Тема 6. Функція мотивації

1. Сутність і роль мотивації.

2. Змістовні теорії мотивації (теорія Маслоу, МакКлеланда, модель Герцберга).

3. Процесуальні теорії мотивації (теорія очікувань, теорія справедливості, модель Портера-Лоулера).

4. Матеріальне стимулювання як засіб мотивації.

1. Сутність і роль мотивації.

Керівники завжди розуміли, що необхідно спонукати працівників до праці, однак вважали, що для цього досить простої матеріальної винагороди. Засоби зацікавленості людини в праці існували багато століть. Але прийшли нові часи, і таких засобів стало замало. Вчені почали вивчати природу мотивацій людини до праці.

Мотивація – це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на діяльність, що спрямована на досягнення особистих цілей та цілей організації.

В процесі історичного розвитку мотивування як економічна категорія пройшло два етапи: застосування політики «батога і пряника»; використання методів психології та психофізіології (згідно із доктринами Фрейда та Мейо).

Ключовим елемен­том у моделі мотивування є потреби — відчуття фізіологічного, психологічного чи соціального дискомфорту, нестача чого-небудь або необхідність у чомусь.

Усвідомлення людиною власних потреб різнопланового характе­ру зумовлює виникнення інтересу, як форми пізнання та вивчення можли­востей задоволення потреб, що виникли в індивіда на конкретному етапі життя та розвитку.

На основі вивчення інтересів працівників щодо можли­востей задоволення їх потреб відбувається застосування стимулів (лат. stimulus - батіг, стрекало) - зовнішніх спонукань до формування пев­ної поведінки, досягнення конкретних результатів тощо. Стимули є поте­нційною винагородою за виконання конкретних робіт, завдань, досягнен­ня певних результатів. Стимули можуть бути матеріальними (заробітна плата, надбавки, доплати, цінні подарунки, участь у прибутках) та моральними (грамоти, медалі, похвала, підвищення за посадою).

За­лежно від того, наскільки вдало підібрані стимули і наскільки точно вони відповідають інтересам працівників, у свідомості людей вони формують мотиви (лат. movere - приводити в рух, штовхати) - внутрішньо усвідомле­не спонукання до певних дій. При цьому залежно від задіяних стимулів поведінка працівників реалізовуватиметься таким чином, щоб отримати бажану винагороду задля задоволення власних потреб. Мотиви можуть бути внутрішніми та зовнішніми. Внутрішні – пов’язані з отриманням задоволення від об’єкта, який людина вже має, і який вона бажає зберегти, або з незручностями, які приносять володіння ним, тобто, бажає вивільнитися. Зовнішні – обумовлені прагненням людини володіти якими-небудь речами, які не належать їй, або, навпаки, - уникнути такого володіння.

Винагорода — усе те, що людина вважає цінним для себе та отримує за затрачені зусилля, певну поведінку, виконану роботу та інше. При цьому винагороди можуть бути внутрішніми (дає сама робота, зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішніми (заробітна плата, премії, кабінет, додаткова відпустка тощо). Результатом такого процесу є досягнення (недосягнення) особис­тих цілей, що зумовлює задоволення потреб працівника, часткове задово­лення чи незадоволення.

Рис.1. Модель мотивування через потреби