику, а для ефективного управління важливо не лише знати про його наявність, а й правильно ідентифікувати та структурувати ризики. Важливо враховувати, що існують аспекти управлінської діяльності, де постійно створюються ризиковані ситуації.

Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємця співвідношення прибутку (приросту ринкової вартості) та ризику, його прийнятний (допустимий) рівень. Необхідною умовою для розв’язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.

Інформація швидко старіє, а тому суб’єкт прийняття рішення повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, водночас оцінюючи якість інформації й здійснюючи її моніторинг.

Складові процесу управління ризиком визначаються залежно від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера (суб’єкта прийняття рішення).

З розвитком цивілізації, техніки, технологій, з підвищенням ролі людського чинника необхідність управління ризиками неухильно зростає. У зв’язку з ускладненням зовнішніх і внутрішніх умов, їх мінливістю, багатогранністю джерел і можливих наслідків ризику в економічній сфері ризик необхідно розглядати та враховувати на засадах системного підходу разом з іншими системними характеристиками¹ й параметрами господарської діяльності. У низці наукових праць слушно зазначається, що необхідність системного підходу зумовлена зростанням витрат на контроль та управління ризиками на всіх ієрархічних рівнях управління (держава, підприємство, особа).

Системний підхід в управлінні ризиком ґрунтується на припущенні, що всі явища та процеси слід розглядати в їх взаємозв’язку, враховувати вплив окремих елементів і рішень, зворотні зв’язки.

Системний підхід реалізується, коли враховуються такі аспекти:

1) метою забезпечення безпеки діяльності повинен бути системний захист геополітичних, політичних, соціальних, економічних, фінансових процесів, захист довкілля, конструкторських і технологічних структур економіки від надмірних ризиків. Одночасно повинні використовуватись техніка безпеки, охорона праці, управління конфліктами. Якщо не вдасться забезпечити баланс цілей через управління ризиками, то позитивний ефект буде сумнівним. Якщо не вдасться забезпечити безпеку хоча б за одним з чинників, то не вдасться забезпечити й безпеку загалом;

2) ризики (які мають відмінну фізичну природу й різні джерела), пов’язані з одним об’єктом чи операцією, розглядаються як єдиний комплекс чинників, що впливає на ефект і витрату ресурсів;

3) повинен зберігатись баланс та передбачатися можливість створення необхідних для управління ризиком резервних ресурсів на різних рівнях ієрархії управління. Якщо пріоритет щодо управління ризиками надаватиметься лише одному з ієрархічних рівнів, то це однозначно знизить рівень безпеки в системі управління ризиками на рівні країни загалом;

4) доречно розглядати цілісну систему заходів з управління ризиком на різних етапах життєвого циклу товарів і послуг (аванпроект, ескізний проект, техноробочий проект, дослідні зразки);

5) заходи з підготовки, проведення операції (угоди) формуються так, щоб знизити ризик від цієї операції до допустимого рівня. Наприклад, при підготовці підприємницької операції необхідно переконатись у тому, що партнери (контрагенти) мають відповідний фінансовий стан (є платоспроможними), виокремити в угоді умови щодо ризику й методи зниження його ступеня (застосування прийомів нефондового страхування – акредитивів, факторингу, лізингу тощо). Здійснюючи угоду, необхідно звернути увагу на транспортні ризики; проводячи розрахунки, слід дослідити чинники, здатні вплинути на можливість ухилення контрагентів від оплат чи їх несвоєчасне здійснення. На етапі обліку потрібно правильно відобразити отримані фінансові результати тощо;

6) розробляється комплекс заходів, які знижують ризик до допустимих меж на різних стадіях життєвого циклу підприємства (компанії, фірми): створення, розвиток, зрілість, старіння; а також інвестиційних проектів і програм, поточних операцій тощо в їх взаємозв’язку для захисту від недопустимих (катастрофічних) ризиків у функціонуванні підприємства;

7) визначається комплекс заходів з метою підвищення безпеки діяльності за рахунок використання ресурсів, розподілених у часі і просторі. Розглядають методи зниження, попередження, страхування і поглинання різних за своєю природою ризиків. Важливо визначитись, яка з альтернативних операцій та який зі способів зниження ступеня ризику дає найбільшу ефективність. Зазвичай використовується комбінація методів зниження ступеня ризику з урахуванням обмеженості ресурсів щодо їх використання та часу;

