- •Зовнішня політика східнослов»янських племен IV—viiі ст.
- •Дипломатія Олега, Ігоря, Ольги та Святослава
- •Дипломатія Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха
- •Русь і Степ
- •Дипломатія Романа Мстиславовича
- •Дипломатія Данила Галицького
- •Галицько-Волинська держава на міжнародній арені у другій половині XIII — першій половині XIV ст.
- •Південно-Західна Русь і Моноголо-татарська навала 13 ст
- •Боротьба між Литвою і Польщею. Кревська Унія
- •Зовнішня політика Литви 15 ст.
- •Люблінська унія
- •Виникнення укр. Козацтва та міжн. Відн
- •Козаччина у сфері інтересів європейських держав.
- •Дипломатична служба козаків 16 – 17 ст
- •Зовн політика Війська Запорозького 20-40 рр 17 ст
- •Визвольна війна укр. Народу середини 17 ст
- •Дипл стосунки Укр і рп 1648- 52 рр
- •Дипл стосунки Укр і рп 53-57рр
- •Дипл Укр з Кримським харнством 1648 – 57 рр
- •Укр і Туреччина 1648 – 57 рр
- •Укр з Московською державою
- •Укр з Молдавією, Малахією, Трансільванією 1648 – 57 рр
- •Дипломатія Івана Виговського
- •Українська дипломатія та збереження цілісності 1659-65 рр
- •Дипломатія Петра Дорошенка
- •Дипломатія і. Самойлович
- •Іван Мазепа
- •Пилип Орлик
- •Геополітичне становище України в др. Пол. 18 ст
- •Міжнародний аспект автономістичних прагнень укр. Шляхти в кін 18 ст
- •Доба цр
- •Центральна Рада і кр Антанти
- •Цр і Четвертний союз
- •45. Гетьманство п. Скоропадського
- •46. Відносини Укр з кр Антанти за правління п. Скоропадського
- •48 Унр і кр Антанти
- •49. Унр і кр Рад Союзу
- •50. Унр з більшовиками та денікіним
- •57. Радянсько –Польська війна 1920рр
- •59. Дипломатія урср
- •61 Закарпатська Україна
- •Зовнішня політика україни в 50—80-х роках
- •12.1. Українська дипломатія періоду "відлиги"
Боротьба між Литвою і Польщею. Кревська Унія
св Після Ольгерда, внаслідок міжусобної боротьби, до влади прийшов його молодший син Ягайло (1377 — 1392). З самого початку він зіткнувся з цілою низкою проблем, які постали перед Великим князівством Литовським: внутрішньою нестабільністю в державі, викликаною в значній мірі порушенням ним принципу родового старшинства в успадкуванні великокнязівського престолу; виснаженням державного організму внаслідок широкомасштабної експансії на сході; посиленням агресивних сусідів — Тевтонського ордену та Московського князівства. У такій ситуації Ягайло змушений був шукати зовнішньої підтримки. У 1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія передбачала: 1) об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2) обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім'я Владислава II та одночасно залишався великим князем литовським; 3) перехід у католицтво язичницького населення Литви. Кревська унія створила реальні передумови для боротьби із зовнішньою загрозою. Водночас вона викликала небезпеку польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Проте останнє залишалося ще достатньо могутнім і життєдіяльним, а литовська знать — надто впевненою у своїх силах, щоб дозволити Польщі поглинути себе. Тому реалізація умов унії, спроби ліквідувати державний суверенітет Литви і перетворити залежні від неї землі Русі на об'єкт феодальної колонізації польською елітою, котрій належала провідна роль у новому утворенні, відразу ж викликала сильну протидію. Як наслідок, протягом майже двох століть після укладення Кревської унії зберігалася державна окремішність Литви та Польщі, які, незважаючи на спільного володаря, залишалися двома самостійними політичними організмами. З самого початку литовська й українська опозиція полякам згуртувалася навколо талановитого й честолюбного двоюрідного брата Ягайла князя Вітовта (1392—1430), котрий у 1392 р. (Островська угода) змусив короля визнати його фактичну владу над Великим князівством Литовським. У той же час, намагаючись зміцнити внутрішньополітичну єдність всередині щ країни, Вітовт рішуче проводив курс на її централізацію, обмежуючи тим самим автономію українських земель. Протягом 1392— 1394 pp. він силою зброї змістив ? тих князів, що перестали йому коритися і ліквідував х на території України Волинське, Новгород-Сіверське, | Київське та Подільське удільні князівства, перетворивши їх на провінції Литви. Ними стали правити не вічно бунтівливі удільні князі, а великокнязівські намісники, переважно з бояр, що беззаперечно здійснювали волю великого князя. Ще більше зміцнив своє становище Вітовт після блискучої перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 p., де поряд із литовськими, білоруськими та польськими військами брали участь й українські полки. Збройній експансії Тевтонського ордену на слов'янські землі було покладено край. Наслідком і цього стало укладення Городельської унії (1413), яка, І фактично заперечуючи положення Кревської унії, підтверджувала існування Великого князівства Литовського Ж як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, з яким І мали погоджуватися кандидатури на великокнязівський В престол після смерті Вітовта. Важливим положенням Ж унії було зрівняння у правах і привілеях польської і Щ литовської шляхти католицького віросповідання. На Я православну шляхту це положення не поширювалося, Ц обмежуючи тим самим її участь у державному управ-I лінні. Така нерівноправність вела до розколу між православними і католиками на українських землях.