Раритетні форми факоматозів. Синдром неутримання пігменту.
Синдром неутримання пігменту (СНП)- генетично гетерогенне захворювання. В основі захворювання лежить порушення меланогенезу. У хворих спостерігається перерозподіл пігменту, який знаходиться не в меланоцитах базального шару епідермісу, а з'являється в меланофорах і в міжклітинному просторі.
Виділяють три клінічні форми СНП.
Класична форма СНП, або синдром Блоха-Сульцбергера (СБС)
сімейна форма.
спорадична форма.
Безбарвна форма СНП, або гіпомеланоз Іто.
Сітчастий пігментний дерматоз Naegeli, або синдром Франческетті-Ядассона.
Синдром Блоха-Сульцбергера
Класична форма СНП- синдром Блоха-Сульцбергера характеризується гіперпігментацією шкіри у вигляді " бризок бруду", ураженням ЦНС та інших органів.
Епідеміологія, генетика
Популяційна частота синдрому Блоха-Сульцбергера невідома. Тип успадкування домінантний, зчеплений з Х-хромосомою. Сімейні випадки мають Х-зчеплений домінантний тип успадкування з летальним ісходом у чоловіків. Більшість плодів чоловічої статі гине пренатально, чим можуть бути пояснені повторні викидні та загибель плодів чоловічої статі в родинах, у яких є хворі із синдромом Блоха-Сульцбергера (при сімейних формах). При спорадичних формах даний синдром має місце і у чоловіків. Захворювання зустрічається переважно у дівчаток, у хлопчиків лише в спорадичних випадках. Співвідношення хлопчиків і дівчаток дорівнюе 1:35.
Локус синдрому неутримання пігменту 1, що обумовлює спорадичні випадки захворювання, локалізований на хромосомі Х (Хр11.21), а синдрому неутримання пігменту 2, який обумовлює сімейні випадки синдрому Блоха-Сульцбергера, локалізований на Хq28.
Клініка та діагностика.
Ураження шкіри часто виявляється вже з народження у вигляді еритематозних і уртікарних висипань (міхури, пухирці, пухирі), що переходять поступово в гіперкератичні, бородавчасті та ліхеноїдні вузлики. Пізніше в місцях ураження з'являється пігментація у вигляді "бризок бруду" (рис.22.23).
У перебігу хвороби виділяють 4 стадії:
1-а рання запальна, або везикульозно-бульозна характеризується появою в перші дні або тижні життя дитини на шкірі тулуба, кінцівок міхурів і пухирців на еритематозно-набрячній основі. Сип має тенденцію до смугоподібного розташування. Деякі елементи висипки нагадують кропив’янку, ангіому. У деяких хворих спостерігається еозинофілія. Еозинофілія, що досягає 50% і вище, є патогномонічною ознакою захворювання.
2-а стадія - бородавчасто-папіломатозна тривалістю до 2 років. Для цієї стадії характерна поява лентикулярних папул, бляшок, покритих скоринками, деякі папули мають верукозний характер (частіше на кінцівках)
3-я стадія - стадія пігментації, що триває до 12 років, найбільш характерна. Запальні явища стихають, з'являються вогнища гіперпігментації у вигляді " бризок бруду", "слідів відливу хвиль на піску", завихрінь, кілець, лінійних смуг, неправильної форми плям.
Гіперпігментація нерідко має місце з народження або з'являється в перші місяці життя й залишається протягом усього періоду дитинства.
4-а стадія - для неї характерне збліднення вогнищ пігментації, які можуть зникати, залишаючи легку атрофію.
До цієї форми захворювання деякі автори відносять бульозний кератогенний і пігментний дерматит з еозінофілією у новонароджених дівчаток - синдром Abso-Hansen .
