48.Назвати жанри мовлення.Охарактеризувати їх.

Жанри мовлення . У межах кожного функціонального стилю виділяються жанри висловлювання. Кожний з них має певну композицію і тематичну побудову.

Відповідно виділяються офіційне – неофіційне, публічне – непублічне спілкування

Усна розповідь – монолог усної форми розмовної мови . В усних розповідях мовець розповідає про минуле, події, що відбувалися з ним самим чи іншою людиною. Для такої розповіді характерний високий темп вимови, виділення дієслів логічними наголосами тощо.

Ораторські виступи (критичні, агітаційні, привітальні) – монологічні висловлення усної форми публіцистичної мови . У таких виступах велику роль відіграють засоби емоційно-експресивного плану, використовуються мовні засоби оцінювального характеру. В інтонаційному плані характерні середній темп мовлення , емоційні паузи, контрасність вимови.

Найзагальнішими, основними для побудови тексту є зміст та форма. Зміст складається з двох понять: теми й змісту тексту. тих факторів та явищ, які використовуються для розкриття теми.Форма містить композицію та мову , які тісно взаємодіють і співвідносяться. Загальний результат співвіднесення цих понять дає структуру тексту певного жанру . Наприклад: 1) наукова сфера → жанри : стаття, реферат, анотація, відгук та ін.; 2) офіційно-ділова сфера → розписка, заява, довідка, характеристика, звіт, витяг з протоколу, оголошення тощо; 3) суспільно-політична сфера → репортаж, лист до редакції, замітка, стаття в газету тощо; 4) літературно-художня сфера → розповідь, повість, байка, вірш, роман, казка та ін.

Художнє мовлення - Основні жанри → загадка, казка, веселе оповідання і под.

49.Що вивчає стилістика художньої літератури?

Особливий розділ С. складає С. художньої літератури (художній мові). С. художньої літератури з'ясовує способи художнього вживання мови, поєднання в нім естетичних і комунікативною функцій, і як мова стає в літературі витвором мистецтва. Виявляються особливості художнього тексту, способи побудови різних типів авторського, способи побудови діалогу, принципи відбору мовних засобів, їх трансформації в художній літературі. Одному із завдань історичною С. в цьому плані є аналіз стосунки мови художньої літератури до загальнолітературної і народно-розмовної мови на різних етапах розвитку мови і літератури. Це дає можливість намітити зв'язки між історією літературної мови і історією літератури, доповнити власне мовними характеристиками такі поняття, як класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм. В той же час С. художній мові прагне виявити естетичну функцію мовного матеріалу в конкретній художній системі у його зв'язках з ін. елементами цієї системи. Тому в С. художньої літератури найважливішим предметом дослідження стає мова письменника і окремі художні твори, тобто на перший план висувається проблема індивідуального стилю(поетикою зокрема).

50.Що єднає стилістику з культурою мови?

Культура мови є мовознавчою наукою, яка на ґрунті даних лексики, фонетики, граматики, стилістики виробляє критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць та явищ, механізми нормування і кодифікації (введення в словники та у їх мовну практику).

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна .

У культурі мови ми завжди використовуємо певний стиль-- спосіб використання мови, заснований на виборі тих засобів, які найкращим чином забезпечують спілкування між людьми у даних умовах. Стилі –це тільки одна ланка до становлення культури мови і мовлення.