6.4. Боротьба з плагіатом

Навряд чи є в українських ВНЗ академічні порушення, серйозніші за плагіат, і саме це розтлумачити студентам найважче. Списування набуло масового характеру. Списують без посилання на авторство як відмінники, так і студенти, які не перевантажують себе навчанням. Для викладачів плагіат є не менш дошкульною проблемою, оскільки розмова на цю тему із студентами є неприємною і може їх образити. Але коли мова йде про плагіат, попереджувальні (превентивні) заходи є набагато ефективнішими за каральні, тому слід пояснити студентам, чому неприйнятно переписувати роботи інших авторів і видавати їх за свої, що є проявом вульгарної безчесності. Слід наголосити, що студент, який іде у навчальному закладі на свідомий обман, здатний це зробити і при інших обставинах. В європейських ВНЗ є абсолютно нормальним явищем, коли студент сповіщає викладачу про те, що його колега по академічній групі використовує чужу роботу, приписуючи собі авторство. На жаль, в українських ВНЗ до цього ганебного явища як студенти, так і викладачі відносяться набагато ліберальніше. Звідси масові приклади обману, нечесності, корупції, хабарництва та інших ганебних явищ [26].

Майже всі студенти розуміють, що подавати роботу, написану іншим автором, або компілювати її, дослівно переписувати уривки з інших розробок, не можна. Деякі студенти, звичайно, вдаються до цього виду плагіату за допомогою Інтернету. Іноді викладач не спроможний викрити роботу, підготовлену таким чином. Якщо він глибоко опанує предмет своєї дисципліни, то студенти матимуть менше шансів безкарно переписувати чиюсь роботу.

Важко піддається викриттю і самоплагіат, коли студенти можуть подавати одну й ту ж роботу декілька разів під іншими прізвищами і назвами. Тоді їм слід пояснити (хоча вони самі і це розуміють), що робота має бути не лише самостійною, а й відповідати змістові курсу.

Ще одна проблема — пояснити, як працювати з матеріалами та ідеями із певних джерел, вони мають наводити цитати з відповідними посиланнями. Але все ж не всі цілком розуміють (або роблять вигляд, що не розуміють), як поводитися з думками, запозиченими з чиїхось праць, навіть переказуючи їх своїми словами. Їм варто порадити весь час запитувати себе, чи змогли б вони дійти цієї думки без чужої публікації. Якщо ні, то їм слід дати посилання на неї, а також навести аргументи та факти свого дослідження. Студенти повинні зрозуміти, що не потрібно наводити цитати для опису загальної інформації, яку можна відшукати в загальнодоступних джерелах. Натомість інформацію зі спеціальних чи важкодоступних джерел слід цитувати завжди. Доречною буде і така порада: коли не певні, цитувати чи ні, цитуйте.

Якщо хтось із студентів після усіх порад і застережень таки вдався до плагіату, перш ніж сказати про це — слід переконатися у своїх підозрах: відшукати джерело, з якого переписано текст, і порівняти з роботою студента. Говорячи потім із доказами в руках зі студентом, потрібно дати йому можливість пояснити, чому він так вчинив. Звинувачення у плагіаті є дуже серйозним, і якщо воно підтвердиться, то може мати і серйозні наслідки для студента. Тому треба бути обережним з такого роду звинуваченнями. І не слід однаково підходити до різного роду списування. Наприклад, слід розрізняти випадковий плагіат (невелике за обсягом перефразування чи цитата) та свідомий, коли цитування чужих робіт без посилання на авторство є масовим.