Історія діяльності

Засноване товариство у 1891 році під час зустрічі його фундаторів на могилі Т. Шевченка й ставило за мету реалізувати основні ідеї Кобзаря. Воно відноситься до молодих громад, що виникалив 80-90-тих роках XIX століття. Біля витоків стояли київські і харківські студенти - Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський та ін.

У 1893 році частину членів Братства тарасівців було заарештовано, проте організація продовжувала діяти до кінця 90-х років XIX століття

Тарасівці розвинули працю серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу найуспішнішим осередком Тарасівців був Харків (до літа 1893, коли заарештовано членів Братства), згодом Київ; менші осередки: Одеса, Полтава, Лубни.

Головні діячі

До діячів Братства Тарасовців належали, крім вищеназваних: В. Боржковський , М. Дмитрієв, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Совачів, В. Степаненко, Є. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет та інші.

Значення в розвиткові українського національного руху

Тарасівці діяли до 1898. Під впливом ідей Тарасівців «Стара Громада» перетворилася 1897 на більш політичну Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію, а молодше покоління в 1900 створило РУП.

МАРКСИСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Першою в Україні робітничою організацією став заснований у 1875 р. Одесі «Південноросійський союз робітників», організація й керівництво якому належали Євгену Заславському. Виходець із збіднілої дворянської родини військового, Заславський здобував освіту в Петербурзі та Москві й брав участь у студентському русі. Після невдалої спроби пропаганди рeволюційних ідей серед селян Полтавщини, де він був помічником управляючого маєтком, переїхав до Одеси і повів роботу серед робітників, розпочавши зі створення друкарні, каси взаємодопомоги та бібліотеки.

Це послужило основою для заснування «Південноросійського союзу робітників». До його складу спочатку входило 60 осіб. Але скоро під вплив «Союзу» потрапило до 200-250 робітників не лише Одеси, а й Харкова, Миколаєва, Севастополя, Таганрога, Керчі, Орла і навіть Петербурга. Філія «Союзу» з'явилась у Ростові-на-Дону. Євген Заславський був добре обізнаний з революційними ідеями Європи й у статуті, який став і програмою «Союзу», наголошував, що робітники зможуть досягти своєї визвольної мети лише шляхом насильницького перевороту.

Члени «Союзу» вели революційну пропаганду, розповсюджували нелегальну літературу, виступали на робітничих сходках, залучали робітників до відвідування бібліотеки, спонукали до страйкової боротьби.

У кінці 1875 р. жандарми викрили і вщент розгромили «Союз», заарештувавши понад 60 чоловік. 15 з них віддано до суду й піддано суворому покаранню - тюремному ув'язненню та засланню до Сибіру на 10 років каторги, у тому числі й керівника «Союзу», де він незабаром і помер.

Характерною особливістю робітничого руху в Україні стало внесення у нього ідей європейських соціалістів - єврея К. Маркса та німця Ф. Енгельса. Ці ідеї лежали в основі програми відомого I Інтернаціоналу і, згідно з ними, метою пролетарського руху має стати повалення капіталізму і встановлення влади робітничого класу - так званої диктатури пролетаріату. Кінцева мета цієї влади полягала у побудові соціалістичного суспільства без експлуатації людини людиною. Як показав історичний досвід, ця теорія залишилася недосяжною примарною мрією про щасливе майбутнє людства. Однак у той час вона була найпопулярнішою і найпривабливішою ідеєю революційного руху.

Про діяльність К. Маркса і Ф. Енгельса та їхні твори в Україні зналиу 60-70-х pp. XIX ст. Але їхньому поширенню заважали народники. З розвитком робітничого руху вони стали вивчатися й популяризуватися.

Одним із перших популяризаторів положень економічного вчення К. Маркса в Україні став і український революційний демократ та громадський діяч Сергій Подолинський. Уродженець с. Ярославки (тепер Шполянського р-ну Черкащини), виходець із дворянської родини, Подолинський одержав природничу освіту й захистив дисертацію з медицини. Досить рано почав брати участь у громадському русі. Поділяючи погляди народників, Подолинський вважав селянство основною рушійною силою революції, захоплювався ідеями утопічного соціалізму. Він брав активну участь в українському національно-визвольному русі, став учасником закордонних еміграційних видань та організацій, видрукував праці «Про багатство і бідність», «Про ремесла і фабрики на Україні».

Перебуваючи в еміграції, Подолинський у 1872 р. познайомився в Лондоні з К. Марксом і Ф. Енгельсом. Ознайомившись із «Капіталом», Подолинський популяризував його економічні ідеї у своїх працях, що виходили як за кордоном, так і в Україні.

Завдяки цим пропагандистам ідеї марксизму стали все більше проникати у робітничі колективи. їхніми поширювачами стали численні освічені робітники, такі як П. Запорожець та Ю. Мельников. Син дворянина з Чернігівщини, молодий Мельников став простим робітником. Працюючи на підприємствах Харкова, Ростова-на-Дону, Таганрога, він увесь час вів пропаганду визвольних ідей у робітничих гуртках. Особливу діяльність розвинув він у Києві. Заснувавши у своїй майстерні так званий «Лук'янівський клуб», Мельников очолив першу робітничу групу «Рабочее дело», що налагоджувала зв'язки з багатьма робітничими гуртками того часу.

ІІ