1. Антична література та її значення. Періодизація античної літератури

Коли кажуть про античність, мають на увазі дві країни — стародавні Грецію і Рим. Популярність античної цивілізації вже з часів Середньовіччя зростала з кожним століттям. Греко-римська література стала однією з важливих підвалин при створенні літератури народівЗахідної Європи. Наприкінці V ст. античний світ не витримав натиску варварських племен і був знищений. На руїнах могутньої Римської імперії на те­риторії Західної Європи виникають нові, феодальні держави.Фундаментом для них стали здобутки античної цивілізації.  Латинська мова стає мовою духовенства, учених і письмен­ників, а також мовою міжнародного спілкування. Давньогрецька мова була мертвою вже десь із початку нової ери.  Особливе зацікавлення античністю виявили гуманісти епохи Відродження — могутнього культурного руху, що докорінно змінив науку, філософію, літературу і мистецтво. Гуманісти відстоювали можливості людського розуму і свято вірили у його всеосяжність, захищали вільні почуття людини, її прагнення до пізнання навколишнього світу — і раптом усе це знайшли в багатьох творах грецьких письменників.  Досконало ж розроб­лені античними майстрами художні засоби і стилістичні форми збагачували твори художників-гуманістів. Таким чином, як і народ­на творчість, античність стала могутнім фундаментом для нової світської літератури та мистецтва.

Відродження почалося в Італії (XIV—XVI ст.). Його найвидатніші представники Петрарка і Боккаччо значну кількість тво­рів, пов'язаних з міфологічними сюжетами, написали латиною. Усі ранні італомовні твори Боккаччо пов'язані з античними ле­гендами. Форма його «Декамерона», так зване «рамкове обрамлення», очевидно запозичене з платонівських «Діалогів».

В інших країнах Західної Європи Відродження висуває блискучу плеяду своїх представників (кінець XV—XVI ст.). Всесвітньої слави зажили такі титани, як Еразм Роттердамський, Сервантес, Шекспір та ін. У їхніх творіннях зв 'язок з ан­тичністю залишався надзвичайно міцним. Наприклад, славетний роман Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» рясніє згадками про античних мислителів, а В. Шекспір у своїх поемах і драматичних творах неодноразово обігрує сюжети античної історії та міфології («Юлій Цезар», «Венера і Адоніс»).

За доби класицизму (XVII ст.) культурна вагомість античного світу не зменшилася, проте змінюється сам підхід до античної спа­дщини. Класицистів не цікавить окрема людська особистість з її пристрастями і шуканнями, конкретною індивідуалізацією. Голов­ним для них стає абстрактний раціоналістичний герой, у якого ро­зум стоїть над почуттями, керує ними. Вимагаючи точності й дис­ципліни у творчості, класицисти висувають і канонізують суворі правила для поетів і драматургів. Головний принцип — наслідувати в усьому спадщину античних класиків (звідси назва — класицизм). У трагедії класицисти обстоюють штучний принцип — обов'язкове дотримання трьох єдностей — часу, місця і дії, хоча перших двох не дотримувалися Есхіл і Софокл, третє порушив Евріпід. Інші поети­чні твори також регламентувалися встановленими канонами, що вимагали використовувати лише жанри та розміри античних ліри­ків, яким мали відповідати стиль і мова. Найзначніші французькі поети-класицисти у своїх античних трагедіях усе ж намагалися відбити актуальні в той час проблеми: П. Корнель у траге­діях «Горацій», «Смерть Помпея», Ж. Расін у «Федрі», «Андромасі», «Іфігенії в Авліді» та Мольєр.

У вік Просвітництва (XVIII ст.) ставлення до античності зновузмінюється. Характер цих змін залежав від особливостей історич­ного розвитку кожної європейської країни. У роздробленій, відсталій феодальній Німеччині захоплення французьким класицизмом (а через нього й античністю) відіграло свою негативну роль, оскільки відвер­тало національну свідомість од найголовнішого завдання — створен­ня національної мови і культури. Проте Гете і Шіллер, звернувшися до античності, зробили величезний внесок у здійснення цього завдан­ня. Ф. Шіллер створює вірші на античні теми («Боги Греції», «Брут і Цезар»), Гете— драму «Іфігенія в Тавриді», ліричні «Римські елегії», «Прометей» та ін. Ці твори органічно пов'язані з конкретною німецькою дійсністю — боротьбою за вільну думку, національну незалежність.

