71. Поняття джерел конституційного права України

У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми.

Зокрема, відомий німецький мислитель Г. В. Ф. Гегель вбачав у змісті джерела права не лише божественне походження права, а й "вічні та абсолютні ідеї", "національний дух і традиції народу". Г. В. Ф. Гегель писав, що підґрунтям права є духовне взагалі, і його найближчим місцем і вихідним пунктом - воля, що вільна, оскільки свобода складає її субстанцію і визначення, 1 система права є царством реалізованої свободи, світом духу, що породжений ним самим як інша правова природа21. Таке розуміння джерела права вказує на глибинний зміст цієї категорії.

Виникнення поняття "джерело права" відносять до періоду існування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй "Римській історії" назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам'яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

Надалі погляди вчених на зміст поняття "джерело права" відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи Іншої юридичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С. Л. Зіве, І. П. Ільїнський, М. А. Крутоголов. І. Б. Новицький М. Д. Шаргородський, О. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у радянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія "джерело (форма) конституційного права").

Погляди сучасних українських правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права відрізняються оригінальністю і суттєвим відходом від доктринальних підходів радянського державного (конституційного) права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко писав. що джерела права - "... це сила, що створює право, перетворює його в життєву об'єктивність"22. Джерела конституційного права В. Ф. Мелащенко розумів у матеріальному, політичному, соціально-психологічному і власне юридичному значенні як акти нормативного характеру, які містять норми конституційного права.

можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Вопрос 73: Розкрити зміст понять «правосвідомість» і «правова культура»

Ответ:

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість — елемент правової системи, поєднаний з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо. Основні функції правосвідомості:

• когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

• правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

• регулююча (настановча) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

Види правосвідомості:

За глибиною відображення правової дійсності

• Буденна — це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно діючого і бажаного права та правової системи.

• Професійна — сукупіність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

• Наукова — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення

• Індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.

• Групова — це правова психологія і правова ідеологія , що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства.

• Суспільна — це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Правова культура суспільства — це різновид загальної культу­ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

Система цінностей — це активність суб'єктів права у право­вій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реаль­ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю­вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи­ка, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, назива­ють правовою реальністю, яка у структурному відношенні збіга­ється з поняттям «правова система».