8) доцільно розглядати систему управління ризиком (ризик-менеджмент), використовуючи: законодавство та нормативні акти; заходи економічного та фінансового характеру; конструктивні і технологічні рішення; організаційні заходи; природозахисні заходи тощо. Державі важливо забезпечити баланс і ефективність різноманітних заходів щодо зниження ризиків діяльності. Для цього на законодавчому рівні забороняються деякі небезпечні й шкідливі для суспільства види діяльності, ліцензуються певні види діяльності тощо. Державні та місцеві органи влади встановлюють також спеціальні податки (наприклад, екологічні), створюють різного роду інспекції, маючи на меті зниження рівня ризиків;

9) важливим є забезпечення певного балансу використання ресурсів та інтенсивності заходів з управління ризиками. Особливо важливим є забезпечення управління ризиками за існування обмеження обсягів ресурсів;

10) доцільно досліджувати ризик щодо визначення способів і засобів досягнення цілей. Йдеться також про такі поняття як ризик-маркетинг та моніторинг ризиків;

11) у ризик-менеджменті доцільно розглядати ризики стосовно вивчення і дії; ризики щодо планування, організації, мотивації, контролю, а також таємниці, конфіденційності; ризики управління конфліктом та ін.

Зауважимо, що прагнути абсолютної безпеки (уникнення ризику) є справою безнадійною. Це пов’язано з надмірними витратами ресурсів (надмірною надійністю), але й нехтування аналізом ризиків, моделюванням, управлінням ним теж може призвести до небажаних наслідків. Для будь-якої практичної ситуації і сфери економічної діяльності існує золота середина між безпекою й ризиком, і завданням фахівців з економіки є необхідність дослідження усіх аспектів, пов’язаних з розвитком ризикології.

Важливим завданням соціально-економічної політики в період швидкої трансформації економіки (перехідні періоди) є знаходження необхідного (оптимального) співвідношення між допустимим ступенем ризику й витратами з управління ризиками на рівні держави, місцевого управління, на рівні фінансово-промислових груп і холдингів, підприємств тощо.

Управління ризиком має мати власну стратегію, тактику й оперативну складову, які потрібно системно узгоджувати з низкою інших системних характеристик та економічних критеріїв ефективного функціонування економіки та підприємництва. Разом з тим управління ризиком має розглядатись одночасно і як наука, і як мистецтво. На всіх стадіях проектування систем необхідно враховувати вплив людського чинника, творчість, необхідність працювати в умовах жорстких обмежень як у часі (нестача часу), так й інших ресурсів. Системний підхід в управлінні ризиком повинен розвиватись за кожним з напрямків як окремо, так і в цілому (інтегровано).

Основні принципи управління економічним ризиком

Обираючи стратегію і тактику управління економічним ризиком, яким обтяжена певна діяльність, бізнесмен (менеджер) повинен пам’ятати, що:

• недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

• недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні кошти (капітал тощо);

• необхідно заздалегідь піклуватися про можливі (ймовірні) наслідки ризику.

Наведемо основні принципи процесу управління ризиками.

1. Принцип максимізації, який передбачає прагнення до найширшого аналізу можливих причин та чинників виникнення ризику, тобто цей принцип наголошує на необхідності зведення рівня невизначеності до мінімуму.

2. Принцип мінімізації означає, що управлінці намагаються звести до мінімуму, по-перше, спектр можливих ризиків, а по-друге, мінімізувати ступінь впливу ризику на свою діяльність.

3. Принцип адекватності реакції зводиться до того, що необхідно адекватно і швидко реагувати на зміни, які можуть призвести до виникнення ризику.

4. Принцип прийняття – управлінці (підприємці) можуть прийняти на себе тільки обґрунтований ризик.

Для процесу управління ризиком працівникам апарату управління необхідно передусім навчитись прогнозувати виникнення тих чи інших проблем і відповідних ситуацій. Під прогнозом розумітимемо науково обґрунтоване судження про можливі стани (сценарії) об’єкта управління в майбутньому, про альтернативні траєкторії і терміни його існування. Прогнозування управлінських рішень найбільш тісно пов’язане зі стратегічним і тактичним плануванням.

