5.Військові аспекти регіонального розвитку атр.

Даний регіон відзначається складною стратегічною конфігурацією сил і високою конфліктогенністю, що не в останню чергу обумовлено існуванням таких “старих” проблем як невизначеність статусу Тайваню, незавершеність стабілізації на Корейському півострові, змагання за енергетичні ресурси і пов’язані з ними територіальні суперечки в Південно-Східному морі.

Регіон відзначається високою щільністю ядерних держав. Крім офіційних членів “ядерного клубу” – Китаю, РФ, США, Індії й недавнього самопроголошеного ядерного статусу КНДР, низка країн належать до так зв. “порогових” – здатних створити ядерний арсенал у короткий термін. Це – Японія, Південна Корея, Тайвань. Китай й Індія посідають перше й друге місця у світі за обсягами імпорту звичайної зброї.

На стратегічну ситуацію в АТР впливає невирішеність низки складних регіональних проблем, кожна з яких на фоні американсько-китайського суперництва, може стати причиною конфлікту. Головними джерелами потенційного конфлікту в регіоні є курс на утвердження лідерства США й опір цьому з боку Китаю. У середній і віддаленій перспективі Пекін може здійснити спроби приєднати до себе Тайвань, а також включити до своєї сфери впливу країни Південно-Східної Азії.

6.Найважливіші шляхи і форми економічного співробітництва України і Росії

економічна співпраця між Україною і РФ успішно розвивалася, незважаючи на певні проблеми в політичній складовій цих відносин. Про це, зокрема, свідчить зростання обсягу торгівельного товарообороту між двома країнами майже вдвічі - з 20.3 млрд. дол. у 2004 р. до 39.8 млрд. дол. - у 2008 р. Це свідчить також про те, що політичні відносини і економічна співпраця певною мірою розвиваються паралельно за своєю внутрішньою логікою і економічна співпраця з Росією може бути більш успішною не тоді, коли Київ йде на поступки під тиском Москви, а тоді, коли керівництво України, спираючись на підтримку міжнародної спільноти, послідовно відстоює національні інтереси держави. З іншого боку, в цілому успішний розвиток українсько-російських відносин за останні п’ять років в багатьох галузях економіки позбавляє нинішню опозицію достатніх підстав звинувачувати „помаранчеву владу” – Президента України В. Ющенка і Уряд України на чолі з прем’єр-міністром Ю. Тимошенко в „стагнації і занепаді” українсько-російських відносин.

Сьогодні у сфері українсько-російських відносин українська влада стикається з проблемами, які накопичувались протягом усього періоду незалежності, не знаходячи вчасного адекватного розв’язання. Одна з цих проблем полягає в тому, що протягом перших 10 років незалежності недостатня увага в Україні приділялась питанню диверсифікації іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки [1]. В означений період експансія російського капіталу в Україні здійснювалась набагато швидшими темпами, ніж залучення європейських інвестицій. Були зроблені безпрецедентні поступки Росії, зокрема, в енергетичній сфері, здійснювалася планомірна російська економічна експансія за рахунок національних інтересів. Практика українсько-російських відносин в 90-х роках минулого століття сприяла перетворенню України на “провінцію” новітньої російської імперії