Не завжди є чітка стадійність проявів з боку шкіри. Як правило, дитина народжується з висипаннями або вони з'являються незабаром після народження. Однак усі стадії СНП можуть протікати внутрішньоутробно, тоді у дитини виявляються тільки ектодермальні дефекти. Надалі можуть спостерігатися відсутність зубів, косоокість, відставання в психічному розвитку. Також може зустрічатися затяжний варіант пігментної стадії. Існують стерті форми з мінімальними проявами даного синдрому.
Рис.22. Сімейна форма синдрому Рис.23. Спородична форма синдрому
Блоха-Сульцбергера Блоха-Сульцбергера
У 50-80% хворих шкірні прояви поєднуються з порушеннями з боку нервової системи, волосся, зубів, очей, рідше нігтів, кістяка, описані також вади розвитку нирок, серця, вроджені кісти та грижі.
Ураження нервової системи проявляється судорожним синдромом, пірамідною недостатністю, порушеннями емоційно-вольової сфери, затримкою психомоторного розвитку та ін.
При СБС у патологічний процес може бути залучений орган зору. Ураження органа зору спостерігається у вигляді іридоциклитів, катаракти, відшарування сітківки, атрофії диска зорового нерва та інших порушень зору. Офтальмоскопія дозволяє виявити судинні аномалії сітківки та глибокі зміни епітелію сітківки. Ці зміни є найбільш серйозним ураженням очей при СБС.
Гіпомеланоз Іто.
Гіпомеланоз Іто відноситься до групи меланофакоматозів. Характеризується появою депігментованих плям (рис. 24) у вигляді смуг, "слідів відливу хвиль на піску", "бризок бруду" і поєднується з ураженням інших органів і систем (нервова система, орган зору та ін.).
Епідеміологія, генетика
Синдром носить сімейний характер, тип успадкування не встановлений, припускають аутосомно-домінантний тип успадкування.
Клініка та діагностика.
Крім типової гіпопігментації у 38% хворих виявляють інші зміни шкіри - це пігментні плями кольору "кави з молоком", ангіоматозні, мармурові, пігментні невуси, блакитні монгольські плями, гетерохромію райдужки та гіпопігментацію волосся.
Близько 94% хворих мають позашкіряні прояви. Патологія ЦНС включає розумову відсталість, епілепсію та загально-мозкові симптоми. Розумова відсталість (IQ нижче 70) має місце у 64,7% хворих, у 14,7% хворих IQ між 70 і 90, що поєднується з поганою успішністю в школі. Аутизм зустрічається у 11,76% хворих із гіпомеланозом Іто. Судороги різних типів спостерігаються у 53% хворих. Інші прояви захворювання непостійні і включають мікро- або макроцефалією, черепно-лицьові та кістякові дизморфії, аномалії очей, зубів, вроджені вади серця.
Рис.24. Гіпомеланоз Іто
Сітчастий пігментний дерматоз Naegeli, або синдром Франческетті - Ядассона характеризується появою у віці близько 2 років сіткоподібних пігментацій, які поєднуються з долоне-підошовним кератозом, аномаліями зубів, порушенням потовиділення та іншими вадами розвитку.
Диференційна діагностика синдрому неутримання пігменту.
Проводиться з іншими формами факоматозів та захворюваннями, що супроводжуються порушенням пігментації, неврологічною симптоматикою та пухлинним ураженням.
Тактика ведення пацієнтів із синдромом неутримання пігменту.
Лікування - симптоматичне. Лікування неврологічних симптомів включає проведення протисудомної, дегідратаційної і загальнозміцнювальної терапії, призначення ноотропних препаратів.
Профілактика полягає в медико-генетичному консультуванні родини.
Тактика ведення повинна бути спрямована на попередження ускладнень у перебігу хвороби, на попередження неврологічних ускладнень та пухлинного росту, зниження рівня інвалідизації хворих.
Враховуючи онкогенетичний характер патології, хворим не показано:
інсоляція;
призначення біостимуляторів, фізіо- та гормонотерапії.
Рентгенобстеження, по можливості, замінювати УЗД, ЯМРТ та КТ.
Робота пацієнта не повинна бути пов’язана з профшкідливостями.