В Англії, що вже пережила буржуазну революцію і заповзятливо почала налагоджувати капіталістичні відносини, вплив античності значно зменшився. Лише в першій половині століття окремі пись­менники намагалися й далі втілювати доктрину класицизму на сце­ні та в ліриці (А. Поп, Р. Стіл, Дж. Аддісон).

У Франції, що збирала сили для штурму Бастилії, традиції ан­тичності виявилися найстійкішими. Вони прагнули знайти в античності відповіді на питання соці­ально-політичного характеру. Яким має бути новий громадянин? Якими стануть його взаємини з державою? Якою, врешті, буде майбутня держава? Найвидатнішим представником просвітниць­кого класицизму був Вольтер, якому належать драми на античні теми «Брут», «Смерть Цезаря», «Олім­пія», героїчна поема «Генріада», написана гекзаметром.

Антична література є плідним джерелом європейської літератури різних епох і напрямків: адже основні наукові і філософські концепції літератури і літературної творчості започатковані безпосередньо Арістотелем і Платоном; взірцями літературних досягнень упродовж багатьох століть вважаються саме пам'ятки античної літератури; систему жанрів європейської літератури з чітким розділенням на епос, лірику і драму сформовано античними письменниками (причому вже з античної доби в драмі чітко виділяються трагедія і комедія, в ліриці - ода, елегія, пісня); стильову систему європейської літератури з розгалуженою класифікацією прийомів створено античною риторикою; система новоєвропейських мов осмислюється в категоріях античної граматики; система віршування новоєвропейських літератур оперує термінологією античної метрики тощо.

Отже, антична література - це література середземноморського культурного ареалу доби рабовласницької формації; це література Давньої Греції та Риму від X - IX ст. до н. е. до IV - V ст. н. е. Вона посідає провідне місце серед інших літератур рабовласницької доби - близькосхідних, індійської, китайської. Втім, історичний зв'язок античної культури з культурами Нової Європи наділяє античну літературу особливим статусом преформи новоєвропейських літератур.

Періодизація античної літератури. Основними історичними етапами літературного розвитку античного суспільства вважаються такі періоди:

1. Архаїчний;

2. Класичний (рання класика, висока класика, пізня класика);

3 ) елліністичний, або елліно-римський.

Періодизація грецької літератури:

1. Література доби родового ладу та його розпаду (від прадавніх часів до VIII ст. до н. е.). Архаїка. Усна народна творчість. Героїчний і дидактичний епос.

2. Література періоду становлення полісної системи (VII - VI ст. до н. е.). Рання класика. Лірика.

3 ) Література розквіту і кризи полісної системи (V - середина IV ст. до н. е.). Класика. Трагедія. Комедія. Проза.

4) Елліністична література. Проза елліністичного періоду (друга половина IV - середина I ст. до н. е.). Новоаттична комедія. Александрійська поезія.

Періодизація римської літератури:

1. Література епохи царів та становлення республіки (VIII - V ст. до н. е.). Архаїка. Усна народна творчість.

2. Література періоду розквіту та кризи республіки (ІІІ ст. -3 0 р. до н. е.). Докласичний і класичний періоди. Комедія. Лірика. Прозаїчні твори.

3 ) Література періоду імперії (3 0 р. до н. е. - V ст. н. е.). Класичний та післякласичний періоди: література становлення імперії - принципат Августа (3 0 р. до н. е. - 14 р. н. е.), література ранньої (І - ІІ ст. н.е.) і пізньої (ІІІ - V ст. н. е.) імперії. Епос. Лірика. Басня. Трагедія. Роман. Епіграма. Сатира.