План і прогноз є взаємодоповнюючими одна одну стадіями за визначальної ролі плану як провідної ланки управління. Прогноз в системі управління є передплановою розробкою багатоваріантних моделей розвитку об’єкта управління. Терміни, обсяги робіт, числові характеристики об’єкта та інші показники в прогнозі мають здебільшого імовірнісний характер і обов’язково передбачають можливість внесення коригувань.

Визначимо послідовність кроків (узагальнених етапів) цього процесу з огляду на практичну значущість процесу управління ризиками .

Крок 1. Інформаційно-аналітичний; дає можливість оцінити виникнення всієї сукупності ризиків незалежно від того, чи зможе апарат управління впливати на них у випадку їх реалізації.

Крок 2. Ідентифікація, за якої встановлюються можливі параметри всіх можливих ризиків з урахуванням управлінської діяльності і напрямків діяльності фірми.

Крок 3. Комплексний аналіз ризику (якісний і кількісний) з розрахунком ступеня можливого впливу ризику на функціонування об’єкта управління. Вирішується питання про доцільність займатись певним напрямом діяльності за наявності інформації про вже ідентифіковані ризики. На цьому кроці ще можливо уникнути ризику, якщо він не задовольняє умовам стратегії фірми, але водночас з’являється ризик невикористаних можливостей.

Крок 4. Зниження ступеня ризику – планування дій. Ведеться пошук шляхів своєчасного та якісного захисту від недопустимого ризику і розробка конкретного механізму їх реалізації. Планування дій як для профілактики, так і на випадок реалізації ризику.

Крок 5. Контроль можливої чи наявної ситуації. Виконавши все викладене, необхідно контролювати обставини, щоб на певній стадії адекватно відреагувати на зміни.

Крок 6. Реалізація програми дій уразі виникнення ризику. Відбувається реалізація плану дій.

Крок 7. Аналіз, висновки і пропозиції на перспективу. Негативні і позитивні наслідки управлінських рішень формують досвід, який необхідно використовувати в подальшій діяльності.

Таким чином, успішна реалізація процесу управління ризиками вимагає висококваліфікованої підготовки управлінського персоналу, знання ним закономірностей управлінської діяльності, нових напрямів удосконалення системи управління компанією, фірмою, їх особливостей.

 Загальні підходи до зниження ступеня економічного ризику

Підприємці (менеджери) визнають ту фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності (бізнесу) нерозривно пов'язана з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності, конфліктності), тобто з ризиком. Вони змушені знаходити практичні шляхи (способи) зменшення загрози збитків (банкрутства), зумовленої суттєвими (катастрофічними) ризиками, обирати ефективний спосіб дій, який забезпечить прийнятний (допустимий) ступінь ризику.

Кожен суб'єкт керування (менеджер, управлінська команда) обирає конкретний спосіб чи суперпозицію способів управління ризиками (менеджмент ризику) залежно від специфіки діяльності, обраної маркетингової стратегії тощо.

Втім існують загальні (інваріантні) підходи до управління економічним ризиком.

Насамперед управління ризиком передбачає :

* використання всіх можливих (допустимих з морально-етичних та правових поглядів) засобів для того, щоб уникнути недопустимо великого ступеня ризику, пов'язаного зі значними (катастрофічними) збитками;

* контроль ризику, якщо немає змоги уникнути його;

* оптимізацію ступеня ризику чи максимально можливе зменшення обсягів та ймовірності можливих збитків чи відхилення від обраних цілей;

* усвідомлене прийняття (збереження) чи навіть збільшення ступеня ризику в разі, коли це має сенс.

Процес управління ризиком (менеджмент ризику) забезпечує відповідний механізм розв'язання (подолання) проблеми ризику. Методика аналізу та управління ризиком є одним з важливих елементів у спектрі проблем, пов'язаних з теорією та практикою управління ризиком у бізнесі (менеджменті).

Зупинимося побіжно на окремих способах (методах) управління ризиком.

1. Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним (критичним чи катастрофічним) ризиком. Утім уникнути ризику для менеджера (інвестора) нерідко означає відмовитись від прибутку, а це пов'язано з ризиком невикористаних можливостей (“закопаних” талантів).

2. Попередження ризику — це досить ефективний засіб, який, однак, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ступінь ризику в бізнесі (менеджменті). Існує багато шляхів щодо цього.

3. Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику — це залишення ризику за менеджером (інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи кошти в певну справу, менеджер має бути впевненим, що є змога покрити можливі збитки або що вони йому майже не загрожують.

1

58