Західники

Західники, Західництво — напрямок російської антифеодальної громадської думки 1840-х років, що протистояв слов'янофілам. Первісною організаційною базою західників були Московські літературні салони. Ідейні суперечки в московських салонах зображені Герценим в «Минулому і думах». У московський гурток західників входили Герцен, Грановський, Огарьов, Боткін, Кетчер, Корш, Кавелін та інші. Тісний зв'язок з гуртком мав Бєлінський, що жив у Петербурзі, до західників відносився також Іван Тургенєв.

До загальних рис ідеології західників відносяться неприйняття феодально-кріпосницьких порядків в економіці, політиці й культурі; вимога соціально-економічних реформ за західним зразком. Представники західників вважали можливим встановити буржуазно-демократичний лад мирним шляхом — за допомогою освіти і пропаганди сформувати громадську думку і змусити монархію на буржуазні реформи; вони високо оцінювали перетворення Петра I.

Західники виступали за подолання соціальної та економічної відсталості Росії не на базі розвитку самобутніх елементів культури (як пропонували слов'янофіли), а за рахунок досвіду Європи, котра пішла вперед. Вони акцентували увагу не на розбіжностях Росії і Заходу, а на загальному в їхній історичній та культурній долі.

У середині 1840-х років в середовищі західників стався принциповий розкол — після диспуту Герцена з Грановським західники розділилося на ліберальне (Анненков, Грановський, Кавелін та інші) і революційно-демократичне крило (Герцен, Огарьов, Бєлінський). Розбіжності стосувалися ставлення до релігії (Грановський і Корш відстоювали догмат про безсмертя душі, демократи і Боткін виступали з позицій атеїзму і матеріалізму) і питання про методи реформ і пореформеного розвитку Росії (демократи висували ідеї революційної боротьби і побудови соціалізму). Ці розбіжності були перенесені і в сферу естетики і філософії.

На філософські пошуки західників зробили вплив: на ранніх етапах — Шиллер, Гегель, Шеллінг; пізніше Фейєрбах, Конт і Сен-Сімон.

У пореформений час, в умовах капіталістичного розвитку західництво як особливий напрямок у суспільній думці перестав існувати.

Погляди західників отримали розвиток в російській ліберальній думці кінця XIX — початку XX століття.

Братство тарасівців

Братство тарасівців
Рік заснування	1891
Тип	студентська організація
Члени	В. Боржковський, М. Дмитрієв, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Совачів, В. Степаненко, Є. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет
Положення	самостійницька державна спрямованість

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна студентська організація, створена в Полтаві в 1891^[1]. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря»^[1].

Положення та ідеологічні основи

До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський,Володимир Шемет. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.

У містечку Глинську поблизу Ромен, де працювали студенти, наприкінці літа 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:

• самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби

• федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини

• на чолі держави гетьман як президент і сейм

• мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа

• свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія

• боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками

• Україна для українців, себто, що визнають себе українцями

• культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій Бог

• не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо

Ідеологічні основи Тарасівців виготував І. Липа (проголошені у Харкові на Шевченківських поминках у лютому 1893); дещо доповнені, вони були анонімно надруковані в журналі «Правда» (квітень 1893) під назвою «Profession de foi молодих українців». Ідеї Тарасівців були пропаґовані Вартовим (Б. Грінченком) у «Листах з Наддніпрянської України» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».