14.Творчість Евріпіда

Евріпід – “найтрагічніший трагік”. Загальний обрис життя й творчості.

Трагік класичної доби – Евріпід вражає читача особливою інтелегенцією, високим інтелектуалізмом. В житті його часто не розуміли.

Евріпід народився на острові Саламіні. Це місце було дуже пов'язане з усіма трьома трагіками. Батько Евріпіда був заможній селянин. Замолоду. Як свідчать давні біографи Евріпід здобув перемоги, як атлет, потім захоплювався малюванням. Але найглибшим та найтривалішим виявився інтерес до поезії та філософії. Цьому й посвятив Еріпід все своє життя. Написав понад 90 трагедій, з яких дійшло до нашого часу тільки 17. Він був двічі одружений.

Евріпід не вагаючись картав рідну демократію, коли вона збройно зазіхала на чуже. Евріпід був видатним мислителем свого часу. Великий вплив на нього мав Протагор. Саме в домі Евріпіда він прочитав свій твір “Про богів”.

15.Грецька комедія

Грецька комедія виникає у VI ст. до н. е. з таких осоновних елементів: а) голосливі й веселі побутові сценки пародійного та карикатурного характеру, б) драматизовані пісні викривального характеру в селян, котрі ходили на свята Діоніса в місто висміювати тамтошніх мешканців, в) оргіастично-жертвений культ Діоніса, г) пісні на честь богів родючості на Діонісових святах. В результаті поєднання цих чинників з’являються веселі, буйні святкові походи та сцени карнавального типу, сповнені жартами, навіть непристойностями; з піснями, танцями, перевдяганням у різних тварин та істот з товстим задом, великим черевом і довгим шкіряним фалласом. Великого значення набували любовні пригоди, бенкети, різні буйства. Слово комедія походить від коммос, тобто святково-веселий натовп, гулянка (від come – “село” та ode – “пісня”). Класична комедія розвивалась під сильним впливом наростаючого антагонізму між вільними землевласниками та великими виробниками. Від культу Діоніса до комедії перейшло багато важливих рис: а)хор, як невід’ємна частина ритуалу, б)агон двух напівхорів, в)парабаса, рух хору у бік глядачів та звертання до них від імені поета, г)багате маскування, д) бенкетування, любовні пригоди, весілля та заключний марш із смолоскипами. За Арістотелем комедія втішає безболісним сміхом з приводу фіктивно страждаючих героїв, про загибель яких не ставиться питання. На початку VІ ст. до н.е.виникає у місті Мегари фарс, примітивна комедія , що складалась з невеличких жартівливих сценок, та мім в Сицилії, тобто жартівливе відиворення в народних сценках щоденного життя. І лише в Аттиці комедія досягла повного розвитку. Тут вона отримала розвинуту фабулу та структуру, різноманітні маски та визначене число акторів. Представники: Хіонід, Кратет, Маснет, Арістофан.

16.Творчість Аристофана

За античними відомостями, Аристофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. З них збереглося 11 (крім того, майже тисяча фрагментів.): «Ахарняни» (425 до н. е.), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Мир» (421), «Птахи» (414), «Лісістрата» (412), «Жінки на святі Фесмофорій» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народних зборах» (392), «Плутос» (338). Сюжети А. брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.

Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору Аристофан критикував афінських державних діячів, агітував за мир, зображував розклад суспільної моралі, глузував зі своїх літературних ворогів. Хор у комедіях Аристофана виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм Аристофана поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори Аристофана в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. Нестримно смілива своїм сатиричним характером, вільним і одвертим сміхом, комедія Аристована в історії літератури — неповторне явище.

Писати комедії Аристофан почав зовсім молодою людиною. Перша з них, «Бенкетуючі», до нас не дійшла. Відомо, що вона була поставлена в 427 до н. е., коли поетові було близько двадцяти років. Імовірно, через молодість Аристофана за автора виступив його друг Калістрат, як і під час постановки двох наступних, утрачених комедій «Вавилоняни» (426 до н. е.) і«Ахарняни» (425 до н. е.). За ними були поставлені «Вершники» (424 до н. е.), «Хмари» (423 до н. е.), «Оси» (422 до н. е.) і «Мир» (421 до н. е.). Останньою п'єсою завершився ранній період творчості поета. Для цих комедій характерна неприборкана політична сатира. У ряді комедій Аристофан нападає на демократію і жорстоко осміює демагогів з торгівельного стано — її вождів, що лестять народу й обманюють його, переслідуючи лише свою вигоду.

Першим з творів другого періоду, що дійшли до нас, більш стриманих й обережних, є «Птахи» (414 до н. е.), потім «Лісістрата» і «Жінки на святі Тесмофорій» (обидві 411 до н. е.). Нарешті, у 405 до н. е. були поставлені «Жаби».

У двох п'єсах третього періоду спостерігаються значні зміни, що свідчать про занепад древньої комедії і появу нових форм. У комедії «Жінки в Народних зборах» (бл 392 до н. е.) уже намічені риси так званої середньої комедії, а «Багатство» (388 до н. е.) — у повному смислі зразок цього жанру. Ця комедія і дві наступні, що не дійшли до нас «Аеолосікон» і «Кокал» (обидві 387 до .н. е.), були, відповідно до легенди, подаровані Арістофаном синові Арару, щоб створити йому ім'я в театральних колах. У «Кокалі» вводяться сюжети зваблення дівчини і впізнання давно загубленої дитини, що незабаром стали неодмінними елементами нової аттичної комедії.

У комедіях Аристофан яскраво відображає афінське життя V ст. до н. е., і в цьому їхнє побутове значення. Як комічний поет Аристофан не вніс яких-небудь нововведень у структуру і форму комедії, але, володіючи багатством фантазії й істинно аттичною дотепністю, він вміє розкривати свої ідеї в забавних, яскравих і оригінальних сценах; основна ідея в нього ніколи не силує розвитку дії, усе начебто в нього випадкове і імпровізоване, однак фабула, при всіх її варіаціях, завжди злита з основною тезою і слугує його поясненням. Дійові особи Аристофана — здебільшого типи відомих класів і груп; риси їхнього характеру часто перебільшені до шаржу, однак поряд з цим вони майстерно наділені і реальними рисами, як надзвичайно реальна і та обстановка, у котрій вони діють. Талант Арістофана виявляється й у «парабасах», інтермедіях, у яких поет звертається до публіки, і в сатиричних куплетах і задерикуватих пісеньках.

Мова комедій повсякденна, розмовна, міська аттична мова, заповнена каламбурами і влучними словами з жаргону, багата і дотепними сполученнями, і комічними словотворами; мова і віршовані розміри відрізняються жвавістю, швидкістю і гнучкістю. Усе це разом узяте робить комедії Аристофана видатним й у своєму роді єдиним пам'ятником світової литератури, тим більше, що інші представники грецької політичної комедії до нас не дійшли.